На початку альманаху Стефан Бохонюк пише: «Сьогодні багато зі сплячих у поросі земному пробуджуються (воскресають із мертвих) …і далі». Він посилається на пророцтво Даниїла (12,2) та знамените видіння пророка Єзекиїля (37,1-14) про поле з сухими кістками, які оживають. Проте слуга Божий Стефан одразу робить важливе уточнення: мова йде не про фізичне воскресіння померлих на цвинтарі. «Сплячі в поросі» - це живі люди, які ходять по землі, живуть та працюють, але перебувають у стані духовної смерті (байдужості та темряви). Пробудження від духовної сплячки не для всіх закінчується добре, бо: «Одні пробуджуються для життя вічного… інші пробуджуються на вічну наругу і ганьбу…». Енергія людей, які «прокинулися», може бути спрямована у два абсолютно протилежних русла. Творці миру – вони спрямовують свої сили на припинення суперечок, розбрату, воєн та побудову миру за Євангелієм. А друга група «пробуджених» - це руйнівники. Їхня релігійна чи політична енергія перетворюється на фанатизм. Вони починають піднімати бунти, розпалювати заколоти, готувати війни та шукати ворогів. Осінь 1929 рік: У цей час світ палав від ідеологічних суперечок. Комуністичні бунти, націоналістичні заколоти, вуличні бійки політичних партій. Наприклад: На відміну від Східної України, де комуністи примусово заганяли селян у колгоспи, на Західній Україні підпільна комуністична партія Західної України (КПЗУ) та легальне об’єднання «Сельроб» виступали в ролі організаторів антиурядових заворушень, користуючись бідністю селян. Восени 1929 року, на тлі світової економічної кризи, що стрімко насувалася, КПЗУ розпочала масову кампанію з підготовки до загальних страйків сільськогосподарських робітників. Підпільники підбурювали волинських селян відмовлятися від сплати державних податків та саботувати розпорядження польських старост. Усе це було наслідком того, що люди «прокинулися» до активних дій, але спрямували свою силу на руйнування та агресію. Але є ще й розумні, які мають страх Господній, сяють, як світила і допомагають іншим віднайти шлях до істини. У часи інформаційного та політичного хаосу «розум» вимірюється не кількістю прочитаних книжок чи партійних гасел. Справжній здоровий розум виявляється лише в одному – у свідомому та тихому дотримуванню Десяти Заповідей. Це єдиний якір, який рятує від безумства криз, воєн та несправедливості «звірячого устрою».
Далі Стефан Бохонюк пише, що Книга Життя (Біблія) була запечатана до останнього часу, тобто до цього часу… Він посилається на Книгу Пророка Даниїла (12,4; 12,9), де ангел каже, заховати слова і запечатати книгу «до часу кінця», коли «багато хто дослідить її, і помножить знання». Цей останній час уже настав. Біблія більше не є таємницею, її прихований духовний зміст тепер відкривається віруючим, щоб вони розуміли хід історії. До цього були часи «язичницьких царств». Але прийшов переломний 1914 рік – початок Першої світової війни. Ця війна зруйнувала старі імперії (царську Росію, Австро-Угорщину, Німеччину). До 1914 року людство вірило в безкінечний прогрес, гуманізм і процвітання. Але війна показала всю гнилість безбожної цивілізації. Брат Стефан використовує потужну метафору: старий світовий «звірячий устрій» (політика, економіка, релігійні інститути) отримав смертельне поранення. Все, що відбувається після 1914 року (включаючи кризу 1929 року) – це не просто тимчасові негаразди, а тривалий і невідворотний процес «агонії» та смерті старого світу. А його ще й хочуть реанімувати (вилікувати). Стефан Бохонюк пише: «… дарма трудяться різні світові лікарі; ті ліки… замість видужання наближають смерть». Під «світовими лікарями» маються на увазі політики, фінансисти та дипломати, які намагаються «вилікувати» європейську та світову системи. Вони створюють Лігу Націй, підписують пакти про роззброєння. Вони вигадують фінансові плани (як плани Доуеса чи Юнга). Слуга Божий Стефан бачить у цьому марну метушливість. Людські «ліки» (політичні компроміси та капіталістичні угоди) не працюють, бо вони засновані на егоїзмі та на власній вигоді. Намагаючись врятувати систему без Бога, лідери лише заганяють хворобу всередину і наближають її остаточний кінець – смерть. Суспільство постійно шукає нових «рятівників» чи «лікарів» у вигляді нових законів, політичних лідерів чи нових технологій. Але якщо корінь хвороби духовний (відсутність любові та зневага до Закону Божого), то суто людські методи лише погіршують катастрофічну ситуацію.
