Стефан Бохонюк розпочинає альманах із щирого подиву людському розуму: « як це могла людина досягнути такої мудрості і таких удосконалень ...». 1929 рік – це час неймовірного технічного злету. Весь світ захоплювався винаходами: стрімко розвивалася авіація (літаки та гігантські дирижаблі здійснювали перші навколосвітні перельоти), будувалися хмарочоси, розвивалося радіо, кінематограф, автомобілебудування та медицина. Простій людині з волинського села цей стрибок здавався справжнім дивом. Брат Стефан визнає: Бог дав людині колосальний інтелект. Матеріальних і природних благ на планеті земля –«достатньо». Проте одразу після захоплення він ставить суспільству вже знайомий моральний діагноз: «Людина ніякими досягненнями й удосконаленнями не насититься і не заспокоїться». Технології змінили світ навколо, але вони не змогли змінити серце людини. Маючи автомобілі, радіо та літаки, людство у 1929 році не стало добрішим та щасливішим. Багатії продовжували гнітити бідних, держави гарячково готувалися до воєн, а в суспільстві панувала духовна порожнеча. Матеріальний прогрес без Бога-Любові лише розпалює людську жадібність та егоїзм. Дуже цікавою є згадка про Марс. Наприкінці 1920-х років у світі панував справжній бум «марсіанської теми». Астрономи активно досліджували Марс через нові телескопи, у пресі публікувалися теорії про «марсіанські канали», а фантасти (як-от Герберт Веллс чи Олексій Толстой з його популярним романом «Аеліта») малювали картини міжпланетних подорожей. Науковці того часу серйозно мріяли про космічні ракети для підкорення сусідніх планет. Але Стефан Бохонюк скептично пише про освоєння Марса, і пояснює це Словом Божим: «бо земля дана людині на віки». Він спирається на вже відомий нам Псалом 113,24 – «Небо над небесами – оселя Господа, а землю Він дав синам людським»). Для Стефана Бохонюка прагнення людства полетіти на Марс – це новий прояв Вавилонської вежі. Людина намагається втекти від земних гріхів, криз та обов’язку, але не хоче виконувати Божий Закон тут – на землі. Вона мріє підкорювати інші планети, тоді як на власній землі не може дати ладу бідності,корупції та війнам. Бог обмежив життєвий простір людства цією планетою, і саме тут, на землі, має бути збудоване Його Царство, а не на інших галактиках.
Далі брат Стефан робить дуже різку заяву: всі великі досягнення ХХ століття (літаки, заводи, хмарочоси, технології), якими так пишається людство «не варті нічого» - бо в основі цього суспільства немає головного фундаменту – Суду і Правди. У 1929 році світ шалено будував капіталістичні імперії, а в СРСР повним ходом ішла індустріалізація (будувалися гігантські заводи, фабрики, електростанції). Але все це робилося на кістках і сльозах бідних людей – через гніт, корупцію в судах та репресії. Слуга Божий Стефан пророчо попереджає: якщо ви будуєте технологічний світ на несправедливості та безбожнецтві, ці технології врешті-решт обернуться проти вас самих. Уся праця людства буде «зруйнована і спалена». Історія це повністю підтвердила через 10 років, коли під час Другої світової війни ці ж самі літаки, танки перетворили квітучі європейські міста на суцільні розвалини.
