На початку альманаху Стефан Бохонюк запитує: на якому фундаменті людство має будувати свій майбутній правопорядок, щоб знову не опинитися в хаосі та війнах? Він пише: «Хочу коротко вказати всім ... який буде устрій і порядок у світі, що починається». Брат Стефан нагадує, що «світ, що починається (Царство Христове на землі), - це не містична утопія на хмарах, а реальний майбутній устрій суспільства. Старі «звірячи системи» віджили своє, і тепер час будувати новий справедливий лад. Слуга Божий Стефан наголошує, що він не вигадує цей план від себе, а бере готові дані з Біблії, яку він поетично називає «Книгою Життя», де зафіксовано точний аналіз минулого і майбутнього людства. Він формулює тверде правило: «Кожен, хто бере з цієї Книги Життя і виконує Заповіді Ісуса Христа, не помиляється». Суспільство постійно помиляється, обираючи хибних лідерів, бо керується емоціями чи обіцянками тих, хто обіцяє легкі виходи з криз. Але людство (народ), яке бере за основу свого щоденного життя Закони і Заповіді Христа, захищене від історичних помилок. Божі закони є вічними і універсальними, вони завжди діють на благо людини. Стефан Бохонюк висуває серйозну претензію до тогочасної еліти («так званих учених»): Політологи, соціологи та філософи намагаються покращити світ. Вони вивчають «історії різних періодів часу» (наприклад, досвід Римської імперії, Французської революції чи теорії капіталізму й соціалізму), намагаючись скомпонувати з них «кращий порядок» чи нові системи управління. Але брат Стефан свідчить: «Нічого кращого вони не зроблять». Чому? Тому що всі людські цивілізації минулого будувалися на гордості, насильстві та гніті бідних. Якщо вчені будуть брати їх за зразок, вони просто побудують нову версію «звірячої системи». Неможливо вилікувати суспільство методами, які його й отруїли. Що потрібно людству? – «починати брати з Історії Вічного Життя». Біблія пропонує абсолютно інший (протилежний) погляд на управління – де начальник є слугою для підлеглих, де суд є чесним і не підкупним, де немає міжнаціональної ворожнечі, а економіка базується на турботі про нуждених. Тільки така модель, заснована на характері Творця, здатна вистояти та принести людям омріяний спокій. Коли брат Стефан пише про «грішний, лукавий перехідний вік», в цей саме період відбуваються події, які шокували весь світ. У 1929 році стається обвал на фондовій біржі у США, який миттєво запускає світову економічну кризу. Закриваються заводи, мільйони людей втрачають роботу, починається голод. Світські вчені та економісти виявляються абсолютно безсилими. У цей же час у Радянському Союзі починається жорстока колективізація та розкуркулювання, руйнуються долі мільйонів селян. В Італії зміцнюється фашизм Муссоліні, а в Німеччині набирає сили нацизм. Людські системи управління демонструють свій найгірший, цинічний бік. Слуга Божий Стефан прямо каже, що «ці системи управління Пророк Даниїл зобразив страшним і жахливим звіром, якому й назви не дав». У Книзі Даниїла (7 глава) описано чотирі великі звірі, які символізують світові імперії. Перші три (Вавилон, Персія, Греція) мали конкретні риси тварин. Але четвертий звір був настільки страшним, залізним і руйнівним, що Пророк навіть не зміг підібрати йому назву з тваринного світу. Для Стефана Бохонюка цей четвертий безіменний звір – це вся сучасна йому світова система управління (державна бюрократія, мілітаризм, корумповані суди та жорстокі закони). Цей устрій він називає «поганим, препоганим», бо цей устрій перемелює простих людей заради збагачення еліти. Брат Стефан запитує: Чому Бог дозволяє всьому цьому «паскудному й огидному» відбуватися прямо зараз? І відповідає: Усе це беззаконня має перейти в Світову історію для пам’яті. Людство повинно до кінця, на власному досвіді випити чашу життя за людськими правилами-законами. Коли на зміну цьому хаосу прийде Христове Царство (Нове Небо, Нова Земля), люди назавжди збережуть історичну пам’ять про жах капіталістичних криз, воєн та диктатур. Цей історичний досвід стане надійним духовним «щепленням», щоб у майбутньому новому віці «ніяка несправедливість не повторювалася більше». Брат Стефан посилається на Псалом 110,10: «Початок премудрости – страх Господній, і розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його», тоді як дипломати в Женеві (Ліга Націй) та економісти на Волл-стріт намагаються врятувати світ своїм мудруванням і зазнають краху. Справжню мудрість мають прості люди, які тримаються Божого Закону і виконують Заповіді Його, бо вони розуміють хід історії, не панікують під час криз і готуються до нового, справедливого життя.