Епілогом до цього альманаху Стефан Бохонюк взяв Одкровення 20, 4-5.
Ми бачимо, що на відміну тогочасних проповідників, які очікували на фізичні золоті престоли у майбутньому, слуга Божий Стефан переносить ці образи в теперішній час і пояснює нам їх духовну сутність. Він пише: «Ні з дерева і золота влаштований Божий престол, але із Суду і Правди...». Брат Стефан радикально відкидає зовнішній блиск, матеріальне багатство та земні атрибути влади, які були притаманні традиційним церквам чи політичним устроям того часу. Престол «встановлюється» там, де діє Божа справедливість (Правда) та духовне розрізнення (Суд). Слово «побачив» - «зрозумів» підкреслює, що апокаліптичне видіння Івана – це відкриття духовних законів, а не матеріальних об’єктів. Цитуючи слова Христа (Мф 19,28) та апостола Павла (1Кор 6,2), Стефан Бохонюк робить революційний висновок: «тепер за готовим планом ми судимо світ цей Іменем Ісуса Христа». Церква судить світ не через юридичні суди чи політичний тиск. Сам факт існування святої, чесної та безкомпромісної громади є живим судом і вироком для гріховного суспільства. Праведність вірян викриває темряву навкруги. «Готовий план» - це наше переконання в тому, що доля світу вже вирішена Богом, а християни є виконавцями цієї волі на землі через своє свідчення. Трактування «обезглавлені за свідчення», Брат Стефан не пов’язує це виключно з фізичною втратою (відтинанням голови) у минулому. Він переносить це на щоденний досвід волинських євангельських християн 1928 року. Суспільство, релігійна більшість та світська влада дивилися на перших «п’ятидесятників як на «безумних», «марнословів», або тих, хто «вийшов з себе». Стефан Бохонюк каже, що назвати віруючу людину «безумною» (тобто такою, що втратила голову) за її відданість Христу – це і є сучасна форма «обезглавлення». Бути «безголовим» в очах гріховного світу – це насправді велика честь і ознака того, що людина належить до Божих вибранців, які разом із Христом уже зараз судять цей світ своєю праведністю.
У традиційному богослів’ї (як протестанському, так і православному) «Звір» із Книги Одкровення зазвичай трактується історично або політично – як конкретна імперія (наприклад, Римська), антихристиянська державна система або майбутній світовий диктатор. Стефан Бохонюк поглиблює думку і трактує «Звіра» як духовне коріння будь-якої тиранії – дух властолюбства та гордині. Він миттєво протиставляє природу «Звіра» (цар, правитель, який прагне домінувати) заповіді Христа про служіння: «хто хоче бути старшим, має бути слугою». «Звір» - це не просто зовнішній ворог чи майбутня політична постать. Це духовний стан людини, яка відкинула Христове упокорення і прагне підкорити собі інших. Таким чином, «знамено звіра» (його постанова чи думка) – це прийняття логіки цього світу, де панує сила, вигода та егоїзм, про які Стефан Бохонюк писав у статті №2 за 1928 рік. Замість того, щоб очікувати на «Перше воскресіння» (Одкр 20,5) як на виключно фізичну подію майбутнього, коли праведники піднімуться з могил, Стефан Бохонюк ствержує нам, що слова «ожили» або «воскресли» - символізують духовне народження згори, яке відбувається в покаянні. Він критикує релігію, яка залишається лише «на папері» або в гарних обрядах, але не виправляє щоденне життя людини. Популярне, але помилкове уявлення багатьох тогочасних (і сучасних) людей про Бога виглядає так: «Бог десь там, дуже далеко в космосі, Він керує планетами й великою історією, а до моїх дрібних проблем, мого характеру та моїх гріхів Йому байдуже». Слуга Божий Стефан категорично заперечує таке розуміння. Для нього віра – це не філософія про далеке Небо. Він говорить, що ми не можемо по-справжньому знати Бога, якщо Він для нас – просто далека ідея. Бога не треба шукати в телескопах чи в складних богословських книгах. Його адреса – серце людини. Замість релігійного страху перед «Далеким Громовержцем» Стефан Бохонюк пропонує нам близькість з ним. Христос хоче «оселитися» всередині нас через Святого Духа. Це означає, що Він стає частиною наших думок, наших рішень, нашого спілкування з родиною. Якщо Бог далеко, людина залишається егоїстичною і жорстокою – тією самою «звіриною» натурою, яка шукає влади і вигоди. Але коли Христос «відображається» всередині людини, вона отримує Його характер. Людина починає любити, прощати та служити іншим не тому, що так треба за законом, а тому, що її власне серце тепер б’ється в унісон із Божим.Через брата Стефана ми пізнали, що справжнє християнство починається тоді, коли людина перестає сприймати Бога не як безмірну, абстрактну сутність, а як живого Друга, який діє всередині неї.