Стефан Бохонюк каже: не треба летіти за море, не треба чекати евакуації на небо. Суд і Правда (тобто Сам Бог) – поруч із кожною людиною. Це голос совісті, чисті Заповіді Божі, які доступні кожному в його помешканні. Справедливість починається не з постанов і меморандумів , а з рішення конкретної людини перестати обманювати, красти та ображати ближнього. Брат Стефан пропонує спосіб зміни світового устрою, який повністю виключає насильство. В ті часи Радянський Союз проповідував світову революцію і повалення капіталізму за допомогою бунтів і гармат. Капіталістичні держави також готувалися захищали свої колонії та капітали військом. Стефан Бохонюк каже: «без рушниць і гармат увесь світ у свій час буде взятий». Справжні християни переможуть старі «звірячи» уряди виключно силою Суду і Правди – тобто своєю моральною бездоганністю, чесністю, відмовою грати за брудними правилами світу, проповіддю Божого Закону та безкорисливою Любов’ю. Коли люди масово почнуть обирати біблійну чесність, стара система насильства знекровиться і розвалиться сама собою, без жодного пострілу. Слуга Божий Стефан Брат перераховує цінності майбутнього Христового Царства на землі: «радість, щастя, свобода, рівність, братерство, союз народів...». Цікаво, що слова «свобода, рівність, братерство» були гаслом Французської революції, а «союз народів» та «рівність» активно експлуатувалися комуністами. Проте Стефан Бохонюк наголошує: люди століттями намагалися побудувати ці речі через кров і насильство,тому отримували лише нові диктатури. Справжня рівність, свобода та реальний мирний союз усіх націй на землі можливі лише тоді, коли їхнім фундаментом стануть Божі Заповіді – Суд, Правда, Милість і Любов. Брат Стефан змальовує картину, де повністю зникає класовий поділ, а судова система стає кришталево чистою, що призводить до духовного зв’язування зла. (Одкр 20,2-3). Він використовує приголомшливу біблійну метафору Пророка Амоса: «Нехай, як вода, тече суд, і правда – як сильний потік!» (Ам 5,24). У міжвоєнній Польщі, як і в сусідньому СРСР, правосуддя було вибірковим, закритим, політизованим та бюрократичним. Прості бідні люди не мали доступу до чесних судів. Коли до управління прийде «Народ Святий» (чесні, непохитні виконавці Божого Закону), справедливість стане природною, чистою та доступною абсолютно для кожного , як стрімка вода «сильний потік»). Більше не буде маніпуляцій, куплених вироків чи таємних змов. Далі він поетично пише: «і не буде там вельможі, тільки буде народ Божий». Наприкінці 1920-х років світ був жорстко поділений. У капіталістичних країнах «вельможами» були великі промисловці, банкіри та аристократи. У СРСР, попри гасла про рівність, якраз у 1929 році почала стрімко формуватися нова жорстока еліта – партійна номенклатура та чекісти, які мали спецпайки та абсолютну владу. Стефан Бохонюк говорить, що в Царстві Бога будь-яка штучна «вельможність», титули, привілеї та пиха зникнуть. Суспільство стане єдиною великою родиною – «народом Божим», де повага вимірюється не посадою чи мішком грошей, а чесністю та милосердям людини.
Продовжуючи, брат Стефан посилається на найзагадковішу 20-ту главу Книги Одкровення про «зв’язування сатани на 1000 років» і дає нам дуже важливе і практичне тлумачення. (Одкр 20, 2-3). Як же в’яжуть сатану (диявола)? Немає ніякого містичного ланцюга, яким сковують невидимого духа. Сатана і його слуги «зв’язуються» тоді, коли на землі встановлюється чесний спосіб життя. Більшість церков навчають, що зв’язування сатани на тисячу років – це якась космічна подія, коли ангел спуститься з неба, візьме залізний ланцюг і фізично закриє диявола у підземній безодні (Одкр 20,1-3). Але Стефан Бохонюк надає нам змогу мислити набагато глибше. Сатана діє не в космосі, а в розумі та серцях людей, через їхній егоїзм, жадібність, гордість, війни та фальшиві релігійні системи. Отже, зв’язати його можна лише одним способом – позбавити його впливу на людей. А це відбувається тоді, коли в суспільстві з’явиться «чесний приклад життя». Сатана у Біблії названий «батьком брехні» та «ошуканцем». (Ін 8.44; Одкр 12,9). Його головна сила це обман. Коли до влади приходить «народ Святий» і коли «суд тече, як вода», усяка брехня, корупція та маніпуляції політиків чи лжепророків стають очевидними. Це як увімкнути потужне світло в темній кімнаті. Темрява не бореться зі світлом, вона просто зникає. Так само й сатана «зв’язується» - він стає абсолютно безсилим, бо суспільство отримує духовний імунітет проти його лестощів та залякувань. Зло позбавляється інструментів дії на землі. Пишучи це в епоху, коли світські ідеології (фашизм, комунізм, дика гонитва за капіталом) набирали шалених обертів, брат Стефан показує нам, що жодні тюрми, армії, поліція («рушниці й гармати») не здатні зв’язати зло в суспільстві. Держави будують нові репресивні апарати, але злочинність і жорстокість лише зростають. Єдине, що здатне паралізувати диявольський устрій світу – це почати будувати таке суспільство, де немає вельмож і бідних, де Заповіді Божі є реальною інструкцією до дії, а єдиною зброєю проти зла є особиста чесність. Коли людина обирає цей шлях («велика дорога»), вона тут і зараз починає будувати Нову Землю, паралізуючи («зв’язуючи») силу сатанинського обману на землі (Мф 6,10; Одкр 20,2).