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк викриває, як релігійна та політична еліти використовують зовнішній блиск, грандіозні свята та гучні гасла, щоб прикрити внутрішню порожнечу й жорстокість своїх режимів. Він перераховує речі, якими влада намагається засліпити людям очі: бенкети, святкування, тріумфування, урочистості, ювілеї, вбрання, блиск, краса ...». Наприкінці 1920-х років тоталітарні та авторитарні режими почали активно використовувати масову пропаганду. У Радянському Союзі та фашистській Італії влаштовувалися грандіозні військові паради, пишні ювілеї революцій, будувалися монументальні споруди. Офіційні церкви (як у Польщі чи тогочасній Румунії) влаштовували багаті хресні ходи, злившись із державною владою. Стефан Бохонюк прямо говорить: «і це все цілковитий обман». За золотом церковних риз та за прапорами політичних парадів немає Живого Бога. Влада використовує ці декорації лише для того, щоб відволікти людей від реальних проблем суспільства – бідності, страждань та несправедливості. Слуга Божий Стефан зазначає, що «ті чоловіки, які повинні показувати світло світу, зробилися самі тьмою». Духовенство, замість того, щоб вчити людей Нагірної проповіді Христа, любові та милосердя, стало інструментом у руках політиків. Вони виправдовували війни, підтримували гніт багатіїв над бідними та благословляли насильство. Коли релігійні лідери благословляють жорстокість держави, їхнє світло перетворюється на непроглядну темряву. Як єдине істинне знамення, Стефан Бохонюк протиставляє Ісуса Христа людським політичним ідеологіям. Кінець 1920-х років – це епоха народження гучних політичних лозунгів (наприклад, у СРСР це був початок першої «п’ятирічки», лозунги про ліквідацію класів та перебудову світу). Політики обіцяли людям щасливе майбутнє через нові закони. Брат Стефан зазначає, що за цими красивими лозунгами насправді стоїть жорстокість. Наприклад, радянські закони 1929 року про колективізацію та репресії несли селянам розкуркулення, арешти, виселення в Сибір («кров, вогонь і дим»). У цих людських законах немає головного – «Милості, Суду, Істини і Любові». Після 1914 року та у кінці 1920-х років світ побачив, як колишня аристократія, королі, царі та вищі духовні сановники втрачають свої трони, майно та вплив («висота падає»). Натомість прості робітники, селяни та пригноблені класи починають відігравати важливу роль в історії («низ піднімається»). Стефан Бохонюк пише: «Висота падає вниз, а низ піднімається вверх». Це є явним доказом того, що Бог почав очищення землі. Людські вигадки – капіталізм, соціалізм, імперіалізм та релігійний бізнес – вичерпали себе і руйнуються під дією Божого суду на землі.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк описує ідеальну модель управління, яка прийде на зміну «звірячим системам». «Цар буде царювати по правді і князі будуть керувати згідно з Законом». «Цар» - це Христос, а «князі» - це оновлена, чесна еліта, яка керуватиметься не власними примхами чи хабарями, а чистим Божим Законом. У новому світі чесні люди отримають «повну свободу проголошувати істину і викривати всяку несправедливість». Це прямий контраст із реальністю кінця 1920-х років, коли в СРСР (через сталінський терор), і в Польщі (через режим санації Пілсудського) за критику влади чи релігійної еліти людей кидали до в’язниць. Дуже цікава теза брата Бохонюка: «Установиться справедливий Суд без адвокатів». Чому брат Стефан виступає проти адвокатів? У людських системах суд – це змагання грошей та красномовства. Багатий злочинець може найняти дорогого адвоката, який за допомогою хитрості, маніпуляцій та юридичних зачіпок виправдає його. Бідна ж людина часто залишається беззахистною. У Царстві Христовому суд буде абсолютним. Не потрібні будуть посередники чи промовці, які викручують факти. Правда буде очевидною: «праві будуть виправдані, а винні будуть покарані». Тільки такий безкомпромісний, чесний суд принесе землі «мир і спокій». «Не будуть лякати судом після смерті...». Офіційні церкви століттями використовували залякування загробними муками, щоб утримувати бідних людей у покорі та збирати з них кошти. Слуга Божий Стефан говорить, що справедливість має діяти на цій планеті. Він цитує сильні новозавітні тексти про те, що правильний суд чинитимуть святі Божі люди (чесні, праведні віруючі) прямо на землі: 1Кор 6,2-4 – Слова апостола Павла: «Хіба не знаєте, що святі судитимуть світ?»; Мф 19,28 – обітниця Христа учням, що вони сядуть на престолах судити; Одкр 20,4 – Пророцтво про тих, хто буде судити і царювати із Христом.