В останні дні Бог обіцяв вилити на всяку плоть від Свого Святого Духа. Що саме сьогодні останні дні - це бачить кожна людина, яка має здоровий глузд. Стефан Бохонюк посилається на відоме пророцтво Іоїля (2,28), яке цитував Апостол Петро в День П’ятидесятниці (Дії 2,17). Епоха після 1914 року – це фінальний етап людської історії. Але замість страху, ці «останні дні» приносять людству найбільший Божий дарунок – злиття Святого Духа на звичайних людей, незалежно від їхнього статусу, нації чи освіти. Бог через пророка Осію говорить: «Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення» (Ос 6,6). Це прямий удар по зовнішній, формальній релігійності. На відміну від традиційного духовенства, яке трималося за ритуали та «всеспалення» Стефан Бохонюк через пророка Осію нагадує, що Богу потрібні дві речі: милість (добре, людяне ставлення до ближнього) та Боговідання (особисте, глибоке знання Бога та Його Закону). Якщо релігія не міняє характер людини, вона не має цінності для Творця. Далі слуга Божий Стефан пише: «Ніколи так не читалася Біблія, як сьогодні. Багато людей її читають, і знання, чи Богознання на землі множаться». Він свідчить про реальне історичне явище 1920-х років на Волині – масовий духовний рух, коли прості селяни, які раніше не мали доступу до Письма, тепер збиралися по хатах й читали та слухали Біблію. Це пряме виконання пророцтва Даниїла (12,4) – «помножиться знання» та Ісаї (11,9) – «земля буде наповнена віданням Господа». Для Стефана Бохонюка це найважливіша новина, важливіша за будь-які політичні пакти чи реформи, тому що, поки людські системи руйнуються, Боже Слово наповнює землю, як води наповнюють море.
Продовжуючи, брат Стефан цитує Послання до Євреїв (8,11), яке, в свою чергу, є пророцтвом Єремії (31,34) про Новий Завіт. У Старому Завіті люди залежали від касти священників та пророків – тільки вони мали доступ до Божого знання, а простий народ мав лише слухати їх. Слуга Божий Стефан наголошує, що в «останні дні» ця система змінилася. Завдяки масовому поширенню Біблії та вилиттю Святого Духа, кожен – від хлібороба до великого керівника – отримує можливість знати Живого Бога особисто. «А на кого виливається Дух Святий, той повинен… докоряти світові про гріх, про правду і про суд. На кому є Дух Святий, той називається сином людським» . Ми знаємо, що Святий Дух на землі діє через віруючих. Але Стефан Бохонюк відкриває нам більше. Він дає унікальне визначення виразу «син людський». У Біблії це найчастіше титул Самого Ісуса або Пророка Єзекиїля. Але брат Стефан переносить його на кожного справжнього християнина, який наповнений Духом і виконує Божу волю. Бути «сином людським» - це мати духовну зрілість і сміливість відкрито говорити світові правду. «Але коли прийде Син Людський, чи знайде віру на землі?» (Лк18,8). Істинно: до 1914 року не було віри на землі». Це шокуюча, та надзвичайно сильна заява. Чому Стефан Бохонюк так вважає? Як ми знаємо з попереднього уривку цього альманаху, до 1914 року світ перебував у стані «язичницького процвітання» та духовної сплячки. Люди масово ходили до рукотворних храмів, виконували зовнішні обряди, але не мали живої, практичної віри, яка змінює серце і виконує Заповіді. Справжня віра почала з’являтися лише після катастрофічних подій 1914 року, коли Бог зняв печатку із Біблії і вилив від Духа Свого Святого. « Хоча покликаних (званих) віруючих тепер є мільйони, але мало вибраних. Отець, Слова і Дух Святий єдине (1Ін 5,7)» - пише далі брат Стефан. Він реалістично дивиться на тогочасний релігійний вибух (величезна кількість церков, брошур, проповідників). Навіть якщо мільйони людей зараз називають себе