Слуга Божий Стефан розпочинає альманах посиланням на слова Ісуса з Євангелія від Іоана: «Хто бачив Мене, той і Отця бачив». Це головний доказ того, що Творець не ховається десь далеко в хмарах чи золотих храмах. Справжня обитель Бога – це серце людини. Коли людина чинить правильно, вона стає живим відображенням Бога на землі, так само як Ісус Христос відображав Отця. «Добре розташування духа» означає не просто гарний настрій, а глибокий внутрішній спокій, відсутність злості, заздрощів та жадоби до помсти. Навіть коли навколо панують насмішки, знущання та домашні непорозуміння, вірянин має зберігати спокій і внутрішню чистоту. Саме такий мирний і добрий стан людини є свідченням присутності в ній Бога. Стефан Бохонюк закликає постійно роздумувати про Десять Заповідей. Цей вічний і незмінний духовний закон тримає людину в рамках моралі, захищає від гріха й допомагає зберегти душу чистою, навіть посеред повного суспільного безладу. Брат Стефан пише: «Заповіді Божі вказують нам на наші гріхи». Людина не може вилікувати хворобу, поки не дізнається діагнозу. Заповіді Божі – допомагають його поставити. Вони показують людині, де вона помиляється, обманює чи завидує. Без цих чітких правил (законів) людина жила б у повній ілюзії, що вона свята і ні в чому не винна. На основі Послання до Римлян (7,7-12) Стефан Бохонюк доводить нам, що гріх живе в середині кожної людини, але він «спить» («є мертвим»), поки людина не пізнає заповідей (Закону). Як тільки людина прочитає заповідь, наприклад, «Не вкради» або «Не обмани», гріх у її серці активується, і вона чітко розуміє: «Ось тут я порушив Божий лад, порушив Його заповіді». Закон потрібен не тільки для того, щоб засудити людину, а щоб вона бачила свій реальний духовний стан. Слуга Божий Стефан посилається на відомі слова Пророка Ісаї (8,20): «Звертайтеся до закону й одкровення...». У міжвоєнний час на Волині з’являється багато різних проповідників, релігійних лідерів та політичних ідеологів. Стефан Бохонюк дає людям простий і надійний фільтр, як відрізнити правду від брехні. Справжній Божий слуга завжди говорить у повній згоді з Біблією. Якщо слова якогось лідера суперечать Заповідям або вченню Ісуса Христа , то в такій людині просто «немає світла» і слухати її не варто. Далі брат Стефан відкрито виступає проти найбільших протестантських союзів свого часу –баптистів, адвентистів, п’ятидесятників та інших. Він дорікає їм у тому, що вони проповідують, нібито «Закону Божого (Десяти заповідей) дотримуватися не потрібно». У протистантській теології є поширена думка, що християни живуть «під благодаттю», а не під «Законом». Але Стефан Бохонюк бачив у цьому небезпеку – якщо скасувати заповіді, люди втратять моральні і духовні орієнтири й почнуть грішити. Далі брат Стефан аналізує погляди адвентистів сьомого дня. Він хвалить їх за те, що вони поважають Закон, але суворо критикує за їхнє вчення про Кінець Світу. Адвентисти щодня чекали, що Бог забере їх на небо, а планету спалить буквальним фізичним вогнем. Він називає такий погляд «оманливою і шкідливою думкою». Як ми пам’ятаємо з попередніх альманахів Стефана Бохонюка - Царство Боже маємо будувати тут, на землі. І вогонь Кінця Світу – це символ очишення суспільства від грішних систем, а не знищення планети. Брат Стефан пише: «Таке розуміння ... ми, християни, вважаємо ... оманливою думкою». Себе та своє «мале стадо» Слуга Божий Стефан принципово називає просто «християнами», відмежовуючись від усіх конфесійних назв (баптисти, п’ятидесятники, адвентисти). Він вважав