На першій сторінці альманаху Стефан Бохонюк пояснює, чому людство на початку XX століття почало так стрімко ділитися на ворожі табори, і куди веде цей хаос. Він звертає увагу на те, що раніше у світі не було такої величезної кількості різноманітних рухів, партій та релігійних течій. Те, що у його часи (1920-ті роки) вони почали масово множитися і ворогувати між собою – це не випадковість. Брат Стефан використовує біблійне число 666 (із Книги Одкровення) як образну кількість усіх людських систем. Однією з них є об»єднання політичних партій (лівих, правих, радикалів) та релігійних деномінацій які разом створюють одну велику, заплутану і безладну систему. Слуга Божий Стефан ставить їм усім жорсткий діагноз: «ті й інші Бога істинного не знають». Світ розділився, бо втратив єдиний Божий орієнтир. Стефан Бохонюк ділить це об»єднання на дві великі частини.. Перша частина (Політичні партії) : Вони намагаються побудувати «рай на землі» або щасливе суспільство людськими методами. Як саме? Через насильство, погрози, війни, революції, грабунки та хитрість. Вони хочуть вирвати владу силою, але насильство ніколи не народить справедливість. Друга частина (релігійні організації): Вони бачать жахи землі, але замість того, щоб змінювати життя, проповідують «Царство на небі». Вони закликають людей просто пасивно чекати на загробне життя чи евакуацію на небо. Чому вони не знають Бога? Бо перші діють жорстко і безбожно, а другі – бездіяльно і відірвано від земної реальності. Брат Стефан цитуючи біблійний вірш: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Еф 4,5) свідчить, що Бог не створював тисячі різних релігій та політичних партій, тому що Істина - одна.
Брат Стефан дає власне тлумачення слова «хрещення» - він називає його «вченням терпіння і любові». Справжнє приєднання до Бога – це не просто обряд занурення у воду, а повне занурення людини у характер Христа. Якщо системи не вчать людей прощати, терпіти та любити (а вчать воювати або просто пасивно чекати неба), вони не мають стосунку до істинної віри. Слуга Божий Стефан цитує Пророка Ісаю про те, що все задумане Богом обов’язково відбудеться (Іс 14,24),
Продовжуючи, Стефан Бохонюк руйнує міф про те, що Бог збирається фізично знищити планету. Коли за часів Ноя відбувався всесвітній потоп, планета не зникла. Річки, гори і сама земля залишилися тими самими. Бог знищив не планету Земля, а «перший світ»- тобто тогочасне несправедливе, жорстоке і розпусне суспільство. Так само і зараз, коли Біблія каже про знищення цього світу вогнем, потрібно розуміти, що йдеться про очищення землі від гріховного устрою та нечестивих людей. Планета житиме далі, але вже без зла.
Далі слуга Божий Стефан посилається на відому притчу Ісуса про пшеницю і кукіль (бур’яни) і дає слову «снопи» (чи зв’язки) геніальне за своєю простотою пояснення (Мф 13,30): Зв’язки – це партії: Коли женці збирають бур’яни і зв’язують їх до купи, щоб спалити, - це пророцтво про те, як люди в останні часи будуть масово збиратися в групи. Політичні партії, союзи, релігійні організації, блоки та деномінації – це і є ті самі «снопи» (зв’язки). Стефан Бохонюк цитує пророцтво (схоже на тексти із Ісаї 19,2), показуючи нам, що Бог допускає самознищення гріховного світу. Люди самі заганяють себе у ці «зв’язки» (партії), які починають люто ворогувати між собою. Політики воюють за владу, релігії – за вплив. Людство нищить само себе через свої ж ідеології. Слуга Божий Стефан повертає нас до головного біблійного правила: «Бог є Любов, де любов, там і Бог». Оскільки між цими партіями немає любові, то і Бога в цих системах теж немає. Звідси він робить приголомшливий висновок про природу «гієни вогненної» (Мф 13,42): Вони вже говорять: «Вогненна піч», «скрегіт зубів» і «черва, що не вмирає» - це не буквальне підземне пекло з чортами, а внутрішній стан лідерів та прихильників цих партій. Постійна заздрість, лють, прагнення вивищитися, страх втратити контроль, гордість, бажання «захопити владу, щоб гнітити інших» - цей емоційний та духовний стан є для них справжніми тортурами. Цей нестерпний внутрішній вогонь зла палить їх уже сьогодні, руйнуючи їхні душі. «День гніву Божого» - це не коли Бог сидить на хмарах і кидає блискавки. Гнів Божий виявляється в тому, що Бог просто залишає людей наодинці з їхнім власним егоїзмом. Коли люди, об’єднані у свої «зв’язки» (партії), починають пожирати, обманювати та нищити одне одного у боротьбі за земний трон – це і є настання Великого дня Божого суду. Система, яка сповідує насилля та гордість – неминуче приходить до свого самознищення.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк дає дуже змістовну відповідь на запитання, чому Бог дозволяє злу так довго існувати, а партіям – вести свої війни. Він пояснює, що зло має повністю показати своє потворне обличчя і довести свою безпорадність. Усе це беззаконня «вписується в історію», як наочний, гіркий урок для майбутніх поколінь. Коли Бог встановить Свій новий, справедливий устрій, людство назавжди пам’ятатиме, до чого призводять гордість, егоїзм та відмова від Божого Закону. Ця пам’ять гарантуватиме, що зло більше ніколи «не повториться».
