На початку альманаху Стефан Бохонюк фіксує кричущу суперечність своєї епохи: «Ніколи ще з таким поспіхом народи не готувалися до війни… Ніколи ще не говорили так багато про всезагальний міжнародний мир, як сьогодні». Політики в Лізі Націй продовжували підписувати пакти, але за лаштунками заводи СРСР, Німеччини, Польщі та Франції працювали на повну потужність, випускаючи танки, артилерію та хімічну зброю. Велика депресія загострила економічну боротьбу, штовхаючи народи до війни. Спроба «язиком зробити мир» - це духовна сліпота, в якій перебували правителі країн-«миротворців». Поки лідери говорять про мир та гуманізм, але в своєму серці тримають егоїзм, ненависть один до одного, їхні слова залишаються порожнім звуком. Справжній мир потребує діл і виконання Десяти Заповідей. Щоб протверезити тогочасних польських, радянських та європейських правителів Стефан Бохонюк закликає їх згадати недавню історію: «Яка була Росія велика, сильна… Де це все поділося? З шумом загинуло!». До 1917 року Волинь була частиною Російської імперії. Місцеве населення чудово пам’ятало колосальну, непорушну міць царської армії та жандармерії. Проте, коли еліта згнила у гріхах, корупції та визиску бідних, ця велетенська машина розвалилася за лічені дні під час революції, бо: «Не захистить царя (правителя) велике військо його, і велетня не спасе велика сила його». (Пс 32,16). Слово Боже виправдане. Людські уряди («провідники народні») приречені на поразку, бо вони «не зважають на колишнє – тобто ігнорують історичні уроки Божого суду над тиранами. Людина, яка уважно досліджує Слово Боже, розуміє, що хаос початку 1930 року – це очищення шляху єдиного Вічного Всемогутнього Царя царів – Ісуса Христа.
Брат Стефан висуває безкомпромісну тезу: «Той, хто не читає Біблії, той і не знає, і знати не може майбутнього…». Світова преса того часу була переповнена прогнозами аналітиків, економістів та політиків щодо виходу з Великої депресії, планів індустріалізації чи мирних конференцій Ліги Націй. Проте ми знаємо, що всі ці світські прогнози - «мильні бульбашки». Без Бога і без Його відання (знання) – людина не здатна осягнути логіку історичних процесів. На Волині однодумці Стефана Бохонюка збиралися у сільських затишних хатах навколо спільного читання та дослідження Святого Письма. Більшість із них були простими селянами, які часто не мали світської освіти. Проте завдяки глибокому вивченню пророцтв, вони розуміли і бачили, що насправді відбувається в світі краще, ніж тогочасні урядовці Луцька чи Варшави. Слуга Божий Стефан наголошує, що Біблія – це точний історичний розклад, де по Божому визначенню зафіксовано початок кінця людського «звірячого» самоврядування. Коли у січні 1930 року старий світ тріщав по швах від фінансового колапсу, а через радянський кордон долітали чутки про криваві жахи колективізації, одновірці Стефана Бохонюка не панікували. Для них це руйнування «звірячого устрою» було наочним доказом того, що кожне слово, записане в Біблії, здійснюється з точністю. Історія підтвердила авторитет і вірність Божого Слова (Пс 32,4). Знати майбутнє через Біблію не означає пасивно чекати кінця світу чи «літати у хмарах». Знати майбутнє – це розуміти, що людські системи (капіталізм і комунізм) неминуче знищать одна одну. А отже, єдине розумне рішення тут і зараз – вийти з цих систем («бігти з Вавилона») і будувати праведне Царство Боже на землі через виконання Десяти Заповідей (Пс110,10; Одкр 18,4).
Брат Стефан не вважаючи себе вигадником чи політичним коментатором, посилаючись на Пророка Амоса, пише: «Бо Господь Бог нічого не робить, не відкривши Своєї таємниці рабам Своїм, пророкам» (Ам 3,7). Він говорить нам, що Бог продовжує діяти через людей і в ХХ столітті. На тлі того, що офіційне «паспортне духовенство» перетворило віру на мертвий ритуал, слуга Божий Стефан доводить нам, що Живий і Вічний Бог і сьогодні відкриває Свої плани тим, хто готовий Його слухати і виконувати Його Закон і Його волю. Стефан Бохонюк відкриває нам таємницю свого духовного покликання: «відкриття мені було 1911 року 19-го і 20-го жовтня». Що ж саме сталося в ці осінні дні 1911 року? Він пише: «Істинно, Бог мені відкрив таємницю, що буде велика переміна в світі». Згадаймо історичний контекст: це було за три роки до вибуху Першої світової війни 1914 року. Світ тоді перебував у стані відносного спокою, імперії здавалися вічними, а царі й кайзери міцно сиділи на престолах. Отримати в цей час одкровення про тотальний крах світового устрою – це був колосальний духовний шок. Це доводить, що волинський євангельський рух народився з глибокого передчуття глобального краху європейських імперій ще до того, як пролунали перші постріли 1914 року. Це пророче відкриття спонукало брата Стефана до щоденного читання і дослідження Святого Письма.