своїх однодумців носіями чистого, первісного вчення Христа. Стефан Бохонюк не дивується, що навколо з’явилося стільки різних течій. Він цитує пророцтво Ісуса (Мф 24,5) про те, що в останні дні прийде багато фальшивих учителів під іменем Христа і багатьох спокусять. Поява баптистів, п’тидесятників та адвентистів, які сперечаються між собою – це ще одна чітка ознака наближення Кінця Часу. Далі брат Стефан доводить, що земля вічна, вона не буде знищена фізичним вогнем, і що вона створена для проживання людей (праведників). Він бере за основу слова Господа Бога нашого, що буде після Всесвітнього потопу (Буття 8,21-22). Творець чітко пообіцяв ніколи не знищувати все живе на планеті. Поки існує земля на ній завжди мінятимуться пори року (літо і зима), триватимуть день і ніч, а люди сіятимуть і збиратимуть врожаї. Тобто життя на землі не перерветься катастрофічним вогнем. Стефан Бохонюк цитує Псалом 103,5 : «Земля не захитається повік віку» та Екклесіаста 1,4: «Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки». Людські покоління змінюють одне одного, імперії руйнуються, але сам матеріальний світ, створений Богом, залишається стабільним і вічним. Посилаючись на Ісаї 45, 12-18 «Він створив її для проживання», слуга Божий Стефан констатує, що Бог створив Всесвіт і землю не для того, щоб згодом перетворити її на попіл,чи знищити «даремно». Вона (планета) має чітку інженерну та духовну мету від Творця – вона є домівкою для всіх живих істот, включаючи і людину. Приповісти 2,21: «Праведні будуть жити на землі» нагадує нам, що майбутнє Царство Христа, розгортатиметься не десь у хмарах, а тут, на очищенній від гріха землі. Нагородою для праведників буде життя в оновленому, справедливому земному світі, а не евакуація на небо. Далі слуга Божий Стефан детально, за допомогою Святих Писань, доводить нам, що справжнім житлом Бога є не великий храм, а серце людини. Він цитує Пророка Ісаю 57,15, де говориться про те, що Бог настільки величний, що Він живе одночасно на висоті небес, у святилищі і в серці звичайної, але упокореної та смиренної людини. Брат Стефан наголошує, що Творець приходить до тих, хто не пишається своїм багатством, титулами чи освітою, а має тихий і лагідний дух. Бог приходить до них, щоб «оживляти» серця людей, які страждають від несправедливого світу. Апостол Павло каже: «Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий?». Погляд Стефана Бохонюка був революційним для тогочасної Волині, де релігія трималася на куполах, золотих іконах та церковних стінах. Він каже: «справжній живий храм – це ви самі, ваше тіло і ваша душа». Коли людина приймає Духа Святого, вона стає важливішою та святішою за будь-яку рукотворну людську споруду. Цитуючи Друге послання до Коринфян (13,5), брат Стефан закликає читачів до серйозної духовної перевірки: перевіряйте не те, скільки разів ви відвідали церкву чи які обряди виконали - а «досліджуйте самих себе»: чи живе всередині вас Ісус Христос ? Якщо Його любові та миру у вашому серці немає, то вся ваша релігійність – пуста обгортка. Стефан Бохонюк показує нам людей і їхнє ставлення до цієї істини. «Невігласи» (не знаючі) – це люди, які мислять занадто примітивно чи формально й ніколи не здатні зрозуміти цю глибоку духовну істину. «Ті, що думають, ніби знають»: лицеміри, які пишаються своїми релігійними знаннями чи статусом, але насправді далекі від Бога. «Розсудливі» (мудрі): прості, щирі душі, які готові хоча б трохи замислитися, повірити Божому Слову й почати шукати Бога всередині себе, в своєму серці.
