Стефан Бохонюк за епіграф взяв слова Апостола Павла: «Діло кожного виявиться; бо день покаже, тому що у вогні відкривається, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно є» (1Кор 3,13). Більшість тогочасних віруючих (і православних, і протестантів) сприймали Божий Суд суто індивідуально – мовляв: «я молюся, я спасаюся, а решта мене не обходить». Брат Стефан виголошує революційне для його часу твердження: вогонь Божого випробування перевіряє не лише окремі душі, а цілі інституції – партії, спільноти, церкви та деномінації. Чому? Тому що кожна організація має своє колективне «діло» - свій статут, свої проекти, свої таємні розпорядження та закони. Якщо організація, як єдине ціле вчить неправди, збирає непосильні податки з бідних чи підтримує «звірячі уряди», то кожен її член розділить спільну провину (Одкр 18,4). Слуга Божий Стефан викриває головну хворобу тогочасного суспільства (кінця 1929 року) – сліпе поклоніння лідерам: «У всякій окремій партії є передові вожді – за котрими багато іде, їм довіряючи, ні про що не роздумуючи». Це епоха народження найжорстокіших культів особи в Європі. У СРСР у грудні 1929 року якраз із нечуваним розмахом відсвяткували 50-річчя Сталіна, затвердивши його одноосібну диктатуру. В Італії панував культ Дуче (Муссоліні), у Польщі культ Коменданта (Пілсудського). Люди масово відмовлялися від власної совісті, передаючи право думати «вождям». Стефан Бохонюк розбиває це безумство застереженням Пророка Єремії: «Проклята людина, яка надіється на людину (Єр 17,5). Будь-яка партія чи церква, яка вимагає сліпого послуху лідеру, замість виконання Десяти Заповідей Божих, веде свій народ до прокляття та історичного фіаско. Коли брат Стефан писав ці рядки у грудні 1929 року, світ уже палав у вогні перших місяців Великої депресії. Закривалися заводи, руйнувалися фінансові імперії, а в СРСР мільйони селян плакали від насильницької колективізації. Це і був той самий «вогонь історії», який наочно виявляв, чого варті людські статути, комерційні проекти та обіцянки вождів. Вони горіли як солома, доводячи точність свідчень Стефана Бохонка, згідно з біблійними пророцтвами. Час оцінив всі системи, які будували «рай» без Бога. Далі слуга Божий Стефан робить важливе зауваження: «Діла усні не так важливі, але діла письмові – дуже важливі». На словах проповідники чи політики можуть говорити приємні речі про мир, про Бога та про справедливість. Проте реальну суть організації відображають її письмові документи – закони, канони, статути та фінансові розпорядження. Саме ці папери є «ділом» інституцій, яке Боже Слово обіцяє випробувати вогнем (1Кор 3,13). Стефан Бохонюк цитує Апостола Павла: «чиє діло згорить, той зазнає втрати, втім сам спасеться, але так, ніби через вогонь» (1Кор 3,15). Це означає, коли людські релігійні та політичні системи «діла» розваляться під ударами криз і суду, щирі, але обмануті люди всередині цих організацій зможуть врятуватися (1Кор 3,15). Проте вони пройдуть через страшні випробування, втративши все, у що сліпо вірили, і зрозумівши, що їхні лідери їх ошукали. Брат Стефан змалює точну картину тогочасного суспільства, де кожна група намагалася нав’язати людям свої правила: Традиційні церкви (Православна та Католицька) – мали свої давні письмові канони, постанови та обрядові закони. На той час вони мали державну підтримку (особливо Католицька церква в Польщі) і жорстко контролювали суспільство, збираючи церковні податки. Протестанти першої хвилі (Лютерани) – мали свої догматичні книги, що залишилися від німецьких колоністів. Єврейська спільнота – жила за власними суворими релігійно-юридичними постановами (Талмудом). «Новозвані різнорідні секти» - це баптисти, адвентисти, п’ятидесятники, які наприкінці 1920-х років масово друкували та поширювали на Волині свої «книжечки, журнали та брошури». Стефан Бохонюк бачить, що попри критику традиційних церков, ці нові рухи будують такі самі бюрократичні й комерційні стіни, підміняючи чисте Боже Слово – Біблію, своїми «книжечками і брошурами». Політичні партії – від комуністів до польських націоналістів, мали свої програми та декрети. Для слуги Божого Стефана всі ці різноманітні статути, брошури та програми є людськими вигадками, які суперечать простоті Христа і Його вченню. Організації створюють власні закони, щоб маніпулювати людьми, утримувати владу та збирати гроші з бідних. Тому в День Господній, під час великого світового потрясіння, яке почалося в кінці 1929 року, всі ці паперові системи «згорять», доводячи свою повну непридатність для життя (1Кор 3,15). Замість того, щоб об’єднатися навколо Ісуса Христа , Десяти Заповідей, кожна спільнота пише свої журнали та програми, що лише посилює хаос та розбрат на землі (Пс 110,10; 13,8).
