«І покажу знамення на небі і на землі:
кров і вогонь і стовпи диму. Сонце
перетвориться на темряву і місяць – на
кров, перш ніж настане день Господній,
великий і страшний» (Іоїл 2,30-31).
Прочитавши цей альманах Стефана Бохонюка і пророчі вірші Іоїла, я зрозуміла, що – нічого
до цього не розуміла, або як було колись кимось сказано: «Я знаю, що нічого не знаю». Я
раніше уявляла і розуміла це пророцтво так: - будуть великі космічні зміни, будуть великі
потрясіння перед Великим Судом. Але це буде десь там, далеко і не скоро… І завжди тішив,
давав надію 32–ий вірш: «І стане, що кожен, хто кликатиме Ім’я Господнє, той спасеться».
Після прочитання цього альманаху у мене сталося прозріння, щодо віршів Іоїла.
Стефан Бохонюк пише, що «крові без тіла не буває» і підкреслює, що це пророцтво
стосується насамперед живих людей. Коли в людині згасає Божий дух, вона стає подібною до
тварини, яка живе лише інстинктами споживання та самозбереження. І як вогонь ніколи не
каже «досить», так і пристрасть (жадоба влади, грошей та визнання) не знає межі. Це змушує
людину постійно розширювати межі свого впливу, часто за рахунок свободи інших. Коли
людина втрачає Божий дух милосердя, інша людина перестає бути для неї «образом Божим»
і стає лише ресурсом, дровами для підживлення власного внутрішнього вогню. Якщо вогонь
– це пристрасть, ненаситність, то дим – це те, що засліплює. Від чого і «здивування», про яке
пише брат Стефан, чи «духовне засліплення», коли людство, маючи все для життя,
продовжує нищити себе через відсутність Любові. Це є серйозним застереженням для
нашого сьогодення, коли людина стає гіршою за тварину, бо тварина знає міру в насиченні, а
людина – ні.
Далі, «Сонце перетвориться на темряву» - Ісус Христос є істинним Світлом, що дарує життя і
любов. Проте, трагедія «останніх часів», як пише Стефан Бохонюк, полягає в тому, що люди
привласнюють собі це ім’я, не маючи в собі Христового духу. Це «сонце», яке світить, але не
гріє; воно виглядає, як істина, але веде до загибелі. І вислів брата Стефана «багато людей
перебуває під цією назвою» вказує на формальне християнство. Людина може називати себе
віруючою, «світлою»; але якщо її вчинки продиктовані егоїзмом, то її «світло» насправді є
темрявою. Це перегукується зі словами Ісуса Христа : «Отже, коли світло, що в тобі, є
темрявою, то яка ж велика та темрява!» (Мф 6,23). Коли ідеї, які мають нести добро і любов,
використовуються для виправдання насильства, жадоби чи гордині, сонце істини для
людства справді перетворюється на темряву. І сьогодні , Стефан Бохонюк, фактично говорить
до нас, що головна катастрофа – не в небі, а в тому, що людство втратило орієнтир істинної
святості, прийнявши за світло власні ілюзії та пристрасті. ««Місяць перетвориться на кров»: -
пише далі брат Стефан і надає нам роз’яснення: «Місяць» означає церкву, тобто зібрання
всього того світла в одне для захисту власних інтересів». Це – одкровення ! (По крайній мірі
для мене). Місяць не має власного світла, він лише відбиває світло Сонця (Христа). Церква
покликана відбивати Божу Правду в «ночі» земного життя. Але коли замість світла – «місяць
перетвориться на кров» - це означає, що релігійна спільнота перетворюється на земну
організацію, яка служить плоті, а не духу. Стефан Бохонюк в своїй статті влучно зазначає, що
таке «зібрання світла» стає інструментом захисту власного «я», влади чи багатства. Коли
церква починає шукати земного панування, вона «червоніє» від крові тих, кого вона гнобить,
або стає «мертвою» (тілесною, плотяною) структурою. Без Духа Божого будь-яка ієрархія чи
організація – від пастиря до мирянина – керується інстинктами. Як каже Псалмоспівець, без
Божого просвітлення розум стає «худоб’ячим». Це той стан, коли духовне життя підміняється
боротьбою за виживання та домінування. Отже, маємо таку пророчу на сьогодні дійсність:
сонце (істина) затьмарене фальшею, місяць (церква) осквернений тілесністю, а земля
охоплена вогнем людських пристрастей. Це і є справжнє «здивування» - світ, який називає
себе християнським, але діє, як зграя, позбавлена Божої любові. І ми задаємо питання: - чи
можливо сьогодні, в такому стані «місяця» знайти істинне зібрання вірних? Так, можливо,
хоча і складно. Якщо «місяць» (офіційна структура) перетворився на інструмент захисту
власних інтересів, то істинне зібрання стає «малим стадом». Це люди, які відмовилися від
«звірячого духу» самозбереження на користь духу жертовності та милосердя. Та ще й
Пророк Іоїл завершує своє грізне видіння словами: «кожен, хто кликатиме Господнє Ім’я, той
спасеться». Це вказує на те, що спасіння стає справою особистого вибору та щирого серця,
яке шукає Бога навіть тоді, коли загальне «світло» згасло. Як місяць світить лише тоді, коли
відбиває світло сонця, так і вірна людина залишається частиною істинного зібрання лише
тоді, коли вона віддзеркалює Христа, а не людські пристрасті. Істинне зібрання – це ті, хто
бачить, що їхнє «світло» насправді є темрявою, і через каяття повертається до істинного
Джерела. У Біблії завжди існує поняття «залишку» - невеликої групи людей, які не схилили
коліна перед ідолами (пристрастями, владою, наживою) навіть у найгірші часи занепаду
церкви. Отже, істинне зібрання вірних стає невидимим для світу, бо вони не хваляться
владою чи багатством. Воно існує там, де панує Божий дух, про який згадував Стефан
Бохонюк, - дух добрий і милосердний.
Далі брат Стефан пише: «Часи язичницьких царств закінчуються і вже закінчилися. На наших
очах все виконується саме так, як передбачили пророки. Особливу увагу необхідно звернути
на слова Господа нашого, Ісуса Христа , якими Він нас, Його учнів застерігає: «Стережіться,
щоб хто не спокусив вас» (Мф 24,4) і далі… Стефан Бохонюк викриває саму суть духовної
кризи – підміну живого наслідування Христа релігійним комфортом. Проповідники обіцяють
небо в майбутньому, одночасно міцно розбудовуючи власне панування на землі. Цей вираз
брата Стефана знаходить своє підтвердження не тільки в історії, а й в сучасних реаліях.
Можна привести кілька прикладів, які вказують на протиріччя між словом і ділом:
- Матеріальне збагачення та «Євангеліє процвітання» - У багатьох сучасних рухах
проповідники вчать, що віра веде до фінансового успіху. При цьому вони закликають паству
до жертовності та аскетизму заради «небесних скарбів». Самі ж володіють приватними
літаками, маєтками та «люксовими» авто, поясняючи це «Божим благословенням». Це
пряме влаштування «царства на землі», поки віряни чекають на «небо».;
- Політичний вплив та боротьба за владу – Коли релігійні лідери стають частиною державної
системи або намагаються диктувати закони: вони обіцяють вірянам справедливість у
майбутньому віці. Натомість тут і зараз вони борються за податкові пільги, право власності на
землю, за політичний вплив, щоб «поневолити» думку суспільства («вогонь, що хоче все собі
забрати»).
– Культ особистості та контроль над життям – У деяких громадах лідери створюють закриті
структури, де: проповідується цілковита покора Богу, яка на практиці перетворюється на
покору особисто проповіднику. Людські ресурси (час, гроші, праця вірян) використовуються
для розбудови інфраструктури організації, яка працює на авторитет лідера, а не на реальну
допомогу нужденним.
– Обрядовість як товар – Коли спасіння душі «продається» через складні ритуали або
формальну приналежність, тобто, коли людина вважається частиною певної громади чи віри
лише на папері або через зовнішні ознаки, але не через внутрішнє переконання чи спосіб
життя. Стефан Бохонюк описав цю ситуацію, коли люди «записалися» в учні до Христа, але
не змінили своєї суті. Людина може носити релігійні символи, дотримуватися постів чи
відвідувати храми, але в повсякденному житті керуватися тим самим «тваринним духом».