Далі Стефан Бохонюк критикує баптистів, п’ятидесятників, адвентистів та духоборів за те, що вони уявляють Бога як якусь блискучу, яскраву людську постать на небі. Він нагадує біблійні тексти (1 Ін 4,12) та (1 Тим 6,16): Бог є Дух, Він живе у неприступному світлі, й ніхто з людей Його ніколи не бачив і фізично побачити не може. Брат Стефан наводить сильний історичний аргумент. Коли Ісус Христос ходив по землі, Він зовсім не виділявся зовнішнім виглядом, навколо Нього не було золотого сяйва чи блиску. Він був простою, звичайною людиною. Навіть коли Його прийшли арештовувати в Гефсиманській долині, солдати не могли Його впізнати серед учнів. Саме тому зраднику Юді довелося дати спеціальний знак – поцілувати Христа, щоб показати, кого саме треба схопити. Ісус виділявся не одягом чи блиском, а Своїм внутрішнім станом: лагідністю, смиренням та слухняністю. Слуга Божий Стефан знову обґрунтовує, чому він так гостро критикує інші конфесії. Він посилається на книгу Пророка Єзекіїля (глава 2 і 3), де Бог наказує Своїм посланцям йти до народу, який лише називається Божим іменем, і відкрито вказувати їм на їхні злочини, помилки та лицемірство. Стефан Бохонюк і його «мале стадо» і є саме такими пророчими посланцями на Волині. Він каже своїм опонентам: якщо ви не вірете мені на слово, то хоча б виконуйте наказ Самого Христа Ісуса з Євангелія від Іоана (5,39) – «Дослідіть Писання», тобто не просто поверхово читайте, а глибоко вивчайте Біблію, бо вона вся свідчить про істинний, духовний характер Бога, а не про людські фантазії.
Брат Стефан далі знову повертається до дати початку Першої світової війни. Він говорить, що 1914 рік став фінальною крапкою для спокійного життя земних імперій та держав. Він називає ці держави «язичницькими», навіть якщо вони вважалися християнськими, адже вони тримаються на силі та егоїзмі. Після 1914 року розпочався невідворотний Божий суд над старим світом. Продовжуючи, слуга Божий Стефан знову цитує відоме пророцтво Іоїля про те, що перед Кінцем Світу «сонце перетвориться у тьму, а місяць у кров». Але він застерігає від буквального розуміння пророцтва. Сонце, місяць і зірки – це не космічні об’єкти на небі. Це духовні світила, тобто люди-лідери (правителі, священники,вчителі), які б мали своїм життям показувати іншим правильний, правдивий шлях і світло праведності. «Сонце згасло, місяць у крові» означає , що сучасні лідери повністю втратили духовність («погасли») і потонули у війнах, насильстві та корупції («у крові»). Стефан Бохонюк з сумом констатує: справжніх духовних орієнтирів серед лідерів майже немає. Він звертається до всіх, хто хоче «владарювати», головувати та йти попереду». Його умова безкомпромісна: якщо ти прагнеш керувати іншими, ти зобов’язаний спочатку своє власне серце зробити новим за вченням Христа. Влада без внутрішньої зміни серця – це шлях до катастрофи. Брат Стефан цитує Послання до Римлян (8,19) про те, що «створіння з надією очікує одкровення синів Божих». Він знову дає унікальне тлумачення. Під «створінням» ( творивом) у Біблії треба розуміти не тварин чи природу, а простих, неосвічених людей, які заплуталися в житті й «не вміють відокремити правої руки від лівої». Вони страждають від несправедливості і бідності й щиро чекають, коли нарешті з’являться справжні «сини Божі». Хто ж такі «сини Божі»? Стефан Бохонюк дає чітке та актуальне на всі віки визначення. Це лідери, які чесні, абсолютно не підкупні і вони щиро люблять правду, Бога та ставляться до своїх ближніх, як до самих себе.
Продовжуючи, слуга Божий Стефан пише: «Отже, коли побачите мерзоту запустіння ..., яка стоїть на святому місці,...». Ми бачимо, що «святе місце» - це посади, на яких люди мають вершити правосуддя, захищати закон і допомагати бідним. Це сідалища суддів, чиновників, законодавців та релігійних лідерів. За Божим задумом, ці місця є священними, тому на них мають сидіти виключно достойні люди з бездоганною репутацією; праведні та глибоко віруючі мужі; чесні керівники, які дбають про народ. Коли на ці священні посади приходять випадкові чи корумповані люди, святе місце перетворюється на «мерзоту запустіння». Стефан Бохонюк детально описує портрет тогочасного чиновника: «віддані зиску», тобто ті, що думають лише про власну фінансову наживу та хабарі. «Горді і зарозумілі» - це ті, хто дивиться на простих селян-хліборобів зверхньо та з презирством. «Байдужі до страждальців» - це ті, яких проблеми бідних людей, які шукають справедливості, абсолютно не хвилюють. «Аби свої години відбути» - це геніальна фраза Стефана Бохонюка, яка описує конвеєрну бюрократичну систему проти людей. Чиновник просто сидить на роботі від дзвінка до дзвінка, штампує папери, й хоче швидше виставити просту людину за двері. Брат Стефан наголошує, що коли державою та судами керують такі люди, у суспільстві зникає довіра до закону. Замість порядку настає духовне запустіння, яке веде країну до неминучого краху, як це вже колись сталося з царською Росією. Далі слуга Божий Стефан виносить найсуворіший вирок тим, хто офіційно називає себе «послідовниками Христа, наставниками та учителями народу». Він зазначає, що в цих людей взагалі зникла совість. Вони вчать інших моралі, але самі живуть у гріху та егоїзмі, через що народ втратив до них будь-яку повагу.
