Розпочинаючи альманах, Стефан Бохонюк пише: «ніколи ще не було стільки різнорідних сект, як у цей час…». Після Першої світової війни та падіння Російської імперії, на Волині (яка тоді перебувала під владою Польщі), почався справжній релігійний бум. Протягом 1920-х років люди масово залишали офіційну церкву. За лічені роки виникли сотні нових громад: баптисти, євангельські християни, адвентисти, а наприкінці 1920-х років, через місіонерів з Америки, Волинь накрила хвиля п’ятидесятницького руху. Прості люди, розчаровані війнами та корумпованим «паспортним духовенством», масово відкривали Біблії. Брат Стефан абсолютно чітко оцінює цей процес: це не випадковість, це глобальне духовне зрушення, «яке повинно бути». Він зазначає, що «виливається Дух Святий - здійснюється світова Євангелізація чи шукання Бога». (Іоїль 2,28). Традиційні церкви вважали появу нових релігійних груп «прокляттям» або «єрессю» (як Береський священик, про якого ми читали раніше). Але Стефан Бохонюк бачить у цьому виконання пророцтва Іоїля про останні дні: «І буде після того, виллю від Духа Мого на всяку плоть…» (Іоїль 2,28). Сам факт того, що тисячі селян раптом кинули пияцтво, обман і потягнулися до Святого Письма, є доказом дії Божого Духа на землі. Проте, визначаючи цей бум Божим планом, брат Стефан одразу б’є на сполох і вказує на страшну небезпеку. Коли з’являється сотні нових проповідників і лідерів, кожен із них починає кричати: «Ідіть за мною, у мене істина!». Слуга Божий Стефан цитує застереження Христа з Нагірної проповіді: «Багато прийде під Іменем Моїм і будуть говорити: «Я – Христос» (Мф 24,5). «Лжехристос» - це не просто людина, яка назвала себе Ісусом. Це релігійні лідери та проповідники, які прикриваються авторитетом Христа, але проповідують свої власні людські вигадки, збирають пожертвування з бідних та закликають пасивно чекати неба (баптисти, адвентисти). Цей хаос думок брат Стефан називає духовною анархією. Як людині розібратися в цьому морі нових релігійних течій і не бути обманутою? Стефан Бохонюк дає чіткий біблійний критерій: «Ознаки злиття Духа Святого на тому, хто намагається виконати Його Святий Закон (Десять Заповідей Божих) (Пс 110,10). Справжня дія Святого Духа в людині виявляється не в емоційних криках, не в трансах і не в красивих проповідях. Дух Святий завжди веде людину до слухняності Богові. Якщо проповідник чи церква каже, що «Закон скасовано, заповіді виконувати не обов’язково» - це лжевчення (1Тим 1,9-10). Єдиним захистом від релігійного обману є Вічний Божий Закон (Пс 110,10). Божий Дух Святий ніколи не суперечить Своєму ж Закону. Істинна вірна спільнота пізнається за її прагнення виконувати Десять Заповідей у щоденному житті (Іс 56,2).