Далі Стефан Бохонюк в своїй статті б’є в саму болючу точку міжвоєнного судочинства, де правосуддя перетворилося на комерцію, а гроші та кругова порука стали сильнішими за біблійну заповідь «Не вбивай». Він описує страшний моральний перекос у тогочасних судах: «що завгодно зроби... якщо маєш багато грошей, звернися до адвоката, вони тобі дадуть пораду». На відміну від старого луцького адвоката Манукова, який змушував клієнтів казати правду, нове покоління юристів навчилося «викручувати» закони. Вони не шукають правди, вони шукають зачіпки, як за гроші виправдати навіть найстрашнішого злочинця – того, хто підняв руку на батька чи матір. Брат Стефан викриває корупцію на рівні простого народу: «Свідки ж фальшиві мало не всі...». Люди масово йдуть на клятвопорушення (брешуть під присягою в суді). Чому? Щоб захистити «службу, дружбу, сватів, родичів, привілеї». Родинні чи інші зв’язки стали для людей важливішими за Божий Закон і чесність. Суспільство прогнило знизу доверху. Судді перетворилися на співучасників злочинів, які просто «дотримуються формальностей» і паперів. Вони бачать, що свідки брешуть, але закривають на це очі. Замість того, щоб карати клятвопорушників і злочинців тут і зараз, судді посилаються на якогось «невідомого бога» та відкладений суд – мовляв, колись там, після смерті, Бог їх покарає. Вони знімають з себе відповідальність за правопорядок на землі, перетворюючи релігію на виправдання власної бездіяльності. Судді, чиновники та правителі («можновладці») зобов’язані знати Бога і Його Закон. А знати Його – це не шанувати обряди, а вивчати і виконувати Слово Боже, розуміючи, що Бог – це Правда, Суд, Мир і Любов. Якщо суддя приймає хабарі чи покриває брехню, значить він не знає Бога і є Його ворогом. Для лідерів та суддів знання Творця – це не просто особисте задоволення, а професійний обов’язок. Держава встоїть лише тоді, коли її керівники зрозуміють,що Бог – це Правда і непідкупний Суд (Іс 11,9). На тлі тотальної кризи чесності та корупції в судах, слуга Божий Стефан пропонує радикальне очищення розуму через простоту Христа. Він пише: «закінчуються часи пітьми... настав День пробудження (тобто воскресіння з мертвих)». «Воскресіння з мертвих» - це не фізичне вставання з могил наприкінці світу, а духовне протверезіння людини. Людина, яка живе в обмані, бере хабарі (або дає хабарі), лжесвідчить в судах чи сліпо цілує ікони – спить духовним сном. Воскреснути – означає відкрити очі, жахнутися від свого гріха і почати жити за Божими заповідями (Еф 5,14). Брат Стефан закликає порвати з усім релігійним театром суспільства: «не вірте ніяким мертвим богам, ні фарбам, ні маскам, ні хитрості... але вірте Христу Ісусу в Його простоті». «Фарби, маски та краса» - це все пишні церковні декорації – дорогі золоті ризи священників, розмальовані ікони, урочисті хори та ритуали. Все це – «мертві боги». Вони засліплюють очі своєю привабливістю, але залишають серце людини порожнім і жорстоким. Ісус не носив золота, не будував палаців і говорив дуже просто. Його віра – це не складні теологічні філософії, а конкретні діла: нагодуй голодного, захисти сироту, будь чесним на суді, люби ворога. Брат Стефан закликає повернутися саме до цієї чистоти і простоти Євангелія. Релігійні лідери часто вчать читати Біблію для того, щоб мріяти про небо чи потойбічний світ. Але брат Стефан категорично проти цього. Текст Святого Письма потрібно накладати на реальність навколо нас. Читаючи слова Христа про несправедливість, віруючий повинен бачити корупцію суддів, брехню політиків, біль бідних людей і тому подібне. Це знання дано не для втечі в світ фантазій і ілюзій, а як «пересторога», щоб християни ставали совістю суспільства і своїми праведними вчинками наповнювали «Правдою всю землю», готуючи її до Божого Царства (Мф 6,10).
