Використовуючи як епіграф старозавітне пророцтво Ісаї (2,12-17) про «День Господа Саваофа на все горде і високе», Стефан Бохонюк дає принципову і переконливу оцінку тогочасній світовій геополітиці. З Біблії ми знаємо, що «гори» часто символізують людську гординю, піднесеність людини (країни, царства) над іншими та зарозумілість, які закривають від людей Бога. Так, на початку XX століття були непорушні, здавалося б імперії – Російська, Австро-Угорська, Німецька та Османська. Вони століттями височіли над народами, тиснули своєю масою, військовою міццю та авторитетом, але в День Господній (епоху світових потрясінь) «пропали безпощадно». «А на місце тих, які впали стають інші гори…» - пише далі брат Стефан. Ці нові «гори» - це нові політичні режими диктатури та уряди (зокрема більшовицький СРСР та нацистська Німеччина), які виросли на руїнах старих імперій. Стефан Бохонюк зазначає, що за своєю суттю вони нічим не відрізняються від попередників. Вони «не навчилися нічого нового і доброго», а просто заступили на те саме місце, продовжуючи шлях насильства, гордині і не зупиняючи нарощувати військову могутність. В уяві людини «гора» - це символ сили і стабільності. Але Стефан Бохонюк на основі Слова Божого (Святого Письма) доводить, що, коли в основі цієї «гори»(держави) немає Суду і Правди, то жодні зовнішні її підпори (парламенти, диктатура, війська, армії охоронців) її не втримають. Вона неминуче зсунеться і впаде. Брат Стефан пише в своїй статті: «Сьогодні багато говорять про мир, але якщо придивитися до того, що вони роблять, то виходить цілком зворотнє». Ми бачимо, як Стефан Бохонюк прямо звинувачує правителів у подвійних стандартах, показуючи разючу розбіжність між їхніми гучними заявами та реальними діями. Він звертає увагу на парадокс: політичні лідери та письменники його епохи багато говорять про мир, укладають пакети та договори; проте за лаштунками вони продовжують нарощувати військову міць. І тому, ми робимо висновок, що будь-які мирні декларації є брехнею, якщо держави не відмовляються від «войовничої техніки» та пропаганди сили. Тому що, політичне лицемірство – це спроба обдурити Бога та людей, сховавши «звірячі устрої» за красивими церемоніями, папірцями й традиціями. Брат Стефан пророчо застерігає, що ця брехня не встоїть. День Господній повністю оголить кожного керівника, принісши їм вічну ганьбу.
Ми знаємо, що слова (поняття) «закінчилися», «війна» або «День Господній» не мають нічого спільного з класичним уявленим апокаліптичним жахом – повним знищенням планети, випаленням людства чи фізичним розпадом матерії. Навпаки, «кінець» - це Божий план, який включає в себе глобальне історичне очищення, яке звільняє землю від штучних і насильницьких людських систем. «Кінець» - це фінал терміну дії «язичницьких царств». Стефан Бохонюк чітко нам пояснює: закінчується не життя як таке, а закінчуються системи управління, побудовані на насиллі,пригніченні та домінуванні одних людей над іншими. Старий світ імперій, партійних диктатур і класової ворожнечі згорить у духовному вогні Божої Правди, Старе і непридатне, те, що віджило свій вік, «із корінням знищується». Тому буде знищено не просто наслідки, а саму першопричину людського зла – гординю, прагнення слави та егоїстичні закони. Також радикальне очищення відбувається через абсолютну прозорість. «День Господній» змушує землю «вивергати мертвих», тобто виводити на світло всі приховані гріхи, політичне лицемірство та таємні задуми правителів. Коли всі людські програми і проекти виявляють свою порожнечу, вони просто руйнуються під вагою власної нежиттєздатності. «Кінець» - це не фінальна крапка історії, а розчищення будівельного майданчика. Старе знищується, щоб на його місце було насаджене «нове, чисте, справедливе, життєздатне і натуральне». Це підготовка землі до прийняття істинного Царства Божого, де пануватиме Закон Любові Христа, закон Правди і Суду. Для нас це визвольний процес, який повертає людство до першоджерельного задуму Бога.