Стефан Бохонюк дивиться на молодь з глибоким жахом і тривогою: «Що з нього (молодого покоління) буде? Це питання страшне». Він фіксує повну руйнацію традиційного виховання. У підлітків та молодих людей немає жодного здорового (Божого) страху перед гріхом, немає послуху до батьків та поваги до старших. Він критикує тогочасну моду та прогрес. Багато інтелігентів раділи, що в міжвоєнній Польщі відкривалися нові школи й «освіченість збільшується». Проте, брат Стефан серед простих людей, бачить іншу реальність: розумнішими люди стали, але добрішими – ні. З кожним днем збільшується лише беззаконня, бо світська освіта без Бога вчить людину краще хитрувати, а не любити ближнього. Він б’є на сполох і закликає тих, «кому належить» (державу та місцеву владу), негайно зупинити цей моральний розпад, щоб врятувати край від майбутніх кривавих бід та анархії. Стефан Бохонюк непорушний у своїй позиції: увесь цей молодіжний бунт, сімейні біди та суспільна криза відбуваються лише тому, що світські законодавці відкинули Біблію – Книгу Вічного Закону. Вони намагаються будувати державу на людських теоріях, які ведуть суспільство у глухий кут. Він наводить приклад: «встановили рівні права дітей ... і далі». Після Першої світової війни нова польська влада проводила реформи, намагаючись модернізувати законодавство. Одним із кроків стало зрівняння в правах чоловіків і жінок при успадкуванні майна. Для європейського права це був прогрес. Але на практиці на Волині це призвело до того, що великі селянські наділи почали масово дробитися між синами та доньками. Брат Стефан мислить як практичний волинський хлібороб. Зрівняння прав привело «до суперечок і судів без ліку». Коли земля почала ділитися на дрібні шматочки між усіма дітьми (включаючи доньок, які йшли в інші родини) - це зруйнувало цілісність господарств. Замість миру, реформа принесла в українські домівки ворожнечу: брати почали судитися з сестрами за кожну межу. Традиційний лад, де земля трималася навколо одного родинного гнізда, розвалився. Для вирішення цього хаосу Стефан Бохонюк пропонує відкинути людські закони й повернутися до Книги Чисел (27,8-11). За біблійним законом, землю має наслідувати виключно син. Донька отримує право на батьківський наділ лише за однієї умови – якщо в родині взагалі немає синів. Для брата Стефана це не дискримінація жінок, а мудрий «Вічний Закон» Бога, створений для того, щоб земля не розпорошувалася, а господарство залишалося сильним, і щоб між рідними не було приводів для судових воєн.