Продовжуючи, Стефан Бохонюк знову повертається до пророцтва Захарії (13,8-9) – поділу людства на три частини. Він виводить дуже влучне правило: усі письмові статути, закони й програми політичних партій та деномінацій «випробування життям не витримують». Головна вада будь-якого людського закону полягає у тому, що він є вибірковим – «для однієї частини людей – добрі, для іншої частини – погані». Капіталістичні закони захищали лише сейфи банкірів, залишаючи бідних робітників у злиднях під час Великої депресії. Радянські декрети більшовиків захищали партійну номенклатуру, але «здирали шкіру» з розкуркулених селян. Офіційні церковні канони давали привілеї духовенству, але утискали вільних віруючих. Людська законотворчість завжди егоїстична: закони створюється однією групою людей, щоб панувати над іншою. Брат Стефан цитує пророцтво: «І станеться по всій землі, говорить Господь, дві частини на ній винищені будуть і помруть, а третя залишиться на ній». Він надає нам чітке розуміння того, з кого саме складається перша з цих двох приречених частин – це: «різні багачі, політики і духовенство різнорідних церков». Це панівна еліта старого світу. Вони тримають у своїх руках фінанси (багачі), державне насильство й армії (політики) та ідеологічний контроль над совістю мас («паспортне духовенство»). Оскільки їхні канони й статути побудовані на визиску бідних і гордості, ця частина суспільства приречена на повне історичне винищення. Щоб остаточно довести гнилу природу цієї керівної еліти, слуга Божий Стефан знову звертається до Книги Одкровення (Одкр 16,13-14). Він нагадує про трьох нечистих духів, схожих на жаб, що виходять із пащі дракона, звіра та лжепророка (Одкр 16,13). Це не містичні чудовиська, а конкретна ідеологічна отрута, яку багачі, політики та офіційні священники впорскують у розум людей. Ці «жаби» - це духи жадібності, мілітаризму, націоналізму та релігійного бізнесу (Одкр 16,13-14). Вони засліплюють народи й гарячково збирають їх на нові війни, які в підсумку і знищать цю першу частину суспільства (Одкр 16,14). Пророцтва про нечистих духів показує, як саме руйнується світ (Одкр 16,13-14). Брехня, яка ллється через пресу, лозунги партій та проповіді «крикунів», веде людство до самогубних воєн, омани і хаосу,викриваючи повний крах старого «звірячого устрою».
