Якщо уважно придивитись до життя народів і прислухатись до їхніх голосів, то й зараз побачимо і почуємо, що їм всім постійно чогось бракує на землі. Вічно вони проявляють ремствування, жаліються на щось і ніяк не можуть насититися. В цій статті Стефан Бохонюк дуже яскраво і щиро розповідає про випадок із свого життя, який є прикладом людської ненаситності і жадібності.
Стефан Бохонюк пише, що народи не можуть насититися нічим, і не наситяться, якщо не звернуться до істинного Слова Божого. Чому в цьому світі всім всюди і всього мало? Тому що, вони залишили Слово Боже, в якому є життя, перестали чинити Правду і суд на землі, вигадуючи свої постанови та закони, але не наповненні Духом Божим. Так, і це правда. Коли людина чи суспільство живуть не за Правдою, не за Словом Божим, то в них виникає духовна спрага, яку неможливо вгамувати матеріальними речами. Людина відкидає від себе духовний фундамент, тому і виникає в середині неї порожнеча, яку вона намагається заповнити споживацтвом, владою або нескінченою гонитвою за новими бездуховними постановами та законами. Без Правди, без Слова Божого люди не розуміють, що матеріальні блага дають лише короткочасне задоволення. Без зв’язку з джерелом життя (Словом), душа і дух залишаються порожніми, скільки б людина не споживала. Коли людські закони перестають базуватися на Божій Правді та любові до ближнього, вони перетворюються на інструменти егоїзму, що лише примножують несправедливість. Віруючі в Божу Правду і в Його Слова знають, що тільки Дух Божий дає внутрішній мир і відчуття достатку (« Господь – мій Пастир, я ні в чому не матиму нестачі»). Ті, хто знехтували Слово Боже і не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові - чинити неподобства. (Рим.1,18-32). І в наш, теперішній час, ми можемо бачити, що відмова від Бога як Творця, неминуче веде до духовної темряви та повної деградації суспільства. Ми бачимо також і паралель між тим часом, коли Павло писав ці вірші і сьогоднішнім часом. Бачимо, що духовне життя ігнорується. Замість Творця люди почали поклонятися «творінню». Замість того, щоб на кожному кроці проголошувати « Слава Ісусу Христу», вони кричать, самі знаєте що. А сучасна нормалізація та популяризація ЛГБТ-стосунків повністю відкидає встановлений Творцем біологічний та духовний порядок. І все це відбувається через перекручений розум.
«… І не стало істини, і той, хто віддаляється від зла, піддається образі» (Іс.59:4,15). Людина, яка відступає від зла, і намагається жити праведно, за Словом Божим, не отримує поваги в суспільстві. Вона стає «легкою ціллю» для грабунку чи знущань, бо вона не відповідає злом на зло. І це ми добре бачимо на прикладі деяких фактів із життя Стефана Бохонюка, які він наводить в своїй статті. Тут він описує і своє засудження та заслання на довговічний термін у віддалені краї Сибіру, з позбавленням усіх прав за спалення і не поклоніння мертвим богам, а також за викриття неправди цього світу. Далі Стефан Бохонюк описує, як він, на початку 1917 року повернувся із заслання в своє рідне село Богушівку, які посади він займав, та як він зі своїми друзями-однодумцями створив церкву євангельських християн із дотриманням Заповідей Божих.
Далі із розповіді ми бачимо ( і це дуже вразило), як рідний племінник Стефана Бохонюка, який на той час вже був солтисом у громаді, Олександр почав мститися своєму дядьку за те, що той говорив правду, та змушував цього солтиса чинити правильно. Це солтису Олександру дуже не сподобалось. І яких тільки бід, принижень зазнав Стефан Бохонюк, що важко уявити. Він навіть змушений був написати листа до пана старости Луцького повіту. В тому листі Стефан Бохонюк написав всю правду про ті події, які цьому передували. Він писав старості: « А що як кажу, то як перед моїм Богом і Начальником, бо вірю Богу і боюся Його, і як мовчатиму, то не буду вірним Його робітником, і Він покарає мене на віки-вічні». З цього уривку ми бачимо, що для Стефана Бохонюка вірність Богу і власному сумлінню була вищою за страх перед земною владою. Він не міг мовчати, коли бачив несправедливість. І це нас дуже надихає. Стефан Бохонюк говорить: « Я насправді не поважаю такої влади, як солтис Олександр, тому що це авантюрист, який любить лише зло, то як же я маю поважати зло? Я говорю перед усім світом, що не люблю ні зла, ні тих, хто його робить, викорінюю в собі усяке зло і поки житиму на волі чи в неволі, буду всюди і скрізь викривати тих, хто чинить зло, бо я на те прийшов у цей світ». Так, насправді, ми бачимо велику внутрішню силу Стефана Бохонюка. Він обрав шлях Правди і боротьби зі злом. І він писав це для того, щоб відкрилася правда і неправда. І те, що він написав, - є істинна правда, Свята Правда, яка і є його Богом. І це є для нас досконалим прикладом того, як потрібно чинити і як потрібно завжди говорити Правду і викорінювати зло.
«І для всіх, хто любить правду, нехай Бог наповнить ваші серця Своєю невичерпною любов’ю і нехай відкриє Він уста багатьом для захисту справедливості і миру між усіма: лише тоді затихнуть брехуни та наклепники.» Це надзвичайно сильні та правильні слова брата Стефана. Справді, коли серце наповнене любов’ю, у ньому не залишається місця для страху, а з’являється відвага говорити правду. І нехай це побажання збудеться для тих, хто прагне світла.
І ми сьогодні будемо молитися і взивати до Господа:
«Господи, Боже наш, наповни серця наші Твоєю невичерпною любов’ю, щоб вона стала нашою силою і розрадою. Даруй нам відвагу не мовчати, коли зневажають справедливість, і відкрий наші уста для захисту істини.
Нехай Твій мир панує між людьми, а слово правди буде сильнішим за будь-які наклепи. Заборони духу брехні, просвіти тих, хто заблукав, і зміцни кожного, хто стоїть на боці світла. Нехай через наші вчинки і слова прославляється Твоє Царство»
Амінь !
Сестра Олена