Епіграфом до цього альманаху Стефан Бохонюк взяв вірші Пророка Аввакума (1, 3-4), де він запитує в Бога, для чого йому дано бачення злодіянь і насильств, від яких закон утратив силу і суду правильного немає. Брат Стефан змальовує нам картину повної моральної катастрофи, яка охопила всі сфери тогочасного життя. Він використовує такі слова: «куди не піди ... всюди і скрізь, все й у всіх, високо й низько, діє злодійство, грабіжництво, насильство, ворожнеча і розбрат». Це означає, що гріх став нормою як серед простого люду так і в найвищих кабінетах влади. Ворожнеча, ненависть, приниження стали звичними інструментами людського співіснування. Стефан Бохонюк знову наголошує, що корінь цього лиха – відсутність живої віри в Бога. Люди створили свої правила, повністю відкинувши той еталон (приклад життя), який показав Ісус Христос. Слуга Божий Стефан висуває дуже серйозне звинувачення проти вчителів, керівників та духовенства. Вони показують людям Бога «десь у чомусь і в комусь» (у церковних обрядах, матеріальних речах, пишних святах чи у святих людях). Він називає це «повним обманом і дурістю», адже це відволікає людину від пошуку Бога і реальної зміни серця. Брат Стефан із сумом свідчить, що інтелектуальна та релігійна еліта («всі вчителі і наставники») здобувають освіту не для того, щоб допомогти людям, а лише для того, щоб «обплутувати бідний працюючий народ». Знання та релігія стали зброєю для контролю, маніпуляцій та збагачення за рахунок бідних. Як і в попередніх альманахах Стефан Бохонюк показує, що єдиним порятунком від відчаю є Святе Письмо (Біблія). Коли людина щиро відкриває Біблію і починає бачити світ очима Бога, вона розуміє, що цей хаос – не випадковість і не кінець усього, а заздалегідь передбачений пророками процес. У цей момент «жах» пропадає. Замість паніки та страху в серці віруючого народжується «ревність до Бога» - бажання триматися правди, попри всі беззаконня навколо. Брат Стефан пише: «То була ніч, і можна було все робити ...». «Ніч» у Біблії символізує час, коли Боже Слово зневажається, а людські гріхи ховаються за красивими релігійними масками. У цій духовній темряві злодії, обманщики та корумповані наставники почувалися вільно і безкарно, бо народ спав духовно. Але сама згадка слугою Божим Стефаном про це у минулому часі («то була ніч») говорить про те, що попереду – світанок нового дня і Божого суду. Продовжуючи Стефан Бохонюк пророкує настання духовного світанку. Він чітко формулює революційну та водночас глибоко богоугодну місію істинних християн у часи глобальних змін. Він пише: «Але настав уже день, тобто почало світати, з 1914 року ...». Світанок – це не миттєвий рай, а час, коли на світло виходить усе, що раніше ховалося в темряві «ночі». Після 1914 року (початку глобальних воєн та революцій) маски було зірвано. Стала очевидною брехня «царюючих домів» (імперій), духовних та політичних вождів. Люди побачили, що всі ці старі системи управління побудовані на обмані, егоїзмі та насильстві, і вони остаточно «віджили свій вік». Сама історія довела їхню непридатність. Щоб змінити старий світ, потрібно згідно Пророка Єремії: «... викорінювати і розоряти, губити й руйнувати, творити й насаджувати» (Єр 1,10). Брат Стефан розуміє, що неможливо побудувати справедливе суспільство на старому, гнилому фундаменті. Тому Бог допускає падіння імперій та політичних систем («викорінювати і руйнувати») (Єр 1,10). Тільки після того, як людські горді устрої будуть знищені, можна буде, «насадити» нове життя за вченням Ісуса Христа. Стефан Бохонюк ставить перед віруючими радикальне практичне завдання. Служителі Бога не мають права ховатися від виконання їхнього обов’язку – голосно вимагати суду і справедливості на тій землі, де вони живуть. «Але для цього потрібно викрити тих, хто чинить несправедливо, тобто в’язати сатану ...» - пише далі брат Стефан. Як «в’язати сатану»?. У багатьох релігіях під цим розуміють містичні ритуали чи заклинання, але Стефан Бохонюк мислить тверезо: «в’язати сатану» - це викривати тих, хто чинить несправедливо. Коли християни безстрашно називають брехню – брехнею, а корупцію – гріхом, вони позбавляють злі сили влади та впливу на розум людей. Правдиве Слово зупиняє духовну темряву.