Продовжуючи, він наводить дуже цікавий богословський аргумент: сатана, як колишній вищий ангел, чудово знав пророчий розклад Бога й розумів, що в останні дні (після 1914 року) багато простих людей масово потягнуться до читання Біблії. Оскільки диявол не міг заборонити людям читати Святе Письмо (бо «час настав»), він вирішив діяти хитрістю. Ті релігійні лідери, які мали прийняти його егоїстичну волю, заснували безліч нових «християнських організацій». Їхня мета – очолити це народне пробудження й перекрутити зміст Біблії так, щоб нейтралізувати її силу й звабити навіть «вибранців Божих» (Мк 13,5-6). Стефан Бохонюк чітко перераховує головні догми деяких конфесій того часу, які він вважає сатанинською брехнею: «Проповідують Царство Боже на небі» - замість того, щоб вчити людей дотримуватися Божого Закону, виконувати Його Десять Заповідей та наводити Божий лад на землі тут і зараз, проповідники кличуть людей геть з планети (Мф 6,10). «Закону Божого дотримуватися не потрібно» - це теза про те, що Новий Завіт нібито скасував Десять Заповідей. Це духовний анархізм, який дозволяє віруючим продовжувати грішити, обманювати й підтримувати «звірячі уряди», прикриваючись «благодаттю» (1Тим 1,9; Рим 3,20). «Господь забере їх, а земля згорить» - міф про містичну евакуацію обраних (раптове підхоплення Церкви) та повне спалення планети Земля. Слуга Божий Стефан вважає це абсурдом, адже Біблія чітко каже, що земля дана людині навіки, і саме вона має бути очищена й оновлена для Христового Царського правління. На той час волинські села були полем запеклої духовної боротьби. Нові євангельські місіонери заманювали людей емоційними проповідями про «швидкий політ на небо», де не буде злиднів і криз Великої депресії. Це було дуже привабливо для збіднілих селян. Стефан Бохонюк нагадує застереження Ісуса Христа з Марка 13,5-6 («бережіться, щоб ніхто не спокусив вас…») і говорить – цей релігійний бізнес та пасивне «заглядання в повітря » - тимчасові. Невдовзі, коли жодні обіцянки проповідників про «небо» не справдяться, а світ порине в катаклізми, ця брехня відкриється перед усіма і лжепророки та лжевчителі будуть осоромлені. Історія сама розіб’є ілюзії номінальних віруючих і покаже, чиє діло було золотом, а чиє – соломою (1Кор 3,13).
Далі брат Стефан на підтвердження своїх слів наводить декілька місць із Святого Писання. Наприклад: «Не кожен, хто говорить Мені: «Господи! Господи!» - увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного…» (Мф 7,21-23). Якщо дивитися на реалії того часу, то ми можемо побачити, що баптисти чи п’ятидесятники могли мати емоційні зібрання, голосно молитися й творити «чудеса» на словах, але якщо при цьому вони вчать людей, що Десять Заповідей Мойсея скасовано – Христос називає їх «чинителями беззаконня», яких Він ніколи не знав (Мф 7,23). Сама по собі релігійна емоція без послуху Закону є порожньою. Щоб закрити рота тим, хто виривав фрази Павла із контексту Євагелія про «свободу від Закону», Стефан Бохонюк цитує тексти того ж Апостола Павла: «Обрізання – ніщо, і необрізання – ніщо, але все – в дотриманні заповідей Божих» (1Кор 7,19). Зовнішні релігійні традиції, ритуали та паперові статути не мають ваги, якщо людина ігнорує Божий Закон. У Першому Посланні до Тимофія (1,7-8) – Апостол Павло викриває лжевчителів, які «… бажають бути законовчителями, але не розуміють ні того, про що говорять, ні того, що стверджують. А ми знаємо, що закон добрий, якщо хто законно вживає його» (1Тим 1,7-8). Закон потрібен людству як дзеркало для виявлення та стримування гріха (Рим 3,20). Також слуга Божий Стефан наводить місцеписання зі Святого Письма про Суботній день. На відміну від офіційних церков та більшості протестантів, які перенесли день Божого відпочинку на неділю, Богушівсько-Вічинська община євангельських християн безкомпромісно дотримувалися четвертої заповіді – суботи (Вих 20,8-11; Іс 56,2; Єр 17,21). Стефан Бохонюк посилається на Луки 4,16 та 4,31, доводячи, що Сам Ісус Христос святив дні суботні (Лк 4,16). Ісус ніколи не скасовув суботу. Брат Стефан нагадує, що й після воскресіння Христа, Апостоли (особливо Павло) проповідували, збиралися й досліджували Писання саме по суботах (Дії 13,42-44; Дії 13,42). Саме через шанування суботи одновірці Стефана Бохонюка свого часу зазнавали додаткових утисків. Польська влада вимагала від селян виходити на державні та панські роботи у суботу, а традиційне оточення вважало відмову працювати в цей день «жидівством». Проте члени громади Бохонюка виявляли колосальну стійкість, обираючи слухняність Богу, а не людським законам. Слуга Божий Стефан пише: «… хто любить Бога, тому дано знання від Нього, тобто, хто любить Бога, той розуміє слова Пророків і знає (бачить) час виконання їх». Розуміння пророцтв Ісаї чи Одкровення дається не через закінчення теологічних академій у Варшаві чи Парижі. Воно відкривається само по собі тому, хто любить Бога на ділі – тобто виконує Його Закон (Пс 110,10). Любов і слухняність очищають розум людини, дозволяючи їй чітко бачити логіку світових потрясінь набагато ясніше, ніж засліпленим своєю пихою релігійним та політичним лідерам.