Далі брат Стефан з дивовижною точністю розкриває нам за лаштунками світової дипломатії 1929 року, брехню, корупцію та підступи (каверзи) імперіалізму (Пс 27,3). Він бере відоме біблійне пророцтво про те, що перед Днем Господнім «сонце і місяць потьмаряться і зірки втратять блиск свій» (Іоїль 3,15). «Світилами» Стефан Бохонюк називає світових лідерів – королів, президентів, міністрів, світських учених та вище духовенство. Їхня місія – світити суспільству, тобто видавати справедливі закони, захищати бідних і вказувати правильний шлях до щасливого життя. Брат Стефан зазначає, що в його час ці лідери «гаснуть і зовсім згасли». Через їхній егоїзм, жадібність та гордість усе людство опинилося в духовній «пітьмі». Головний діагноз цієї темряви – «тому що не люблять один одного». Коли лідери країн не мають любові до людини, їхні знання перетворюються на зброю примусу. Стефан Бохонюк наводить конкретний історичний факт: «Ми бачимо, що в Женеві зібралися 53 держави і хочуть зробити мир для всього світу» (Пс27,3). Мова йде про Лігу Націй (попередницю ООН), штаб-квартира якої якраз перебувала в Женеві. У 1929 році до неї входило понад 50 держав (зокрема й Польща, у складі якої перебувала Волинь). Тоді в Женеві палко обговорювали проекти всесвітнього роззброєння, створення міжнародних судів та гарантій безпеки після Першої світової війни. Стефан Бохонюк бачить цей процес наскрізь. Поки дипломати «язиком говорять про мир», сидячи за круглим столом, у їхніх серцях панує брудний комерційний розрахунок (Пс 27,3). Брат Стефан перераховує їхні справжні мотиви: «Надурити один одного» - таємна дипломатія та підкилимні ігри; «Виторгувати побільше» - економічний егоїзм, боротьба за ринки збуту та ресурси (що через кілька місяців виллється у Велику депресію); «Тримати в ярмі поневолені народи» - колоніалізм та імперіалізм (провідні країни Ліги Націй, такі як Велика Британія чи Франція володіли величезними колоніями в Африці та Азії й жорстоко придушували там будь-яке повстання за свободу). Усю цю женевську метушню Стефан Бохонюк розглядає через пророцтво Іоїля: «Я зберу всі народи, і приведу їх у долину Іосафата, і там учиню над ними суд…» (Іоїль 3,2). «Долина Іосафата» (у перекладі означає «Бог судить») – це не географічна низовина біля Єрусалима. Це історичний момент, коли Бог зводить усі горді людські нації в одну точку, щоб викрити їхнє лицемірство. Збираючи їх разом у Женеві, Бог дає їм можливість показати всю свою безпорадність. Їхні паперові договори рухнуть під вагою їхнього ж егоїзму, і таким чином Бог «посоромить мудрість мудреців». Збір народів у «долині Іосафата» (Женеві) – це початок Божого суду. (Іоїль 3,2). Бог дає експертам та політикам шанс побудувати мир своїм розумом, який згодом привів до Другої світової війни, щоб їхнє повне фіаско довело усьому світу: без Бога, без виконання Його Десяти Заповідей щасливе майбутнє побудувати неможливо (Пс 110,10). Далі слуга Божий Стефан фіксує унікальний історичний факт: «бо стараються робити на папері Європейські сполучені штати. Майте на увазі, що тільки на папері». Саме у 1929 році прем’єр-міністр Франції Арістід Бріан виступив на засіданні Ліги Націй у Женеві з революційною та гучною ініціативою – створити «Сполучені Штати Європи» (пан’європейський союз), щоб об’єднати європейські економіки та назавжди уникнути воєн. Про це активно писали всі газети світу. Стефан Бохонюк тверезо оцінює цю ідею як чергову ілюзію. Він застерігає, що це об’єднання залишиться «тільки на папері», адже воно будується людським розумом без зміни гріховного серця. Історія підтвердила його слова: через егоїзм держав проект Бріана провалився, а Європа замість єдності поринула у Другу світову війну. Брат Стефан закликає відірватися від офіційних урядових звітів і подивитися на психологічний стан звичайного суспільства: «загляньте в дух народів… Дихає ж народ злобою і люттю». Народні маси дихають люттю проти «укріплених міст і високих башт», що у пророчій мові означає «високу владу» (уряди, банкірів, олігархів, корумпованих суддів, які «здирали з бідних шкіру»). Напруга в суспільстві досягла кипіння. Для опису цього гніву слуга Божий Стефан знову повертається до Пророка Іоїля: «як ранкова зоря, поширюється по горах народ численний і сильний…» (Іоїль 2,2). Це бідні робітники та селяни, які, доведені до відчаю злиднями, піддалися на радикальну комуністичну та атеїстичну пропаганду. Вони прагнуть «поглинути всіх гнобителів, капіталістів». Стефан Бохонюк показує нам, що цей страшний революційний рух є караючим інструментом у руках Божих. Коли «вища влада» відкидає Божий Закон справедливості, Бог допускає підйом радикальних народних мас, які приходять і, як пожежа, руйнують старі егоїстичні імперії та республіки.