віруючими («званими»), справжніх християн («вибраних») все одно залишається «мале стадо». Вибрані – це ті, хто не просто емоційно прокинулися, а уподібнилися Ісусу Христу в Його любові та слухняності. Брат Стефан підкреслює абсолютну гармонію Триєдиного Бога. Якщо Отець, Ісус (Слово) і Дух єдині, то й у житті віруючого все має бути єдине – знання Бога (Отець), читання Біблії (Слово) і практична дія під керівництвом Духа Святого. Далі слуга Божий Стефан пише: «На кому є Дух Святий, той викриває світ, який не вірує у Христа». Він деталізує місію християн. Докоряти світові – це не означає просто критикувати гріхи людей. Головний докір полягає в тому, що світ не вірить у Христа по-справжньому. Люди світу цього можуть називати себе релігійними, але вони не довіряють Його вченню любові, миру та справедливості, натомість обираючи заколоти, війни та зброю. Такі люди, без знання Бога, мріють побачити Ісуса Христа на хмарах, і на коні. Але світ марно очікує якогось видимого, громоподібного приходу Христа, Який вразить усіх наочно. Стефан Бохонюк говорить, що світ Його фізично «не побачить». Натомість Христа потрібно зрозуміти духовно через Біблію. Він з’являється (відкривається) через Святого Духа лише «вибраним» - тим, хто має здоровий глузд і чисте серце. Брат Стефан наводить слова Ісуса Христа :»… Хто любить Мене, той слово Моє збереже … і Ми прийдемо до Нього й оселю сотворимо у Нього (Ін 14,23). Бог шукає не зовнішніх пишніх храмів, а серце конкретної людини. Умова для того, щоб Творець оселився всередині нас, неймовірно проста: любити Його і зберігати (виконувати) Його Слово. Як ми бачимо, Стефан Бохонюк продовжує полеміку з іншими євангельськими течіями (баптисти, адвентисти, п’ятидесятники і ін.) про «політ на небо». Популярні церкви пропонують людям пасивну ідею: «Господь нас евакуює на небо від усіх земних бід». Слуга Божий Стефан протиставляє цьому слова Апостола Павла з 2Кор (які цитують Старий Завіт). Божий план зовсім інший: не люди мають втекти з землі на небо, а Бог хоче спуститися, вселитися у Своїх людей і жити з ними тут, на землі. Наше тіло і наша громада мають стати Його живим храмом вже зараз на землі. Ісус Христос сказав: «Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може принести плоду сама від себе… так і ви, якщо не будете в Мені» (Ін 15,4). Стефан Бохонюк посилається на один із найвідоміших образів від Іоана. Гілка жива і зелена доти, доки вона міцно з’єднана з лозою і отримує від неї сік. Брат Стефан використовує це, щоб показати: Християнин має бути з»єднаний з Христом. Наша єдність з Христом має бути щоденною, практичною і приносити конкретні плоди миру, любові та слухняності. Слуга Божий Стефан цитує слова Христа з Іоана (16,10): «… до Отця Я йду, і Мене не побачите більше» та Апостола Павла про Бога як «світло неприступне» (1Тим 6,16). Бог за своєю природою є Духом, Якого неможливо побачити людським фізичним оком. І ми дізнаємося велику таємницю: Христос з’явиться у Своїх святих. «Він з’явиться дивним в День той, у святих Своїх, в нас, що віруємо в Нього і дотримуємося Заповідей Його (2 Сол 1,10). Як же тоді відбудеться Його славне з’явлення? Стефан Бохонюк майстерно цитує друге Послання до Солунян (1,10), роблячи наголос на маленькому, але ключовому прийменнику «у» (в). Христос повернеться у цей світ не як одинока постать на хмарі. Він явить Свою Славу і Свою присутність через Своїх людей («синів людських») – через Церкву, яка наповнена Духом Святим. Коли віруючі почнуть ідеально відображати характер Христа, жити в Його любові та виконувати Десять Заповідей, тоді світ і побачить Христа – але побачать Його всередині Його святих.