Далі Стефан Бохонюк пише: «І сьогодні настав час виконання всього, сказаного через Пророків… Одне Слово, настав День Господній…» Він малює картину повної деградації старого світу: «Настав День Господній, День помсти і відплати, День пітьми і мороку» (Соф 1,15). Брат Стефан перераховує конкретні проблеми, які душили волинське село взимку 1930 року: «несправедливість у судах, обман під час купівлі і продажу, податки, насилля, знущання і т.п.». Світова економічна криза знецінила працю селян, польський уряд душив Волинь непосильними податками, а суди за хабарі («подарунки») виправдовували багатих злочинців. Це точний діагноз дикого капіталізму епохи Великої депресії. Слуга Божий Стефан зазначає, що зацикленість суспільства на матеріальних благах призвела до морального краху, перетворивши життя простих бідних людей на пекло. Він цитує пророцтво Софонії про «День труби і військового крику проти укріплених міст і високих веж», даючи йому чітке політичне розшифрування: «тобто проти сильних царств і високої влади» (Соф 1,16). «Такого шуму народного, такого повстання народного, таких бунтів, революцій … історія не пам’ятає» - пише Стефан Бохонюк. Поки польський режим Санації намагався закручувати гайки, а радянська влада за кордоном нищила селян колективізацією, народні маси дихали люттю. Брат Стефан бачить, що люди доведені до відчаю і готові руйнувати «високі вежі» державної влади. Посеред цього соціального вибуху одновірці Стефана Бохонюка демонстрували дивовижну витриманість. Коли навколо вирували бунти, страйки та ненависть, вони відмовлялися брати участь у політичних заколотах. Вони розуміли, що цей хаос – визначений Богом фінал «звірячого устрою». Слуга Божий Стефан говорить: «З усього цього видно, що добіг кінця світ цей, тобто системи управління, світовий устрій, порядки й установи ці». Він вкотре нагадує, що «кінець світу» - це не знищення планети Земля чи спалення її в космосі. Кінець світу – це смерть гріховного людського політико-економічного устрою. Стара система, де багаті гнітять бідних за допомогою куплених судів та армій, повністю знецінилася і вичерпала сама себе (Зах 13,8).
Продовжуючи, Стефан Бохонюк засвідчує початок Нової Ери: «Настала пора будувати нове, добре, справедливе, єдине… Царство Бога і Його Христа на землі (Мф 6,10). На той час світські лідери та банкіри перебували в паніці через фінансову катастрофу, а мільйони людей втрачали роботу й віру в майбутнє. На противагу цьому загальному песимізму, брат Стефан сповнений оптимізму й конструктивної енергії. Поки старий світ руйнується, праведні люди мають не плакати, а «засукати рукави» і будувати альтернативну модель життя – Царство Справедливості і Любові прямо тут, на землі (Мф 6,10). Він робить дуже важливу заяву: «До цього Царства можуть вступити всі без винятку…». У міжвоєнній Польщі 1930 року суспільство було глибоко розколоте національними (поляки, українці, євреї) та релігійними (православні, католики, протестантські секти) бар’єрами. Кожна група вважала себе вищою за інших. Стефан Бохонюк розбиває цей паркан. Шлях до Нового Світу відкритий для кожного – і для пихатого багатія і для бідного трудівника, незалежно від його національності, мови чи колишніх релігійних помилок, якщо людина щиро готова змінитися. Як саме людина може стати громадянином цього Нового Царства? Слуга Божий Стефан висуває три чіткі, практичні вимоги, які повністю виключають релігійне лицемірство: - «Навчитися від Нього й уподобитися Йому» - віра є не емоційним проявом, а процесом навчання. Потрібно досліджувати характер Христа й крок за кроком уподібнюватися Йому у своїй плоті: ставати безкорисливим, лагідним, слухняним, відмовлятися від гріховних вчинків (Рим 8,4). «Полюбити Його й одне одного, як Він заповідав» - це повернення до Нагірної проповіді. Любов має бути дієвою (як у пророцтві Ісаї 58 про піст) – нагодуй голодного, допоможи сироті, чини справедливий суд (Іс 58,7). «Виконувати волю Його» - тобто безкомпромісно дотримуватися Десяти Заповідей Вічно Живого Бога (Пс 110,10). Цей фрагмент із статті чудово ілюструє, як жила громада Стефана Бохонюка на Волині в цей складний період. Поки великі церкви та політичні партії будували складні ієрархії, збирали внески й писали заплутані статути («паперові діла»), його одновірці впроваджували цю модель у своїх хатах. Вони створювали паралельне суспільство, де люди різних статків чи походження сідали за один стіл як рівні брати й сестри. Вони вчилися жити в «єдиному дусі», де вищим авторитетом були не накази пасторів із Варшави чи Америки, а заповідь Христа про загальнолюдську любов. Це були реальні будівничі майбутнього віку («Божого Царства на землі»).
