Стефан Бохонюк розпочинає цей альманах з констатації: «Настав вже той Великий і Страшний День гніву Божого». Посилання до пророка Амоса (Ам 5,18,20) є надзвичайно актуальним. Амос свого часу застерігав юдеїв, які легковажно та радісно чекали «Дня Господнього» як дня своєї національної перемоги. Пророк пояснював, що для грішників цей день буде судом, мороком і темрявою. Брат Стефан переносить цей стан на тогочасне суспільство. Катастрофи, війни та революції, які переживає світ, - це не випадковість, а вияв Божого суду над цивілізацією, яка потонула в егоїзмі. Слуга Божий Стефан прямо заявляє, що біблійні пророцтва є «загадковими, символічними», і для їхнього розуміння потрібно знати духовну сутність біблійного слова. Спираючись на слова Христа до учнів: «Ви – світло світу», Стефан Бохонюк стверджує, що «сонцем» (джерелом світла, орієнтиром, мораллю) для суспільства мали бути його провідники, інтелектуали, вчителі та духовенство. Коли лідери втрачають праведність, «сонце» згасає і суспільство занурюється у духовну темряву. Брат Стефан дає безжальний психологічний та побутовий портрет тогочасної еліти. Він викриває їхній «зовнішній» характер: «чисто одягається, сито наїдається і напивається, пристойно катається, зарозуміло і згорда ставиться до всіх». Головне його звинувачення полягає в тому, що ці лідери абсолютно відірвані від реального життя народу – «в діла життя і житейські не вникає». Вони створили для себе комфортний матеріальний світ, демонструючи «припудрений» релігійний фасад («показують із себе нібито бога»), але всередині залишаються егоїстичними «вовками хижими». Вираз, «що вищий, то й нижчий, що начальник, то й слуга» описує хаос і руйнацію нормального морального порядку. Замість того, щоб служити народові (за прикладом Ісуса Христа), начальники стали рабами своїх плотських бажань та розкоші, через що у суспільстві «вийшла повна тьма». Які пастухи – таке й стадо, і за цей егоїзм суспільству доведеться платити велику ціну. Далі Стефан Бохонюк переходить від «сонця» до «місяця»: «Місяць не дає від себе світла; слово «місяць» означає церкву». Місяць у природі не має власного світла, він лише віддзеркалює світло сонця. Ми знаємо, що істинна Церква має віддзеркалювати світло Ісуса Христа . Проте «місяць», про який пише брат Стефан, згас – це установа, яка втратила зв’язок з Богом і більше нічого не випромінює. Слуга Божий Стефан дає вражаюче соціологічне визначення фальшивої церкви: «Така церква – це зібрання званого духовенства, політиків і фінансистів». Він об’єднує релігію, політику та капітал в одну глобальну олігархічну систему. Духовенство (релігійна влада) дає ідеологіче та сакральне виправдовування гріховному ладу. Політики (адміністративна влада) керують державним апаратом і союзами (типу Антанти чи Ліги Націй). Фінансисти (економічна влада) контролюють капітал, гроші та визискують «рабів» (про яких Стефан Бохонюк писав у статті №4 за 1928 рік). Цей об»єднання релігії, грошей і політики слуга Божий Стефан називає земною, гріховною церквою, яка повністю занурилася в духовну темряву. Для опису поведінки цієї «триєдиної трійці» він використовує один із найжахливіших образів Апокаліпсису – трьох нечистих духів, подібних до жаб, що виходять із уст дракона, звіра і лжепророка (Одкр 16,13-14). Брат Стефан дає точний побутовий та психологічний опис жаби як гада: «надувається, витріщує очі і повільно, не поспішаючи, рухається». Він переносить цю поведінку на тогочасних лідерів суспільства. «Витріщути очі і надуватися» - це зарозумілість, пиха, гордість та зверхність. «Повільно і не поспішаючи рухатися» - це бюрократія, залізобетонний консерватизм світових урядів та церковних ієрархів, які обплутали себе власними ритуалами і не здатні адекватно та швидко реагувати на страждання людства. Вони «несуть себе надміру», але за цим повільним рухом стоїть бісівський дух, який веде світ до глобальної війни – Армагедону («битви в оний великий день Бога Вседержителя»). Брат Стефан попереджає: ця зарозуміла та повільна еліта, попри всі свої красиві слова, насправді керована темними силами, які штовхають народи до нової світової катастрофи та Божого суду. Критика «званого духовенства» показує нам повне неприйняття слугою Божою Стефаном офіційного клерикалізму (коли церква в політиці). Справжня Церква не може засідати у сенатах чи керувати фінансами, вона має залишатися «малим стадом». Образ «жаб, які збирають царів на битву» - це пряме передчуття братом Стефаном нових світових воєн, які назрівали через егоїзм та пиху світових еліт у міжвоєнний період.