Продовжуючи, Стефан Бохонюк описує другу частину людства. Вона складається з трудящих землі всього світу, котрі ворогують із багачами, політиками і духовенством (яке підтримує багачів і політиків). Вони ворогують і досягають готовності захопити владу: бажаючи винищити цих трьох «нечистих духів», подібних до жаб. Брат Стефан формулює головний історичний закон усіх кривавих революцій: «і коли захоплюють владу в свої руки, то гірше чинять, ніж попередні». Він пише ці рядки, маючи перед очима страшний приклад Радянського Союзу (який був зовсім поруч із Волинню). Саме наприкінці 1929 року Сталін оголосив «рік великого перелому» - почалася насильницька, кривава колективізація, розкуркулення, закриття церков та масові арешти селян. Більшовики, які обіцяли робітникам і селянам свободу та рівність, створили тоталітарну систему, яка за жорстокістю перевершила царське самодержавство. Вони почали чинити «ще гірше». Стефан Бохонюк прямо називає ці рухи своїми іменами: «Це сліпий соціалізм, комунізм і анархізм». Чому вони сліпі? Тому що вони намагаються вилікувати суспільство від зла (капіталізму та корупції) за допомогою іншого зла – насильства, диктатури, терору, помсти та войовничого атеїзму. Вони відкинули Бога-Любов і Десять Заповідей (Пс 110,10). Слуга Божий Стефан наголошує: неможливо побудувати справедливий світ, якщо твоє серце сповнене ненависті до класового ворога. Революціонери просто міняють одних «звірів» при владі на інших, ще більш голодних і жорстоких. Щоб описати цей руйнівний масштаб революційного гніву, Стефан Бохонюк посилається на Пророка Іоїля: «день темряви і мороку … як ранкова зоря поширюється по горах народ численний і сильний, якого не бувало від віку…» (Іоїль 2,2). Мільйонні маси повсталих робітників і селян – це Божа кара, саранча, яка приходить на землю, щоб змести горду, зажерливу еліту старого світу (першу частину). Проте, виконавши цю руйнівну місію, сам цей «сильний народ» (комуністичний устрій) так само загине й розвалиться через власну духовну порожнечу (Зах 13,8). І капіталістична еліта (перша частина), і бунтівний пролетаріат (друга частина) приречені на винищення, бо обидві сили діють законами «звірячого устрою» насилля та егоїзму, ігноруючи Закон Божої любові.
Далі брат Стефан засвідчує історичний момент: «Ці дві частини ворогують одна з одною віддавна, а сьогодні тим більше, видно з діл і приготувань до війни…». Після Жовтневого краху на Волл-стріт і початку Великої депресії капіталістичні країни почали стрімко закривати свої ринки, а в Європі почали частіше говорити про війну. Водночас СРСР розпочав масштабну індустріалізацію, відкрито заявляючи, що будує гігантські заводи для створення танків і літаків на випадок війни з «буржуазним світом». Стефан Бохонюк чітко бачить ці «діла і приготування» урядів як підготовку до глобальної взаємознищувальної бійні – завершальної битви «звірячого устрою». Він робить фундаментальну заяву: «У результаті виявиться, що жодна з тих двох частин не виграє…». Світські політологи та ідеологи того часу сперечалися, хто переможе в ХХ столітті – капіталістична демократія чи радянський комунізм. Брат Стефан стверджує, що в цьому змаганні егоїзму та насильства переможців не буде. Обидва табори виснажать, знекровлять та знищать один одного своєю ж «згубною зброєю», довівши про повний крах людських проектів управління без Бога. Коли обидві ворогуючі сили знищать одна одну, то з’явиться абсолютно Нова Справедлива Влада. Стефан Бохонюк цитує Книгу Пророка Даниїла (Дан 7,27): «… влада буде дана народу святих Всевишнього, якого Царство – царство вічне, і всі володарі будуть служити і підкорятися Йому». Він знову нагадує, що це та сама мирна, беззбройна «третя частина» людства (Зах 13,9). Це люди, які відмовилися від класової люті соціалістів та фінансової жадібності капіталістів. Це спільнота чесних трудівників, які під час суспільного хаосу зберегли вірність Богу і Його Закону (Пс 110, 10). Саме цим вірним людям Бог довірить реальне, вічне управління оновленою землею. Земні «володарі» (колишні уряди та чиновники) будуть змушені капітулювати перед їхньою моральною чистотою. Поки світські класи б’ються за трони, істинні християни спокійно розглядають план Божий. Їхня сила – у вірності Богові та праведному житті, адже саме лагідні, слухняні та чесні люди зрештою успадкують планету після того, як диктатури («звірячі устрої») знищать самі себе (Мф 5,5; Дан 7,27).