На тлі розгулу народної люті та краху політичних союзів, брат Стефан цитує Пророка Ісаю, даючи чітку інструкцію морального виживання (Іс 33,15-16). Це його відповідь на питання, як зберегти душу й життя, коли навколо руйнується старий світ. Стефан Бохонюк знову нагадує, що «День Господній» (період глобального переустрою старого світу) є вельми страшним для людства (Соф 1,15). Землетруси, революції, бідність та війни ставлять питання руба: «Хто витримає його?». Брат Стефан одразу відкидає світські рецепти порятунку: людину не врятують ні гроші капіталістів, ні членство в радикальних політичних партіях, ні «паперові» пакти Ліги Націй. Рятує лише особиста праведність. Він наводить цитату із Ісаї, яка є повною протилежністю до поведінки тогочасної еліти та корумпованого суспільства (Іс 33,15). Ми бачимо п’ять конкретних вимог до людини: «Ходить у правді і говорить істину» - абсолютна чесність у щоденному житті, відмова від брехні та політичного популізму, який Стефан Бохонюк викривав раніше. «Нехтує користь від утиску» - категорична відмова паразитувати на праці інших людей. Справжній християнин не буде багатіти за рахунок бідності свого працівника чи сусіда. «Утримує руки свої від хабарів» - прямий удар по судовій системі, де за «подарунки виправдовують винних». Людина совісті ніколи не стане частиною корупційного ланцюга. «Затикає вуха свої, щоб не чути про кровопролиття» - відмова підтримувати мілітаризм, воєнні заклики та радикальні революційні гасла масмедіа. Християнин закриває розум від пропаганди ненависті, яка нацьковує «націю на націю» чи «клас на клас». «Закриває очі свої, щоб не бачити зла» - свідоме рішення не брати участі у брудних комерційних, політичних чи релігійних виставах «звірячого світу». Для тих людей, які знайдуть у собі сміливість жити за цими правилами (заповідями Божими) Бог дає пророчу обітницю (Іс 33,16): «Будете жити на висотах; притулок його – неприступні скелі» - духовна та моральна недосяжність для ударів кризи, лиха, воєн і т.п. Поки «гори влади тремтять від повстань», праведник перебуває під Божим захистом, його розум спокійний, він не панікує. «Хліб буде даний йому; вода у нього не висохне» - фундаментальна економічна обітниця для часів голоду та злиднів (які якраз насувалися на світ у 1929 році). Творець бере на Себе матеріальне забезпечення тих, хто відмовився красти, брехати та брати хабарі. Навіть під час тотального дефіциту чесна людина (праведна) не залишиться голодною. Обітниця про «хліб і воду» руйнує страх перед бідністю. Люди часто йдуть на компроміс зі злом (брешуть у судах чи крадуть) через страх померти з голоду. Брат Стефан нагадує: якщо ти обереш Бога-Правду, Творець забезпечить твої базові потреби навіть тоді, коли людська економіка повністю рухне.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк піднімається до рівня пророка. На конкретних прикладах міжнародної політики 1929 року він показує марність людської законотворчості та пропонує єдину вічну альтернативу – Закон Христа, який і досі відкидають «будівничі». Він наводить унікальні історичні факти (про які він вже писав раніше), які допомагають нам точно зрозуміти, чим жило суспільство влітку 1929 року: «…і знову в дії він (закон) виявляється непридатним і т.д., як, наприклад, закони Доуса і Юнга та багатьох інших». План Доуса (1924 року) – це міжнародний економічний план, створений американським банкіром Чарльзом Доусом, щоб допомогти Німеччині виплатити репарації після Першої світової війни та стабілізувати Європу. План здавався геніальним, Доус навіть отримав Нобелівську премію миру. Але вже до 1928-1929 років цей закон повністю провалився і «не витримав перевірки життям». План Юнга (ухвалений якраз у 1929 році) – новий фінансовий план, вигаданий іншим американським бізнесменом Оуеном Юнгом, який мав замінити план Доуса – теж «глупота» і так само виявиться непридатним. Історія підтвердила слова брата