Далі слуга Божий Стефан проголошує абсолютну рівність у Царстві Божому. Він перераховує народи, які в його часи (і сьогодні) часто мали між собою історичні конфлікти та образи: поляки, українці, росіяни, євреї, німці. Брат Стефан каже, що у Божому Царстві немає місця національному егоїзмові. Перед Богом усі нації, чоловіки та жінки – рівні. Царство Боже на землі руйнує будь-яке нацьковування одних на інших. Єдиний критерій входу – це праведність, чисте серце, а не походження. Які ж ключі до Царства Божого і ЩО необхідно мати людині, щоб стати частиною цього «Нового Справедливого Світу»? : Єремія 24,9 – це попередження про те, що буває з тими, хто тримається за гнилу систему і лицемірство. Михей 6,8 – Велике правило життя: «О, людино! Сказано тобі, що добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм». Ін 14,15 – слова Христа: «Якщо любите Мене, дотримуйтесь заповідей Моїх». 1Ін 2,4 – «Хто говорить я Бога знаю, але Заповідей Його не дотримується, той неправдомовець і немає в ньому істини».
Далі Стефан Бохонюк пропонує приголошливе за своєю глибиною та практичністю тлумачення одного з найвідоміших образів Книги Одкровення – Нового Єрусалиму. Традиційно люди уявляють Новий Єрусалим як кубічне місто із золота і дорогоцінного каміння, яке колись спуститься з неба. Брат Стефан руйнує цей біблійний буквалізм. Він прямо говорить: «Святий Іоан бачив Єрусалим новий, влаштований із людей». Місто Бога – це живий організм, духовна будівля. Його стіни, ворота і вулиці – це праведні християни, які об’єдналися навколо Ісуса Христа та виконання Божого Закону. Складати цей Новий Єрусалим мають право лише ті, у кому поєднуються дві речі: віра в Бога через Ісуса Христа та практичне дотримання Його Заповідей. Жодні квитки будь яких церковних деномінацій тут не діють. Стефан Бохонюк та його спільнота знову беруть на себе пророчу роль, «підвищуючи свій голос подібно до труби» (це перегукується з Ісаї 58,1, де Бог закликає сурмити про гріхи народу). Вони висувають ультиматум усім категоріям релігійних лідерів: «вчителям, наставникам, проповідникам, біблійним працівникам» - «Покажіть Бога собою». Це найголовніша вимога спільноти брата Стефана: Досить малювати Бога на іконах, досить описувати Його в абстрактних проповідях чи шукати Його на хмарах. Християнський лідер зобов’язаний показати характер Бога своїм власним життям – через справедливий суд, правду, милість, істину, покору та скромність. Проповідники мають припинити розважати людей казками про небесну евакуацію. Їхнє завдання – проголошувати і будувати справедливий Божий устрій «тут, на землі». Слуга Божий Стефан вимагає від проповідників показати «любов до всіх добровільно, не отримуючи за неї винагороди». Справжня християнська любов і проповідь не можуть бути професією чи джерелом доходу. Якщо людина бере гроші (зарплату, десятини, плату за треби) за те, що вона розповідає про Бога чи виявляє «милосердя», то це не служіння, а комерція. Особливо трепетно і безкоштовно лідери мають ставитися до простих бідних людей, які щиро шукають Господа, а не бачити в них джерело збагачення. Далі Стефан Бохонюк зриває маску «духовності» з релігійних організацій свого часу (зокрема адвентистів), викриваючи їхні фінансові механізми, психологічний тиск та експлуатацію бідних віруючих. Він наводить конкретний і шокуючий факт із практики тогочасних адвентистських громад: лідери наклали на своїх прихожан аж 17 різних видів зборів і податків. Брат Стефан зазначає, що навіть світська влада (уряди та королі), яку часто звинувачують у жадібності, недодумалися до такої кількості податків. Він пише, що ні Ісус, ні Його Апостоли не встановлювали обов’язкових фінансових поборів, фіксованих десятин чи примусових виплат. Стефан Бохонюк нагадує істинний новозавітний стандарт: християнин дає «відповідно до достатку і як серце кожному підказує» (це пряме посилання на 2Кор 9,7 – «Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог». Крім