Продовжуючи, слуга Божий Стефан описує унікальне становище праведників: «Під час цієї ворожнечі і винищення цих двох частин третя частина … залишається на землі. Поки одні нищать один одного в класовій боротьбі, істинні християни не втручаються і не беруть до рук зброї (Зах 13,8). Поки інші проповідники мріють про евакуацію на небо, Бог збереже Свій народ безпосередньо всередині історичного хаосу, прямо на цій планеті (Зах 13,8-9). Він цитує пророцтво Захарії: «І введу цю третю частину у вогонь, і розплавлю їх, як плавлять срібло, й очищу їх, як очищають золото: вони будуть закликати ім’я Моє, і Я почую їх і скажу: «це Мій народ», і вони скажуть: «Господь – Бог мій!» (Зах 13,9). Стефан Бохонюк дає цьому образу дивовижне, глибоке психологічне тлумачення: Переплавка – це переродження та оновлення. Вогняні випробування (економічна скрута 1929 року, бідність, соціальний тиск) потрібні не для того, щоб знищити християн. Вони діють як очисна металургійна піч. Усунення світських домішок – цей «вогонь» випалює з характеру віруючих залишки егоїзму, страху перед майбутнім, заздрості та гордості. Важкі часи змушують людину скинути всі фальшиві релігійні маски й навчитися довіряти лише Творцю неба і землі. Головна мета цієї переплавки – щоб людина «Синові Божому уподібнювалася». Справжнє християнство – це не вивчення богословських догм у брошурах, а коли людина у своєму реальному тілі починає діяти точно так, як діяв Христос (Рим 8,4). Уподібнення вимагає тривалого часу – третя частина «вчиться нового життя, згідно з ученням Ісуса Христа». Вони вчаться прощати ворогів, ділитися хлібом з бідними, відмовлятися від хабарів і розмовляти мовою чистої Істини («так-так, ні – ні») (Іс 33,15). Цей процес навчання і є розбудовою для майбутнього Нового Світу.
У Книзі Одкровення (20,12) написано: «І побачив я мертвих, малих і великих, що стояли перед Богом, і книги розкриті були … і судимі були мертві за написаним у книгах, згідно з ділами своїми». Стефан Бохонюк здійснює радикальний теологічний переворот. Він говорить: «Не тих мертвих, які в землі, в могилах, але тих, що на поверхні землі в земних храминах». «Земні храмини» - це людські фізичні тіла. Люди, які займають високі посади, розкошують, тримають у руках капітал («великі») або звичайні легковірні громадяни («малі»), але при цьому живуть в егоїзмі, брехні та заздрості – є духовно мертвими (Рим 8,6). Суд над ними відбувається не десь у космосі після смерті, а прямо зараз, за їхнього земного життя. Брат Стефан розкриває нам супутній образ «розгорнутих книг» (Одкр 20,12). Перші книги, що розгортаються на суді – це статути, брошури, канони та часописи православних, католиків, баптистів, п’ятидесятників та політичних партій, про які Стефан Бохонюк згадував раніше. На противагу їм розгортається головна Книга – Біблія, яка втілює в собі життя і характер Ісуса Христа. Суд – це не фізичне катування вогнем. Це звіряння текстів. Істинні християни (третя частина), святі Всевишнього, беруть журнали й канони різнорідних сект, та церков і порівнюють їх із чистим текстом Біблії і коли вони бачать, що ці людські папери «не узгоджуються з Біблією» (бо вчать не виконувати Десять Заповідей, збирати гроші з бідних чи благословляти війни) – настає вирок. Укладачі цих людських книг автоматично стають «осоромленими і зганьбленими перед Богом», адже їхня ідеологічна брехня повністю викривається. Слуга Божий Стефан зазначає, що до цього моменту біблійні пророцтва Даниїла, Ісаї та Іоана залишалися для людства таємницею, запечатаною під містичними образами. Але в День Господній (епоху великого зламу цивілізації з 1914 року) Бог дарував Своєму народові здатність розуміти пророцтва. Християни бачать, що «жаби» - це політики і попи, «землетрус»- це революції, бунти, війни, а «мертві (великі)» - це духовно сліпі можновладці (Одкр 16,3; 16,18; 20,12). Це розуміння не лякає «третю частину» людей. Навпаки, знаючи, що історія розвивається точно за біблійним розкладом, «рід Божий» лише міцнішає, утверджується у вірі й переконується, що Бог вірний у Своєму Слові (Пс 110,10).