Далі слуга Божий Стефан просить усіх: «Зрозумійте Бога». І дає пояснення: Наш Безмежний Бог (Мудрість) з’явився в особі Ісуса Христа, який став людиною, подібною до нас, але без гріха. Для нас Ісус Христос – це не просто далека ікона для поклоніння, а еталон того, якою має бути людина за Божим задумом («образом і подобою»). Більшість людей сприймають слова Христа «Прийдіть до Мене» суто релігійно або містично. Зазвичай у церквах це пояснюють так: «Прийдіть до храму» (відвідайте богослужіння); «Прийдіть у молитві» (попросіть у Бога допомоги, коли вам важко); «Прийдіть розумом» (повірте головою, що Ісус існує). Але Стефан Бохонюк повністю перевертає це уявлення. Він говорить, що «прийти до Христа» - це не змінити місцезнаходження чи просто почати молитися. «Прийти» - це означає «стати таким самим». Це перехід від релігійного ритуалу до зміни людського характеру. Тому що, Христос – це не далекий цар, до якого треба повзти на колінах, а живий зразок для уподібнення. Якщо Ісус каже «прийдіть», Він каже: «Подивіться, як Я реагую на образи, як Я розмовляю з бідними, як Я ставлюся до ворогів – і зробіть точно так само». Ми бачимо, що брат Стефан звертає нашу увагу на слова Ісуса: «... бо Я лагідний і смиренний серцем». Він наголошує, що не можна прийти до Христа, залишаючись гордим, егоїстичним чи агресивним. Справжнє пришестя до Бога відбувається тоді, коли людина свідомо бере Його характер (лагідність) і виправляє свою стару «звірячу» натуру. Це значить, що ми, як учні, повині прийти до Майстра, і від Нього взяти до рук інструмент, вчитися робити роботу так, як її робить Вчитель (Майстер).
Далі Стефан Бохонюк пише, що багато великих світу цього взялися за влаштування міжнародного миру. Це є прямим відгуком на діяльність Ліги Націй, міжнародні конференції та підготовку до підписання знаменитого пакту Бріана – Келлога про відмову від війни. Брат Стефан викриває головну ілюзію світових лідерів («великих світу цього»): вони намагаються створити глобальний продукт (міжнародний мир), не маючи для цього базової сировини (внутрішнього миру). Він перераховує гріхи, які панують у серцях політиків: гордість, зарозумілість, марнославство, ненависть, заздрість. Політики «не знають дороги до миру», тому вся їхня діяльність – це лише «одна морока» (суєта, ілюзія, трампізм). Зовнішній мир не може народитися з внутрішнього хаосу. Далі ми бачимо, що Стефан Бохонюк виступає з радикальним звинуваченням на адресу тогочасних правителів. За столами переговорів у Женеві чи Парижі в двадцятих роках сиділи ті самі міністри, генерали та дипломати, які безпосередньо приймали рішення під час Першої світової війни. Він прямо називає їх тими, котрі «пролили багато людської крові, котрі наробили багато вдів і сиріт, котрі багатьох скалічили». Для слуги Божого Стефана (як і для нас зараз) є абсолютно неможливим, щоб архітектори війни та людського горя раптом стали будівничими міцного миру. Він цитує старозавітний пророчий вірш (Єр 6,14): «кажуть: мир, мир», а миру немає. Історія підтвердила його слова – через 11 років після цієї публікації розпочалася Друга світова війна. Хто ж здатний принести мир? Стефан Бохонюк описує нам, хто ж такі істинно мирні люди - вони не горді, а переплавленні в приниженні, хто пройшов через страждання, втратили все егоїстичне, безкорисливі та милосердні, не шукають вигод за рахунок інших, навчилися глибокого співчуття. Фраза «мають любов до всіх, незалежно від статі, віри й національності» - це вершина гуманізму та євангельської етики. Для Волині 1920-х років, де панували гострі міжнаціональні (українсько-польські-єврейські) та міжрелігійні конфлікти, такий заклик був революційним. Фраза «які за правду не пошкодують свого життя», говорить про те, що на відміну від політиків, які жертвують життями інших людей, істинні миротворці жертвують собою.