Продовжуючи, Стефан Бохонюк пише про те, що жодні людські плани, великі гроші чи розумні політики не зможуть врятувати світ. Справжня безпека – тільки у Бога. Коли прийде Божий Суд, усі земні лідери, які вважали себе всемогутніми, опиняться у паніці та безпорадності. У травні 1929 року, коли був написаний цей альманах, імена Доуса та Юнга були у всіх на слуху. Це відомі американські мільйонери та фінансисти. Вони придумали «геніальні плани», як за допомогою кредитів та реформ помирити європейські країни після Першої світової війни та підняти економіку. Газети того часу вихваляли їх і писали: «Ці люди врятують світ від бідності та нової війни!» Брат Стефан читав ці новини і бачив, як люди починають вірити політикам і грошам більше, ніж Богові. Тому він прямо каже: їхні лозунги фальшиві, а проекти – тимчасові. Цікаво, що він написав ці слова у травні 1929 року. А вже в жовтні 1929 року (всього через п’ять місяців!) стався найбільший в історії крах на американській біржі. Почалася велика депресія (страшна економічна криза). Гроші знецінилися, заводи закрилися, а ті самі «мудрі» банкіри та політики дійсно панікували, втрачали все і не знали, що робити. Слова Стефана Бохонюка про те, що «вони будуть ховатися й утікати від страху» справдилися в реальному житті дуже швидко. На тлі земних лідерів «звірячого устрою», які приходять і відходять (як Доус і Юнг, про яких сьогодні мало хто й пам’ятає), Слово Боже (Царство Христове) є вічним.
Далі слуга Божий Стефан пише: «Все створіння під тягарем мучиться, очікуючі одкровення синів Божих...» (Рим 8,19-22). У 1929 році коли людські «звірячі системи» вели світ до воєн, економічного колапсу та бідності, уся земля («створіння») буквально стогнала від несправедливості та гніту. Сини Божі – це не містичні ангели. Це ті самі прості чесні люди, які духовно прокидаються, виходять із релігійного театру та починають жити за Божими Заповідями. (Мф 6,10). Стефан Бохонюк з радістю зазначає, що ці люди «тепер уже народжуються» - тобто на Волині утворюється реальне коло однодумців, які бачать духовний світанок і повернення Бога до Свого народу («на Сіон»). Брат Стефан ставить прямолінійне, навіть іронічне запитання баптистам, адвентистам та п’ятидесятникам: «Що ви будете робити... коли вас ніхто не буде брати на небо, бо Царство Боже вже будується на землі?» Він змальовує картину майбутнього розчарування протестантських віруючих. Вони роками читали брошури своїх проповідників, віддавали останні гроші й пасивно чекали, що от-от прилетять хмари й евакуюють їх із планети. Але Стефан Бохонюк каже: цього не буде. План Бога полягає в очищенні та оновленні людей на цій землі (Мф 6,10). Коли проповідники побачать, що ніякого «польоту» немає, а Божий лад справедливості будується тут, через звичайних праведних людей, їхні теологічні теорії рухнуть, і їм буде соромно за свою «сліпоту». Баптисти та п’ятидесятники того часу активно проповідували, що Новий Завіт скасував Закон Мойсея, і тепер потрібна лише емоційна «віра». Брат Стефан цитує їм їхнього ж улюбленого Апостола Павла: «...