того, справжні служителі (як Апостол Павло) заробляли на життя власною фізичною працею, щоб не бути нікому тягарем. Брат Стефан порівнює релігійних лідерів із звичайними злочинцями і робить страшний висновок: релігійні обманщики є набагато небезпечнішими. Від бандита чи грабіжника можна сховатися, закривши двері. Але від проповідника, який прикривається «удаваною святістю», захиститися важко. Слуга Божий Стефан перераховує професійні методи, якими ці лідери користуються, щоб залізти в кишені людей: лагідні слова, лестощі, хитрість, лукавство, спокусливі обіцянки швидкого порятунку та страшні залякування пеклом чи Божим гнівом. Через цей тиск «неутверджені» (духовно слабкі) люди добровільно та з радістю віддають свої останні копійки, щиро вірячи, що жертвують Самому Богу. Поки прості люди віддають останнє, часто голодуючи (про це брат Стефан писав в №2 за 1929 рік), ці фінанси стікаються наверх. Вони йдуть на забезпечення комфорту, багатства та «розкоші вищих проповідників» (релігійної номенклатури та керівництва). Для Стефана Бохонюка це є прямим доказом того, що ці лідери служать не Христу, а власному череву, будучи частиною тієї самої «звірячої» системи наживи.
Продовжуючи, Брат Стефан уперше в альманахах, відкриває завісу свого особистого духовного досвіду та внутрішніх переживань. Він ділиться історією свого покликання, яка дивовижно повторює долю старозавітнього Пророка Єремії та інших праведників. Стефан Бохонюк описує початок свого шляху до пізнання Істинного Бога: «Господь за Своїм милосердям пробудив мене зі сну (тобто воскресив мене із мертвих)». Для нього життя звичайної людини, яка пливе за течією світу, сповняє релігійні обряди, але не знає Бога – це духовний сон або смерть. Коли Бог відкрив йому очі на істину Свого Закону, це відчувалось як реальне повернення до життя. Першою реакцією пробудженої людини є бажання кричати про це всім навколо. Слуга Божий Стефан намагався розворушити людей, розповідаючи їм «про Життя і про смерть». Але замість радості і підтримки, він зіткнувся з жорстокою стіною нерозуміння. Люди не просто ігнорували його, вони крутили пальцем біля скроні й казали: «Ти безумець» або «В тобі біс». Це пряме відзеркалення того, що колись євреї говорили Самому Ісусу: «... Він біса має і безумствує; чому ж слухаєте Його?» (Ін 10,20). Стефан Бохонюк чесно зізнається: «У той час я ще трохи був патріотом ... «. Він, як і більшість людей, вірив у «святу державу», імперський патріотизм та офіційну церкву. Коли він прийшов поділитися своїм духовним пробудженням з місцевим православним священиком, той не захотів його слухати, назвав «безумцем» і звинуватив у тому, що він «заразився» від якихось сектантів. Брату Стефану було неймовірно важко жити в такому оточені, де його ніхто не розумів, тому часто він йшов від людей із похиленою головою, наодинці плакав і молився. Уривок із Єремії 5, 4-5 ідеально описує те, що він тоді переживав: «Це може, бідняки дурні. Поговорю я зі знатними»
Для цього він вирішив поїхати до столиці Російської імперії, Петербурга, під час святкування 300-річчя дому Романових. Потрапивши на урочистості (святкування трьохсотлітньої міри локтьової» - тобто 300-річчя диннастії царів), Стефан Бохонюк побачив лише богохульство, лженауку та «диявольські зборища». Ті, кого, він вважав «духовними велетнями», виявилися звичайними маніпуляторами, які сіяли ненависть під прикриттям імені Бога. Ця подорож назавжди зруйнувала його ілюзії щодо релігійної та політичної еліти суспільства. Слуга Божий Стефан описує Петербург епохи Романових страшними біблійними словами: «місце, де престол сатани» (Одкр 2,13) та «Вавилон». Він перераховує лідерів чорносотенного, крайньо правого монархічного руху Російської імперії: Володимир Пуришкевич та Микола Марков (Марков 2-й) – це лідери «Союзу російського народу», відомі своєю агресивною політикою та антисемітизмом. Олександр Дубровін – один із головних ідеологів чорносотенців (боролися з революційними і національними рухами (зокрема, з українським) .