Далі Стефан Бохонюк посилається на Пророка Захарію 4,6 – «Не воїнством і не силою, але Духом Моїм, говорить Господь Саваоф». Тоді як наприкінці 1920-х років держави намагалися навести лад за допомогою зброї, армії, поліції та жорстокого гніту, брат Стефан нагадує: зло неможливо перемогти злом. Старий світ руйнує сам себе своєю ж зброєю. Новий світ і повне зникнення «неправди, обману і хитрості» настануть лише тоді, коли Божий Дух Святий через праведний суд і внутрішню зміну людей одоліє гріх. Далі Стефан Бохонюк висловлює правдиве твердження: «Коли ж зникне всяка неправда, тоді не потрібно буде стільки чиновників і охоронців, і військ, як тепер». У 1929 році, під час кризи капіталізму та формування диктатур, держави витрачали колосальні гроші з податків народу на утримання поліції, тюремників, суддівських чиновників та величезних армій. Влада робила це, бо суспільство жило у гріху, бідні бунтували через голод, багаті захищали свої сейфи, а держави прагнули загарбати чужі землі. Брат Стефан пояснює, що коли люди повернуться до Закону Божого і почнуть жити чесно, відпаде потреба у величезній армії поліцейських та чиновників - контролерів . Державні ресурси підуть на користь людям, а не на утримання апарату придушення.
Стефан Бохонюк цитує знамените пророцтво Пророка Ісаї про те, що люди «перекують мечі на орала» і більше не будуть учитися воювати, а «вовк буде жити разом з ягням» (Іс 2,4; Іс 11,6). Брат Стефан дає цьому образу дуже точне практичне тлумачення: ... «але тільки не лісовий вовк, а теперішній «польовий». Він прямо каже, що Біблія описує людське суспільство, а не зоологію. «Вовк» у біблійній мові – це жорстокий можновладець, хижий багатій, олігарх або корумпований чиновник (начальник), який звик паразитувати на інших. «Ягня» - це чесний, беззахистний трудівник. У Христовому устрої ці класові та соціальні суперечності зникнуть. Ті люди, які раніше поводилися як «вовки», під дією Божого Слова упокоряться, змінять свій характер і почнуть мирно жити і працювати пліч-о-пліч із простим народом (Іс11,6).
Слуга Божий Стефан зізнається нам (читачам), що краса і спокій нового світу такі великі, що він «навіть не може описати це пером». Але цей рай відкриється лише тим, хто щиро «полюбить Бога-Правду». Посилання на Ісаї 66, 23-24 нагадує про абсолютне торжество Божого ладу на землі. З одного боку, там описано, що «кожна плоть буде приходити поклонятися перед лицем Бога» (Іс 66,23). З іншого – це суворе пророче попередження про долю тих, хто залишився вірним «звірячій системі»: - їхні діла будуть викриті (Іс 66,24). Світ побачить повний крах гріховного мислення.