Далі брат Стефан повертається до своєї улюбленої теми – важливості читання Біблії. Він радіє, що у його час (1929 рік) Біблія стала доступною для вільного читання. Але він помічає одну річ: суспільство часто вважає читачів Біблії «безумними». Стефан Бохонюк пояснює нам, що це нормальний процес. Людина, яка приходить до Христа, повинна повністю «забути» світські правила життя (як обманювати, як вивищуватися, як боротися за владу). Їй потрібно очистити свій розум і навчитися мислити так, як мислив Ісус. Для гордого світу таке упокорення дійсно виглядає як безумство. Далі слуга Божий Стефан малює величну картину майбутнього дня для вірних Християн. Радість чекає не просто на тих, хто читає Біблію, а на тих, хто «читає, розуміє і виконує». Він цитує Книгу Одкровення (Одкр 1,6; 5,10; 20,6). Люди, які в цьому гріховному світі через слухняність Богові перемогли власний егоїзм, у майбутньому віці стануть новою духовною елітою землі – «родом святих». Царювання з Христом – це не сидіння на хмарах, а реальне управління оновленим суспільством на любові, істині та Законі Божому (Одкр 5,10; 20,6).
Продовжуючи Стефан Бохонюк фокусує нашу увагу на відповідальності духовних вчителів (баптистів, євангелистів, адвентистів) за поширення неправдивих доктрин. Він цитує відомі слова Христа з Євангелія від Матфія (Мф 22,14). Проблема багатьох проповідників полягає в тому, що вони відчули початковий Божий заклик (покликання), але замість того, щоб спочатку самим терпляче і довго вчитися від Христа, поспішили вилазити на кафедри й вчити інших. Оскільки вони самі не пізнали глибини Закону, то почали поширювати «спотворене вчення» про те, що земля згорить, а церква полетить на небо. Цим вони ввели в оману мільйони людей. Брат Стефан висуває дуже цікаві і сильні юридичний докази проти тогочасних проповідників релігійних організацій. Проповідники наскладали величезну кількість брошур, журналів та книг, де чорним по білому зафіксували свої помилкові ідеї про «небесну евакуацію». Це є свідчення проти самих авторів. Стефан Бохонюк зазначає, що лідери цих церков тепер опинилися у пастці. Вони, можливо, і бачать свої помилки, але їхня гордість не дозволяє їм зізнатися в цьому. Вони поширили мільйони оманливих видань по всьому світу, і ці книги вже «не можна зібрати назад». Ці ж друковані праці й стануть головним доказом їхньої провини на Божому суді. Брат Стефан Стефан пояснює нам, чому релігійна еліта («великі й малі проповідники») так вороже ставиться до його праць. Коли Стефан Бохонюк та його однодумці вказують їм на помилки в істинному розумінні біблійних текстів, це викликає у проповідників не каяття, а роздратування. Правдиві слова «їм не до вподоби» і «не до смаку», руйнують їх авторитет перед прихожанами та викривають їхню релігійну комерцію та некомпетентність.