Стефана на всі 100%! Восени 1929 року почалася Велика депресія, яка повністю знищила і план Юнга, і всю фінансову систему світу. Світські «мудреці» знову були осоромлені, як і каже Писання: «Погублю мудрість мудреців і розум розумних відкину» (1Кор 1,19). Коли людські фінансові та політичні закони розвалюються один за одним, слуга Божий Стефан пропонує вихід: «Тоді продиктує Закон знехтуваний і всіма будівничими відкинутий Христос Ісус ...». Хто такі «будівничі»? Це ж ті самі політики в Женеві, банкіри на Уолт-стріт, вчені та «паспортне духівництво». Вони будують світову цивілізацію, але викинули геть Нагірну проповідь Христа та Десять Заповідей, вважаючи їх непрактичними для великої політики. Але саме цей відкинутий «Камінь» має стати основою нового устрою. Стефан Бохонюк каже, що врешті-решт, наївшись плодів власного беззаконня, - «всі приймуть цей Закон». Чому? Бо на відміну від планів Доуса чи Юнга, Божий Закон – досконалий, він заснований на незмінній істині, правоті та любові (Пс 18,8). Ми бачимо суворе застереження від брата Стефана: «а яка душа не послухає цього Закону - винищеться». Суспільство, яке захоче й надалі жити за законами «звірячого світу» (красти, брати хабарі, воювати), само себе знищить, через свої ж технології та зброю. Стефан Бохонюк дає ідеальне визначення християнського світогляду (моралі). Закон Бога не вчить воювати, губити й розоряти. Він не потребує танків, армій та роздутих штатів чиновників. Він навчає людей трьох простих речей: жити в мирі, згоді та любові, разом прославляючи Творця.
Далі слуга Божий Стефан бере за основу одне з найвідоміших пророцтв Даниїла про позбавлення влади «четвертого звіра» і перекладає його на мову тріумфу справедливості (Дан 7,26-27). Він цитує пророчий вердикт Книги Даниїла: «Потім сядуть судді і відберуть у нього владу губити і знищувати до кінця» (Дан 7,26). Під «ним» у пророцтві мається на увазі той самий безіменний страшний звір – уся гнила світова система корупції, воєн та визиску бідних, яка панувала у 1929 році. Судді (чесна духовна еліта, «народ Святий»), заберуть у цих егоїстичних правителів та капіталістів інструменти примусу. Велич, влада і керування планетою будуть передані простим, але праведним людям, які довели свою вірність Десяти Заповідям Божим. (Дан 7,27). Стефан Бохонюк проголошує, що Нова Ера вже ступила на землю: «Настане і настав уже новий світ …». Він перераховує три речі, які назавжди зникнуть із людських стосунків, і які були головним болем тогочасного суспільства: «Не буде гнобителя» - капіталістів чи чиновників, які «здирають шкіру» з бідних трудівників; «Не буде огудника» - брехливих політиків, пропагандистів та фальшивих свідків у судах; «Не буде кривдника» - тих, хто порушує права слабких та беззахисних. Натомість правосуддя стане чистим, швидким і нестримним, як повноводна річка: «і потече суд, як вода» (Амос 5,24). Керувати світом буде Христос («Цар») та Його вірні учні («князі»), а головною Конституцією стане Вічний Божий Закон. Уряди, капіталістичні організації та «паспортне духовенство» бачили, що стара система тріщить по швах (світова фінансова криза, народне невдоволення, революційні настрої). Намагаючись утримати контроль, влада «кидалася в усі сторони» - вигадувала паперові договори типу планів Доуса й Юнга, створювала нові податки, посилювала поліцейський тиск та цензуру. Проте, Стефан Бохонюк запевняє: ці конвульсії марні, «прийшов кінець його». Далі: «А ми будемо царювати з Христом на землі тисячу років» (Одкр 20,6). Брат Стефан, як завжди, знову акцентує увагу на слові «на землі» (Одкр 5,10; Одкр 20,6). Він категорично відкидає ідею того, що праведники мають полетіти на небо, залишивши планету зруйнованою. Царювати з Христом 1000 років – це не сидіння на хмарах, а реальне щоденне управління оновленим земним суспільством на засадах любові, чесності, братерства та абсолютної справедливості (Одкр 5,10; 20,6).