Далі слуга Божий Стефан відкрито називає «безумством і непорозумінням» вірування баптистів, адвентистів та п’ятидесятників. Ці конфесії вчили, що Кінець Світу настане в один момент: віряни злетять на хмарах у повітря, планета фізично згорить, а на небі з’явиться новий матеріальний світ. Стефан Бохонюк вважає такий погляд дитячим викривленням Біблії, яке заважає людям бачити реальність. Щоб довести свою правду, він бере цитату Пророка Ісаї (13,13) про те, що Бог «потрясе небо і земля зрушиться з місця свого». Опоненти брата Стефана чекали, що це станеться буквально (як космічний землетрус). Він натомість запитує: «Хто бачить, що це вже сталося?» І впевнено відповідає: істинні християни, бачать це виконання власними очима в подіях навколо. Слуга Божий Стефан перекладає біблійні символи на мову реальної політики. «Небо» у пророцтвах – це не білі хмаринки, а найвища сфера суспільства: релігійна еліта, патріархи, митрополити та державні правителі. «Потрясіння неба» - це крах царського престолу в Росії, розпад Австро-Угорської та Німецької імперій, коли стара духовна та світська влада захиталася, втратила силу і з ганьбою втекла. «Земля» у мові пророків символізує території, країни та географічний устрій. «Земля зрушилася з місця свого» - це матеріальний наслідок Першої світової війни. Світові кордони пересунулися, старі імперії зникли, а на їхньому місці з’явилися нові держави (зокрема Друга Річ Посполита – Польща, у складі якої опинилася Волинь). Далі Стефан Бохонюк бере відому біблійну фразу Пророка Ісаї (13,10) й дає їй геніальний політичний зміст. Коли стара влада падає, їй на зміну приходить нова політична сила (уряд, партія чи лідер). Ця нова влада на самому початку («при сході своєму») гучно обіцяє народу, що тепер усе буде інакше, чесно й набагато краще. Але щойно вони отримують кермо, то одразу «меркнуть» - тобто починають іти тим самим гріховним шляхом корупції, егоїзму та насильства, що й попередники. Стефан Бохонюк закликає читача роззирнутися довкола і переконатися, що саме так усе в житті й відбувається. Він цитує Ісаї (13,14): «кожен повернеться до народу свого, і кожен побіжить у землю свою». Це пряме пророцтво про крах Російської імперії у 1917 році. Брат Стефан наочно показує нам: подивіться на колишню Росію – після революції вона розпалася, на її уламках виникло безліч окремих республік та нових національних держав. Народи, які імперія держала силою, розбіглися по своїх етнічних домівкам, наче налякані вівці чи сарна. Стефан Бохонюк аналізує далі ситуацію на Волині (яка тоді була під владою Польщі): «А подивіться тут: сперечаються за різні поділи, та різні автономії». Міжвоєнний період на Волині – це час запеклої політичної боротьби. Різні українські, польські та інші національні рухи постійно сперечалися за кордони, вимагали автономій чи поділу земель. Слуга Божий Стефан відкрито заявляє: жодні політичні поділи кордонів, жодні автономії не принесуть людям реальної користі. Він дає свій чіткий рецепт стабільності. Замість того, щоб будувати стіни і нові кордони, суспільству потрібні чотирі речі, засновані на вченні Христа. Це єднання між людьми різних націй; згода та мирне співіснування; любов до ближнього; правосуддя (справедливі суди).
Завершуючи альманах слуга Божий Стефан повторно і дуже наполегливо звертається до баптистів, адвентистів та п’ятидесятників із вимогою: «облиште ваші думки летіти на небо». Він вважає бажання протестантських союзів «евакуюватися на небо» з грішної землі, формою духовного дезертирства. Поки вони проповідують про хмари та майбутнє згорання планети, реальний світ навколо них тоне в корупції, бідності та сімейних розбратах. Стефан Бохонюк чітко вказує географічні рамки християнського обов’язку: «проповідуйте Царство Боже на землі, і на цій землі, тобто в Польщі, де ми живемо». Цікавий історичний аспект: Після 1921 року за Ризьким мирним договором Західна Україна (і Волинь зокрема) увійшла до Польської Республіки. Брат Стефан не закликає до еміграції, революційного підпілля чи національного саботажу. Його позиція дивовижно конструктивна, мирна і людяна (з любов’ю до всіх людей): християни мають облаштовувати праведне життя, захищати правосуддя та зцілювати суспільство в тій державі, під чиєю юрисдикцією вони зараз перебувають. Стефан Бохонюк нагадує про швидкоплинність людського життя. Оскільки земне життя дуже коротке, віряни не мають права витрачати його на пусті догматичні суперечки чи малювання фантастичних карт потойбіччя. Вони повинні «робити свою справу завчасно» - тобто вже сьогодні годувати голодних, викривати безсовістних суддів і припиняти міжнаціональну ворожнечу. Саме за цю практичну земну працю Бог згодом дасть нагороду – вічне життя. Ми бачимо, що слуга Божий Стефан і його «мале стадо» виступає не як ізольована група вірян, а як відкритий християнський пророчий центр для всього регіону. Слава Ісусу Христу! Амінь !
Липень 2026 року Сестра Олена