Далі брат Стефан звертається до людей, яких він називає «покликаними» (або «званими»), але які ще не стали «вибраними» через відсутність біблійної розсудливості. Він не намагається тиснути на них власним авторитетом, а натомість пропонує найкращу альтернативу – досліджувати Писання. Стефан Бохонюк знову прямо б’є по доктрині про швидке «евакуаційне» піднесення Церкви на небо, називаючи її повним духовним самообманом, що виник через буквальне викривлення біблійних текстів. «Ми просимо вас: шукайте і ви дорогу» - звертається до них брат Стефан. Попри гостру критику він має емпатію до них. Він не засуджує людей назавжди, а використовує просту життєву логіку: зробити помилку або заблукати в дорозі – це не кінець. Головне – мати мужність визнати, що ти йдеш не туди, зупинитися і почати шукати правильний шлях. Слуга Божий Стефан закликає опонентів до активного духовного пошуку істинної Великої Божої дороги. Він нагадує їм відомі слова Христа: «Я є путь і істина..» (Ін 14,6); але він одразу робить практичний акцент: як саме Ісус прокладав цей Шлях? Він робив це через абсолютну слухняність Богу. Ісус досконало виконував Заповіді Свого Отця. Тому неможливо «йти за Христом» і водночас відкидати чи ігнорувати Десять Заповідей Божих. Слухняність Закону – це і є показником того, що людина стоїть на правильній дорозі. Необхідно вивчати Книгу Життя, щоб тверезо бачити ознаки часу і хід історії, а не піддаватися фантазіям «крикунів». Брат Стефан закликає зняти маски релігійної гордості. Потрібно чесно подивитися у «духовне дзеркало» і дати відповівідь: чи відповідає моє життя, мої плоди та мої вчинки високому званню християнина.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк пише, що День спасіння вже настав і що пророцтва вже здійснюються. Він цитує Пророка Ісаю, щоб показати: коли навколо руйнується старий світ (через економічний кризис та політичний хаос), це і є Божий Суд. Слуга Божий Стефан звертається до своїх опонентів (баптистів, адвентистів, п’ятидесятників) і говорить: «Якщо ви не хочете зробити за моїм проханням, то зробіть за проханням святого Петра». Він посилається на авторитетне повчання Апостола Петра. Він нагадує, що Біблію не можна трактувати на «свій лад» або підганяти під людські політичні події чи проекти. Пророцтва – це чіткий, наперед визначений Божий план. Якщо Бог щось записав через Своїх пророків тисячі років тому- воно збудеться зі стопроцентовою точністю, незалежно від бажання земних вождів. Пороцтва Біблії потрібно вивчати системно, порівнюючи тексти між собою, а не висмикувати окремі фрази для виправдання своїх ілюзій (як ідея швидкої евакуації на небо). Далі Стефан Бохонюк пише: «…хто б ви не були, запевняю вас, що будемо разом будувати новий світ…». Попри всю свою попередню гостру критику своїх опонентів він не відштовхує їх. Він пропонує їм партнерство та об’єднання навколо однієї мети, якщо вони залишать свої ілюзії про втечу на небо і почнуть виконувати Заповіді Божі. Заклик брата Стефана «будувати разом» вчить нас, що справжня християнська єдність народжується не в богословських дискусіях, а у спільній праці задля миру, справедливості та втілення вчення Христа в реальне суспільне життя тут і зараз на землі. Бо «… настав великий День Господній, у котрий повинно здійснитися все визначене і здійснюється по порядку». Слуга Божий Стефан підкреслює, що історія – це не хаотичний набір випадкових подій, катастроф чи економічних криз. Усе, що розпочалося з 1914 року і продовжується у 1929 році (Велика депресія), рухається за чітким Божим планом (задумом) – «по порядку». Для віруючої людини це джерело глибокого спокою, Бог повністю контролює час і події. Чому це так? – «Тому що цей світ називається злим, лукавим і перелюбним, і все зло, все лукавство, обман… мають закінчити своє існування…». Стефан Бохонюк виносить суворий