Слова Стефана Бохонюка про марність людського будівництва виносять вирок усім земним цивілізаціям, які покладаються на власний інтелект, силу та багатства, ігноруючи духовні Закони Божі. Такі людські суспільні будівництва неминуче розпадуться. Це ті причини, про які брат Стефан писав у своїх попередніх статтях. Людські будівничі намагаються скріпити свої держави і союзи за допомогою: - диктатур і військ, які тримаються на страху, але народжують лише опір та нову злобу. На парламентах і законах, які на паперах декларують справедливість, але насправді захищають інтереси окремого класу чи партії, ігноруючи інших. Людських книг та ідеологій, які обіцяють земний рай (як марксизм-ленінізм), але приносять порожнечу і руїни. І головна причина руйнації людського будівництва це те, що там немає Бога, Духа Святого, тобто без Любові, без Миру, без однодумства й радості серця. Люди на жаль не вчаться на помилках історії. Коли одна могутня «гора» (імперія) падає, на її місці людські будівничі одразу починають зводити нову «гору» (режим або диктатуру), яка діє ще гірше за попередню. Вони йдуть тим самим старим шляхом насильства, тому їхні величні проекти «швидко розпадуться і щезнуть».
Далі Стефан Бохонюк дає чітку духовну інструкцію для побудови істинного, довговічного устрою. Якщо в попередніх уривках брат Стефан викривав помилки людських систем, то тут він дає чіткі рекомендації: з чого почати, який матеріал використовувати та на який закон спиратися. Перш за все – це Біблія (Вічна Історія). Це радикальна зміна підручників для політиків, соціологів та мислителів («світил»). Замість капіталістичних законів, марксистських маніфестів чи руйнівних партійних програм Стефан Бохонюк закликає взяти за єдине керівництво Святе Письмо. Саме в Біблії закладені «всі можливі матеріали» - моральні, соціальні та духовні принципи – для створення справедливого «Життя Нового». І брат Стефан ще раз підкреслює невідворотність змін. Цей час є «страшним» для тих, хто тримається за старі, звірячі системи управління, насильства та беззаконня. Але цей час також є благодатним вікном для будівничих Нового Життя. Стефан Бохонюк радить внутрішньо очиститись (оновитись), що є першим і найголовнішим кроком у побудові Нового Життя. Цей крок включає в себе такі моменти. Це – очищення від прагнення «власної слави». Головний гріх людських лідерів, письменників та ідеологів (як Карл Маркс чи автори релігійних догм) полягає в тому, що вони «задумали здобути собі славу» і понапридумували собі закони. Внутрішнє оновлення вимагає повної відмови від гордині, марнославства та бажання панувати над іншими. Людина не може стати будівничим Царства Божого, якщо в її розумі залишається бодай крапля агресії, бажання помсти чи класової ненависті. Брат Стефан застерігає, що в новому, справедливому, життєздатному і натуральному устрої землі для людей із «войовничими думками» просто не знайдеться місця. І ще є друга порада від Стефана Бохонюка – пам’ятати і розуміти слова «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф 5,9). Будь-яка спроба подолати несправедливість силою зброї, революціями, репресіями чи класовою боротьбою лише створює нові «гори» тиранії. Заповідь Миру вимагає повної і безкомпромісної відмови від насильства на всіх рівнях. Виконання Заповіді Миру – це єдиний спосіб зупинити коло обігу насилля в історії. Саме миротворці, згідно з Євангелієм від Матвія 5,9, назвуться «синами Божими» і стануть істинними будівничими Нового Життя, перед якими впадуть усі штучні людські закони і диктатури.
Далі слуга Божий Стефан пише: «Слухайте всі, що знаходяться в гробах, голос сина Божого і, почувши оживіть….і далі» Ми бачимо з цього уривку заклик до духовного воскресіння кожної конкретної людини. Воскресіння з «гробів» - це не є буквальне фізичне підняття тіл із могил. Взявши до уваги слова Христа (Ін 5,25) та Одкр (20,13), Стефан Бохонюк звертається до духовно мертвих сучасників. «Гроби», «море», «смерть» і «пекло» - це символи гріховного стану, егоїзму та перебування у тенетах «старої системи несправедливих управлінь, звірячих устроїв і насилля». Почути голос сина Божого означає вийти з цього заціпеніння та почати творити «життєві добрі справи». Суд Божий на землі – це не є якась далека подія, а теперішній історичний та духовний процес очищення, який уже відбувається на очах людей. Прийняти Євангеліє – це єдиний спосіб уникнути ганьби та осуду разом із цим світом. Необхідно всім людям повернутися до Книги Життя. І це повинно бути не просто механічне читання, а потрібно – читати, розуміти і виконувати чисте Євангеліє, без людських догматичних доповнень. Спираючись на Пс 110,10 брат Стефан доводить нам, що мудрість та правосудний розум напряму залежить від виконання Божих Заповідей. Якщо людина або правитель не виконує закон Любові, їхній розум автоматично стає «неправосудним», затьмареним та схильним до насильства. Стефан Бохонюк руйнує релігійне лицемірство пересічного вірянина. Він звертається до слухача як до «друга і брата», але прямо й переконливо говорить: ні, ти не виконуєш заповідей Божих, а отже – так само перебуваєш у духовній «могилі» і потребуєш негайного внутрішнього оновлення.