Слуга Божий Стефан звертається до символів Книги Одкровення, даючи їм чітке практичне пояснення (Одкр 19,19-21). Звір – це уособлення жорстоких, безбожних політичних систем, які керують світом через насильство й війну (про що йшлося на початку альманаху). Лжепророк – це образ хибних релігійних систем та вчителів, які обманюють маси, заспокоюючи їх казками про небо і відволікаючи від виконання Закону Божого на землі. Оскільки і одні, і другі діють проти Божої правди, вони разом будуть кинуті в «озеро вогняне». Як ми вже знаємо з попередніх альманахів Стефана Бохонюка, це означає повне духовне фіаско, ганьбу, сором і крах цих систем перед обличчям Божої справедливості.
Далі брат Стефан знову повертається до теми релігійного буквалізму і проводить глибоку історичну паралель між помилкою стародавніх юдеїв та помилкою сучасних християн. Він згадує закон «останні будуть першими, а перші – останніми», який люди часто не розуміють. (Мф 20,16).»Перші (Ізраїль)»: Євреї мали закон, пророків та першими отримали обітницю про Месію. Але через свою гордість та буквальне розуміння текстів вони опинилися «останніми» - пропустили прихід Ісуса Христа (Месії). «Останні» (Щирі дослідники): Прості люди, які прийшли пізніше (як робітники в одинадцяту годину), але з відкритим серцем прийняли Христа і Його Закон, стають першими в Божих очах (Мф 20,12, Мф 20,16). Вони отримують таку ж духовну винагороду, бо здатні вмістити таємниці Святого Писання. Слуга Божий Стефан показує нам, що історія повторюється через ту саму духовну сліпоту. Помилка минулого: Євреї очікували Месію як могутнього земного царя-визволителя, який прийде у «незвичайному явищі» (з великим військом, у блиску та славі), щоб визволити їх від римлян, щоб підкорити ще й другі народи. Вони не досліджували Писання (Тору) серцем, тому не впізнали Месію в образі скромного Сина теслі. Помилка сьогодення: Сучасні християни наступають на ті ж самі граблі. Вони чекають на Христа «в якомусь незвичайному блискучому вигляді» на хмарах і, як сказав Стефан Бохонюк, «не діждуться» Його в такому уявленні. Вони знову шукають зовнішніх ефектів замість внутрішньої суті. Брат Стефан дає абсолютно революційне роз’яснення слів ангелів: «Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він ішов на небо» (Діїї 1,11). «Сліпі» віруючі бачать тут лише фізичний момент: відрив від землі, політ угору та хмару. Вони чекають на таке ж кіноматографічне видовище у зворотньому порядку. Слуга Божий Стефан доносить до нас, що під словом «чином» (або способом) треба розуміти усе праведне життя Ісуса. Як саме Він піднявся на духовну Висоту (на небо) в очах Своїх учнів? Через Свою любов, лагідність, терпіння, абсолютну чесність та виконання волі Отця. Христос вознісся (досяг висоти) тому, що спочатку максимально принизив Себе, упокорився, прийняв вигляд слуги й був слухняним аж до смерті ( Флп 2,7-8). Тому Його Друге пришестя (присутність) виявиться «таким же чином» - воно відкриється через появу на землі людей, які мають такий самий характер, такий самий дух упокорення (смирення), любові та послуху Божому Законові (Флп 2,5).
Продовжуючи, Стефан Бохонюк пише, що в деяких кабінетах чи судах на столах лежить Євангеліє, але люди використовують його лише для ритуалу – наприклад, щоб присягнути на ньому чи просто поцілувати красиву обкладинку. Людям набагато простіше виявити повагу до Книги зовні: поцілувати, поставити на красиву поличку під ікону, здмухнути порох, ніж розгорнути її, прочитати і змінити свої вчинки. Поцілувати обкладинку заповіді «Не кради» легше, ніж перестати брати хабарі. Поцілувати заповідь «Любіть ворогів» легше, ніж простити сусіда. Віра перетворилася на магію, де сама Книга вважається оберегом, але її зміст майже нікого не цікавить. Брат Стефан ставить діагноз тогочасному суспільству: «люди називають себе «християнами», але якщо запитати їх про зміст Євангелія, вони не можуть згадати навіть базових речей. Він прямо звинувачує духовенство («попів») у тому, що їм вигідна ця неписьменність мас. Чому? Тому що людиною, яка не знає Біблії, дуже легко керувати. Їй можна нав’язати будь-які людські правила, традиції чи обряди, і вона не зможе перевірити, чи дійсно так заповів Бог. Коли слуга Божий Стефан сам намагається проповідувати чисті слова з Євангелія, люди, які звикли лише до ритуалів, лякаються. Вони не розуміють біблійного тексту і одразу вішають на нього ярлик – «це штунда» (тобто сектант). Світ став настільки далеким від Біблії, що цитування слів Христа вважали чимось чужим і небезпечним. Стефан Бохонюк ставить дуже пророче і гостре запитання: « Тоді що буде з так званим християнством?». Він пророкує, що настане визначений Богом час, коли прості люди почнуть масово читати, думати й самостійно розуміти Біблію. Щойно більшість людей дізнається ЧОГО насправді навчає Ісус, тоді уся ця величезна система «так званого християнства» (яка тримається на обрядах, золотих обкладинках, залякувані та неосвіченості) почне розвалюватись. Люди зрозуміють, що їх роками обманювали, пропонуючи зовнішній театр замість живих стосунків із Творцем.