Стефан Бохонюк далі посилається на видатного письменника та мислителя Льва Миколайовича Толстого і його розуміння Біблії і вчення Ісуса Христа. Хто ж такий «живий труп»? Люди, які бігають за модою, розкішшю, борються за владу у політичних партіях, але відкидають Нагірну проповідь Христа, - є духовно мертвими. Їхні тіла рухаються, вони їдять і «шикарно катаються», але всередині в них немає життя, любові та миру (Рим 8,6). Брат Стефан повністю погоджується з Л. Толстим: суспільство, яке відкинуло Заповіді Бога - це просто кладовище «живих трупів», чий устрій приречений на неминуче поступове знищення.
Продовжуючи, брат Стефан пропонує нам унікальне розшифрування пророцтва Захарії, показуючи його як головний соціально-політичний конфлікт ХХ століття – боротьбу між капіталізмом і комунізмом. Він посилається на пророцтво Захарії 13, 8-9, де сказано, що на землі дві частини загинуть, а третя залишиться. Стефан Бохонюк ділить сучасне йому людство на дві ворожі один до одного частини. Перша частина: «капіталісти, політико-комерсанти і духівництво». Тут ми бачимо образ старої європейської та американської систем управління. Він чітко показує нам союз між великими грошима, політиками та релігійними лідерами, які утримують владу через визиск (експлуатацію) бідних та наївно віруючих. В кінці 1920-х років ця система захищалася від революцій, але водночас тріщала по швах через настання Великої депресії. Капіталістична система, яка роками здавалася міцною, непохитною та заможною, раптово почала руйнуватися зсередини, як старий одяг під великим тиском. Слуга Божий Стефан для свого часу був великим пророчим голосом (як і тепер), тому що в дусі своїм він бачив світ таким, яким він є насправді. Історичні факти того часу підтверджують його слова. Наприклад, у жовтні 1929 року на Волл-стріт у США стався найбільший в історії обвал акцій («Чорний вівторок»). Багаті капіталісти та «політико-комерсанти» в один день втратили мільярди. По всьому світу почали масово закриватися банки та заводи. Мільйони простих робітників і селян опинилися на вулиці без роботи. Це викликало страшний голод, злидні та безробіття, які тривали роками (Велика депресія). Цей фінансовий крах капіталізму дав величезну зброю в руки комуністичній пропаганді. Радянський Союз та робітничі рухи в Європі почали голосно заявляти: «Дивіться, капіталізм помирає, час повністю знищити цей світ багатіїв». Стефан Бохонюк, спостерігаючи за цим зі своєї хатини на Волині, чітко розумів: світські мудреці, банкіри та політики повністю прорахувалися. Їхня система, побудована на жадібності та гніті, не витримала власної ваги й затріщала по швах, запускаючи той самий процес самознищення двох частин світу, про який попереджав Пророк Захарія (Зах 13,8). Друга частина: «трудящі всього світу». Це образ пролетаріату та робітничого руху. Наприкінці 1920-х років цей рух уособлював Радянський Союз та комуністичні партії Європи, які керувалися «войовничим атеїзмом» (про що брат Стефан писав в альманахові №2 за 1929 рік). Вони піднялися на боротьбу проти капіталістів. Брат Стефан робить дуже сміливий пророчий висновок: жодна з цих двох політичних сил не переможе і не побудує щасливого світу. Обидва табори керуються егоїзмом, гордістю та насиллям. Капіталісти гнітять бідних заради грошей, а атеїсти-революціонери нищать капіталістів для отримання влади. Вони «затіяли нескінчену боротьбу між собою» і в підсумку просто знищать одне одного. В історії ми це побачили через жахи Другої світової війни, репресії та подальше протистояння під час Холодної війни. Слуга Божий Стефан говорить нам, що ці системи – сухі гілки, які не дадуть «ніякого плоду для життя». Хто ж тоді виживе і стане основою Нової землі? Це та сама біблійна «третя частина», яку Бог, за словами Пророка Захарії, «проведе через вогонь» і «переплавить як срібло». Це люди, які виходять «з тих і інших» - тобто і колишні бідняки, і колишні багатії, які залишили свої політичні амбіції. Це люди, які не беруть до рук зброї, не вступають у політичні партії. Вони уважно, з вірою читають Боже Слово, «утримуються від усього нечистого, скверного, обманного» і терпляче зносять насмішки світу, беручи за єдиний зразок характер і вчення Ісуса Христа. Важкі часи кінця 1920-х років (економічна криза, бідність, релігійне цькування) діють на цих людей як очисний вогонь. Вони проходять через труднощі, але стають духовно міцнішими і чистішими. Далі брат Стефан робить дивовижне богословське узагальнення. Він поєднує найвідоміші біблійні образи в одне ціле. Ця третя частина людей є одночасно: і Церквою Христовою, і Тілом Христовим, і Новим Єрусалимом, і Сіоном, і Домом Божим, і Храмом Божим, і Новим небом і Новою землею. Усі ці пророчі назви з Біблії – це не географічні місця. Це реальна спільнота чесних, праведних людей на землі, які виконують Божі заповіді. Саме цей святий народ успадкує планету після того, як капіталістичні та комуністичні «звірячі системи» повністю знищать одна одну.