Далі у своїй статті Стефан Бохонюк відкрито засуджує владу, називаючи мілітаристські еліти «зібранням зловмисних людей». На противагу їм він наводить живий приклад мучеництва за мир юнаків : Андрія Хоміка, Лаврентія Любашівського із села Великі Березолуки, Гната Яручика із села Вичині Щуринської ґміни, які були засудженні польською владою до ув’язнення, через релігійні переконання – вони відмовилися проходити військову службу та «вчитися вбивати одне одного». Для нас вони є істинними миротворцями, чиї «діла миру не будуть забуті Богом». Далі слуга Божий Стефан закликає народ повернутися до першоджерела: «читайте і слухайте Святе Писання, тобто Біблію, але не талмуд і різні катехизми, в яких спотворені слова Божі». Під «талмудом» та «катехизмами» маються на увазі людські догматичні додатки, релігійні підручники та традиції православних та католицьких церков. Саме ці конфесійні книги виправдовували війни, мілітаризм, благословляли зброю і тим самим спотворювали заповідь Божу: «не вбивай».
Стефан Бохонюк говорить, що досить вже говорити про віру чи співати релігійні пісні – потрібні конкретні вчинки, потрібні справи. Він, посилаючись на пророка Михея, нагадує, що Богу не потрібні наші складні догматичні суперечки. Усе, чого Він чекає від людини – це чинити справедливо, бути милосердним до чужого бідкання і скромно, без гордості, ходити перед своїм Творцем. Тільки через таке життя з Богом і в Бозі, суспільство зможе знайти вихід із темряви війни та криз.
Далі брат Стефан пише: «Починай же, читачу, робити нове, добре, мирне, милосердне і все хороше без кінця і...далі». Після багатьох статей суворої критики світових ідеологій, фальшивої еліти та обрядового театру він утверджує нас у надії, справедливості та Божій нагороді для вірних. Він цитує пророцтво Ісаї про те, що вороги більше не заберуть хліб і чужинці не питимуть вино, над яким трудився праведник. Для волинських селян 1920-х років, які століттями страждали від кріпацтва, воєнних реквізицій, поборів та експлуатації з боку великих землевласників і держав (Римської, Російської імперій, а тепер і польської влади), це пророцтво-обітниця мало колосальну вагу. Закон духовної та фізичної справедливості: «хто потрудиться, той і користь буде мати» – справжня праця для Бога і для ближнього захищена Самим Творцем. Звернення до Книги Ісуса, сина Сирахова – це внутрішній досвід Стефана Бохонюка: « Я трохи потрудився – і знайшов собі велике заспокоєння». Нагорода за праведне життя, за вихід із «релігійного формалізму» - це не просто матеріальні блага. Це зміцнення духа вже в цьому короткочасному житті. Людина, яка перестає грати ролі та привчає язик до правди, знаходить духовний і психологічний спокій посеред хаосу світу. Фраза слуги Божого Стефана: «всякий язик, який буде змагатися з тобою на суді – ти звинуватиш» (Іс 54,17) - є прямою біблійною паралеллю до його попередньої розповіді про трьох юнаків, кинутих польською владою у в’язницю. Стефан Бохонюк заспокоює вірян, які зазнавали судових переслідувань, принижень та наклепів (про що він писав у статті №2 за 1928 рік), тому що людські суди, сейми та поліція можуть виносити свої вироки, але останнє, виправдальне слово належить Господу. Спадщина рабів Божих – це абсолютна правота перед Вічністю. Світ може зневажати «маленьку Церкву Христа», називати її вірян «безумними», «марнословами» та «безголовими». Проте Бог обіцяв зробити Своїх Святих «іменитими і почесними між усіма народами». Повернення з полону – це вихід Церкви з підпілля та ізоляції у славу Божого Царства.