Далі брат Стефан критикує тогочасних світових лідерів за намагання встановити тривалий мир за допомогою людського розуму («мудрування»). У 1920-ому році було створено Лігу Націй, підписувалися численні пакти і договори. Він називає їх «мильними бульбашками» і «дитячими забавами», тому що ці договори міцні лише на папері. Слуга Божий Стефан зазначає, що жоден договір не працюватиме, якщо всередині держав немає «суду і правди згідно Закону Божого». Поки лідери країн керуються егоїзмом, заздрістю та прагненням домінувати, будь-які обіцянки миру є фальшивими і тимчасовими. Дуже цікавим виявилося те, як Стефан Бохонюк розшифровує пророцтво із Книги Іоїля 2,2. Пророк Іоїль описує народ, який поширюється по горах (міцних царствах або державах) , з «швидкістю» ранкової зорі. Він прямо каже, що «народ численний і сильний» - це робітничий рух, очолюваний войовничим атеїзмом (тобто більшовизм і радянська система, яка стрімко набирала силу у 1920-х роках поруч із Волинню, де жив брат Стефан). Для свого часу це було надзвичайно точне спостереження. Комуністичний режим дійсно став небаченою раніше в історії силою, яка повністю відкинула існування Бога і почала будувати свій жорсткий порядок, ламаючи старі імперії та царства. Слуга Божий Стефан наголошує нам ще раз, що коли релігійне суспільство перетворило віру на театр, корупцію та обрядове цілування Біблії, забувши про реальну справедливість, Бог допускає появу «сильного народу», який приходить і руйнує цю лицемірну систему. Політична еліта («мудрі віку цього») виявляється , абсолютно безсилою перед цією новою загрозою, тому що їхні людські методи управління вже вичерпали себе. Стефан Бохонюк ставить риторичне запитання про те, чи може сильна армія захистити правителя, якщо проти нього виступає Сам Бог. Приклад царя Миколи II: Російська імперія мала одну з найбільших і найпотужніших армій у світі. Проте, коли настав час історичного зламу, ця «множина воїнства» не змогла врятувати ні самого царя, ні його родину, ні всю монархію. Слуга Божий Стефан підкреслює: «Чи не все загинуло в один час? (Пс 32,16). Це ілюстрація Псалма 32,16 – «Не захистить царя велике військо його, і велетня не спасе велика сила його». Якщо Божа постанова про суд вийшла, жодна людська зброя, спецслужби чи мільярдні бюджети не здатні зупинити крах системи. Він дає дуже чітку відповідь на питання, чому могутня імперія розвалилася, як картковий будинок: «Та тому, що не було суду і правди в царстві!». Бог допускає руйнацію держави не через економічні прорахунки, а через моральний розпад і відсутність Божої правди і істини. Коли в країні панує корупція, бідні люди не мають захисту в судах, а можновладці живуть у розкоші за рахунок гніту інших - така система сама підписує собі смертний вирок. Вона порушує Головний Закон Творця, тому її падіння стає неминучим. Брат Стефан згадує «Союз російського народу» (крайньо праву, чорносотенну організацію, яка діяла в Російській імперії на початку ХХ століття). Замість того, щоб впроваджувати біблійну справедливість, лідери цього руху займалися тим, що «натравлювали націю на націю» (розпалювали міжнаціональну ворожнечу, антисемітизм та шовінізм). Найстрашніше те, що цьому брудному політичному цькуванню допомагало «православне духовенство». Замість проповіді любові, миру та терпіння Христового, священики підтримували агресивну ідеологію. Вони благословляли ненависть до інших народів. Коли церква об’єднується з насильницькою владою заради збереження своїх багатств і привілеїв, вона стає частиною «Звіра» і «Лжепророка». Саме тому Бог допустив прихід «численного і сильного народу» (більшовиків-атеїстів), які прийшли зі Сходу як караючий «вогонь» і вмить змили цю лицемірну систему (Іоїль 2,2).