бо Законом пізнається гріх» (Рим 3,20). Як людина може покаятися і стати святою, якщо вона відкинула Боже мірило, яке показує, що є гріхом? Без Десяти Заповідей віра перетворюється на самообман і «брехню». Стефан Бохонюк іронічно радить цим проповідникам не виривати окремі фрази з контесту, а «прочитати послання до римлян усе», щоб нарешті зрозуміти, що віра не скасовує Закон, а затверджує його (Рим 3,31). Він звертається до них з фундаментальним запитанням: «як же ви, визнаючи Бога, не визнаєте Його Закону?» (Пс 118,142). Того часу багато протестантських проповідників навчали, що віруючому достатньо просто «прийняти Христа в серце», а виконувати Заповіді Старого Завіту (включаючи суботу) вже не потрібно. Брат Стефан називає це оманою. Якщо ти поважаєш правителя, то виконуєш його укази. Якщо ти кажеш, що любиш Бога, але ігноруєш Його Закони, твоя віра – це лише самообман. Стефан Бохонюк використовує дуже жорстке політичне порівняння свого часу: «бо тільки анархісти не визнають закону». Анархісти в ті часи асоціювалися з хаосом, безладом і руйнацією. Він каже: релігійні лідери, які скасовують Божі Заповіді, діють як духовні «анархісти», що приносять в суспільство моральний безлад. Щоб остаточно закрити рота своїм опонентам, які кричали, що «ми під благодаттю, тому Закон не потрібен», брат Стефан майже дослівно цитує Перше Послання до Тимофія 1,9-10. Для кого написаний Закон? Закон потрібен не для тих, хто вже живе праведно (1Тим 1,9). Він створений як жорсткі рамки й попередження для «беззаконних, непокірних, убивць, брехунів та клятвопорушників» (1Тим 1,9-10). На початку альманаху Стефан Бохонюк бідкається, що в судах Луцька 1929 року за гроші виправдовують навіть тих, хто вбив батька чи матір. Тут він показує вихід: саме для таких кривдників батька і матері Бог й залишив Свій Закон (1Тим 1,9). Якщо прибрати Закон із проповіді, суспільство повністю потоне в цих страшних гріхах. Цитуючи Римлян 3,23, брат Стефан нагадує: «ми всі згрішили і позбавлені слави Божої». Немає жодної людини, яка б не порушила Божих Законів. Політики, священники, баптисти, селяни і т.д. – всі опинилися в одному човні провини. Але Бог дав Свій Закон не для того, щоб просто засудити й знищити людство. Закон потрібен, щоб грішник нарешті побачив свій бруд, жахнувся, упокорився і прийшов до Творця. «Бог хоче всім грішникам простити». Але ця «амністія» діє лише для тих, хто визнає свої помилки й стає на «правильну дорогу» виконання заповідей. Почати нове життя потрібно не за вигадками проповідників, а так, «як Він Сам показав в особі Ісуса Христа». Ісус продемонстрував на землі ідеальну модель людини, яка не краде, не бреше, не шукає влади через насильство, а служить ближньому своєму з любові. Слуга Божий Стефан показує нам, посилаючись на Ін 14,10 – єдність Отця і Сина. «Бо Отець був у Синові, а Син був у Отці». Багато тогочасних проповідників казали: «Десять Заповідей дав суворий Бог-Отець у Старому Завіті, а Христос у Новому Завіті приніс свободу від Закону. Стефан Бохонюк розбиває цю теологічну нісенітницю. Оскільки Отець і Син перебувають у повній єдності, Ісус не міг скасувати Закони Свого Отця. Христос прийшов не зруйнувати Закон, а втілити його у людському житті. «Тому закон покладений для всіх людських родів і на всі віки». Якщо прибрати з суспільства Боже мірило (Десять заповідей), то поняття «гріх» взагалі зникне. Тоді корупція, брехня, егоїзм та вбивства стануть нормою життя. Закон – це єдині моральні застереження, які тримають людську цивілізацію від повного самознищення. «Заповіді Божі приводять до єднання всіх, які полюбили явлення Господа». Людські політичні ідеології (капіталізм, більшовизм) та різні деномінації (баптисти, адвентисти, православні) лише ділять людей на ворожі табори та партії. На противагу цьому Божий Закон є всесвітньою платформою для миру. Поляк, українець, німець, бідний чи багатий – якщо вони щиро приймають вічні заповіді Христа, вони стають рідними братами і сестрами (Християнами). Божі закони єднають людей у ту саму «третю частину» (Зах 3,8) – оновлене, справедливе суспільство на землі («Христове Царство»).
