При більш детальнішому і глибшому дослідженні духовної спадщини і життя Стефана Бохонюка ми можемо побачити, що через щире читання Біблії він повністю заперечував авторитет традиційного духовенства та церковних інституцій. Для слуги Божого Стефана Святе Письмо було не просто релігійною книгою, а непогрішимим буквальним законом, який не потребує людських інтерпретацій чи догматичних нашарувань. Брат Стефан критикував як традиційні церкви, так і нові західні місії того часу (баптистів, п’ятидесятників) за те, що вони відійшли від чистоти Писання. Він прямо називав такі вірування «оманою та незнанням». Стефан Бохонюк рішуче виступав проти уявлень про «золоті вінці», «золоті вулиці» нового Єрусалиму» чи 1000-літнє царство у тому вигляді, як це проповідували інші конфесії. «Для інших, хто збирається летіти на небо….». Слуга Божий Стефан наводить ключове переконня: «Земля створена Богом як вічна оселя для людства, і жодного «відлітання на небо» чи повного знищення планети не буде». Стефан Бохонюк у своїй статті вибудовує послідовний текстовий ланцюг (Буття, Псалми, Еклезіаст, Ісая, Єремія), щоб довести матеріальну стабільність Всесвіту. Фрази «не захитаються повік віку» (Пс 103,5) та «земля перебуває повіки» (Екл 1,4) сприймаються нами не як поетичні метафори, а як абсолютні фізичні та юридичні закони Бога. Ми бачимо, що Божий задум є незмінним: Земля створена виключно «для проживання» (Іс 45,18), і тому її ліквідація суперечила б Божому Промислу.
Щире читання Біблії і повне розуміння Святого Письма є прямим інструментом для розкриття прихованих суперечностей релігійної влади. Коли людина читає Біблію безпосередньо, вона неминуче вступає в конфлікт із будь-якою ієрархією. Ми знаємо, що Православна та Католицька церкви будують свій авторитет на Священному Переданні, постановах Соборів та на праві духовенства трактувати складні місця Писання. Саме позиція та вчення слуги Божого Стефана доводять, що Біблія є самодостатньою. Для її розуміння не потрібна духовна семінарія, сан чи дозвіл єпископа. Простий волинський селянин, узявши до рук Біблію, зміг сам побачити, що «земля перебуває повіки» (Екл 1,4). Відповідно, уся церковна надбудова втрачає свій практичний сенс і стає зайвим посередником між Богом і людиною. Залякування вічним вогнем або обіцянки «золотих вулиць у потойбіччі» - це інструменти маніпуляції, які священнослужителі використовують, щоб утримувати паству в покорі та збирати з неї кошти. Протиставляючи цьому старозавітні тексти про те, що «мертві нічого не знають» (Екл 9,5), Стефан Бохонюк наче вибиває із рук духовенства їхній головний важіль впливу – страх перед загробним світом та монополію на «святі обряди» для спасіння душі. Дослівне читання історії Ноя і Лота б’є не лише по вченню про кінець світу (есхатології), а й по самій ідеї «особливої святої організації». Ной рятується на фізичному дереві (ковчезі), Лот – тікає ногами по фізичній землі. Порятунок у Біблії завжди залежить від особистого послуху людини Богові, а не приналежності до релігійної організації. Через це брат Стефан відкидав і нові протестантські місії. Хоч вони і заперечували ікони, але швидко створювали союзи, комітети та пресвітерські ради. А це є лише іншою формою того, що називається клерикалізмом (коли церква прагне до світської влади), який підміняє живе Слово людськими статутами. Таким чином, ми бачимо, як слуга Божий Бохонюк повертає Біблію низам, перетворюючи текст на щит від релігійного авторитету верхів. Для нього «написано» важило більше, ніж сказано патріархом, папою чи пастором.