Продовжуючи, Стефан Бохонюк пише про священика Береської православної церкви, який «навчає народ називати євангельських християн не на ім’я, а єретиками». Брат Стефан робить дуже сміливе і жорстке порівняння. Він каже, що цей місцевий «батюшка», який вчить своїх прихожан зневажати та обзивати сусідів через інші релігійні погляди, нічим не відрізняється від тих радикалів, які перед революцією влаштовували криваві погроми під гаслом «Бий жидів …». Зміна назви чи епохи не змінює суть гріха. Якщо релігійний лідер замість любові сіє в серцях людей презирство, поділ та ненависть до тих, хто мислить інакше, він продовжує працювати на руйнування суспільства. Це та сама «звіряча» логіка, яка веде до самознищення. Стефан Бохонюк викриває лицемірство духовенства, порівнюючи їхні дії з життям Того, чиїм іменем вони прикриваються. Коли Христа розпинали, били та висміювали, Він не проклинав у відповідь, не обзивав Своїх катів «єретиками» чи «грішниками». Він молився за них: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Місцеві священики маючи владу і авторитет, самі стають ініціаторами цькування та агресії проти мирних людей. Брат Стефан виступає на захист своєї спільноти, показуючи, у чому полягає їхнє справжнє християнство. Замість того, щоб вступати у брудні суперечки, відповідати образами й займатися насмішками, євангельські християни обирають шлях терпіння. Їхня головна зброя проти цькування – це праведне, чесне та чисте життя. Вони намагаються діяти так, як діяв Христос Ісус. Стефан Бохонюк підкреслює, що саме цей мирний, добрий і законний спосіб життя є найкращим доказом того, на чиєму боці насправді перебуває Бог.
Слуга Божий Стефан неодноразово в своїх альманахах вказує на 1914 рік, як на пророчу межу, з якої розпочалася поступова руйнація язичницьких царств, що символізує кінець людського правління. Він ставить ключове питання: «Чому старий світ («язичницькі царства») зникає поступово, а не руйнується в одну мить?». Цитуючи Одкровення 22,11, брат Стефан показує нам те, що Бог свідомо дає людству час, аби кожен міг остаточно визначитися і показати свою справжню суть. Неправедний отримує шанс довести свою неправду до крайньої межі, а праведний – загартувати свою віру через труднощі (Одкр 22,11). Зміна епох – це не миттєвий вибух, а процес. Стара гріховна система вмирає поступово, а «новий справедливий устрій», так само поступово проростає на землі. Стефан Бохонюк вказує нам на те, що оновлення планети вже почалося, але люди цього не помічають. Він посилається на слова Ісуса Христа про те, що Царство Боже не прийде з громом та видимими зовнішніми ефектами (Лк 17,20). Воно починається зсередини – зі зміни мислення окремих людей, які повертаються до Божого Закону. Люди, які шукають політичного блиску, гучних релігійних вистав чи військових перемог, ніколи не зрозуміють і не побачать цього переходу, бо шукають не те і не там. Брат Стефан дає дуже реалістичне, практичне і позбавлене релігійного містицизму визначення зла: Зло – це егоїзм: зло – це не абстрактні демони, а конкретні люди себелюбні, горді, які живуть заради своїх задоволень, повністю ігноруючи біль тих, хто поруч. Він змальовує страшну картину (1929 рік – це початок Великої депресії та глибокої економічної кризи): простий робочий люд страждає від голоду, холоду та злиднів. У той же час багата еліта «наїдається, напивається, розкішно одягається та шикарно катається». Вони паразитують на праці бідних, навіть не замислюючись, що ті, хто створює їхній комфорт, буквально гинуть від нестачі хліба. Така абсолютна черствість і байдужість і є головною ознакою того, що старий устрій досяг свого морального дна і підлягає знищенню. Слуга Божий Стефан використовує символічну мову Псалмів і Пророків, щоб пояснити нам природу народних повстань і революцій як частину Божого плану очищення землі. «Води шумлять і здіймаються»: У пророчій мові