Продовжуючи, брат Стефан повертається до пророцтва Ісаї: «Горе тим, котрі за подарунки (хабарі) виправдовують винного». Ми бачимо, що судова корупція, про яку згадувалось раніше (коли за гроші виправдовували навіть убивць батьків), стала глобальною хворобою міжвоєнного світу. Корупція в судах та урядах – це не просто дрібне правопорушення. Він попереджає, що продажне правосуддя неминуче призведе «до цілковитого хаосу беззаконня і відступництва, і повного падіння цього світу (устрою)». Якщо звичайний громадянин бачить, що багатий злочинець може відкупитися в суді, у суспільстві зникає будь-яка повага до законів. Суспільство починає гнити зсередини. «Нечестивий викопав яму і сам упав у неї...» (Пс 7,16). Бог не скидає блискавки з неба для покарання корупціонерів чи диктаторів. Його суд виявляється в тому, що зло само себе знищує. Системи, побудовані на обмані, насильстві та хабарях, рано чи пізно заплутуються у власній брехні й розвалюються. Стефан Бохонюк помічає жахливий стан людства наприкінці 1920-х років: «сьогодні мало не кожен готує на себе згубну зброю з наріканням на когось, не знаючи того, що він сам собі ворог». Держави гарячково накопичували зброю, будували танки та літаки, виправдовуючи це захистом від «зовнішнього ворога» (Польща боялась СРСР, СРСР – капіталістів, Німеччина готувала реванш). Люди думали, що зброя захистить їх від сусідів, але брат Стефан каже: накопичуючи зброю в стані гріха та ненависті, людство готує знаряддя для власного винищення. Суспільство потрапило у глуху «пітьму», де воно саме собі стало найбільшим ворогом. Стефан Бохонюк прямо вказує на тих, хто затягнув людство у цю темряву: «Пастирі стада і керівники народу, бо їх осліпила гордість і пиха». Офіційне духовенство (пастирі), яке благословляло корупцію і релігійний бізнес, та політики (керівники), які ухвалювали жорстокі закони й розпалювали націоналізм, ведуть людей на заклання. Їхня зарозумілість закрила їм очі. Але брат Стефан застерігає: усе те зло і війни, які вони готували для інших, «впаде на голови їхні». Старий світовий лад ( «звірячий устрій») вже є духовно мертвим. Його хабарі, накопичення зброї, гординя та пиха пройшли точку неповернення. Попереду – лише фізичний крах і розпад цієї системи, що звільнить місце для істинного Царства Христового на землі (Мф 6,10). Поки старий світ руйнується через корупцію та війни, праведні люди («хто бачить падіння цього світу») вже зараз будують нове суспільство. Його єдиним фундаментом є доскональна нелицемірна Любов. На відміну від земних корумпованих суддів, які за подарунки виправдовують убивць, Бог прощає людей «задарма». Творцю не потрібні релігійні відкупні, хабарі, свічки чи пишні обряди. Все, що Він вимагає від людини – це щире каяття та практична (тобто не на словах), а дієва любов до ближнього. Божа Любов виключає будь-який поділ суспільства. Вона вимагає ставитися один до одного як до братів, не зважаючи на: племена (національність) – ліквідація шовінізму та націоналізму; мови – ліквідація мовних конфліктів; ранги (соціальний статус) – ліквідація класової нерівності між вельможами та бідними. Стефан Бохонюк гнівно звинувачує чиновників,суддів та релігійних лідерів, викриваючи глибоку соціальну несправедливість того часу. Він нагадує еліті фундаментальну економічну реальність: саме простий народ («нещасні люди») своєю важкою фізичною працею годує, напуває, одягає та забезпечує всю розкіш для можновладців та духовенства. Замість подяки та захисту, лідери використовують суди та податки, щоб буквально «здирати з людей шкіру», залишаючи трудівників у злиднях. Це вже є крайня форма моральної деградації суспільства («звірячої системи»). Слуга Божий Стефан запитує: «Чи не гірша людина від звіра?» і сам відповідає: «Так, людина зробилася гіршою від звіра». Чому гірша? Дика тварина (звір) діє за інстинктами – вона вбиває лише для виживання і ніколи не паразитує на своїх одноплемінниках заради розкоші. Людські ж «вожді» свідомо, хитро та планомірно нищать свій же народ задля збагачення та пихи. Брат Стефан викриває колосальне лицемірство тогочасного устрою. Ті люди, які знущаються з народу, носять найгарніші та найшляхетніші назви: вони називають себе вчителями, наставниками, захисниками, благодійниками, правителями, визволителями та християнами. Усі ці титули – лише красива етикетка: «ім’я то хороше, а діло звіряче». Поведінка цих лідерів повністю суперечить суті їхніх посад. Щоб вивести цих лицемірів «на чисту воду», Стефан Бохонюк цитує знаменитий вірш із Мф 7,16: «За ділами їхніми пізнаєте їх». Неважливо, які патріотичні лозунги вигукує політик, і неважливо які довгі молитви читає священник. Якщо їхні щоденні діла приносять бідність, несправедливість та поділ – вони є хижими вовками в овечих шкурах.