Стефан Бохонюк пише: «Прочитаймо книгу Пророка Ісаї, а саме такі слова: «… бо від Сиону вийде закон, і слово Господнє – з Єрусалима (Іс 2,3) і далі». Тогочасні протестантські місії активно використовували новозавітні метафори, називаючи свої громади «духовним Сионом», «Новим Єрусалимом» або « Церквою перворідних» (посилаючись на Євр 12, 22-23). І тут брат Стефан в своїй статті ловить їх на слові, - якщо ви претендуєте на статус «Сиону», ви зобов’язані повністю відповідати Старозавітним пророцтвам про Сион. Він бере цитату з Ісаї 2,3 і висуває їм дві конкретні претензії, які руйнують право цих конфесій називатися Божим народом.
Перша: Питання Закону - більшість євангельських християн і баптистів проповідували, що спасіння дається суто через благодать, а старозавітній Закон Мойсея (включаючи суботу чи певні харчові приписи) – виконаний Христом, і більше не є обов’язковим для християн. Але Стефан Бохонюк доводить: пророк чітко каже, що від «Сиону вийде Закон». Якщо ви відкидаєте Закон Божий і кажете, що його не треба дотримуватися, ви автоматично доводите, що ви не є Сион. Закон Божий залишається вічним і незмінним путівником, і будь-яка спроба його скасувати є ознакою фальшивої релігії.
Друга стосується п’ятидесятників та інших: - Стефан Бохонюк звертається до перекладу назви «Єрусалим» - Мир. Він дорікає новим вірянам у тому, що замість внутрішньої трансформації та принесення миру вони займаються конфесійними війнами, агресивним прагненням навернути іновірців або людей з іншими переконаннями у свою віру та «хочуть усіх перемагати (тобто доводити свою виключність і засуджувати інших). «Себе ж перемогти не хочете» - це потужний етичний докір слуги Божого Стефана. Він стверджує, що духовність Нового Єрусалиму – це не гучні релігійні назви чи масові зібрання, а реальний мир у серці та перемога над власним егоїзмом. Оскільки протестантські союзи того часу сперечалися між собою за сфери впливу, то це було прямим доказом їхньої «земної», а не небесної природи. З цього ми бачимо, що Стефан Бохонюк займає унікальну «третю позицію» на релігійній мапі Волині. Він критикує традиційні церкви за ідолопоклонство, але так само безкомпромісно б»є по протестантах за їхню непослідовність. Він вимагав абсолютної тотожності між словом і ділом: назвався Сионом – виконуй Закон; назвався Єрусалимом – являй мир.
Цікавий факт. Міжвоєнна Волинь була полем активного будівництва релігійних союзів. Баптистами та п’ятидесятниками створювалися канцелярії, комітети; призначалися старші пресвітери, видавалися членські квитки. Стефан Бохонюк бачив у цьому зародження нового духовенства. Він вважав, що як тільки релігійний рух обростає апаратом, статутами та ієрархією, він перестає бути духовним і стає «земним», політичним. Саме тому брат Стефан не прагнув створити велику, жорстко централізовану деномінацію під власним керівництвом. Його альманахи були звернені до особистості, до «нових вірян» як до індивідуальних шукачів правди, а не як до гвинтиків нової церковної машини.