Далі слуга Божий Стефан пояснює нам саму суть спасіння людини. Ми бачимо чіткий, нерозривний ланцюг між Старим і Новим Заповітами, який об’єднує в собі Закон, віру та практичне життя людини. Ми бачимо, що загальна духовна катастрофа «Безумство» (атеїзм) призвело до того, що людство впало в розпусту та опоганилося в своїх ділах. Це біблійне обґрунтування того, чому людські політичні та ідеологічні проекти («діла») приносять лише порожнечу і крах. Серед деяких протестантів поширена ідея, що Новий Завіт повністю скасував Старий. Але ми знаємо, що це не так. І Стефан Бохонюк наголошує: Заповіді дані людству на всі віки. Закон Мойсея – це дзеркало, Божественний еталон, який допомагає людині бачити свій реальний стан і гріховність (що є першим кроком до внутрішнього очищення і оновлення). Дякувати брату Стефану, який передає нам дуже чітке, практичне визначення віри в Ісуса Христа . Віра – це не є абстрактне догматичне визнання чи інтелектуальна згода з релігійними текстами, а буквальне наслідування життя Христа. Ми бачимо Божественність Христа. Він Сам створив віки, Сам передав «живі слова» через Мойсея і Сам прийшов на землю, щоб показати ідеальний приклад виконання Свого ж Закону. І якщо людина справді любить Бога (Ін 14,15), вона не може ігнорувати Його заповіді. Виконання заповідей є єдиним доказом правосудного розуму та істинної віри.
Далі в своїй статті слуга Божий Стефан викриває те, що є головною духовною пасткою християнства – спроба розділити Христа і Закон, любов і заповіді. Він критикує і гостро виступає проти «новоявленних проповідників і богословів», які будують свої проповіді виключно на емоційному розумінні любові і благодаті, повністю ігноруючи Закон Божий. Така теологія є неповною і фальшивою. Спираючись на Апостола Павла (Рим 13,10), ми бачимо, що любов не є абстрактним почуттям. Любов – це конкретна дія, яка полягає у виконанні Божого Закону. Одне без іншого існувати не може. Навіть Сам Ісус Христос прийшов на землю, щоб виконати волю Отця. А воля Отця – це і є Його Вічний Закон. Будь-яке твердження про знання Бога без дотримання Його заповідей за Першим Посланням Івана 2,4 – є брехнею. Відмова від Закону є для нас головним критерієм розпізнавання лжевчителів. Ті, хто проповідує спасіння «поза законом», насправді «перекручують» шлях Христів. І брат Стефан підкреслює, що поява цих лжевчителів, лжепророків і лжехристів є не випадковою, а визначеною Богом. Вони існують як випробування для «вибраних Божих», які втратили бадьорість і пильність. Стефан Бохонюк закликає вірян триматися осторонь таких проповідей і не схвалювати їх.
Далі слуга Божий Стефан знову застерігає вірян від спокус і закликає аналізувати реальні події «на землі і на небі». Вказівка «але тільки не в повітряному просторі» - це ще один докір адвентистам та іншим течіям, які шукають ознаки кінця світу в абстрактних космічних сферах, ігноруючи хід реальної історії на землі. Брат Стефан наочно демонструє історичне безсилля колишньої державної ідеології Росії. Клятви захистити систему до «останньої краплі крові» виявилися марними. Він констатує факт: царя вбито, колишня державна релігія (віра) втратила авторитет, а сама імперія («отечество») розпалася, залишивши своїх захисників вигнанцями. «Багато пастухів роздяглося» - під «пастухами» маються на увазі священнослужителі офіційної церкви, які раніше обслуговували інтереси імперської влади. Після революції вони втратили духовний орієнтир: тепер не стадо йде за ними, а вони підлаштовуються під настрій мас. Ми бачимо, що ситуація, коли стадо вчить «пастухів» є ознакою «ясно видного кінця» старої релігійної системи. Стефан Бохонюк згадує в своїй статті суд над ним, в 1914 році. Це унікальне історичне свідчення. Він згадує свій арешт і вирок на довічне заслання в Сибір за проповідь євангельських істин. Фраза судді «Ми тут боги» уособлює найвищу точку людської гордині та зарозумілості ( «ідолопоклонства влади» ). Брат Стефан підкреслює іронію історії: ті, хто вважав себе «богами» у 1914 році, вже за кілька років втратили все і розсіялися світом. Стефан Бохонюк не зловтішається («без докору і закиду»), але фіксує головний духовний закон: ці правителі та судді не змогли передбачити власного краху, тому що Біблія (і її пророцтва про падіння гордині) була для них лише насмішкою.