Далі брат Стефан звертається до дуже широкого кола лідерів: начальників, наставників, учителів, проповідників, благовісників, письменників. Він об’єднує в одне світську та духовну еліти, звинувачуючи їх у тому, що їхня діяльність перетворилася на фасад, гру та декорацію. Що означає «театральні витівки» та «церемонії»? У контексті міжвоєнної Волині це була пряма критика політиків – за пишні партійні з’їзди, гучні, але пусті промови перед виборами. Це також критика традиційного духовенства – за пишні літургійні обряди, зовнішню помпезність та «церемонії», за якими не було реальної духовної трансформації та святості життя. Ця суспільна гра у «праведність» та «святість» є підлою гордістю. Вона не просто марна – вона «довела світ цей до загибелі», оскільки заколисувала совість людей, поки суспільство котилося у прірву. Слуга Божий Стефан пише далі: «Якщо будуть пастухи хороші, то й стадо буде хороше і слухняне»: пересічний народ (селяни, робітники) часто був неписьменним чи дезорієнтованим. Він іде туди, куди його ведуть. Тому провину за війни, революції та моральний занепад Стефан Бохонюк покладає не на маси, а на еліту. Лідери, які замість істинного Світла дали людям «театр», є головними винуватцями глобальної кризи. Порятунок – це не слова, а дія, це не гра акторів на сцені, а реальне життя за зразком Христа. Брат Стефан звертається до страшних біблійних образів (Числа 16) – Корея, Дафана й Авірона, яких «поглинула земля» через бунт проти Бога та спробу заволодіти духовною владою. Стефан Бохонюк дає чітке розуміння: якщо тогочасні лідери (пастухи) не покаються і не залишать свій «театр», їхні імена стануть символом ганьби та прокляття для наступних поколінь. Слуга Божий Стефан ще раз доводить, що світ опинився на межі катастрофи саме тому, що ті, хто мав би вести людей до світла, перетворили своє служіння на театральну виставу. Вони гарно говорять, проводять пишні церемонії та роблять вигляд, що дбають про народ, але за цими декораціями ховається підлий обман, гординя та жадоба влади.
Далі Стефан Бохонюк в своїй статті каже: Боже Слово – просте. Щоб зрозуміти Христа, не потрібно вчити іноземні мови, купувати дорогі словники чи мати університетський диплом. Його вчення доступне кожній людині, якщо в неї є щире серце. І саме ця проста віра є єдиним матеріалом, з якого можна збудувати справжній Мир. Брат Стефан відкрито критикує владу за абсурдні заборони. Чому держава одним дозволяє пиячити, гуляти та деградувати в шинках, а іншим забороняє збиратися у хатах для читання Біблії ? Віряни поважають закон і поважають справедливу владу. Але справедливість вимагає одного: не заважати людям шукати Бога і благовістити Євангеліє, яке єдине здатне врятувати суспільство від неминучого краху. Амінь!
Червень 2026 року Сестра Олена