Брат Стефан розбиває ілюзію про те, що правду можна встановити зовнішніми, суспільними директивами: «хто творить правду, то тому і добре буде не зовні, а всередині». Посилаючись на слова Христа «Царство Боже всередині вас є», він вимагає припинити географічні пошуки Бога на небі чи в політичних центрах світу (як-от у Москві – що є дуже промовистим зауваженням для 1928 року, коли багато хто дивився на радянський експеримент із надією або жахом). Шукати Бога потрібно виключно у власному очищеному серці. Слуга Божий Стефан дає точний опис ознак морального упадку суспільства: «горе і біда на землі людям від різних мод, від різних форм і кольорових матерій, і парфумерій». Для нього індустрія моди, споживацтво, гонка за матеріальними статусами, а також соціальний розпад (шлюби та легковажні розлучення, судові позови та грабіжництво), є ознаками тотального егоїзму. Суспільство тоне у насильстві, яке «вкрай поширилося і ще більше поширюється». Також ми бачимо прямий і жорсткий докір іншим протестантським деномінаціям, які на той час мали міцні інституційні позиції: «Ви ж, баптисти й адвентисти, вже давно існуєте і живете в престольних містах, володієте потужними засобами... і ні разу не підвищуєте голосу за істину». Коли Стефан Бохонюк говорить про міцні інституційні позиції баптистів та адвентистів, він насправді викриває велику духовну небезпеку. Ці церкви на 1928 рік уже стали «солідними» та багатими організаціями. Вони мали офіційні дозволи від влади, будували великі молитовні будинки, випускали красиві журнали та мали зв’язки у високих кабінетах Варшави. Але брат Стефан ставить жорстке запитання: яка користь від вашої офіційності, грошей та зв’язків з міністрами, якщо ви використовуєте цей вплив лише для захисту власного спокою? Маючи такі потужні інструменти, ці великі церкви закривали очі на те, як польська влада пригнічувала бідних волинських селян. Вони мовчали, щоб не зіпсувати стосунки з «великими світу цього». Слуга Божий Стефан доводить, що інституційна міцність часто вбиває пророчий голос Церкви. Замість того, щоб бути сміливим голосом, який захищає скривджених, багата організація починає займатися самозбереженням і ховається від реальних бід суспільства («не наше тут, на землі, діло») під приводом «очікування неба».