Далі Стефан Бохонюк пише: «Хто читає, нехай розуміє; хто розуміє, нехай виконує, виконавець нехай отримує, отримувач нехай дає охочим задарма». Ми бачимо тут дивовижну схему духовного росту, яку змальовує нам брат Стефан: Прочитав і зрозумів, - значить глибоко осмислив. Зрозумів і почав виконувати, - значить змінив своє життя. А коли виконуєш – то отримуєш благословення від Бога. А коли отримуєш, то поділися з іншими безкоштовно (задарма). Духовні знання не можна «колекціонувати» чи ховати (держати) в собі. Справжній християнин – це той, через кого Божа благодать тече до інших людей. Слуга Божий Стефан пише далі: «Подивіться у дзеркало духовне – Заповіді Божі, і кожен із вас побачить свою провину... Якби не було Закону, не було би і злочину». Він використовує дуже чудову метафору дзеркала. Якщо на обличчі є бруд, ми не бачимо його, поки не подивимося у дзеркало. Але саме дзеркало обличчя не миє – воно лише показує проблему. Так само і Десять Заповідей. Вони не спасають самі по собі, але вони показують людині її гріхи. Без заповідей людині здається, що вона «хороша» і праведна. Закон знімає рожеві окуляри. Заповіді потрібні не для того, щоб засудити людину, а щоб допомогти їй побачити реальний стан своєї душі та спонукати звернутися до Бога за прощенням. Далі читаємо: «Багато хто говорить ... що Ісус Христос відмінив Закон . Так, Христос Ісус відмінив численні закони, які стосуються плоті. Але Закон духовний (Десять Заповідей) Він прославив і утвердив». Тут Стефан Бохонюк заходить у серйозну богословську дискусію, яка була актуальною в кінці 1920-х років (і залишається сьогодні). Баптисти та п’ятидесятники часто казали: «Ми під благодаттю, Закон Старого Заповіту нас більше не стосується». Брат Стефан дуже мудро розділяє старозавітні закони на дві категорії: Закони плоті (тимчасові): Жертвоприношення тварин, правила щодо їжі, ритуальні обмивання, обрізання. Це були символи та прообрази. Оскільки Ісус приніс Себе в жертву, ці обряди справді втратили сенс і були скасовані. Закон духовний (вічний): Це Десять Заповідей. Це моральний закон Бога. Повага до батьків, заборона вбивати, красти, чинити перелюб, поклонятися ідолам. Цей закон скасувати неможливо. Далі ми читаємо: «На підтвердження цього - написано «не вбивай» (Вих 20,13). Ісус Христос же сказав: «Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду. Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду...»(Мф 5,21-22)... Ісус не відмінив Закон, але звеличив і прославив Його». (Це посилання на Нагірну проповідь Христа (Мф 5)). Ісус не дозволив порушувати заповідь «не вбивай». Навпаки, Він зробив її ще глибшою! Тепер гріхом вважається не просто фізичне вбивство, а навіть внутрішня ненависть і гнів у серці. Це і означає «Звеличити і прославити Закон». «Бо Закон – це Бог. Хто не має Закону, той не має і Бога». Це дуже сильна фраза Стефана Бохонюка. Він підводить підсумок: Десять Заповідей – це не просто список заборон. Це відображення святого і праведного характеру Самого Бога. Якщо людина каже, що любить Бога, але свідомо порушує Його Заповіді (обманює чи ненавидить), то вона обманює саму себе – Бога в її житті немає.
Продовжуючи, слуга Божий Стефан посилається на Пророка Єремію 3,3-16. Він пише: «Бог говорить: визнай тільки провину твою, повернися і Я прийму тебе і прощу тобі ...». Бог не шукає приводу покарати людину. Його головне бажання – врятувати. Але є одна важлива умова: людина повинна чесно визнати свою провину перед Ним. Без покаяння та визнання помилок неможливе духовне зцілення. Далі брат Стефан знову повертає нас до «духовного дзеркала» (Закону): «Подивіться ж , друзі, через Закон: як багато всі згрішили... і ось ми всі людиновбивці...». Він руйнує людську звичку ділити гріхи на «маленькі» та «великі». Використовуючи слова Апостола Іоана (1Ін 3,15), брат Стефан робить шокуючий висновок: якщо ти тримаєш у серці гнів, образу чи ненависть до іншої людини – перед Богом ти такий самий вбивця, як і той, що скоїв фізичний злочин. Перед Божим стандартом святості грішними є абсолютно всі. Стефан Бохонюк не залишає нас у розпачі від усвідомлення своєї гріховності: «Отож, пора покінчити з войовничими думками і ділами, а почати нове мирне життя у Христі...». Він показує нам чіткий вихід: потрібно зупинити внутрішню війну (гнів, суперечки, образу) і прийняти мир, який дає Христос. Це заклик кардинально змінити