Вона має форму, але не має змісту. Така людина бере участь в традиціях (хрещення,
вінчання, святкування) та сприймає це як «магічний ритуал» або як обов’язок перед родиною
чи суспільством, а не як акт живої віри. Це те, що Стефан Бохонюк називає «наслідуванням
через традиції». Людина каже: «я належу до такої-то церкви», вважаючи, що сам факт
членства в організації гарантує їй спасіння («небо»). Це і є той «місяць», що захищає власні
інтереси, де колективна ідентичність замінює особисті стосунки з Богом. Як правильно
зауважив брат Стефан, «крові без тіла не буває», так і віри без діл милосердя. Формальна
приналежність не народжує в людині Божого духу – вона залишається такою ж жадібною та
жорстокою, як і до «запису» в учні Христа. Коротко кажучи, це релігійність без духовності. Це
коли людина перебуває у човні (церкві), який не пливе за курсом Христа, а просто сидить у
ньому, сподіваючись, що човен сам доправить її до берега спасіння.
Далі Стефан Бохонюк в своїй статті пише про «останні дні» і про «кінець системам
управління звірячого світового ладу», та говорить, що вся ця загарбницька влада існувала до
1914 року. Так, хоча Світова війна почала поступово деяким відкривати очі і розум, та діл
ніяких не було - лише слова про всезагальний мир, про роззброєння, та національне
зближення. Але далі брат Стефан пише, що ні до чого доброго вони не приведуть. (читай
книгу Пророка Ісаї 13,11-17). Християнські богослови початку ХХ століття вважали 1914 рік
межею закінчення «часів поган» (сім часів із книги Даниїла). Якщо ж розглянути всі ці події, а
також Пророцтва з точки зору теперішніх подій у світі, то ми побачимо, що і зараз
християнські богослови говорять про «кінець епохи» або «кінець історії». Події сучасності
сприймаються багатьма вірянами як пряме продовження процесу, що розпочався у 1914 році
– етапу остаточного саморуйнування людських систем перед духовним очищенням, яке
будується тільки на одному фундаменті: - абсолютний авторитет Святого Письма та заклик до
особистого покаяння й духовного оновлення через Святого Духа. Так, за Вічним визначенням
Бог зараз збирає всі народи в «долину Йосафата», щоб учинити над ними Суд за Писанням.
Слова Стефана Бохонюка про те, що «Бог відкидає мудрість мудреців» є прямою цитатою
Апостола Павла (1Кор 1,19), який в свою чергу посилався на пророка Ісаю (Іс 29,14). З цього
ми бачимо, що людська освіта, філософія, ідеологія чи політична логіка безсилі перед Божим
промислом. Брат Стефан стверджує, що лише теоретичних знань про Бога недостатньо.
Справжнє знання Творця перевіряється ділом – дотриманням Його Заповідей, що
перегукуються зі словами Апостола Івана: «А що ми пізнали Його, пізнаємо з того, коли
Заповіді Його дотримуємо» (1Ів 2,3). Стефан Бохонюк дає нам чітке розуміння, щодо
«здатності розуміти Божі визначення, наперед записані через Пророків. Тобто, бачити Бога –
це вміти правильно читати й розпізнавати хід історії через біблійні тексти. І тому ми бачимо,
чому брат Стефан так сміливо вирахував «сім часів» та аналізував події 1914 року. Тому що,
«світські мудреці» (політики, історики, вчені) бачили в 1914 році лише черговий
геополітичний конфлікт інтересів (боротьба за вплив, ресурси, контроль над стратегічними
територіями і таке інше). А вірянин, який знає Бога (дотримується Заповідей і досліджує
Пророків), бачить за цими подіями ліквідацію «звірячого світового ладу» та виконання
Божого плану.