Далі Стефан Бохонюк у своїй статті звертається до людей зі «здоровим глуздом» із закликом стати прикладом для тих, «які не вміють відрізнити правої руки від лівої». Це пряма біблійна цитата з книги пророка Іони (Іона 4,11), де Бог описує духовну та інтелектуальну неписьменність жителів Ніневії. Слуга Божий Стефан вимагає від вірян не мовчати, а «підвищити свій голос за істину, котра потоптана, підвищити голос за справедливий суд». Церква зобов’язана бути адвокатом справедливості в правовому вакуумі. Повторне звернення до Єремії підкреслює головну тезу брата Стефана: «релігійні та політичні лідери («від пророка до священика») хворі на користолюбство та облуду. Їхні спроби заспокоїти суспільство гаслами «мир! Мир!» Стефан Бохонюк називає «легковажним лікуванням ран народу». Не можна вилікувати смертельну хворобу суспільства (гріх, експлуатацію), красивими обіцянками, поки лідери самі є войовничими архітекторами Першої світової війни, що залишили по собі мільйони калік, вдів і сиріт. Брат Стефан дає точний опис класової несправедливості на Волині 1920-х років: «Клас бідних всіляких професій працює на багатих, годує, напуває і одягає їх, але багаті на те не звертають уваги». На відміну від марксистів, які закликали бідних до збройного повстання, Стефан Бохонюк аналізує цей процес духовно. Він бачить, як через егоїзм багатіїв у серцях бідних людей «з дня на день посилюється зло й ненависть». Ця накопичена соціальна ненависть є паливом для майбутнього вибуху. Слуга Божий Стефан ламає етнічні та конфесійні бар’єри: «Ближній – це той, що робить добро іншому». Далі він пророкує, що соціальна несправедливість, мілітаризм та егоїзм лідерів неминуче приведуть до космічного струсу суспільства – «великого землетрусу, якого не бувало». Це пряме передчуття Стефаном Бохонюком майбутнього краху європейського міжвоєнного порядку, Другої світової війни та нових соціальних катастроф, які зметуть «багатих і сильних світу цього» через те, що вони ігнорували Божий Закон.
Далі брат Стефан знову повертається до фундаментальної дати 1914 року. Він називає імперії, що розпалися, «паперовими царствами». Ця метафора означає, що попри всю їхню грізну армію та мілітаризм, їхня сила була лише на папері, оскільки вони відкинули Книгу Законів (Біблію). Ставлячи пророче питання «хто устоїть у цей страшний день?», він відсилає нас до Псалма 14. Цей псалом описує людину бездоганного життя: яка говорить правду в серці своїм, не обмовляє язиком, не робить зла ближньому і не приймає підкупу». Як ми бачимо, це саме той внутрішній моральний кодекс, який є єдиноправильною «системою безпеки». Політичні режими змінюються, кордони держав перекроюються (як це сталося з Волинню після 1914 року), але віруюча людина має непохитний етичний стрижень і залишається неушкодженою духовно. Стефан Бохонюк пише, що Перша світова війна запустила процес радикального розділення суспільства. Одних людей страждання протверезили, «відкрили їм очі й розум» і привели до Біблії (Царства Добра). Інших – озлобили, засліпили й «довели до звірства» (царство зла, або сатани). Ці два царства існують паралельно прямо зараз. Боже царство приходить непомітно (всередині сердець), але воно вимагає зусилля (свідомого вибору праведності), і саме це «мале стадо» зрештою наповнить усю землю.
Слуга Божий Стефан викриває проповідників, які вчили: «Заповідей Божих дотримуватися не треба, бо за нас їх виконав Христос». Він називає таке вчення «бісівським підступом сатани останього дня». Поширювати під виглядом Євангелія ідею, що християнин може жити беззаконно й безвідповідально – це спроба збити людей із дороги Правди. Спираючись на Псалом 39,9 брат Стефан доводить, що Христос прийшов не для того, щоб скасувати Закон, а щоб записати його всередину людського серця («закон Твій у мене в серці». Тому заповіді Христа є обов’язковими для виконання, бо саме вони дають мудрість і вічне життя. Поки людина живе без Закону Божого, вона не усвідомлює свого падіння (живе у незнанні). Але коли Боже Слово викриває гріх («гріх оживає»), людина через покаяння та силу Христа умертвляє цей гріх у своєму щоденному житті. Стефан Бохонюк говорить нам, що настав час прокинутися від духовного сну, взяти до рук заповіді Христа і будувати Його царство всередині себе, своїми чесними вчинками. Амінь.
Липень 2026 року Сестра Олена