моральний вирок тогочасній цивілізації. Вона заснована на насиллі, обмані та кровопролитті (Перша світова війна, більшовицький терор, виснаження бідних хліборобів чиновниками). Такий «звірячий устрій» не має майбутнього. Його фінал – не просто знищення, а повне очищення землі від несправедливості. І все це буде записано в Світову історію, щоби в прийдешньому віці зло не повторювалося. Навіщо Бог допускає, щоб людство проходило такі страшні випробування як війни, кризи та страждання? Брат Стефан говорить: цей жахливий досвід життя без Бога має бути чітко зафіксований в історії як вічне щеплення від гріха. Майбутні покоління, дивлячись на безумства минулих століть назавжди зрозуміють, до чого призводить відхід від Бога і Його Закону. Далі Стефан Бохонюк пише, що раніше, ніж настав День Господній, всі світила небесні (духовні) згасли. У пророцтвах про кінець світу часто описується, що «сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла». Слуга Божий Стефан дає цьому образу унікальне духовне тлумачення. «Світила» - це не фізичні зорі на небі, а релігійні інституції, лідери та церкви, які б мали вказувати людству дорогу до Бога, але втратили свою духовну силу. Хто ж насправді є «світлом світу»? - «Христос Своїх учнів назвав світлом, сказав: «Ви – світло світу». Ми повертаємося до Нагірної проповіді (Мф 5,14). Справжнє духовне світло – це не золоті куполи, не розкішні сяючі ризи й не високі титули. Світлом є люди, які своїм праведним життям, любов’ю, миротворчістю та виконанням Заповідей розганяють темряву навколо себе. Стефан Бохонюк попереджує: « багато людей себе назвали намісниками Христа, послідовниками Христа, святими отцями, учнями Христа і т. п., але світла від них немає». Він гостро викриває лицемірство релігійної еліти свого часу. Це прямий закид як у бік традиційного духовенства (яке називало себе «святими отцями» чи «намісниками») так і в бік нових проповідників («крикунів»), які гучно оголошували себе «учнями Христа». Брат Стефан наголошує: гучні назви та самопроголошені титули нічого не варті, якщо життя цих людей не світить Божими плодами любові, миру, милосердя та справедливості. Коли лідери втрачають моральні орієнтири – Божий Закон, вони самі опиняються у темряві. Але найбільша трагедія полягає в тому, що вони тягнуть за собою мільйони людей: «…і ввійшли вони в повну непроглядну пітьму і всі, які йшли за ними».
Далі Стефан Бохонюк знову повертає нас до долини Іосафата («долина, де Бог судить») - Це історичний момент глобальної кризи, у яку Бог поставив усе людство після 1914 року. «Повернення з полону» - це масове «пробудження» людей, які відкривають Слово Боже – Біблію. Цитата з Іоїля (3,10) : «Перекуйте орала ваші на мечі … слабкий нехай говорить: «Я – сильний». Ми бачимо в цій цитаті опис мілітаризму та гордості тогочасних держав восени 1929 року. Політичні лідери та нації, які насправді є духовно безпорадними і порожніми («слабкими») нарощують зброю, хизуються арміями та кричать про свою всемогутність. Далі брат Стефан повертається до свого унікального трактування пророцтва Захарії (13,8-9). «Дві частини» - це бідні та багаті (більшовики та капіталісти), які засліплені класовою ненавистю і нищать один одного в заколотах та політичній боротьбі. «Третя частина» - це справжні християни, які тримаються осторонь цієї війни за владу. Вони не тікають на небо, а залишаються на землі, проходячи через «переплавлення» (очищення характеру через Боже Слово-Вогонь). Слуга Божий Стефан показує разючу різницю між Божим та людським устроєм. Світські партії та класи буквально проливають кров, щоб вирвати владу та вплив один у одного. Але святим (Божому народу) влада буде дана Богом як законне право (Дан 7,27). Їм не потрібно буде застосовувати насильство чи піднімати бунти. Їхній авторитет є природним результатом їхньої святості, миру, любові