Далі в своїй статті Стефан Бохонюк пише, що численні так звані євангельські общини, церкви
і т. п. посилаються на книгу Діяння Апостолів, де сказано: «Мужі галілейські, чого ви стоїте і
дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили
Його, коли Він сходив на небо» (Діян 1,11). І далі брат Стефан пише: «Не приглядаються до
слів і не розважають духовно, та і буквально не розуміють…». В цьому уривку Стефан
Бохонюк розкриває і дає пояснення (тлумачення) про Друге Пришестя Христа, та звертається
до традиційних церков. Він закликає їх розважити духовно і просить звернути особливу увагу
на слово «бачили». Тобто: - «Хто бачив?». Ісуса, Який возносився на небо, бачили виключно
Його вірні учні – Апостоли. Жоден невіруючий, римський воїн чи юдейський первосвященик
не був свідком цієї події. Ця подія відбулася таємно від світу. В тексті вірша сказано: «Прийде
так само, як ви бачили». Отже, повернення Ісуса в останні дні також буде відкрите не всьому
світу, а лише «вибранцям Божим», тобто, як пояснює Стефан Бохонюк – людям
благочестивим з апостольським складом розуму. А світ цієї події фізично не помітить. До
вірян «останніх днів» брат Стефан застосовує вираз «останні стають першими» (Мф20,16),
тобто в кінці «останніх днів» Бог знову збирає невелику групу людей «останок», які за своїми
духовними якостями подібні до перших Апостолів, яким дано «бачити» і розуміти виконання
пророцтв. Апостоли були взірцем для вірян. Вони були «мужами розумними, аналізували
почуте, досліджували Писання і свідомо визнали в Ісусі великого Пророка ще до того, як
залишили все заради Нього. Отже, справжній християнин не повинен сліпо вірити
традиційним церковним догмам, а повинен свідомо, розумно та духовно аналізувати
«наперед записані визначення».
Далі Стефан Бохонюк в своїй статті торкається проблеми духовного розрізнення між
істинними проповідниками та фальшивими вчителями. Він надає чітке формулювання тих
практичних критеріїв, за якими християнин може розпізнати спокусника. Згадка Стефана
Бохонюка про те, що до Христа «багато приходило», «немало і відходило», відсилає нас до
моменту, коли Ісус виголосив складну для розуміння проповідь про Хліб життя. І брат Стефан
підкреслює, що справжня віра Апостолів перевірялася здатністю залишатися тоді, коли
більшість розчарувалася і пішла геть. Апостоли «вже бачили, тобто знали», - цей вираз
говорить нам про те, що «бачити» - це не просто фізичний зір, зорове сприйняття, а духовно-
інтелектуальне аналізування фактів та вчинків. Як розпізнати лжевчителів? Стефан Бохонюк
виділяє тут чіткі ознаки релігійних маніпуляторів. Це:
– марнославство: - «люблять лише тих, хто їх прославляє», тобто ті, хто залежить від
людської похвали та культу власної особистості.
– користливість: «чекають, коли їм подарунки дадуть», тобто це матеріальна зацікавленність
під виглядом церковних пожертв. До всього цього, ще є придушення критичного мислення
вірян, вимоги сліпого послуху церковним структурам – вимагають, щоб їм «без роздумів
підкорялися».
Далі брат Стефан попереджає усіх: «...не йдіть за різними глашатаями, яких ви не знаєте, бо
багато з’явилося лжехристів, що засідають у великих містах...» і далі. Стефан Бохонюк надає
конкретні попередження щодо тогочасних релігійних процесів 1920-х років. Під виразом
«Лжехристи у великих містах» він, найімовірніше мав на увазі керівників великих
централізованих релігійних організацій і місій, які керували процесами здалеку. А їхні «платні
агенти» наймали проповідників за гроші. Зрозуміло, що для Стефана Бохонюка, який служив
безкоштовно і заробляв важкою працею на землі, ця комерція віри була ознакою фальші. Він
застерігає «простодушних» людей не піддаватися на їх гарний спів і професійне
красномовство, оскільки за ними ховається духовна порожнеча – «вони сили Божої
відреклися» (2Тим3,5).