Далі в своїй статті слуга Божий Стефан пише: «Ось завдання нового Єрусалима: піднести свій голос проти війни та всіх боєприпасів і озброєнь… і далі» . Стефан Бохонюк остаточно розкриває чим є «Новий Єрусалим». Ми бачимо, що це не містичне місто на небі, а активний рух за справедливість, рух проти війни та індивідуальну відповідальність на землі. Брат Стефан прямо формулює головне завдання істинних вірян: «піднести свій голос проти війни та всіх боєприпасів і озброєнь». Для міжвоєнної Волині (1920 – 1930-ті роки), яка була затиснута в мілітаристських лещатах Другої Речі Посполитої під загрозою майбутньої світової війни, це була надзвичайно смілива заява. Стефан Бохонюк був активним соціальним голосом – протестом проти самої індустрії війни («всіх боєприпасів і озброєнь»). Він випереджає свій час, виступаючи проти колективної відповідальності: «щоб покарання стосувалося лише винного, а не всієї країни, племені чи нації». Він гостро відчував несправедливість тогочасних імперських та державних практик (примусове придушення протестів, репресії за національною чи класовою ознакою). Перед Богом відповідає конкретна людина, і аж ніяк не етнос чи держава. Брат Стефан закликає до повної інтелектуальної та моральної автономії особистості. «Бездушний виконавець» - це натяк як на солдатів, що сліпо виконують накази генералів, так і на парафіян, що сліпо слухають своїх духовних лідерів. Справжня «подоба Божа» в людині виявляється через критичне мислення та здатність «розкривати свої очі та подивитися на землю». Спільнота «Нового Єрусалима» - це не закритий монастир, не географічне місце, а функція. Головний обов’язок істинного вірянина полягає в тому, щоб бути живим голосом правди, який безстрашно викриває гріх і несправедливість на всіх рівнях: від сільського побуту до державної політики. Проте право на це викриття дає лише абсолютна особиста бездоганність. Стефан Бохонюк перераховує жорсткі моральні вимоги до «нових пастухів»: це – антикорупційність: безкорисливий…непідкупний, не той, хто дивиться на лиця і не бере дари. Також побутова чистота: - «не п’яниця, не розбишака». Це емоційна зрілість: - «безпристрасним, не сріблолюбивим». Право викривати інших потрібно було заслужити особистою бездоганністю. Щоб викривати суспільство, ти сам маєш бути «вірним у всьому, «безпристрасним», «непідкупним». Якщо ти береш дари (хабарі) або «дивишся на лиця» (чиниш кумівство), твій голос викриття втрачає силу і стає лицемірством. Ось такі повинні бути лідери, «пастухи майбутнього».
Слуга Божий Стефан пише далі: «Святий Апостол Яків говорить: «Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його? (Як 2,14)… і далі». Ми бачимо, що Стефан Бохонюк критикував не лише релігійну оману, коли люди чекають на відліт на небо, золоті вулиці і т. п., а й таких собі «ждунів», тих людей, які не мають релігійних ілюзій, але просто пасивно бідкаються: «Коли ж буде краще?», сподіваючись, що життя покращиться само собою. Використовуючи текст Якова 2,14, брат Стефан урівнює ці дві групи людей (релігійні фантазери та соціальні ждуни). Він доводить, що віра в покращення життя без реальних дій – така ж сама мертва, «безглузда» ілюзія, як і віра в потойбічні міфи. Стефан Бохонюк переводить біблійний термін «діла» (який у богослів’ї зазвичай означає добрі вчинки чи виконання Закону) у площину якісної матеріальної праці. Використовуючи приказку « Діло повинне боятися майстра» він діагностує головну проблему епохи – страх перед важкою, відповідальною роботою та засилля некомпетентних людей (підмайстри, що не відповідають вимогам). Тому загальний занепад і соціальні катастрофи («через це і горе світові») стаються не через містичні причини чи гнів богів, а через банальну безвідповідальність, лінь та відсутність справжніх професіоналів («майстрів») на своїх місцях. Отже, «Новий Єрусалим» будується руками компетентних, чесних та працьовитих людей. Людина повинна бути «творцем» на землі, відображаючи образ і подобу Бога – Творця. Якщо людина хоче кращого життя – вона повинна стати Майстром, який не боїться роботи, організувати «діло правильним шляхом» і взяти на себе відповідальність за результат.