Пропагували ненависть до євреїв, поляків та інших меншин. Влаштовували масові погроми та терористичні акти проти опонентів. Архімандрит Віталій (Максименко) – релігійний діяч, який активно використовував церкву для праворадикальної політичної пропаганди. Побачивши обидва пласти суспільства (і селян на Волині, і еліту в столиці) Стефан Бохонюк приходить до геніального висновку: Бідні нерозумні тому, що вони неосвічені, «їх ніхто не учить», і тому вони просто сліпо йдуть за поводирями. Знатні (багаті) нерозумні, тому що вони свідомо «не вірують в істинного Бога через Ісуса Христа». Їм вигідна ця релігійна система для утримання своєї розкоші та влади. І слуга Божий Стефан каже: «Відтоді я почав бігти з Вавилона в Єрусалим. «Вавилон» у Біблії – це символ заплутаної, облудної релігійно-політичної системи людства, яка приречена на знищення (Одкр 18,4). «Єрусалим» (Новий Єрусалим) – спільнота праведних людей, яка виконує Божий Закон Любові, Миру і Правди. У 1913 році брат Стефан Стефан назавжди порвав із державною ідеологією, імперським патріотизмом та офіційними церквами, щоби стати просто вільним християнином, який слухає лише Христа. Він описує свій етап духовного роздоріжжя, через який проходить кожна людина, яка починає шукати істинного Бога. Виявивши фальш і обман вона пориває з офіційною релігійною системою («Вавилоном»). Він пише: «На шляху в Єрусалим я зустрів багато вулиць, і на кожній вулиці жертовник». Що таке «вулиці та жертовники»? Коли Стефан Бохонюк у 1913-1914 роках розчарувався в офіційній державній церкві, він опинився в ситуації, де існувало безліч інших релігійних течій. На Волині у той час активно з’являлися баптисти, п’ятидесятники, адвентисти, штундисти та інші деномінації. Кожна з цих течій («вулиць») пропонувала свій спосіб поклоніння («жертовник») і стверджувала, що тільки вона має монополію на істину. Брат Стефан чесно зізнається, що заплутався в цьому шумі «вулиць», де «кожен говорить: «За мною йди». Повсюди звучала реклама різних доктрин, і людині було важко зрозуміти, де ж справжній шлях до Бога, а де – чергова людська пастка. Серед сотень гучних закликів різних проповідників Стефан Бохонюк почув особливий внутрішній голос: «Якщо хочеш за Мною іти, то заповідей Моїх дотримуйся». Цей голос не кликав його в конкретну деномінацію чи організацію. Він повернув брата Стефана до фундаментальних слів Ісуса: «Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін 14,15). Стефан Бохонюк зрозумів: не потрібно слухати складні людські богословські теорії. Справжня дорога до Христа визначається не членством у церкві, а тим, чи готова людина практично виконувати Закон Божий (любов, чесність та справедливість) у своєму щоденному житті. Брат Стефан повірив цьому простому біблійному правилу і «прийняв заповіді Його навік». Він знову повертається до свого улюбленого Псалма 118, 115: «Заповіді Його світильник нозі моїй...». У темряві релігійного хаосу, коли кожна організація тягне до себе, Божий закон працює як ліхтарик. Якщо проповідник вчить любові та чесності – його шлях підсвічений цим світильником. Якщо ж організація (будь-яка церква) вчить ненависті до інакомислячих, збирає побори чи займається релігійним театром – світильник закону відразу виявляє цю темряву. Стефан Бохонюк робить дуже радикальний, але справедливий висновок: «тільки у Господа правда, а всяка людина – брехня» (це пряма цитата з Римлян 3,4). Брат Стефан пройшов шлях від віри в «найвищих сановників Петербурга» до аналізу проповідей і реального життя протестантських проповідників і зрозумів, що будь-який лідер, якщо він спирається на власне мудрування рано чи пізно заплутає людей. Він залишає суворе застереження для всіх шукачів Бога: «не довіряйте нікому, крім Бога», не сотворіть собі кумира з пастирів, єпископів чи авторитетних проповідників. Перевіряйте кожну людську пораду через призму чистого Слова Божого.