Далі Стефан Бохонюк описує практичну суть життя третьої частини людей: «Влаштовуючи з себе дім Божий, дім духовний, священство святе…». Посилаючись на 1Петра 2,5, він нагадує, що Храм Бога – це не пишні кам’яні споруди з розфарбованими стінами, які будували православні чи католики. Справжній Дім Божий будується з живого каміння – з характерів та життів чесних істинних християн. Головне завдання цієї духовної спільноти (Церкви) – проповідувати людям не відірвану від життя містику (відліт на небо), а «Царство Боже на землі» (Мф 6,10). Християни мають стати взірцем альтернативного суспільства – без корупції, без класової люті, без зброї та без релігійного бізнесу. Брат Стефан знову б’є по головній богословській помилці протестантських деномінацій (баптистів, адвентистів, п’ятидесятників) того часу: «Навіщо вам заглядати на небо, там ви нічого не побачите». Він доводить безглуздя пасивного очікування того, що фізичні хмари раптом розійдуться і людей заберуть у рай. Фізичне небо – це просто повітряний простір. Шукати там Бога, ігноруючи бруд і несправедливість на землі – це духовна сліпота й боягузтво. Щоб остаточно пояснити, що таке «небо» в біблійній мові, слуга Божий Стефан пише: «Подивіться на Христа Ісуса… і вам буде відкрите небо». В Євангелія від Іоана (1,51) Ісус Христос каже Нафанаїлу: «віднині Ви побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським». «Відкрите небо» - це не розрив у хмарах. Це стан розуму (мислення) людини, яка пізнала Христа, Його характер. Коли ми дивимося на Ісуса, коли ми починаємо жити за Його Заповідями, за Його Нагірною проповіддю – наш розум очищається. Духовний світ («небо») стає для нас очевидним, реальним та практичним. Ми починаємо бачити шляхи Бога не в космосі, а у своїх щоденних ділах.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк запитує: «Чому люди відступили від Бога?» І дає відповідь: «Тому що вони не дотримувалися Його Закону (Десяти Заповідей)». Він говорить, що настав той самий історичний період, коли «необхідно в цьому віці відкритися всьому злу, і це все повинно записатися в Світову історію для пам’яті». Людство має до кінця побачити всю гнилість систем управління («звірячого устрою») без Бога. Брат Стефан цитує Друге Послання до Солунян про прихід Антихриста: «чоловік гріха, син погибелі, іменує себе блаженнішим, святійшим» (2Сол 2,3). Офіційні церкви вчили, що Антихрист – це якийсь містичний диктатор майбутнього, але Стефан Бохонюк мислить набагато реалістичніше. «Чоловік гріха» - це колективний образ вищого духовенства, яке привласнило собі божественні титули. У міжвоєнній Польщі 1929 року релігійні лідери вимагали до себе неймовірної пошани. Католицькі єпископи, православні митрополити та патріархи титулувалися як «Його Святейшество», «Блаженнійший» або «Первосвященнійший». Брат Стефан бачить у цьому страшний гріх гордості (пихи). Прості люди в селах голодують і важко працюють, суди беруть хабарі, а духовні лідери, які злилися з польською владою, «розкошують на землі», хоча Святим є лише один Бог (2Сол 2,4). Слуга Божий Стефан підкреслює , що корінь усього відступництва – це ігнорування Десяти Заповідей (Пс 110,10). Поки офіційне духовенство займалося пишними церемоніями та боролося за політичний вплив у Варшаві, однодумці Стефана Бохонюка збиралася в простих волинських хатах без ікон і золота. Вони читали чисту Біблію і намагалися практично виконувати Божі Заповіді – не брехати під присягою в судах, не брати участі в підготовці до воєн і свято дотримуватися Божого дня відпочинку (Іс 56,2). Саме ці переслідувані (сім років очікування реєстрації Богушівсько-Вічинської общини євангельських християн, яка все ж таки відбулася в кінці серпня 1929 року), бідні селяни були ближчими до Бога, ніж будь-який патріарх чи єпископ, який одягав на себе маску «блаженнійшого», але покривав соціальну несправедливість уряду.