Далі Стефан Бохонюк бере відомі пророчі образи з Книги Ісаї та Псалмів і перетворює їх на практичну карту руху для людини, яка хоче вижити під час краху «звірячого світу». Пророк Ісая писав, що в останні часи з’явиться «велика дорога, і путь по ній назветься шляхом святим; нечистий не буде ходити по ньому ... , лева не буде там, і хижий звір не зійде на нього». Брат Стефан пояснює нам, що «Велика дорога» - це не асфальтований шлях чи містичний міст у небо, а вічні Божі Заповіді (Іс 38,8). Чому ця дорога є єдиним безпечним місцем для людини? На початку ХХ століття політичні та релігійні партії («звірячі системи») затягли людей у джунглі ненависті, криз та класової боротьби. Людина, яка вступила в ці партії, стала частиною насилля. Слуга Божий Стефан каже: якщо ти стаєш на дорогу Божого Закону (починаєш жити чесно, любити ближнього, відкидаєш обман і лицемірство), жоден політичний «лев» чи «хижий звір» державного гніту не зможе знищити твою душу. Ти виходиш з-під Божого суду над цим світом. Пророк Давид говорить: «Закон Господній непорочний, душу оживляє; свідчення Господні вірні, навчають простих ...» (Пс 18,8-9). Брат Стефан підкреслює, що людські закони, які приймали уряди в 20-х роках були фальшивими та жорстокими. Вони захищали лише багатих. Натомість Божі Заповіді (Велика дорога) – чисті, праведні та справедливі, виконуючи яких отримуємо «велику нагороду» - внутрішній спокій зараз і життя у майбутньому Христовому устрої.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк критикує популярне виправдання багатьох грішників і проповідників, які кажуть: «Ой, Божі Заповіді такі важкі, людина недосконала і не може їх виконати, тому нам потрібна лише благодать чи обряди». Але слуга Божий Стефан всім нагадує, що Сам Христос прийшов у людському тілі й ідеально виконав ці Заповіді, показавши, що вони «легкі» (Мф 11,30) – «бо ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий». Після приходу Ісуса Христа ніхто не має права виправдовувати свій егоїзм, крадіжки чи брехню «слабкістю плоті». Якщо людина вважає Заповіді Божі «важким ярмом» і відмовляється за ними жити, вона добровільно закриває собі двері в Царство Боже. Коли людина каже, що знає Бога, але Заповідей Його не виконує, то в ній немає правди і в Царство Христове вона не потрапить. Стефан Бохонюк знову порушує питання про важливість і незмінність Десяти Заповідей Божих. Він виступає з прямою критикою протестантських деномінацій (баптистів, євангелистів, п’ятидесятників), які проповідували, що через прихід Христа старозавітний Закон більше не є обов’язковим для виконання. Брат Стефан посилається на Псалми, щоб показати нам своє благоговійне ставлення до Божих Заповідей. Давид у Псалмі 118,86 пише, що «всі заповіді Твої – істина». Немає в Святому Письмі «застарілих» чи «неважливих» заповідей. У вірші 128 Давид додає: «Всі повеління Твої визнаю справедливими, а дорогу неправди ненавиджу». Не можна викинути жодного слова з Божого Закону заради людського комфорту чи нових богословських теорій. Далі Стефан Бохонюк надає нам тлумачення глибокого пророчого тексту з Книги Єремії 17,27, де Бог попереджає Ізраїль: «А якщо не послухаєте Мене у тому, щоб святити день суботній і не носити тягарів, входячи у ворота Єрусалима в день суботній, то запалю вогонь у воротах його, і він пожере палаци Єрусалима і не погасне». Брат Стефан переводить (чи переносить?) слово «ноша» (важкий вантаж) у духовну площину. «Ношею» або «тягарем» для багатьох людей стає сама четверта заповідь Божа – заповідь про святий день відпочинку (суботу). Багатьом протестантським