Стефан Бохонюк пише: «Написано: « Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих» (Рим 8,19)… і далі». У тогочасному (та й у сучасному) богослів’ї текст із Римлян 8,19 часто трактували, як – ніби вся природа, тварини й матеріальний світ страждають через гріх людини і чекають на порятунок, на оновлення Всесвіту. Але брат Стефан рішуче відкидає це уявлення своєю характерною простою мовою: «Створіння – це не корови та коні». А «Створіння» - це неосвічене, дезінформоване людство («люди, які не можуть відрізнити праву руку від лівої»). Це ті самі пасивні маси, які страждають від несправедливості, воєн, бідності та «підмайстрів» і безпорадно запитують: «Коли ж буде краще?». Вони чекають на порятунок, але шукають його не там. «Сини Божі» - це не ангели, не містичні істоти, що спустять з неба, і не релігійна номенклатура. Сини Божі – це люди з чистим сумлінням, з внутрішньою чесністю і непідкупністю. Це люди, які захищають правду і готові боротися за справедливість без вигоди для себе. Це люди з великим серцем, це справжні праведники, які живуть чесно і за Божими заповідями. Божі сини – це люди, які не просто вірять, а активно творять добро своїми руками. В тексті «сядуть судді і відберуть у нього владу губити і знищувати до кінця» ми бачимо фінал тиранів, мілітаристів та корупціонерів. Царство і велич даються не релігійній еліті, а «народу святих», тобто спільноті людей, які мають «здоровий глузд», живуть за Законом Божим і керуються ідеєю любові. Вся «піднебесна» (тобто географічна земля) переходить під управління цих нових лідерів. І якщо взяти до уваги епіграф до цієї статті – Євр 11,1 і вірш Рим 1,17, то ми побачимо, що віра – це не пасивне чекання на труни чи хмари, а віра – це життєва сила праведника, який тут і зараз діє як «Син Божий». «Живий буде» означає, що така людина вже зараз є активним суб’єктом історії, який змінює реальність навколо себе своєю працею, викриттям зла та творенням миру.
Далі Стефан Бохонюк пише, що «світ страждає через несправедливих правителів, і задає пряме питання: « Хто ж у цьому виною?» і дає шокуючу для релігійної свідомості відповідь: «Ми самі». Цим слуга Божий Стефан руйнує звичку людей звинувачувати у своїх бідах долю, владу чи обставини. Він прямо говорить про відповідальність виборця: люди самі приводять до влади популістів («тих, хто можуть працювати лише язиком») та корупціонерів, які обманюють бідних та неосвічених («сліпих»). Брат Стефан виступає проти пасивного мовчання: «Багато хто бачить різні обмани, просто змовчує – так зло і поширюється». Мовчання перед обличчям несправедливості – це підтримка зла. Він формулює тверде правило: «мовчанням зла не викорінемо». Правда – це не просто внутрішнє переконання, це активна дія, «світло», яке зобов’язане вийти назовні та викрити темряву суспільних гріхів. Цитуючи Єремію (6,27) Стефан Бохонюк визначає роль кожної чесної людини у суспільстві. Вірянин – це не той, хто ховається від світу за стінами молитовного будинку, а той хто стоїть як «вежа» і «стовп». Використовуючи жорсткі слова Пророка Єремії (6, 13-14), брат Стефан б’є по тогочасних лідерах: як державних чиновниках, так і по священниках і пасторах. Він звинувачує їх у користолюбстві та облуді. Фраза «лікують рани народу легковажно, говорячи: «Мир! Мир!», а миру немає» - це блискуча критика фальшивого заспокоєння. Слуга Божий Стефан дорікає церквам і політикам за те, що вони замилюють людям очі гаслами про спокій і благополуччя, тоді як суспільство гниє від корупції, брехні та підготовки до нових воєн. Покращення має досягтися «тільки не війною». Посилаючись на Захарія (4,6) – «не воїнством і не силою, але Духом Моїм», - Стефан Бохонюк стверджує, що зброєю та насильством не можна побудувати справедливе суспільство. Справжня сила – це сила правдивого, відкритого чистого Слова, яке просвітлює розум людей. У попередніх текстах брат Стефан закликав «сміливо викривати тих, хто вчиняє несправедливо. Він згадує 5-ий номер журналу «Нова правдива дорога життя» за 1927 рік, де публічно викрив «темні діла маленького сільського чиновника». Наслідком стала побутова агресія, погрози та відкриті образи з боку цього чиновника («як звір, хоче мене з’їсти»). Стефан Бохонюк підкреслює, що цьому є свідки, тобто конфлікт відбувався публічно, на очах у всієї громади. Він використовує пророка Амоса (5,10, 12-13) не як далеку історію, а як дзеркало тогочасної Волині: хабарі, утиски бідних у судах та ненависть до тих, хто говорить правду «біля воріт», і це для нього було щоденною реальністю міжвоєнного періоду. Ми бачимо позицію брата Стефана у відповідь на цькування: «Проте я не повинен відповідати злом на зло». Чиновника потрібно було викривати публічно через журнал, щоб «викорінювати зло» та захищати бідних. Але в особистому спілкуванні Слуга Божий Стефан відмовляється від лайки, агресії чи фізичного насильства – «щоб бути прикладом для моїх послідовників».