Далі Стефан Бохонюк знову гостро критикує проповідників, які обіцяють людям Царство Боже виключно на небі. Він звинувачує цих лідерів у тому, що через свої «небесні» теорії вони «не бачать того, що робиться на землі». Проповідуючи відсторонені речі, вони залишають людей байдужими до реальних бід, несправедливості, які відбуваються навколо них прямо зараз. Вони діють «під Іменем Ісуса Христа», але їхня проповідь є духовною втечею від реального життя у світ фантазій. Такі проповідники ніби дають людям «релігійне заспокійливе»; вони вчать їх пасивно чекати на диво, замість того, щоб бути сміливими викривати зло навколо себе та наводити справедливий Божий лад на землі. Щоб розбити ілюзію про містичні небесні знамення, Слуга Божий Стефан цитує слова Ісуса Христа про кінець світу. (Мф 24,3). Він пропонує подивитися на характер цих ознак: Війни, воєнні чутки, конфлікти народів – це реальні геополітичні події на землі (Мф 24, 6-7). Голод, епідемії (моровиці), землетруси – це фізичні та соціальні катастрофи, які відчувають живі люди (Мф 24,7). Лжепророки, великі обманні знамення та мерзота запустіння на святому місці – це є релігійна, ідеологічна та моральна криза в людському суспільстві. Всі ці ознаки, на які вказав Ісус, є земними і відчутними. Вони стосуються історії, політики, природи та моралі суспільства. Щоб розпізнати кінець цього гріховного устрою, не потрібно бути екстрасенсом чи містиком; достатньо мати відкриті очі та просвітлений розум. Брат Стефан продовжує далі дуже влучною та іронічною фразою: «Але ніде Христос не сказав: «Дивіться в повітряний простір ... і там щось ви побачите». Він висміює віруючих, які буквально виглядають Христа серед хмар, очікуючи на видовищне шоу в небі. Повітряний простір є безмежним і порожнім, його не «дослідити і не виміряти». Шукати там ознаки – це марна трата часу. Де шукати Христа? Стефан Бохонюк підводить нас до думки, що присутність і дію Бога потрібно шукати у процесах очищення землі від зла, у боротьбі людей за справедливість і найголовніше, у виконанні Його Закону. Він повертає своїх читачів до суворої реальності та показує, що пророцтва Ісуса Христа - це не далека історія, а події, які розгортаються просто на очах. Він дає глибоку оцінку тривожній атмосфері міжвоєнного періоду (кінець 1920-х років). Брат Стефан зазначає, що лідери держав «на весь світ кричать про мир», підписують пакти і договори. Але за цими красивими словами ховається правда: «всі гарячково готуються до війни». Історично наприкінці 1920-х років провідні країни світу дійсно почали таємно та активно розробляти нову, ще страшнішу зброю, модернізовувати армії, тим самим готуючи нову бійню. Стефан Бохонюк пророче попереджає, що ця майбутня війна буде такою, «якої не було ніколи» (що згодом і підтвердилося жахами Другої світової війни). Він використовує цитату із Іоїля 3,10 – «слабкий нехай говорить: «я сильний». Після Першої світової війни наймогутніші імперії: Російська, Австро-Угорська, Німецька, Османська -«всі сильні впали». На уламках цих імперій виникли нові, молоді (як правило слабші за імперії) держави чи політичні режими. Але замість того, щоб будувати мир на засадах Божого Закону, їх нові очільники почали голосно вихвалятися, мілітаризуватися та заявляти про свою велич («слабкі кричать: «я сильний»). Це ілюзія сили, побудована на гордості, яка знову веде світ до катастрофи. Брат Стефан пише, що народи «націоналізуються, щоби повстати один проти одного». Наприкінці 1920-х років у Європі стрімко зростав радикальний націоналізм та фашизм. Будь-яка ідеологія, яка звеличує одну націю над іншою, є прямим доказом порушення Божого Закону любові. Це штучні людські бар’єри, які засліплюють розум і готують людей до взаємного винищення. Як наслідок цієї ворожнечі, руйнується економіка, і як попереджав Ісус Христос: ... «і будуть голод, моровиці і землетруси у різних місцях;...» (Мф 24,7). Далі Стефан Бохонюк описує брудні передвиборчі технології, які активно розвивалися у 1920-х роках. Він викриває політиків, які обіцяють людям «золоті гори», порожні обіцянки «все дати», керуючись лише одним мотивом – «аби лише їх вибрали в різні установи» (парламенти, суди, уряди). Отримавши омріяну владу, ці лідери одразу забувають про народ, який за них голосував, і починають дбати лише про власну вигоду та кишеню. Брат Стефан дає дуже нестандартне і точне тлумачення слова «лжепророк». Лжепророки – це корумповані законотворці. У сучасному світі це не містики чи релігійні фанатики, а політичні діячі («генії»), які складають непрацюючі проекти та видають «фальшиві жорстокі закони». Головний гріх цих правителів полягає в тому, що вони «самі ці закони не виконують».