Далі брат Стефан критикує суто людські політичні ідеології та соціальні проєкти,
протиставляючи їх Божому Слову (Святому Письму). Він пише, що головна помилка людства –
це відхід від Святого Письма (Книги Життя). Тому що, спроби замінити Божі Заповіді
людськими теоріями заради власної слави завжди приречені на провал. Згадка Карла
Маркса слугує яскравим прикладом такої людської теорії. Стефан Бохонюк вказує на
внутрішню несправедливість штучних законів і постанов: те, що приносить вигоду та «життя»
одному суспільному класу або партії, неминуче обертається «смертю» та утисками для
іншого. Це веде не до гармонії, а до порожнечі й руйнування суспільства. Брат Стефан
наголошує на тимчасовості будь-яких людських систем устрою. У День Господній усе
несправедливе «згорить», а творці людських ідеологій, які відкинули Бога, постануть перед
справедливим судом майбутнього віку.Також Стефан Бохонюк критикує традиційне
адвентистське вчення про те, що після Другого Пришестя праведники будуть підхоплені на
небо і перебуватимуть там тисячу років, здійснюючи суд над грішниками. Він зауважує, що
ідея «відліту у повітряний простір» є штучною та вигаданою. Брат Степан в своїй статті
виступає проти догмату, що ця земля має повністю згоріти «буквальним вогнем» перед тим,
як з’явиться Новий Єрусалим із золотими вулицями. Такі детальні подробиці він називає
плодом людської уяви. Стефан Бохонюк пише, що ці релігійні спільноти «вигадали багато
своїх діл, тобто книг» (думаю, що мається на увазі і праці засновників адвентизму). Коли
людина хоче створити собі авторитет або самостійно влаштувати життя чи спасіння – це є
прояв гордині. Ми вже бачили на прикладі Карла Маркса, що політико- ідеологічні книги
намагаються побудувати справедливе суспільство на землі без Бога, і як результат бачимо,
що вони приводять до «порожнечі», класової ворожнечі, де одним добре, а іншим – смерть.
А релігійно-догматичні книги на прикладі адвентистів, намагаються розписати майбутнє,
вигадують власні сценарії «кінця світу», створюють власні теологічні трактати поза текстом
Біблії. Створюються різні «секти», чим розділяють вірян і ведуть до духовної омани. І за цим
фрагментом із статті Стефана Бохонюка ми чітко і ясно розуміємо, що Книга Життя (Святе
Письмо) – це Істина, Яка є абсолютною, незмінною та життєвою силою для людства. Вона не
потребує людських (приземлених) тлумачень, доповнень чи нових пророчих книг. Біблія є
універсальною для всіх людей, на відміну від людських законів, які завжди когось
ущемлюють. Книга Життя має вічну природу, тоді як усі людські проєкти згорять у День
Господній.
Далі в своїй статті Стефан Бохонюк звертається до авторів, журналістів та ідеологів із
проханням припинити розпалювати ворожнечу. Якщо в попередніх цитатах брат Стефан
критикував людські книги за гординю, то тут він пропонує альтернативу: якщо вже й писати
книги, то виключно на мирну тему, спрямовану на єднання, а не на заклики до війни. Стефан
Бохонюк розумів, що люди, які наділені талантом і розумом – письменники, журналісти т.
інші – формують свідомість суспільства. Якщо вони сіють ідеї класової боротьби (як Маркс)
або релігійного розколу (як адвентисти), то й народ ітиме шляхом ворожнечі. Будь-яке слово,
що виправдовує насильство, війну чи ворожнечу між народами, є гріхом проти Істини. І тому
брат Стефан пропонує їм спрямовувати весь свій потенціал на розробку проєктів гуманізму,
роззброєння та мирного розв’язання конфліктів. Він також попереджає «світил»: якщо їхні
праці не служитимуть справі миру, то в майбутньому віці вони зазнають «вічної ганьби і
сорому», а їхні імена залишаться «для прокляття». Тобто історична та духовна перспектива
повністю знецінить будь-якого видатного мислителя чи політика, якщо його діяльність не
наближала Царство Боже на землі. Люди не повинні робити свої войовничі задуми: тому що
«зло злом не перемогти». Стефан Бохонюк попереджає, що войовничість та агресія ведуть у
глухий кут, і в майбутньому справедливому устрої для людей із «войовничими думками»
просто не залишиться місця.