Продовжуючи, Стефан Бохонюк порівнює фінал цього гріховного устрою (Армагедон) з біблійною історією про суддю Гедеона (Суд 7,9). Маленьке військо Гедеона (всього 300 чоловік) не воювало мечами проти величезної армії мадіатян (Суд 7,7; 7,16). Вони просто розбили глечики, засурмили і тримали в руках смолоскипи (Суд 7,19-20). Від цього шуму та світла в таборі ворогів зчинилася паніка, і вони почали нищити один одного власними мечами (Суд 7,22). Слуга Божий Стефан каже, що Армагедон відбувається так само. Істинним християнам (тій самій беззбройній «третій частині») не доведеться воювати так, як воює світ (Зах 13,8-9). Вони просто мають тримати світло Божого Закону. А гріховний світ знищить себе сам через внутрішню лють і розбрат. Брат Стефан повертається до пророцтва Захарії 13,8-9 про винищення двох частин людей і відкрито називає їх: «це труд і капітал, володар і підлеглий». У той час (1929 рік) протистояння між капіталістичним світом та комуністичним робітничим рухом (СРСР) досягло піку. Вони шалено ворогували. Стефан Бохонюк робить геніальний висновок – обидва табори не мають рації і не мають майбутнього. Ані капіталісти («володарі»), ані комуністи («труд») не знають «дороги правди», бо відкинули вчення Ісуса Христа . Капіталісти керуються жадібністю, а пролетаріат – помстою та атеїзмом. Тому, як і мадіатяни у часи Гедеона, ці дві системи у підсумку просто зітруть одна одну з лиця землі Суд 7, 22). Далі брат Стефан пояснює нам, чому раніше не було людей, які б проповідували чисту правду: «не було посланих тому, що мали пройти часи язичницьких «звірячих царств». Термін всевладдя цих жорстоких імперій закінчився у 1914 році (із початком Першої світової війни). Слуга Божий Стефан ставить «медичний» діагноз: «З 1914 року цей світ почав хворіти і вже не видужає, помре і не буде його». Світова війна, революції, духовна криза – це симптоми агонії старої системи. Процес її руйнації став незворотним. Хто такі «лікарі», які хотіли її вилікувати? – це автори міжнародних планів (як-от Доус та Юнг, про яких йшлося раніше), політики Ліги Націй, соціологи та економісти, які намагалися врятувати капіталізм чи перебудувати суспільство світськими методами. Стефан Бохонюк називає їхню працю марною, а їх самих – нікчемними. Їхні «ліки» (людські закони, паперові пакти, фінансові махінації) лише наближають смерть пацієнта – тобто повний крах цієї системи з її «звірячим устроєм».
На тлі революційних хвиль і соціального кипіння 1929 року брат Стефан пропонує владі та духовним провідникам єдиний шлях порятунку від неминучої загибелі – справжній біблійний піст, який полягає у ліквідації соціальної несправедливості (Іс 58,6-8). Він називає теперішній час «днем спокус, випробувань і виявлення всього». Він вимагає від людей при владі та авторитеті (начальників, священиків, проповідників, професорів) зняти маски офіційної праведності та зазирнути всередину себе. Стефан Бохонюк запевняє: якщо вони чесно проаналізують свої щоденні вчинки, то зрозуміють, що «вони неправдиві». Він знову нагадує про непохитну дію закону бумеранга в епоху зміни устрою: «Що ти приготував кому, те буде тобі самому». Якщо начальники готували для бідного народу жорсткі закони та податки, ця жорстокість невдовзі повернеться і вдарить по них самих. Щоб зупинити цей неминучий крах, Брат Стефан від імені Бога закликає еліту: «… зупиніться … і оголосіть піст такий, який установив Сам Бог». Традиційні церкви вчили людей, що піст – це просто відмова від певної їжі (м’яса чи молока) на деякий час, при цьому залишаючи серце людини повним жадібності. Це є чистої води лицемірство. Він посилається на Ісаї 58,6-8, де Бог чітко пояснює, який піст Йому приємний: «Зніми кайдани неправди, розв’яжи пути ярма, і пригноблених відпусти на волю…» (Іс 58,6) – це вимога до політиків та судів припинити ухвалювати фальшиві закони, скасувати хабарництво та звільнити бідних від непосильного гніту. «Розділи з голодним хліб твій, і подорожніх бідних уведи у дім…» (Іс 58,7) – це вимога до капіталістів та багатіїв припинити розкошувати й почати реально ділитися ресурсами з трудівниками. Тільки якщо суспільство почне виконувати цей практичний «соціальний» піст від Самого Бога, тоді, як каже Пророк Ісая, «світло твоє засяє, як рання зоря … і слава Господня буде супроводжувати тебе» (Іс 58,8). Це єдиний спосіб зцілити землю від смертельної хвороби.