проповідникам важко відмовитися від своїх світських справ, заробітку чи традицій у визначений Богом день. Вони сприймають цю заповідь, як важкий вантаж, а не як благословення. Стефан Бохонюк жорстко говорить: якщо ви вважаєте Божу Заповідь «тягарем», то «даремно ви самі себе називаєте віруючими». Брат Стефан відкрито звинувачує лідерів великих євангельських рухів Волині кінця 1920-х років (баптистів, п’ятидесятників та інших). Ці деномінації активно проповідували ідею, що Новий Завіт скасував Десять Заповідей Мойсея, і тепер людина рятується «тільки вірою і благодаттю», без потреби виконувати законні приписи. Слуга Божий Стефан називає це оманою. Він знову цитує слова Христа з Мф 11,30 про те, що «ярмо Моє – благо, і тягар Мій легкий». Ісус Христос прийшов не для того, щоб дозволити людям грішити чи порушувати заповіді, а щоб дати внутрішню силу виконувати їх з любові. «Всі ви, звані, обманюєтеся ... Ви заблукали, а якщо заблукали, то шукайте правильну дорогу». Стефан Бохонюк знову нагадує, що відчути Боже покликання (стати «званими») – це лише початок. Якщо людина після цього йде за хибними людськими доктринами про скасування обов»язковості виконання Закону, вона знову опиняється в духовних джунглях.
У 1929 році, на тлі стрімкого наближення глобальних катастроф, Слуга Божий Стефан закликає людей перестати дивитися у небо і почати діяти. Він починає з дуже серйозного та термінового заклику: «Ще є час вернутися ... бо скоро часу не буде». Пишучи це, він в серці своїм відчуває, що світ стоїть на порозі великої темряви (економічний крах, попереду – Голодомор, підйом нацизму та Друга світова війна). Для нього цей період – останнє вікно можливостей, коли людина ще може добровільно вийти зі «звірячих систем» і стати на «велику дорогу» Божого Закону (Іс 35,8). Не виконуючи Божий Закон люди часто вважають себе розумними, цивілізованими, культурними та «прогресивними» (як світські вчені чи релігійні вожді). Але Закон Творця знімає ці ілюзії. Побачивши дива Закону, людина раптом усвідомлює свій реальний духовний стан – що вона насправді «сліпа, кульгава, глуха й нага» (звернення Ісуса до Лаодикійської церкви в Одкр 3,17). Це болюче, але необхідне самоусвідомлення, з якого починається будь-яке виправлення життя.
Далі Стефан Бохонюк виголошує приголомшливу за своєю сміливістю тезу: «очі ваші побачать Бога в плоті вашій». Що це означає? Бог є безмежним Духом. Його неможливо побачити в небі чи на хмарах. Але коли людина приймає Заповіді Христа у свій розум, її егоїстична плоть (вся 8 гл. Римлян) починає змінюватися (Рим 8,3-4). Людина стає доброю, чесною, справедливою та милосердною. Таким чином, характер Бога матеріалізується, стає видимим для світу через тіло (плоть) самої віруючої людини і її вчинки. Люди бачать Бога, дивлячись на ваше праведне життя. Слуга Божий Стефан знову категорично забороняє «заглядати на небо» в очікуванні містичної евакуації. Він залишає нам чітку програму дій для оновленого християнина, яка має виконуватися тут, на землі. Потрібно будувати Царство Боже: Творити нові, справедливі людські стосунки, допомагати бідним, жити за Законом Любові. Потрібно в’язати сатану: Як ми вже знаємо з попередніх альманахів Стефана Бохонюка, це означає сміливо викривати брехню, корупцію та несправедливі людські закони, позбавляючи темряву володарювати над розумом людей. Потрібно дорікати грішному світові, виявляти правду і нагадувати про суд – це пряме виконання місії Святого Духа (Ін 16,8), але не через абстрактні філософії, а через голос Живої Церкви, яка стає совістю для суспільства.