З Ісаї (3,6-7) ми бачимо часи страшного занепаду, коли люди бояться брати на себе відповідальність за суспільство і відмовляються від влади, чесно кажучи: «Не можу зцілити ран суспільства». Стефан Бохонюк протиставляє це пророцтво тогочасній реальності: «Нині всі зацікавлені тільки тим, щоб бути володарем». Він бачить навколо кар’єристів, які, на відміну від біблійних персонажів, не мають жодного самокритичного глузду і рвуться до влади лише заради наживи та статусу. Він описує свій життєвий досвід: коли проста людина приходить за допомогою, чиновник, що сидить у своєму кріслі (як фарисей на сидінні Мойсея), дивиться на неї з гордістю та пихою, і оцінює суто за бідним зовнішнім виглядом. Брат Стефан малює нам портрет Мойсея, як ідеального лідера. Мойсей мав найкращу освіту і багатство, але обрав «людинолюбний» дух, пішов на ризик, вчинив супротив гнобителям і залив все, відмовившись від вигоди.
Далі слуга Божий Стефан пише: «Для віри потрібне діло, а без віри діло мертве… і далі». Ми бачимо, що від гострої критики Стефан Бохонюк переходить до конкретної програми дій. Він викриває марні очікування волинян на те, що справедливість і добробут можуть бути спущені «зверху» - від центрального польського уряду Варшави. Брат Стефан прямо каже, що жодна столиця, жодна закордонна чи чужа влада не зацікавлена у розбудові щасливого життя на місцях. Чекати на покращення від уряду – це така ж ілюзія, як і чекати, що воно «звалиться з неба». Порятунок і розбудова є справою самої громади. Стефан Бохонюк радить: «Потрібно самим навчитися ліпшого і старатися інших навчити цьому». Побудова «Нового Єрусалиму» на землі починається з ліквідації неосвіченості та безвідповідальності (тих самих «підмайстрів», про які писалося раніше). Освіта (виправлення) має бути безперервною: спочатку людина змінює та виховує себе, стає «Майстром», а потім передає це знання іншим. Тільки такий еволюційний шлях прискорить прихід кращого життя. Брат Стефан, робить надзвичайно важливий заклик: «Потрібно забути колишні часи, часи помсти, а натомість подумати про часи прощення». Так, Волинь початку XX століття пережила жахи Першої світової війни, революцій та міжнаціональних конфліктів, які залишили глибокі образи між українцями, поляками та іншими народами. Стефан Бохонюк розуміє: якщо будувати майбутнє на старій помсті, світ знову потоне у війні. Тому фундаментом «Нового життя» має стати радикальне християнське прощення. Брат Стефан наголошує, що його заклики до миру, праці та невідплати злом на зло (як у випадку з сільським чиновником) – це не просто його приватна думка, а пряме, істинне вчення Ісуса Христа . Але щоб його збагнути, потрібна не сліпа релігійність, а розум: «Лишень потрібно поміркувати над цим». Він знову звертається до тверезого аналізу та здорового глузду вірян.