Біблії «води» - це народи, людські маси (Одкр 17,15). Те, що води шумлять і хвилюються, означає тотальне незадоволення бідних людей, які піднімаються на страйки, бунти, заколоти та революції проти несправедливості. «Гори» у Біблії символізують міцну, непохитну державну владу. Те, що «гори тремтять», означає страх урядів, королів, царів та політичної еліти перед гнівом власного народу. Старий світ захитався на кожному континенті. Брат Стефан цитує пророка Аггея про те, що Бог «потрясе небо і землю … і прийде Бажаний усіма народами» (Агг 2,6-7). Зазвичай богослови кажуть, що «Бажаний» - це суто Ісус Христос, який прийшов у тілі. Але Стефан Бохонюк дає нам ширше, дуже красиве і практичне тлумачення. «Бажаний народами» - це новий справедливий устрій життя, якого так сильно прагнуть усі пригноблені та чесні трударі. Це прагнення до справжнього справедливого суду, миру, рівності, братерства і свободи у Христі Ісусі. Люди втомилися від гніту багатіїв і «звірячих систем». Брат Стефан використовує народну мудрість, щоб донести до нас, чому Бог проводить людство через такі жахи, як революції, війни та кризи. Людина влаштована так, що вона не здатна оцінити мир, поки не відчує жахів війни. Вона не зрозуміє цінності Божої правди і справедливості, поки не наїсться досхочу плодів людського беззаконня, егоїзму та політичного обману. Тотальний крах старого світу – це те саме необхідне «лихо», через яке людство нарешті зрозуміє, що жити без Бога і Його Закону більше неможливо. Далі слуга Божий Стефан цитує Псалом 11,9: «Навкруги нечестиві ходять, коли підносяться нікчемні з синів людських». Він зазначає, що в останні дні старої системи до влади (авторитету та слави) часто приходять абсолютно порожні, егоїстичні та «нікчемні» люди. Коли на верхівці опиняються такі особи, навколо буяє беззаконня. Але цей розгул зла є ознакою того, що система досягла свого піку. «Усе повинно прийти до свого кінця». Зло має властивість швидко спалахувати, але так само швидко воно й «викорінюється». Поки старий світ руйнується під вагою власних гріхів, із праведними людьми ( носіями добра) відбувається дивовижний внутрішній процес. Вони бачать страхіття навколо, але не опускають рук: Вони очищаються від світського бруду та егоїзму; вони укріплюються у своїй вірі, бачачи, що все відбувається точно за біблійними пророцтвами; вони оновлюються та ширяться, готуючись стати основою того самого «нового справедливого устрою» на землі, який буде вічним. Труднощі лише гартують справжніх християн – носіів добра.
Всі люди – і багаті, і бідні – постійно скаржаться на життя, лають політиків, уряди, сусідів і «очікують звідкись і від когось добра». Кожен хоче, щоб світ змінився на краще. Натомість, брат Стефан зупиняє нас (своїх читачів) і каже: почекай кивати на інших, подивися на себе! Чи любиш ти свого сусіда, як самого себе? І він дає пряму і безкомпромісну відповідь: «Ні, ти не добрий, і ближнього твого не любиш як себе». Немислимо чекати справедливого суспільства, якщо ти сам продовжуєш: обманювати, заздрити, бути жадібним чи байдужим до чужої біди. Світ не стане добрим, поки кожна людина не почне виправляти власне серце. Стефан Бохонюк звертається до абсолютно всіх людей на планеті: до бідних і багатих, до правителів і підлеглих, до всіх націй та релігій. Де шукати Бога? Не у величних храмах із золотими обкладинками Книг, і не на небі, чекаючи на евакуацію. Христос Ісус сказав: «Шукайте лиця Мого завжди». Брат Стефан показує нам дивовижне за своєю простотою рівняння: Бог – це Добро. Шукати Його потрібно у власних серцях і думках («мати Його в розумі»). Коли людина оновлює свій розум Божим Законом і починає мислитикатегоріями чесності, любові, милосердя та справедливості за прикладом Ісуса Христа – вона знаходить Його, тобто Бога - Добро. І саме через таких людей на землі наступає Нова Ера Миру. Амінь
Сестра Олена Липень 2026 рік