Брат Стефан змальовує жахливу, але дуже реалістичну картину повсякденного життя, свідком якого він був: «чи було коли більше беззаконь різних, клятвопорушень, розпусти … кривдження батьків і матерів, людиновбивства і т.п., як сьогодні?». Кінець 1929 року на Волині – це час глибокого соціального зламу. Через економічну кризу та бідність, села захопила хвиля побутового криміналу, пияцтва, домашнього насильства та крадіжок. На рівні судів процвітали «клятвопорушення» (фальшиві свідчення під присягою за гроші, про які детально описувалося в №5 за 1929 рік). Люди зі здоровим глуздом стверджували, що такої кількості злочинів вони просто не пам’ятають. Стефан Бохонюк посилається на 1-ше Послання до Тимофія. Кому ж даний Закон? Закон даний грішникам (1Тим 1,9). Тогочасні протестантські деномінації Волині (баптисти, п’ятидесятники) активно проповідували ідею, що Новий Завіт скасував Десять Заповідей. Брат Стефан називає це безумством. Якщо навколо коїться стільки вбивств, розпусти та обману, то відкинути Десять Заповідей – це все одно, що випустити злочинців із тюрем. Він цитує Римлян 3,20: «…бо Законом пізнається гріх». Без Божого Закону людина втрачає орієнтир: вона починає вважати хабарі, брехню в судах та егоїзм нормою життя. Щоб упокорити гордість тогочасної еліти, яка вважала себе «святійшою», Стефан Бохонюк наводить істинні біблійні твердження (Рим 3,10-12; Пс 13,1-3). Всі люди на землі знаходяться «в одному човні»: «Немає праведного ні одного; немає, хто розумів би; немає, хто шукав би Бога; всі ухилилися з путі …» (Рим 3,10). Це стосується всіх людей, як і польських чиновників, православних священиків, євангельських проповідників, і простих селян. Суспільство згнило знизу доверху. У часи, коли «всі ухилилися з путі», Богушівсько-Вічинська община євангельських християн, служителем якої був Стефан Бохонюк, пропонувала кардинально інший шлях. Поки поліція та суди Луцька чи Ковеля безуспішно намагалися зупинити злочинність за допомогою репресій, у цій громаді панував суворий моральний лад (Іс 33,15-16). Люди, які приймали це вчення, добровільно кидали пияцтво, відмовлялися від блуду та обману, мирилися з батьками й ніколи не брали до рук зброї. Вони трималися за Послання до Римлян 7,12: «Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра». Виконання Закону (Десяти Заповідей) у хатах членів громади було не релігійним обов’язком, а практичним інструментом побудови безпечного суспільства («Царства Божого на землі») серед світового хаосу (Пс110,10).
Далі, брат Стефан з болем та гнівом пише: «Скільки тепер з’явилося у світі під Іменем Христа лжехристів, лжепророків, лжевчителів». Волинь того часу переживала не просто пробудження, а справжню релігійну анархію. Окрім громади Стефана Бохонюка, по селах активно діяли американські місії баптистів, адвентистів сьомого дня, а також п’ятидесятників, які стрімко набирали популярність. Кожен лідер привозив свої «книжечки» («Християнський вісник», «Примиритель», тощо) і запевняв селян, що тільки його громада має «ліцензію на порятунок». Головне звинувачення брата Стефана до цих нових місіонерів полягає в тому, що вони «говорять, що Закону Божого дотримуватися не потрібно». Протестанти вчили, що людина спасається «тільки благодаттю», а Десять Заповідей Мойсея – це старий єврейський закон. Для Стефана Бохонюка, який бачив у Законі (Десяти Заповідях) єдиний порятунок від морального гниття, така проповідь була релігійним шахрайством, яке розв’язувало людям руки для гріха. Щоб захистити як своїх послідовників так і інших віруючих, він залишає дуже корисне напучування: «їх слухати не треба, а необхідно звертатися до Закону і Одкровення». Він посилається на Пророка Ісаю (8,20): «До Закону й Одкровення! Якщо вони не говорять, як це слово, то немає в них світла». Це була інструкція для простих волинських селян. Коли до чиєїсь хати приходив черговий грамотний проповідник у красивому костюмі й починав цитувати