Далі слуга Божий Стефан звертається до сучасників як милосердний батько – «від щирого серця» і пропонує їм чітку альтернативу вічній загибелі. Він знову звертається до тих, хто має владу, і наголошує, що єдиний спосіб зберегти спокій у серці та мир у країні – це не силовий контроль чи армія, а щоденне практичне утвердження справедливості й чесності на тій землі, де вони живуть. Стефан Бохонюк формулює базове правило Нового Життя: робити свою справу охоче, з любов’ю і «не для себе тільки, а й для інших». Натомість гонитву за матеріальним збагаченням та наживою він називає духовним і суспільним глухим кутом – це «смерть». Далі брат Стефан пише: «Настав час, що все таємне відкриється, бо це день відкриття доброго і злого; це день нагороди, але Бог нагороджує починаючи з останніх (Мт 20,16). Так, Бог починає будувати Своє Царство та нагороджувати не з політичних «світил» чи багатіїв, а з найпростіших, принижених старою системою людей. Для багатьох егоїстичних діячів та беззаконників покаранням стане повне забуття: «буде так, ніби вони не існували, не залишиться від них нічого». Лише читання з вірою та виконання Святого Письма здатне вберегти людину від цієї історичної та духовної порожнечі. Сутність людського життя полягає у страху Господньому та дотриманні заповідей, а Суд спрямований не на простих трударів, а на еліту, що несправедливо керує народами. Ми бачимо, що Суд – це історичний процес, розпочатий Ісусом Христом на землі, і визначає істинними дітьми Божими тих, хто виконує Десять Заповідей.
Далі Стефан Бохонюк в своїй статті дає радикально нове, земне і практичне тлумачення пророцтв, що «святі будуть судити світ». Так, суд над світом відбувається прямо зараз. «Судити згідно з планом» - це означає прикладати Боже мірило (Святе Письмо) до всіх людських законів, партійних програм, ідеологій та проектів. Якщо ці людські напрацювання не витримують порівняння з «Книгою Життя», вони виявляються нежиттєздатними і розпадаються. Фраза «багато мужів з’їло її» (Одкр 10,10) означає, що істинні віряни настільки глибоко ввібрали в себе Євангеліє, що воно стало їхньою суттю, і тепер ніяка земна влада не здатна «закрити» цю Книгу. Цитуючи Матвія (19,28) та до Коринтян (1Кор 6,2), слуга Божий Стефан заперечує поширену думку (зокрема адвентистів), що суд святих над світом відбуватиметься десь на небі під час тисячолітнього царства. «Відновлення світу» та суд уже розпочалися на землі через проповідь та праведне життя Божих людей. Стефан Бохонюк дає нам вражаючий соціологічний та духовний портрет святих. Це не величні історичні постаті і не істоти, що спустяться «з якоїсь висоти». А святі – це ті, хто пройшов через велику скорботу, усіма зненавиджений, судимі та гонимі режимом; самі останні у суспільній ієрархії (прості трударі, бідняки, вигнанці). Саме в цих принижених, але вірних людях виявляється Господь і Його День. Брат Стефан звертається до тих, хто прагне до Небесного Міста і чиї імена мають бути записані в Книзі Життя. Проте, на відміну від інших деномінацій, для нас шлях до цього міста лежить не через пасивне очікування «відліту в повітря», а через усвідомлення того, що День, Пришестя і Суд Божий уже відбуваються тут, на землі. З вірша Івана (16,8) ми знаємо, що Утішитель (Дух Святий) прийде, щоб «докорити світові за гріх, і за правду, і за суд». Але ця місія безпосередньо вже зараз покладена на християн. Їхня мета – бути голосом Божої Правди, який викриває політичне лицемірство, «звірячі устрої» та неправосудний розум «земних богів». Віряни мають своєю проповіддю та непохитною вірністю Біблії «руйнувати і губити» старі людські закони, партійні програми, воєну пропаганду та релігійні догми, виявляючи їхню порожнечу. А після розчищення місця від «старої системи несправедливих управлінь, звірячих устроїв, і насильства», святі зобов’язані «творити і насаджувати» натуральний, чистесенький і справедливий устрій – Царство Боже на землі, засноване на Заповіді Миру та Любові.