Далі Стефан Бохонюк чітко ділить історію на два періоди: «Був час переступати закон, вчиняти безлад. А тепер настав час умерти для діл беззаконних …». «Час безладу» - це період язичницьких «звірячих царств» (до 1914 року), коли капіталісти, корумповані судді та «паспортне духовенство» безкарно гнітили людей. Тепер настав час радикальних змін (Еф 5,14). Людина має «умерти» для гріха (егоїзму, хабарів, політичних маніпуляцій тощо – «діл безплідних») та «воскреснути» для практичної взаємодопомоги та любові. Слуга Божий Стефан повертається до пророцтва про долину Іосафата (місце Божого Суду над націями) (Іоїль 3,2). Але тут він відкриває дивовижну деталь: у цій долині Бог судиться не лише з грішними урядами, а й «зі своїм народом, котрому хоче дати Своє право, тобто Царство на землі» (Іоїль 3,2; Мф 6,10). Стефан Бохонюк посилається на 1Кор 11,31-32: «Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі. Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом». Важкі обставини 1929 року (економічна криза, бідність, релігійне підпілля (яке означало нелегальне, переслідуване законом релігійне життя, що виникло через відмову влади в офіційній реєстрації Богушівсько-Вічинській общині євангельських християн). Це спричинило таємні зібрання, відсутність права на офіційну метрикацію (шлюби та свідоцтва про народження) і соціальну ізоляцію через тавро «сектантів»). Це було Боже допучення для зміцнення євангельської общини. Бог судить і очищає Свій народ від залишків світського егоїзму чи гордості. Навіщо? Щоб підготувати їх. Адже неможливо передати управління планетою людям, які самі не навчилися судити себе. Тільки пройшовши через це очищення, «народ Святий» отримає право керувати Новим Світом.
Далі брат Стефан продовжує свою улюблену тему про повне фіаско світських експертів: «Коли ж Господь погубить мудрість мудреців … тоді Він дасть владу знехтуваному і всіма будівничими відкинутому, тобто Синові Своєму, Котрий у нас, і ми в Ньому». На відміну від офіційних церков, які чекали, що Христос прилетить на фізичному коні в небі, Стефан Бохонюк мислить набагато ближче до тексту Нового Завіту (Кол 1,27) – «Христос у вас, надія слави»). Влада дається Сину Божому, Який перебуває всередині серця та розуму самих праведних християн. Коли віруючі люди починають мислити як Христос, чинити справедливий суд як Христос і любити як Христос – саме тоді Син бере владу на землі (Мф 6,10). І цей процес «уже стається сьогодні», у 1929 році, через утворення перших незалежних євангельських спільнот на Волині. Царство Христове – це не космічна монархія, а матеріалізація характеру Ісуса у плоті Його послідовників. Коли світські системи («мудреці») повністю знеціняться, світ побачить, що єдиною реальною силою є люди, в яких живе і діє Дух Сина Божого.