Далі слуга Божий Стефан знову повертається до пророцтва Даниїла та Ісуса Христа (Мф 24,15). «Святе місце» - це крісло судді, міністра чи правителя, яке має бути джерелом Божої справедливості та захисту бідних. Але коли туди сідають брехуни та хапуги-егоїсти, які приймають несправедливі закони, це місце стає огидним для Бога («мерзотою і запустінням») (Мф 24,15). Державні інституції втрачають свій первісний праведний зміст. Суспільство, яке обирає брехунів, підтримує людські егоїстичні «звірячі» системи та ігнорує Закон Божий, не повинне дивуватися кризам, війнам та голоду. Це не просто збіг обставин – це логічний результат людських безбожних дій. Бог не карає людей фізично - Він просто дає їм пожати плоди їхнього власного вибору. Вічний Бог Єгова воздає кожному за ділами його, і цей суд є абсолютно справедливим. «При таких законах і при таких системах управління ніхто нічого кращого не досягне ...». Стефан Бохонюк запевняє, що жодні реформи, зміна партій чи нові обіцянки політиків не врятують цей світ. Поки в основі держав лежить егоїзм, хитрість і насильство, людство топтатиметься на місці, котячись до повного самознищення. Єдиний вихід – повна заміна цих систем Царством Божим на землі. Далі Брат Стефан виводить головне правило для будь-яких суспільних змін: щоб перейти від гіршого до кращого, потрібно змінити принципи управління. Він стверджує, що керівник чи начальник має право вимагати від підлеглих виконання обов»язків лише тоді, коли сам є «прикладом і зразком для всіх». Суспільство змінюється не через нові папірці-закони, а через моральну чистоту лідерів. Для цього можновладцям потрібно відкинути свою пиху – «принизитися, щоб возвиситися» (цитата слів Христа з Мф 32,12). Еталоном такого мислення є Ісус та Його учні, які вели за собою людей не батогом і погрозами, а служінням, скромністю та любов’ю, показуючи «собою живого Бога». Стефан Бохонюк заспокоює пригноблений народ, запевняючи, що теперішня корумпована влада тимчасова. Бог уже готує зміни. Ті щирі християни, які сьогодні відкидають релігійний театр і виконують заповіді Христа, у майбутньому справедливому віці стануть «царями і священиками» - тобто реально керуватимуть життям на оновленій землі, несучи людям справедливий Божий суд і правду (Одкр 1,6; 5,10). Слуга Божий Стефан цитує Самого Творця: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас... (Мф 11, 28-29). Це запрошення для всього людства, яке втомилося від «звірячих систем», податків, воєн та брехні політиків. Бог кличе всіх без винятку: багатих (яких закликає покаятися в егоїзмі) і бідних (яких хоче захистити), професорів («вивчених») і простих селян («невчених»). Немає жодного значення якої нації, статі чи віку людина. Бог не обіцяє швидкого матеріального збагачення чи політичних перемог. Він пропонує набагато більше – Свій небесний дар спокою та миру у серці, який захистить людину від будь-якого суспільного хаосу і страху (Мф 11, 28-29). Коли людина дивиться на війни та політичні інтриги і брехню, вона втрачає спокій у серці. Брат Стефан відкриває дивовижну біблійну істину – Бог хоче дати людині внутрішній мир «поки нечестивий викопає сам собі яму». Це посилання на відомий принцип із Псалмів (наприклад, Пс 7,16 – «Копав яму, і викопав її, і впав у ту яму, яку сам приготував»). Християнину не потрібно брати до рук зброю чи мститися. Зло за своєю природою є саморуйнівним. Завдання віруючого – зберегти мир у душі, поки гріховні системи самі себе знищують. Стефан Бохонюк формулює дуже просте й універсальне правило життя: «Хто хоче миру і спокою – сам роби мир і спокій». Не можна вимагати від світу доброти, якщо ти сам сієш розбрат. Він звертається до правителів («володарів»): якщо ви на весь світ кричите про мир, то спочатку «покажіть собою