складні богословські теорії, простий селянин міг відкрити Біблію і запитати павпростець: «Чи твій статут вимагає дотримуватися Десяти Заповідей у щоденному житті? Чи засуджуєш ти хабарі та бунти і т. д.?». Якщо відповідь була не чіткою а розпливчатою або з «викрутасами», людину просто виставляли за двері, бо в ній «немає світла». Брат Стефан заспокоює як своїх одновірців так і інших, які, можливо, були збентежені такою кількістю релігійних суперечок і розколів: «Не подумайте, друзі, що таких немає бути! Вони повинні бути, за визначенням Божим». Поява фальшивих вчителів – це не помилка Бога, а Його свідомий план випробування. Справжня «переплавка срібла і золота», про яку ми читали в пророцтві Захарії, відбувається саме тоді, коли людину намагаються обдурити красивою брехнею (Зах 13,9).Тільки той, хто міцно тримається за вічний Закон, пройде цей історичний іспит. Стефан Бохонюк робить дуже точне зауваження щодо слів Ісуса Христа на Елеонській горі: «… зауважте, що не всьому народу сказав, а сказав Своїм учням: «… стережіться, щоб хто не спокусив вас» (Мф 24,4). Світські люди, які беруть хабарі в судах чи п’ють у шинках – і так перебувають у пітьмі. Головний удар лжевчителів спрямований на тих, хто вже залишив офіційну церкву і почав шукати Бога. Найважче – не просто вийти зі «звірячого світу», а втриматися на «великій дорозі» Правди й не дати себе заманити в чергову комерційну релігійну пастку, яка обіцяє небо на словах, але плодить гріх на землі (Іс 35,8; Мф 6,10).
У Книзі Одкровення (12,3-4) описано страшного червоного дракона (звіра), який своїм хвостом «захопив з неба третю частину зірок і кинув їх на землю». Офіційні богослови тлумачать це як містичну історію про первородне падіння ангелів. Стефан Бохонюк мислить набагато практично реалістичніше. Він дає чітке політичне визначення: «звір означає: цар-правитель (державна система насильства, «звірячий устрій»). Хвіст – це задня, остання частина цього звіра. Отже, мова йде про фінальний період існування людських імперій, у якому і жив брат Стефан. Щоб остаточно розгадати цей символ він використовує потужний біблійний ключ із Книги Пророка Ісаї (9,14-15): «Старець і знатний – це голова, а пророк-лжевчитель - є хвіст». Таким чином, «хвіст дракона» - це колективний образ релігійних лжевчителів, які обслуговують інтереси «звірячої» державної влади. Стефан Бохонюк робить тривожне зауваження: цей ідеологічний «хвіст» лжепророків зумів дотягнутися навіть до обраних – до тієї самої «третьої частини людей», яка за Божим планом має стати основою Нової Землі (Зах 13,8-9; Одкр 12,4). Брат Стефан пояснює, як саме хвіст «скидає зірки з неба на землю». Небо – це не фізичний космос, а чисте духовне життя, засноване на заповідях Ісуса Христа (Мф 6,10). Нові проповідники (баптисти, п’ятидесятники та інші) своїми красивими брошурами та проповідями про те, що «Закон виконувати не обов’язково», захопили розум щирих шукачів Бога. Вони приземлили їх, знову повернувши у стару систему «звірячого світу» - у світ егоїзму, релігійного бізнесу та пасивності. Людина думає, що вона спасається, але через відмову від Десяти Заповідей її скинуто з духовних висот назад у гріховну пітьму (Пс110,10; Одкр 12,4). Цей фрагмент альманаху яскраво показує, в яких складних теологічних випробовуваннях жила Богушівсько-Вічинська община євангельських християн взимку 1929 року. Прості, часто неписьменні селяни на Волині, які щойно вийшли з-під впливу «паспортного духовенства» і почали шукати істину, опинялися під шаленим тиском інших протестантських місій. Ці місії заманювали людей емоційними зборами, фінансовою допомогою чи красивими журналами. Слуга Божий Стефан через свої статті намагається дати людям, які шукають Істинного Бога-Правду духовний імунітет. Він показує: ці нові вчителі, попри їхній християнський фасад, є лише «хвостом» старої гнилої системи (Іс 9,14). Вони відволікають народ від головного – від практичного