та справедливості. «Побачите, що святі будуть судити світ, не тільки світ, але й ангелів, і вже судять» - пише далі Стефан Бохонюк. Він знову цитує Апостоло Павла (1Кор 6,2-3). Найцікавіша деталь тут – фраза «і вже судять». Стефан Бохонюк доводить нам, що суд істинної Церкви над світом відбувається саме зараз. Як саме? Через те, що християни своїм чистим, миротворчим життям та проповіддю Євангелія викривають («судять») гріх, брехню та лицемірство безбожного суспільства. Вони покликані судити цей світ не через засудження людей чи агресію, а тим, що показують Божий стандарт життя за вченням Ісуса Христа. Їхнє праведне життя за Десятьма Заповідями є живим докором для хаосу, що панує навколо. Далі брат Стефан пише: «Побачите, що коханці блудницю роздягають до нага, плоть її з’їдають і у вогні спалюють» Він цитує Одкровення (16,17). У біблійній мові «блудниця» - це символ фальшивої, відступницької релігійної системи, яка пішла на компроміс із земною політичною владою («коханцями») заради вигоди, грошей та впливу. Стефан Бохонюк говорить: цей союз тимчасовий. Земні правителі та політики, як тільки відчують кризу (небезпеку для своєї ідеології), самі ж і знищать («роздягнуть і спалять у вогні») релігійні інституції, які раніше використовували. В історичному контексті 1929 року це виглядало як пряме пророцтво про Радянський Союз, де більшовицька влада почала тотальне і жорстоке нищення релігії (руйнування церков, спалення книг і т. п.). Далі: «Побачите 24 престола і тих, хто сидить на них – 24 старці. Побачите (зрозумієте) великий білий престол … від лиця Якого втікали небо і земля…». Слуга Божий Стефан додає у дужках слово «зрозумієте». Він дає нам чітке поняття, що небесний Суд (Одкр 4,4; 20,11) – це не видовище в космосі, а глибокий духовний закон, який починає діяти в людській історії. «Небо і земля», які втікають від обличчя Бога – це старі людські порядки, релігійні системи, імперії та капіталістичні або комуністичні проекти, що панували до 1914 року. Перед Божою правдою всі ці людські конструкції виявляються порожніми, руйнуються і їм більше «не знаходиться місця». Далі: «Побачите (пізнаєте) мертвих великих і малих, що стоять перед Богом, і книги розкриті вам будуть, і інша книга розкрита, яка є Книга Життя (Біблія)». Стефан Бохонюк знову тлумачить слово «мертві» не в буквальному сенсі цвинтаря, а як духовно мертвих людей, які ходять по землі («великих і малих») - від чиновників до простих людей. Ключовий момент є – «Книги вже розкриті». Головна Книга – це Книга Життя (Біблія). І ми бачимо, що Божий Суд відбувається прямо зараз на землі через те, що Слово Боже стало доступним усім. Людина читає Біблію і за своїми щоденними ділами («відповідно з ділами своїми») сама бачить, на якому вона шляху – життя чи ганьби. «Побачите нове небо і нову землю, моря вже не буде. Зрозумієте святе місто Єрусалим, нове, котре сходить від Бога з неба…». Брат Стефан знову використовує слово «зрозумієте», тому що Новий Єрусалим чи Нова Земля – це не фізичні об’єкти, які з’являться після знищення планети. Це оновлене людське суспільство, порядок і система життя, повністю побудовані на вченні Ісуса Христа. У біблійному символізмі «море» означає бунтівні, неспокійні язичницькі народи, хаос, заколоти та війни. Відсутність моря означає, що у Новому Світі більше не буде політичних бунтів, класової ворожнечі та воєн. Настане абсолютний мир та спокій. «…одним словом, зрозумієте слова пророків, слова їхні всім не відкриті, а тільки тим, хто боїться Його…» Стефан Бохонюк говорить, що Біблія (Книга Життя) написана особливою духовною мовою. Людина світу цього, навіть маючи вищу освіту («вивчена»), не здатна тлумачити пророцтва своїм людським розумом. Таємниці Пророків залишаються закритими для релігійних «крикунів» та політиків. Бог відкриває значення Своїх слів лише тим, хто