мир». Припиніть мілітарізацію (озброєння) та агресію. Його фраза «Цей день такий, що ти робиш кому, то воно прийде тобі самому» - це просте пояснення причинно-наслідкового закону або золотого правила Христа: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм ...» (Мф7,12). У часи зміни епох цей закон працює максимально швидко: кожне твоє добро чи зло майже миттєво повертається до тебе назад. Слуга Божий Стефан робить серйозне попередження всім тогочасним лідерам («дотеперішнім начальникам»): Будь-які політичні проекти, економічні союзи чи мирні пакти без Бога є «порожніми» (не варті нічого). Вони розваляться, як карткові будинки. Брат Стефан цитує Послання до Євреїв 12,2, де Ісус названий «Начальником і виконавцем віри» (Євр 12,2). Тільки Його закони і принципи мають вічну силу. Він (С.Б.) закликає: «беріть усякі починання від Нього». Христос усе заснував на Любові та Справедливості. Якщо ваша справа чи ваша церква порушує хоча б один із цих двох принципів (наприклад, має «любов» лише до своїх і чинить несправедливість до чужих), вона впаде. Тільки те, що побудоване на чистій любові та справедливості (чесному суді), зможе «встояти» під час Божого «потрясіння землі».
Продовжуючи, Слуга Божий Стефан в пророчому дусі звертається безпосередньо до світової політичної та релігійної еліти. Він використовує біблійний термін «звірячі царства» (із пророцтв Даниїла та Книги Одкровення), щоб описати всі тогочасні держави та системи управління. Ці системи називаються «звірячими», тому що вони діють за законами дикої природи: виживає найсильніший. В такій системі панує жорстокість, гніт, мілітаризм та егоїзм. Брат Стефан звертається до світових правителів («передових вождів») і звинувачує їх в історичній амнезії. Вони наступають на ті самі граблі, що й могутні імперії минулого ( Рим, Вавилон чи Російська імперія, про які він згадував раніше). Стефан Бохонюк попереджає: якщо ви копіюєте методи тиранів, на вас чекає та сама доля – фізична загибель та історичне прокляття вашого імені в пам’яті нащадків. Він розвінчує помилкову думку про те, що політика і віра несумісні. Брат Стефан стверджує, що віруюча людина не повинна ховатися від суспільних процесів. Бог не проти державної влади як такої. Бог хоче забрати владу у «звірів» (корупціонерів, егоїстів, диктаторів) і віддати її «народу святому». «Святий» - це не містичний монах, а просто чесна, справедлива людина, яка любить діла милосердя. Майбутня еліта землі – це люди, які ставлять потреби бідного працівника вище за власну кишеню. Слуга Божий Стефан розкриває лукавство лжевчителів, які ловлять у свої сіті щирих, але неутверджених віруючих. Проповідники використовують доктрину про «небесне царство» як димову завісу. Вони кажуть людям: «Не думайте про земні проблеми, про бідність, про несправедливість урядів, терпіть і віддавайте останні гроші, бо ваше царство на небі». Поки простий народ мріє про політ на небо, ці лідери використовують їхні кошти, щоб розкошувати тут, на землі. Брат Стефан називає це «цілковитим обманом» і запевняє, що час цього релігійного бізнесу вичерпується, їхня брехня буде виявлена і «далі вони не підуть». Наприкінці альманаху Стефан Бохонюк наводить переконливий аргумент проти всіх «небесних» теорій – слова самої молитви Господньої (Мф 6,10): «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя і на З Е М Л І, як на небі». Якби Бог хотів просто забрати людей на небо, ця молитва не мала б сенсу. Христос заповів всім людям молитися про те, щоб Божий порядок, Божа справедливість, чесність, Божа Любов панували так само і на землі. (Мф 6,10). Християни мають не втікати від проблем планети, а своїми руками, думками та праведними вчинками творити Царство Боже на землі. Амінь.
Сестра Олена
Серпень 2026 року