Продовжуючи, слуга Божий Стефан посилається на відомий вірш Апостола Павла: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих». Прості, бідні люди (селяни, робітники), які не мали вищої теологічної та філософської освіти, виявилися здатними швидше відкрити серце для чистих Божих Заповідей. Їхній розум не був забитий складними людськими доктринами та політичними лозунгами. Горді ж «мудреці» (вчені та релігійні сановники), засліплені своїм статусом, залишилися духовно сліпими. Брат Стефан дає абсолютно раціональне, позбавлене містики пояснення відомого вірша з Книги Одкровення (Одкр 1,7). «Ті, що прокололи» Ісуса – це не лише римські солдати минулого. Це метафора для тих людей і лідерів, які своїм егоїзмом, брехнею, війнами та жорстокими законами прямо зараз «проколюють» і розпинають Правду Христа на землі. Що означає «Побачить Його всяке око, і ті, що прокололи»? Вони побачать Його не як фізичну фігуру на хмарі. Вони побачать (зрозуміють) Бога через неминучі наслідки свого бунту. Коли їхні гнилі політичні та релігійні системи почнуть масово валитися, а прості люди, які виконували Заповіді Христа, створять справедливий устрій, - догматики та тирани з жахом і соромом усвідомлять (побачать), що Бог і Його Закон перемогли, а вони все життя своє воювали проти Істини (Одкр 1,7). Стефан Бохонюк руйнує ще один міф про те, що «Кінець світу» чи «День суду» - це одна буквальна 24-годинна доба. Він прямо пише: «Цей день – це довгий період часу, в котрому має здійснитися все ...». Це епоха великого історичного періоду (яка почалася з 1914 року). Для корупціонерів, капіталістів та лжепророків і лжепроповідників цей період є «Днем гніву, смутку та сили вогню суду», про який писав Пророк Софонія, адже вони втрачають свої багатства та владу (Соф 1,15-18). Для істинних віруючих, які досліджують Святе Письмо, цей день є славним, бо він очищає землю і наближає Царство Справедливості.
Далі брат Стефан дає правдивий опис побутового життя тогочасного (як і сучасного) суспільства, порівнюючи його з часами Ноя та Лота. Він зауважує, що людство увійшло в епоху шаленого темпу життя. Люди кудись постійно поспішають, біжать, переїджають з місця на місце. Суспільство охопила духовна хвороба – ніхто нічим не насититься. Маючи хати, землі, гроші та чини, люди залишаються внутрішньо нещасними і роздратованими. Вони купують і продають, намагаючись матеріальними речами заглушити порожнечу в душі. Через егоїзм кожної окремої людини, людям стає фізично і морально «тісно» жити поруч один з одним. Ця тотальна ненаситність і є головним доказом того, що старий світ повністю згнив і готовий до Божого переплавлення (Зах 13,9). Далі Стефан Бохонюк описує головну трагедію всіх людських революцій. Він викриває замкнене коло політичної боротьби, де одні тирани просто замінюють інших, і пояснює нам, чому жоден людський бунт не здатен принести миру, без зміни людського серця. Брат Стефан розшифровує біблійні образи Пророка Софонії: «укріплені міста і високі башти» - символізують «капіталістичні організації та владу неправильну» (Соф 1,16). Наприкінці 1920-х років робітничі класи, комуністи та різні радикальні рухи підняли «великий крик-шум» проти зажерливих капіталістів та старих імперських урядів. Вони обіцяли людям повну свободу, рівність та братерство. Стефан Бохонюк зазначає, що ці революціонери, здобувши владу (як це сталося в Росії після 1917 року), починають чинити гніт, який є «ще гіршим», чим за царів чи капіталістів. Ми це бачимо в історії через жорстоку колективізацію 1929 року, створення ГУЛАГу та винищення інтелегенції. Чому так стається? Слуга Божий Стефан дає геніальну і просту відповідь: «Та тому, що не мають Бога-Любові». Неможливо побудувати справедливе суспільство на ненависті, помсті та бажанні відібрати чуже майно. Якщо люди, які приходять до влади, самі залишаються егоїстами та