Далі слуга Божий Стефан пише: «Тепер потрібно придивитися до пророка Даниїла, де говориться, що сядуть судді (Див. :Дан 7,26), і книги будуть відкриті, тобто передові люди пишуть книги, згідно з якими робляться діла…і далі». Стефан Бохонюк дуже добре знав як влаштований світ: спочатку мислителі, вчені чи політики («передові люди») створюють теорії, закони, ідеології чи правила, а потім мільйони інших людей починають за цими книгами жити й діяти. Брат Стефан наголошує, що всі ці людські теорії, закони та системи виявляться «нікчемними» (непотрібними й пустими) порівняно з Любов’ю та Правдою, які приніс Ісус Христос . Далі ми бачимо точний історичний аналіз епохи (початку двадцятого століття): «царі попадали, проте на їхнє місце стали парламенти». Але падіння монархій не вирішило проблеми суспільства, адже до нової влади прийшли кар’єристи. Стефан Бохонюк використовує дуже влучне й просте слово: «говоруни» (популісти). Це люди, які вміють красиво обіцяти перед виборами, але нічого не роблять для бідних та простих людей, коли отримують мандати. Брат Стефан зауважує, що ця криза парламентів – тимчасова, і кінець світу – це не спалення планети, а зміна політичної еліти. На зміну «говорунам» зрештою прийдуть «достойні та чесні» люди. Їхньою головною рисою буде не приналежність до певної партії чи церкви, а загальнолюдська любов та вірність у всьому. Саме цих чесних лідерів («майстрів правди») Біблія називає «святими Всевишнього», і саме вони отримають законне право керувати життям на землі. Коли ж на землі настане справедливе і правдиве Царство Боже, зникнуть усі штучні ярлики, які розділяють та сварять людей. «Не буде ні монархіста, ні атеїста, ні патріота». Стефан Бохонюк бачив, як політичні ідеології та радикальний націоналізм, «патріотизм» (у значенні егоїстичного піднесення своєї нації над іншими, ведуть до воєн та ненависті). Усі ці назви згорять, як «звір та лжепророк». Залишиться лише одне, найвище і головне Боже звання – Людина. Це повернення суспільства до первісної чистоти, де панує рівність, мир і взаємоповага. Ми бачимо, що заклик відмовитися від поділу на патріотів, атеїстів чи монархістів заради звання «Людина» свідчить про глибокий гуманізм Стефана Бохонюка. Це Божа Любов. Він прагнув об’єднати волинське суспільство, яке в міжвоєнний період було дуже розколоте за політичними та національними ознаками.
Далі брат Стефан пише, що усім нам потрібно воскреснути з мертвих і почати будувати новий світ на любові …. І далі. Слуга божий Стефан посилається на пророцтво Даниїла про царство, яке не передається іншому народові, воно стоятиме вічно. Це ще один доказ того, що планета не буде знищена вогнем, а людство не евакуюють на небо, бо Вічне Царство Боже – це оновлене земне суспільство, де замість корумпованих чиновників та «паперових царств» правитимуть чесні люди, правда і діла. Вираз «усім нам потрібно воскреснути із мертвих» Стефан Бохонюк використовує не у містичному чи фізичному сенсі (як вставання з могил, яке він заперечував на початку статті), а у духовному та моральному. Воскреснути з мертвих – це прокинутися від байдужості, ліні та страху. Це означає перестати бути пасивним «створінням», що мовчки терпить знущання чиновників, і стати активною «Людиною», яка починає жити за Божими законами прямо зараз. Далі Стефан Бохонюк пише: «Не потрібно писати багато томів книг нескінченої неправди, натомість потрібно сміливо взятися за праве діло». Так, замість того, щоб безкінечно сперечатися за політику чи релігійні догми (писати томи книг), потрібно просто почати чесно працювати й захищати справедливість. Лише тоді, через конкретні вчинки, «буде видно віру». Фраза «Тому, хто хоче царювати на небі, і тому, хто хоче летіти на небо – я їм не заважаю» демонструє толерантність, але водночас легку іронію Стефана Бохонюка. Він розуміє, що не зможе переконати абсолютно всіх. Якщо баптисти чи п’ятидесятники хочуть і далі плекати свої «марні очікування» про політ на небо – це їхнє право. Брат Стефан не збирається витрачати сили на безплідні релігійні війни. Його мета – зібрати тих, хто готовий діяти. Слуга Божий Стефан завершує статтю надконфесійним закликом: «Прошу ж усіх братів і сестер без різниці: «Будуймо Царство Боже на землі…». Слова «без різниці» означають, що для розбудови справжнього, справедливого світу брат Стефан готовий єднатися з будь-якою чесною людиною незалежно від її колишніх релігійних та політичних поглядів. Вся стаття Стефана Бохонюка – це заклик прокинутися від байдужості. Замість того, щоб чекати на диво, потрібно всім людям, без різниці, єднатися і прямо зараз будувати Царство Боже на землі через Любов, чесну працю та захист справедливості.
Амінь.
Сестра Олена