має чисте, щире серце та боїться Господа. Слуга Божий Стефан цитує Псалом 24, щоб показати єдиний правильний шлях до духовного прозріння. «Страх Господній» - це не тваринний жах перед покаранням, а глибока повага до Бога, яка виявляється в слухняності та дотримуванні Його Закону. Тільки тій людині, яка смиренно схиляється перед Творцем неба і землі та перед Його законом Бог «відкриває Свій завіт» (дає розуміння пророцтва) і «указує дорогу, щоб вона не заблукала серед фальшивих людських доктрин». «Все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм – бо в цьому є Закон і Пророки» (Мф 7,12). Стефан Бохонюк знову нагадує фундаментальні слова Ісуса Христа (Золоте правила життя і моралі). Він нагадує нам, що вся суть Біблії (Закон і Пророки) та вся мудрість Божа зводяться до дуже практичного принципу взаємної поваги, любові та чесності між людьми. Далі брат Стефан пише: «Сьогодні у всіх країнах вожді народні хочуть установити кращій устрій… але нічого з того не виходить…». Він описує політичну кризу, яку спостерігає у світі. Лідери держав намагаються вигадати нові реформи, копіюють старі історичні моделі або змінюють політичні режими (від монархій до республік чи диктатур). Вони щиро обіцяють людям стабільність, але оскільки вони діють без Бога і без Його Плану (Біблії), кожен їхній крок лише погіршує ситуацію. Як наслідок – суспільство втрачає довіру до будь-якого уряду, а невдоволення народу постійно зростає. «…і яка би влада не настала, то не зробить краще , а все гірше…» - це радикальний історичний діагноз Стефана Бохонюка. Він застерігає всіх від наївної віри в те, що зміна одного уряду на інший вирішить проблеми людей. Він повторює свою метафору про «смертельну хворобу» старого світу, який отримав удар у 1914 році. Те, що відбувається восени 1929 року (початок Великої депресії, економічний крах, паніка на біржах) він називає «передсмертними судомами) «звірячого устрою». Старий світ, побудований на егоїзмі, насиллі та класовій боротьбі – лікувати марно; він має повністю померти, щоб поступитися місцем Царству Божому на землі. Слуга Божий Стефан пише: «Необхідно почати будувати новий світ згідно з ученням Ісуса Христа …» Він вказує на конкретну біблійну перспективу – тисячолітнє Царство (міленіум) з 20 глави Книги Одкровення. Це не абстрактна теорія, а практична мета. Старий світ вмирає у судомах, тому віруючі не повинні марнувати час. Їхнє завдання – вже зараз, своїми руками, думками та вчинками закладати фундамент Нового Світу під безпосереднім духовним керівництвом Ісуса Христа. Далі Стефан Бохонюк руйнує будь-які соціальні барикади. У попередніх уривках він аналізував жорстоку ворожнечу між класами («багаті проти бідних») та між чиновниками та селянами. Але зараз він говорить: перед Богом немає жодного значення, до якої партії чи класу ти належиш. Усі люди – від найвищого правителя і до найбіднішого хлібороба – однаково грішні й однаково потребують каяття. Проекти «світського раю» блукають у темряві саме тому, що лідери вважають себе безгрішними. Людська гордість часто нам заважає бачити власні помилки. Нам здається, що винні інші (інший клас, інша нація чи сусіди). Брат Стефан каже: «Перестань дивитися на інших. Візьми духовне дзеркало (Закон) і чесно порівняй з ними своє життя. Тільки тоді ти побачиш бруд на власному обличчі». Закон (Десять Заповідей) не спасає людину сам по собі, але він працює як медичний рентген чи точний діагностичний прилад. Без Закону поняття добра і зла стають розмитими. Тільки через Заповіді Божі людина отримує здоровий глузд і починає розуміти, які саме її вчинки руйнують мир навколо неї. Закон постійно викриває наші помилки, то чи може сам Закон бути чимось поганим?. Стефан Бохонюк разом з Апостолом Павлом (Рим 7,7) рішуче каже: «Ні!». Закон є святим і чистим. Ві не створює гріх, а лише робить його