гордіями, вони просто створять нову, ще жорстокішу диктатуру. Стефан Бохонюк наголошує, що в цей перехідний період «мудрість світу цього загине». Політики, філософи та вожді думають, що вони самі керують історією через свої маніфести та декрети. Але брат Стефан каже, що весь цей хаос насправді є під контролем Бога й розвивається чітко за записаним пророчим сценарієм (... що Він визначив – своєчасно збудеться в точності..). Коли всі людські ідеології (і капіталізм і «войовничий атеїзм») зазнають краху, людство нарешті «побачить, тобто зрозуміє», що Бог є Живим, і Його Слово завжди збувається. Мудрі люди змиряться перед цією істиною, а «дурні» (горді лідери) продовжуватимуть зневажати Божу премудрість до самого кінця. Брат Стефан залишає нам чотирі потужні посилання (пророцтва), які ідеально описують кризу суспільства. Ось, наприклад одне із них: Ісая 3,5 – Пророцтво про соціальний хаос, де «люди будуть гнітити один одного... і юнак буде нагло вивищуватися над старцем, і простолюдин над вельможою». Це ідеальний опис класової боротьби та бунтів 1920-х років, де зникла будь-яка повага та мораль. Він бачить, що люди навколо нього (місцеве духовенство, польські чиновники, багатії) почуваються у безпеці та не розуміють його проповіді (або не хочуть розуміти). Проте він застерігає «гордих і зарозумілих людей», що суд Божий над «звірячим устроєм» є неминучим і вже діє зараз тут, на землі. Хвиля світової кризи та воєн зачепить кожного, хто тримається за стару гнилу систему. («Незабаром дійде»),
Продовжуючи, слуга Божий Стефан переходить від глобальних біблійних пророцтв до конкретної юридичної та історичної боротьби своєї громади на Волині у 1929 році. Він називає точний термін поневірянь віруючих і прямо вказує на винуватців суспільної кризи. Він змальовує таку картину: всюди твориться беззаконня, шахрайство, обман та брехня. Проте головну критику він спрямовує не на звичайних грішниках, а на керівників: «Всю провину понесете ви, начальники, бо суду правдивого немає». Волинь у цей період перебувала під владою Другої Речі Посполитої (Польщі). Авторитарний режим Санації Юзефа Пілсудського та місцеві суди були глибоко корумпованими. Багатії, чиновники та представники офіційного духовенства легко уникали відповідальності за свої злочини, хабарі чи утиски бідних. Стефан Бохонюк викриває жахливу соціальну нерівність: злочинці та корупціонери «проживають у сприятливих умовах» (у розкоші та безпеці), тоді як чесний «смиренний народ, який прагне Правди-Бога», кинутий у важкі обставини й щодня страждає від бідності та тиску. Він відкриває шокуючу деталь про життя своєї спільноти: «Ми сім років просимо (з 1922 року) легалізувати нашу спільноту християн і ніяк не можемо допроситися...». Саме тоді, на початку 1920-х років, після завершення війн та остаточного закріплення Волині за Польщею, брат Стефан та його послідовники почали офіційну юридичну процедуру, щоб зареєструвати свою незалежну християнську громаду. Польська влада за активної підтримки офіційного католицького та православного духовенства свідомо блокувала легалізацію вільних євангельських спільнот. Їх вважали небезпечними сектантами, оскільки вони вчили людей мислити самостійно, вивчати Біблію і закликали не брати участі в політичному та релігійному театрі. Стефан Бохонюк наголошує на глибокій сліпоті чиновників. Він говорить, що визнання їхньої спільноти було би «плодом добрим і благополуччям на землі». Влада бачила у вільних християнах загрозу, але брат Стефан стверджує, що вони – найкращі союзники для будь-якої держави. Справжні християни не влаштовують збройних бунтів, не обманюють, не крадуть і не беруть хабарів. Вони прагнуть миру, чесного правопорядку та загальнолюдської любові. Дозволити такій спільноті діяти відкрито – означає духовно оздоровити все суспільство навколо. Це благословіння для будь якої країни. Амінь.