свій щоденний спосіб мислення і поведінку. Далі ми читаємо: «Прийдешні покоління будуть дивитися на різні теперішні винаходи і зброю ... ось що значить наука без віри в Бога. Вона значить – нічого». Брат Стефан не виступає проти науки чи розуму (інтелекту) як таких. Він критикує прогрес, який відкидає Бога. Коли людина стає розумнішою, але не добрішою, її винаходи перетворюються на зброю масового знищення. Без морального фундаменту і (головне) віри в Бога, будь-яка наука починає працювати на руйнування, а не на творення. Стефан Бохонюк пише далі: «... вони жили гірше від звірів, бо звір, якщо він ситий, то спокійно лежить; але людина, якщо відчує ситість, хоче захопити все...». Це дуже сильне та точне психологічне спостереження. Тварина керується природними потребами: вгамувала голод – і відпочиває собі спокійно. Але не людина. Її жадібність та егоїзм не мають меж. Навіть маючи все необхідне (відчуваючи «ситість»), неперероджена людина прагне влади, загарбання та багатства,знищуючи інших. Це і є ознакою духовного падіння. Слуга Божий Стефан пропонує дивовижний прийом – подивитися на наш світ очима людей майбутнього. Те, чим пишається світський («звірячий») устрій (новітня зброя, розкіш, масштабні проекти), з погляду вічності та здорового глузду є «ловленням вітру». Справжні християни вже зараз бачать цю ілюзію і не захоплюються фальшивим блиском гріховного світу. Також брат Стефан критикує фальшиві святині (ідолопоклонство): «... замість Творця поклонялися творінням, тобто виробам рук людських». Люди схильні творити собі кумирів. Це можуть бути релігійні «бездушні вироби» (культові предмети, які замінили Живого Бога) або сучасні ідоли - гроші, статус, гаджети, влада. Коли творіння рук людських стає важливішим за Самого Бога, суспільство втрачає орієнтири і підпадає під Суд Божий. Далі Стефан Бохонюк пише, що в дні випробування багато людей зрозуміє, що Бог є на небесах і на землі. Коли навколо руйнується звичайний світ (кризи, війни, катаклізми) людські ілюзії зникають. Саме у важкі часи випробувань люди починають усвідомлювати, що історією керують не політики чи банкіри, а Всемогутній Бог, Який тримає все під Своїм контролем. Бог не залишив людей у темряві – Він записав Свій план і Свої Заповіді в Книгу Життя (Біблію). Слуга Божий Стефан наголошує, що Бог дає віруючим особливу мудрість розуміти написане. Читання Біблії – це єдиний спосіб отримати «духовний імунітет», щоб ніхто не зміг вас обманути. Далі читаємо: «... і не підете ні за якими крикунами, котрих тепер з’явилося багато під виглядом Христа». У 1929 році (як і в будь-які часи криз) з’явилося безліч харизматичних лідерів, проповідників та інших «діячів», які гучно заявляли, що знають «абсолютну істину». Брат Стефан прямо називає їх «крикунами». Якщо людина сама не читає Святе Письмо, вона легко стає жертвою таких маніпуляторів. Стефан Бохонюк завжди палко виступає проти ідеї «втечі на небо». Він цитує найвідомішу молитву «Отче наш» («Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі»). Так, ми просимо, щоб Боже Царство прийшло на землю. Справжнє християнство – це не очікування смерті чи піднесення (втеча на небо), щоб нарешті опинитися в безпеці. Це праця над тим, щоб Божа воля виконувалася людьми тут, на землі вже зараз. Далі брат Стефан говорить, що той, хто уважно читає Книгу Життя, той ясно бачить – все що встановлене не на Любові Христа -руйнується. Це фундаментальний духовний закон. Будь-яка держава, реформи, фінансові плани (так популярні тоді Даоса чи Юнга) або навіть людські стосунки приречені на руйнування, якщо в їхній основі немає Любові Христа. Час і кризи діють як сито: усе фальшиве та егоїстичне відсіюється, а залишається тільки вічне. Справжня віра починається з особистої дії. Коли людина через Біблію бачить, що світ котиться у прірву, вона не просто пасивно спостерігає - вона починає «очищувати» власне життя від гріха. Стефан Бохонюк не просто так називає віруючих «малим стадом» (Лк 12,32). Справжні послідовники Христа в сучасному суспільстві є в меншості, але саме вони є тією духовною сіллю, яка тримає цей світ.
Завержуючи альманах, слуга Божий Стефан традиційно просить усіх нас читати Біблію, яка є єдиними ліками від духовної «сліпоти», паніки та обману і через через виконання, засвідчених в неї Божих Заповідей, ми отримаємо життя вічне. Амінь.
Серпень 2026 року Сестра Олена