Продовжуючи, слуга Божий Стефан знову повертається до пророцтва Захарії 13,8 і закликає читача: «Потрібно дивитись тепер, що робиться на землі». Світ розривало протистояння. З одного боку – великі капіталістичні імперії, які «озброювалися з голови до ніг усякою зброєю проти трудящих», посилаючи армії та поліцію, щоб придушити робітничі страйки та повстання. З іншого боку – радикальні пролетарські маси, очолювані більшовицьким СРСР, які прагнули знищити капіталістів силою зброї та терору. Брат Стефан застерігає, що зброя, створена для придушення інших, у підсумку знищить тих, хто її вигадав (Пс 7,16). Він розкриває головний психологічний гріх обох ворогуючих сторін: «Борються і б’ються всі за владу … але над собою ніякої влади з цих двох частин ніхто не визнає». І капіталісти, і більшовицькі лідери страждають на одну хворобу – гордість і пиху. Вони прагнуть керувати іншими, домінувати та карати. Але самі вони відмовляються упокоритися перед вищою Владою – перед Вічним Божим Законом любові та справедливого суду. Через цей внутрішній бунт проти Творця їхній конфлікт є безвихідним; вони приречені на повний взаємний крах (Зах 13,8). Хто ж така ця таємнича «третя частина» (Зах 13,8-9)? Це люди, які духовно прокинулися і вийшли з обох ворогуючих таборів. Вони не беруть до рук зброї, не ходять на барикади й не підтримують жодну політичну партію. Вони уважно «розглядають план Божий» через Біблію і відкривають фундаментальний закон всесвіту: зла злом не переможеш; а зло треба перемагати добром (Рим 12,21). Не можна побудувати справедливе суспільство, розстрілюючи капіталістів, і не можна навести лад, гнітячи бідних робітників. Насильство лише народжує нове насильство. Єдиний шлях до Нового Світу – це повна зміна серця і розуму (мислення) людини, яку Своїм життям продемонстрував Ісус Христос. Стефан Бохонюк наголошує, що третя частина людей не просто пасивно ховається від проблем суспільства: «… вона ще трубить у трубу і попереджає ті дві частини, щоби вони опам’яталися…». Віруючі люди виконують роль пророчої труби (як колись воїни Гедеона або Пророк Ісая 58,1) (Суд 7,2). Через свої статті, проповіді та щоденний чесний приклад життя вони голосно закликають політиків, банкірів та революціонерів: «Зупиніться! Ви затіяли згубу для себе! Поверніться до Десяти Заповідей, поки не пізно!» (Пс 110,10). Християни намагаються врятувати світ від самознищення, пропонуючи йому альтернативу - мир та братерство.
Брат Стефан дає дуже реалістичну оцінку простим масам людей, які опинилися всередині криз та революцій. «В тих двох частинах народ нерозсудливий: слухають усякого глашатая, ідуть за тим, хто тільки що гарно обіцяє…». У міжвоєнний період народ на Волині та по всьому світу був дезорієнтований. Люди масово вірили гучним промовам агітаторів, лідерам нових політичних партій, радикальних рухів чи комерційних релігійних груп. Найбільша принада, на яку ловили людей пройдисвіти, - це обіцянка влади і швидкого збагачення (наприклад, більшовицькі гасла «Вся влада радам!» чи «Землю – селянам!»). Стефан Бохонюк з болем констатує, що народ, який не має духовного біблійного орієнтиру (Десяти Заповідей), стає «недосвідченим» та легковірним (Пс 110,10). Він сліпо йде за популістами, не розуміючи, що ці вожді ведуть його на «очевидну загибель» - у вогонь майбутніх репресій, голоду та воєн. Брат Стефан чітко відокремлює свою незалежну християнську спільноту від цього натовпу: «Ця ж третя частина, яку складаємо ми … попереджаємо всіх без винятку: облиште слухати різних пройдисвітів». Християни не беруть участі у боротьбі за владу, але вони виконують найважливішу інформаційну та духовну місію на планеті – вони «відкривають всяку несправедливість на землі». Коли праведні люди безстрашно називають корупцію корупцією, а обіцянки політиків – брехнею, вони розбивають ідеологічні ілюзії, якими сатана заплутав людство.