Використовуючи євангельську метафору (Ін 10,1) Стефан Бохонюк називає «злодіями» тих вірян, які намагаються увійти до Царства Божого (вишнього Єрусалиму»), обминаючи ворота, тобто повний послух Ісуса Христа. Перелазити «деінде» означає вигадувати власні богословські теорії, які виправдовують вибіркове виконання Божих Заповідей. Слуга Божий Стефан пише, що багато з тих, хто називається іменем Господнім, насправді не мають істинної віри. Він руйнує ілюзію спасіння через самі лише слова чи емоційні гасла про «любов», тому що справжня віра Христа – це буквальне наслідування Його способу життя, що полягає у повному послуху Отцю, та виконанні Його Закону. Брат Стефан називає тогочасних євангельських проповідників «злодіями і розбійниками». Бо вони намагаються завести свої громади до Царства Божого не через «ворота», а перелазять «деінде» - тобто вигадують власні догматичні теорії та людські книги, які виправдовують їхній компроміс із гріхом і світом. Стефан Бохонюк закликає євангельських християн подивитися у «духовне дзеркало» - Закон Божий Десятислів’я. Він викриває їхню непослідовність – вони суворо приймають першу, другу, третю заповіді (проти ідолів, марнослів’я), проте самовільно відкидають четверту заповідь про святкування суботи . А «святкування суботи» - це неподільний моноліт, встановлений на «віки вічні» (Пс 110,7-8). Будь-яка спроба скасувати четверту заповідь чи замінити її людськими постановами є ознакою духовного «невігластва». Тогочасні євангелісти мали тенденцію відокремлювати Новий Завіт від Старого, ігнорувати Пророків та поетичні книги. Посилаючись на слова Христа (Лк 24,44) ми бачимо, що справжнє християнство неможливе без визнання Закону Мойсеєвого, Пророків та Псалтиря. Хто відкидає цю основу, той має «неправосудний розум». Далі слуга Божий Стефан констатує дивовижний факт – люди, які офіційно не називають себе християнами (світські гуманісти, правозахисники і т. п.) часто випереджають вірян на шляху до Царства Божого. Критерієм оцінки тут є не релігійні гасла, а реальні діла: вони творять «правду і суд», захищають сиріт і вдів та віддають життя у боротьбі з несправедливістю. Стефан Бохонюк гостро засуджує прагнення вірян відгородитися від земних проблем у очікуванні містичного «відліту» на небо. Він говорить: «Це ви неправильно розумієте». Така позиція цих вірян є духовною сліпотою та егоїзмом. Для таких християн брат Стефан радить «дивитися на землю», а не на небо і повернути своє життя в реальний світ. Замість пасивного очікування кінця світу, слуга Божий Стефан закликає: Руйнувати і викорінювати – викривати та знищувати будь-яку неправду, корупцію, експлуатації та насильство старої системи управління. Творити і насаджувати – розбудовувати Божі справедливі, мирні та дружні відносини. Стефан Бохонюк дає унікальне тлумачення відомого апокаліптичного образу з Одкровення (20,2). Перемога («в’язання сатани») – це не містична битва в хмарах. Це конкретне витіснення зла із земного життя шляхом утвердження правди, любові та правосуддя. Саме цей процес є істинним відновленням Царства Божого на землі.
На завершення слуга Божий Стефан закликає відкинути всі штучні бар’єри та почати будувати Царство Любові прямо зараз на землі. Він говорить, - скиньте з себе маску лицемірства – тобто , будьте чесними перед собою та Богом. Лицемірство – це коли люди декларують віру, але продовжують підтримувати «стару систему», війни чи партійні розколи. Коли людина будує Царство Бога на землі, то й буде їй місце на небі. Стефан Бохонюк закликає будувати Царство Боже всім разом – без різниці на стать, націю, релігію, традиції та церемонії, бо прагнення до Правди, Суду, Миру і Любові об’єднає все людство. Це дає підставу вірити у повне відмирання політичних інструментів. Якщо суспільство керується вченням Христа, йому не потрібні армії, поліція, пакти про ненапад чи юридичні контракти. Єдиним і найнадійнішим договором між людьми стають Мир і Любов, які є суттєвим проявом Самого Бога. «Не слухайте ніяких партійців» - пише брат Стефан. І це зрозуміло, бо ми бачимо, що політичні партії є джерелом штучного розділення людей. Замість ідеологічних гасел людям потрібно слухати «внутрішній голос», голос Духа Святого для оновлення й очищення, Який природньо кличе кожну людину до миру. І є ще застереження: хід Божої історії («земля вивергає і море віддає») безпощадно виштовхне тих, хто тримається за зброю, насильство та агресію. Їхнім покаранням стануть вічні муки та історичне забуття. Амінь!
Сестра Олена