Пам’яті Степана Хоміка,
який розповів мені цю історію.
У полі він був, як во храмі. Пошепки молилися міріади свіч – надходили жнива, і повнозерне колосся з дня на день ждало серпа. На пагірку розкинулася плащаниця маку й ромену. А ген край поля, за панським фільварком, старезним іконостасом стояв ліс: за ним причащається сонце. А ще долинав – десь ізтамідти – ледве вловимий спів «Херувимської». Моꞌ - із душі?
Степан Бохонюк з малих літ у церкві. Парубчаком дали читати Часослова, так щовідправи й читає; вже й голос не той. Вже й тримає лише для годиться, хіба коли-не-коли гляне: в голові держить усі письмена. «Вєлічіт душа моя Господа і возрадовался дух мой о Бозє, Спасє Моєм… Вся земля да поклонітся Тєбє, і поєт Тєбє, да поєт же Імєні Твоєму, Вишній…»
Степан наклав хреста – Боже помагай – і взявся за косу: жжжих! жжжих! «Вся зємля да поклонітся Тєбє… да поєт же Імєні Твоєму, Вишній!»
Читає-то він Часослова давно, гарно, як годиться – нарозспів, і титла знає, і все – а слів усіх так і не розуміє. І що воно таке – «Вишній»? Або ж – «Пасий Ізраїля, вонмі»? Або ще – «Отригну сєрдце моє слово благо»?
Батюшки – вони знають. Їх у семінаріях мусили б навчити. Підійшов би коли до отця Аліпія, спитав, дак – ти що, все життя читаєш Біблію і не знаєш, що таке «вонмі»?!
Бувало, брав книгу з церкви додому, на вечір. Читав, щось здогадувався, читав поволі, насолоджуючись звучанням, читав, як уже всі полягали, читав, доки було гасу в лампі…
«Ащє лі кто Духа Хрістова нє імать, сєй нєсть Єгов. Ащє лі Хрістос в вас, плоть убо мєртва грєха раді»… Жжжих! жжжих! «Молю же ви, братіє, Імєнєм Господа нашего Іісуса Хріста»… Жжжих! жжжих! «Пісано бо єсть: погублю прємудрость прємудрих, і разум разумних отвєргну»… Жжжих! жжжих! «Гдє прємудр, гдє кніжнік, гдє совопроснік вєка сєго»… Купи Біблію! Жжжих! «Понєже бо…» Що? Що таке? Хто це??
Покинув косити – тиша, аж дзвенить. Лише лелека в блакитному небі.
Видалось, мабуть.
Жжжих! жжжих! «Прємудрость же нє вєка сєго прєстающіх»… Жжжих! жжжих! «Но глаголєм прємудрость Божію в тайнє сокровєнную»… Купи Біблію в місті. – Га? Знов? Хто це??
Спинивсь. Перехрестився. Став.
Ніде нікого. Скільки сягнути зором – ні лялечки.
Господи…
Чи не захворів ото?..
Знову – за косу.
Купи Біблію.
Піди до міста й купи Біблію, українською мовою: є. - За віщо, Господи? Я ж бідний, де мені до книжок!.. – Знайдуться гроші. Купи, і читай, і розумій. Читай, розумій, оголошуй – і не бійся, Дух бо Святий на тобі. – Та я ж, Господи… - Не бійся, черідко мала…
Степан – вітром з поля! Аж закурилася тепла дорога! Ідуть люди з косами: «Ти куди?» Іде батюшка вигоном: «Що сталося?» - Гай-гай, я з янголом розмовляв! – «Тю-тю», - люди. «Хрестися», - батюшка. Біжить Степан щодуху, біжить не чуючи ніг…
Тільки впавши з розгону в м’який порох, охолов: отак-то. У горі надто не сумуй, у щасті надто не радій. Об що це я все-таки перечепився? Цеглина чи що… А це?
На брудній мозолястій долоні сяяла золота монета.
Віктор Гребенюк