Далі Стефан Бохонюк знову повертається до біблійної історії про 300 воїнів Гедеона. Щойно світло Божого Слова через «третю частину» повністю викриє брехню вождів, станеться ефект паніки (Суд 7,22): «…і тоді вийде те, що сталося в день Гедеона: винищували один одного в своєму стані». Люди, які сліпо вірили політичним лозунгам капіталістів чи комуністів, раптом прокинуться і зрозуміють, що їх жорстоко обдурили. Їхній гнів обернеться проти їхніх же лідерів. Політичні та соціальні класи почнуть криваву внутрішню різню, знищуючи власну гнилу систему зсередини (Суд 7,22). Далі брат Стефан описує, що станеться, коли плани людських вождів проваляться: Сьогодні люди ще сліпо вірять своїм лідерам, але невдовзі, коли капіталістичні плани (типу Доуса і Юнга) та комуністичні експерименти принесуть лише розруху – на землі настане «цілковитий хаос і безвір’я». Суспільство повністю розчарується у будь-якій політиці та ідеології. Люди перестануть вірити будь-кому. Окреме суворе застереження слуга Божий Стефан залишає для проповідників великих протестантських церков (баптисти, адвентисти та інші), які «обіцяють царство на небі». Коли люди побачать, що ніякої містичної евакуації з планети немає, а земля поринає у вогонь криз, бідності і воєн, вони притягнуть цих «лжепророків» до суворої відповіді за фінансові побори та релігійний обман бідних віруючих. Стефан Бохонюк пише далі: «Тому ми нагадуємо всім тим, хто все заглядає на небо і не бачить, що робиться на землі: подивіться краще на землю…». Замість того, щоб вираховувати дати кінця світу, він закликає розплющити очі й побачити реальний стан суспільства у 1929 році – повсюди несправедливість, лицемірство проповідників, обман політиків, безчинства, блуд та алкоголізм («пиятика»). Особливий біль для брата Стефана викликає «підростаюче покоління». Він бачить, що молодь стрімко втрачає Божі моральні орієнтири, занурюючись у бездуховність. Він ставить тривожне пророче запитання: «…і зрозумійте, що з цього станеться згодом?». Історія відповіла на це через 10 років, коли саме це вирощене в егоїзмі й безбожництві покоління стало паливом для кривавих тоталітарних режимів та Другої світової війни. Щойно людина усвідомить масштаб цієї моральної, бездуховної катастрофи поруч, її релігійний есканізм (втеча від реальних проблем, обов’язків та труднощів земного життя) зникне. Вона зрозуміє, що обов’язок християнина не ховатися в мріях про небо, а негайно засукати рукави й будувати Царство Боже на землі, змінюючи життя навколо себе за Божими Заповідями (Мф 6,10). Брат Стефан посилається на відоме риторичне запитання Ісуса: «…Але Син Людський, коли прийде, чи знайде віру на землі?». Він констатує гірку правду: «Істинно, немає віри тепер на землі». Навколо будуються сотні нових протестантських та традиційних церков, проповідники збирають стадіони, люди масово називають себе віруючими (релігійний бум Волині). Але справжньої віри, яка виявляється в чесності, справедливості, некорисливості та виконанні Закону Божого – не лишилося. Усе перетворилося на релігійний бізнес та порожній фасад. Стефан Бохонюк залишає фінальну пастирську пораду для віруючих: «випробовуйте себе – чи в вірі ви». Щоб людина не обманювала себе, він нагадує біблійне визначення віри: «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр 11,1). Це тверда впевненість у тому, що Божий план оновлення землі обов’язково здійсниться, попри панування «звірячих систем». Слуга Божий Стефан підкреслює, що віра – це не просто пасивна згода з тим, що Бог існує. Віра – це динамічна, важка праця над власним характером. Вона має обов’язково прорости через стриманість та чесність у плодах братерської та загальнолюдської любові (2Пет-1,5-7). Якщо у твоїй вірі немає цих практичних кроків, ти духовно мертвий (Рим 8,6). Бог – це не абстрактна далека фігура в повітряному просторі, і не позолочена ікона в храмі. Бог – це Правда, Суд, Мир, Справедливість і Любов, які практично втілюються в житті та плоті людей, що виконують Його Закон (Іс 35,8; Рим 8,4). Знайти Бога – означає наповнити свій розум і своє серце цими принципами й почати будувати Нову Землю вже сьогодні тут, на землі (Мф 6,10).
«Покажіть у вашій вірі чесноту, в чесноті розсудливість, у розсудливості стриманість, у стриманості терпіння, в терпінні благочестя, в благочесті братолюбство, в братолюбстві любов» (2Пет-1,5-7). Брат Стефан завершує альманах дуже сильною за своєю глибиною фразою: «Це є Бог». Амінь.
Серпень 2026 року Сестра Олена