Стефан Бохонюк звертається до тих, хто тримає в руках Євангеліє, до духовенства та
проповідників різних конфесій і звинувачує їх у тому, що вони тримають Святе Письмо в
руках, але не розуміють його практичної суті – вчення та життя Ісуса Христа. Він вважає їх
духовно сліпими, якщо вони фокусуються лише на потойбічному житті. Тому що, поки
релігійні громади чекають на відліт у космос чи абстрактне небо, вони ігнорують нагальні
проблеми, війни та несправедливість на землі. Бо Царство Боже – це не десь там містична
далека сфера після смерті, а конкретний суспільний, мирний та справедливий устрій, який
люди мають втілювати в житті вже зараз, керуючись Євангелієм. Брат Стефан зазначає, що
світські люди («ті, що не називаються іменем Господнім») через мирні ініціативи та пошук
справедливості часом ближчі до виконання Божої волі, ніж офіційні християни, які «далеко
відстали». І заклик «поспішіть зайняти місце» є пророчим застеріганням. Стефан Бохонюк
попереджає про сором і ганьбу для тих лідерів, чия релігійність виявиться лише словами, а
не конкретними справами Миру та Любові на землі. Отже, ми бачимо, що справжнє
покликання людини – відкинути зброю, політику та людські догмати і взяти чисте Євангеліє і
збудувати Царство Боже - Царство Миру, Любові та Справедливості тут, на цій землі.
Далі брат Стефан в своїй статті аналізує методом алегоричного та метафоричного пояснення
Біблії сучасні йому глобальні політичні події – розпад Російської імперії, революцію та масову
еміграцію колишньої аристократії. Він переносить ці відомі апокаліптичні образи про
«воскресіння мертвих» у площину реальної земної історії. І це дуже цікаво. Стефан Бохонюк
мав унікальний Божественний дар. Він бачив і розумів Слово Боже, він Ним жив. І це його
велике надбання, яке він доніс до нас. Боже, дякуємо Тобі. Так от, брат Стефан заперечує
буквальне фізичне підняття кісток із могил. Бо, «мертві» - це духовно мертві люди, які
трималися за стару систему насильства, владу та багатства. Фраза «земля не приймає
людину» означає, що несправедливі правителі втрачають свій дім і право жити у спокої,
оскільки хід Божої історії виштовхує їх геть. Про «колишні російські володарі»: Стефан
Бохонюк наводить прямий історичний приклад – білогвардійську та монархічну еміграцію
після 1917 року, розсіяну по всьому світу. Замість покаяння, ці люди продовжували
«войовничу пропаганду», намагаючись розпалити нову війну задля повернення імперії. І
тому, через цей їх «войовничий дух» будь-яка «земля» з себе їх вивергає – вони ніде не
можуть знайти справжнього притулку. «Настав День Господній, земля вивергає мертвих». Ми
бачимо, що Суд Божий уже триває на землі, тому що це не одномоментний кінець світу, це
історична епоха великих потрясінь. Колишні володарі постали перед цим судом і «оголилися
у своїх ділах». Рядки «співчуваю всім,кого висилають, бо і я був висланий вами» - це із
біографії Стефана Бохонюка. У 1914 році царський суд засудив Стефана до довічного
заслання у Сибір за його релігійні переконання («викриття мертвих богів»). І попри те, що
імперська влада репресувала його, Стефан Бохонюк не зловтішається, а виявляє
християнське співчуття до своїх колишніх гонителів, які тепер самі стали вигнанцями. Він дає
їм сувору, але справедливу пораду: прийняти покарання, жити мирно на нових місцях, не
думати про помсту і припинити марити минулим. А фраза «повернення не буде. Дивіться
вперед, а не назад» - говорить про те, що старий світ імперій, насильства та нерівності
знищено назавжди, і тепер потрібно вчитися жити у новому світі миру. Брат Стефан закликає
людей знайти спокій у мирі з сусідами, а не у спробах повернути колишню велич силою
зброї. Головна мета будь-якого суспільства – це побудова миру, братерства і злагоди на
основі чистого Слова Божого, Біблії. Амінь.
Сестра Олена