виконання Заповідей любові та суду на землі, ведучи недосвіченні душі до духовного падіння. Чому так легко «хвіст» (пророк-лжевчитель) захопив «третю частину» так званих віруючих? Маніпулятивні лжевчителі пропонують людям психологічно легкий і комфортний шлях спасіння: вони запевняють, що для спасіння достатньо лише емоційної віри, відвідування служіння та усного визнання Христа, а вічний Божий Закон (Десять Заповідей) виконувати нібито вже не потрібно. Проста людина, яка не бажає працювати над своєю «плоттю» (умертвляти, упокорювати її) (Рим 8,4) та змінювати егоїстичний характер, охоче вірить у те, що заповіді – це «важке ярмо». Маніпуляція звільняє людину від моральної відповідальності перед Творцем у щоденному житті. Замість того, щоб вчити людей виправляти несправедливість, яка панує навколо них, лжепророки засліплюють їх ілюзорними мріями. Лідер закликає людей «не дивитися на землю» з її бідністю, корупцією в судах та підготовкою до воєн, а постійно «заглядати на небо» в очікуванні містичної евакуації з планети. Люди схильні тікати від важкої земної реальності. Обіцянка швидкого й магічного перенесення у потойбічний рай заспокоює неутвердженні душі, перетворюючи їх на пасивних спостерігачів, які не помічають, як їх експлуатують. Номінальні віруючі масово перекладають відповідальність за власну душу на релігійних лідерів. Більшість людей у часи історичних криз воліє йти за тим «вождем», який голосніше за всіх обіцяє духовний захист та гарантоване «вознесіння на небо», «ні про що не розуміючи». Люди перестають звіряти слова проповідників із першоджерелом – Біблією (Законом та Одкровенням) (2Сол 2,3-4). Стефан Бохонюк наголошує, що лжевчителі спокусили маси саме через те, що запропонували «релігію» слів і обрядів, замість реальних Божих діл любові та справедливості.
Продовжуючи, брат Стефан робить приголомшливе зауваженння для всіх волинських протестантів (баптистів, адвентистів, п’ятиддесятників): «Ви ж кликані (звані), і є третьою частиною. Ви ж, звані і є зірками». (Одкр 12,4). У біблійній мові зірки – це люди, які отримали Боже світло, тобто відкрили Біблію і почали шукати істину. Вони піднялися над приземленим, гріховним світом до «неба» (духовного життя). Стефан Бохонюк каже: подивіться на пророцтва Одкровення не як на казку, а як на дзеркало! Вас, щирих людей, які шукали Бога, релігійні пройдисвіти («хвіст звіра») заманили у свої нові організації, статути та брошури, знову позбавивши живого зв’язку з Божим Законом (Іс 9,14). Вас уже скинуто з духовного неба на землю гріха, а ви цього навіть не помічаєте (Одкр 12,4). Слуга Божий Стефан висуває їм ще одне серйозне звинувачення: «всі ви читаєте Біблію, але читаючи, не розумієте…». Люди навчилися цитувати вірші, зазубрили догми, але коли чують реальний живий Голос Бога, що закликає до чесного суду, ліквідації бідності та відмови від хабарів – їхні серця «кам’яніють». Вони обирають комфортну релігію слів замість важкої праці любові (Мф 6,10; 7,16). Стефан Бохонюк безстрашно заявляє: «А ми, християни і є – Голос Його і Знамення Його». Богушівсько-Вічинська община євангельських християн була Божим попередженням (знаменням) для всього тогочасного релігійного світу (і продовжує ним бути і зараз) (Іс 33,15-16).
Далі, Стефан Бохонюк використовує відомий біблійний заклик: «Всім вам потрібно бігти з Вавилона і рятуватися якби з вогню…» (1Кор 3,15; Одкр 18,4). Перебувати в деномінаціях, де стверджують, що Закону Божого, в повноті, дотримуватися не потрібно – це все одно, що сидіти всередині будинку, який горить. Треба негайно кидати ці «церкви», щоб урятувати свою душу «ніби з вогню».
Завершуючи альманах, слуга Божий Стефан вкотре викриває безглуздість проповідей про політ на небо. Він іронічно запитує: навіщо ви збираєтесь летіти кудись у небо і підбурюєте інших, якщо Слово Боже чітко говорить, що планета Земля дана людині назавжди, з віку у вік. Амінь!
Сестра Олена Серпень 2026 року