видимим у темній кімнаті: він не приносить туди бруд, він просто показує, що в кімнаті брудно. Людина, яка має чисте серце і живе в любові, виконує Божі заповіді - їй не потрібні зовнішні заборони (1Тим 1,9-10). Але для суспільства, яке засліпленне гнівом, ворожнечею та жадібністю Закон є життєво необхідним стримуючим фактором. Він чітко називає речі своїми іменами: неповага до батьків – це гріх; ненависть (людиновбивство) – злочин. Оскільки на землі немає жодної ідеальної людини (від простого селянина до великого чиновника), то ніхто не має права сказати: «Мені Заповіді більше не потрібні, я вище цього». Без Закону людство миттєво втрачає здоровий розум і починає блукати в темряві. Слуга Божий Стефан пише: «Покликані, такі як баптисти, п’ятидесятники і багато інших, проповідують, що Закону Божого дотримуватися не треба». Він знову критикує популярну серед тогочасних протестантів тезу: «Ми живемо під благодаттю, тому Десять Заповідей нас більше не стосуються» Така позиція є духовно небезпечною. Благодать не звільняє людину від обов’язку бути чесною, чистою та миролюбивою за Божими Заповідями. Справжня свобода у Христі – це свобода не грішити, а не свобода порушувати Божі Закони. Брат Стефан посилається на проповідь Ісуса з 24 глави Матфія. Головна небезпека останніх днів полягає не в тому, що з’являться атеїсти, а в тому, що з’явиться багато лідерів, які прикриватимуться Іменем Христа («під Іменем Моїм»). Вони будуть гучно заявляти про свою віру, але оскільки вони відкидають Заповіді, Стефан Бохонюк називає їх: «лживими проповідниками», які зводять простий, неосвічений народ у блуд.
Це підтверджує і Апостол Павло: «Деякі, бажають бути законовчителями, але не розуміють ні того, про що говорять, ні того, що стверджують». Брат Стефан цитує 1 Тим (1,7). Він викриває духовну гордість, та поверхневість опонентів. Вони виходять на кафедру, повчають людей, пишуть брошури та вважають себе великими духовними авторитетами («законовчителями»). Проте вони не мають глибокого Божого «відання» і здорового розуму, тому що відкинули сам фундамент Божої мудрості – Його Закон. Не кожен, хто говорить про Христа, чи цитує Біблію, проповідує істину. Критерій перевірки будь-якого вчителя неймовірно простий: чи закликає він до практичного виконання Десяти Заповідей і чи живе сам за цими стандартами? Слуга Божий Стефан звертається до всіх: «визнайте, що Закон Божий – добрий, святий і праведний». Коли Закон (духовне дзеркало) покаже людині – яка вона брудна (грішна) - у неї зникне бажання засуджувати інших. Вона почне прощати своїх ворогів. Тільки так можна зупинити класову та національну ворожнечу. Далі читаємо: «Отже, начальники, наставники, урядники, вчителі, керівники, проповідники і благовісники, ми просимо всіх: зберіться, навчиться, один з одним примиріться». Звертаємо увагу на те, до кого апелює Стефан Бохонюк, завершуючи альманах. Він перераховує лідерів тогочасного суспільства: політиків («начальники», «урядники»), освітян («вчителі») та релігійних діячів («наставники», «проповідники») і закликає їх відкинути гордість, сісти за один стіл, припинити суперечки та щиро примиритися між собою. Брат Стефан пропонує унікальну модель: «усі разом». Він не каже: «ми, християни, побудуємо Новий Світ без вас». Він пропонує лідерам, політикам та іншим церквам об’єднатися після внутрішнього оновлення («розумом і серцем обновіться»). А єдиною конституцією для цього Нового Життя має стати Біблія (Книга Життя), яка відкриває вчення Ісуса Христа. Позиція Стефана Бохонюка у 1929 році виглядала неймовірно сучасною. Замість революцій, війн та бунтів він пропонує діалог: «зберіться, навчіться, розсудимо». Це заклик до мирної, конструктивної праці на основі Божих моральних цінностей, адже Ісус Христос є єдиним орієнтиром для побудови Нового Світу. Амінь.
Сестра Олена Серпень 2026 року