Брат Стефан з дивовижною точністю фіксує мілітаристську атмосферу початку 1930 року. Він складає детальний список того, на що тогочасні уряди (Польща, СРСР, Німеччина, Франція) витрачали колосальні гроші, здираючи з бідних селян останні копійки на податки: «Аероплани різних типів і форм» - бурхливий розвиток авіації, створення перших важких бомбардувальників. «Різнорідні задушливі гази» - жахливий спогад про Першу світову війну. У 1920-х та 1930-х роках провідні лабораторії світу активно розробляли нову хімічну зброю (іприт, фосген, зарин). «Найновіші конструкції підводних човнів» - модернізація підводного флоту для майбутніх воєн. Стефан Бохонюк робить суворий і пророчий висновок: Всіма цими вигадками люди світу цього… себе самих погублять». Держави будували тисячі танків і літаків, запевняючи свої народи, що зброя принесе їм «мир і безпеку» (1 Сол 5,3). Проте, брат Стефан бачить духовну закономірність історії: якщо суспільство накопичує зброю в стані гріха, хабарництва, корупції та класової ненависті, воно неминуче використає її для тотального винищення. Історія підтвердила його слова з абсолютною точністю – через декілька років ці ж самі літаки, танки й гази перетворили європейські красиві міста на суцільний попіл. Щоб протверезити та повернути до реальності суспільство («звертаюся до кожного»), Стефан Бохонюк повертається до найдавнішої біблійної історії: «Пам’яті про них («люди віку цього») не залишиться жодної, як і про тих, що були перед потопом…». Люди того часу (як і зараз) вважали себе неймовірно розумними, прогресивними та культурними завдяки електриці, радіо та підводним човнам. Слуга Божий Стефан нагадує: допотопне людство теж було «хитрим» - вони мали свої технології, індустрію та велику світську мудрість (Бут 4,22). Але оскільки їхня цивілізація відкинула Бога і наповнила землю войовничим насиллям, людиновбивством та егоїзмом і т.п., Бог просто змив її водою, не залишивши від їхніх «великих досягнень» жодного сліду. Така ж доля чекає і на сучасний «звірячий устрій» - тобто, те що «понапридумували» мудреці віку цього, те їх і знищить. На противагу всьому цьому металевому та хімічному безумству держав Стефан Бохонюк виставляє єдину нездолану силу: « Любов Христа сильніша, міцніша і дорожча за всі кордони, окопи, фортеці…». У січні 1930 року, коли польська влада будувала потужні оборонні укріплення та окопи вздовж радянського кордону на Волині (так звану «лінію Пілсудського»), Богушівсько-Вічинська община євангельських християн проповідувала Любов Христа і повне очищення серця. Віруючі селяни відмовлялися служити в армії, брати до рук гвинтівки та визнавати штучні кордони між народами. Вони щиро вірили, що людина, яка наповнена Божою любов’ю, захищена краще, ніж той, хто сидить у бетонному доті з кулеметом. Любов виводить людину з-під удару Божого суду і робить її недосяжною для духовного знищення (Іс 33,16).
Чому мало «вчених» людей вірить Святому Письму? Брат Стефан висуває приголомшливе за своєю сміливістю твердження: «Тому що багато нерозсудливих людей взялося читати Святе Письмо і на свій лад перекручено тлумачити…» Багато самопроголошених проповідників без жодного здорового глузду починали вираховувати дати кінця світу, влаштовували на зібраннях емоційні істерики, транси та крики. Коли освічені люди, вчені чи лікарі дивилися на цей релігійний хаос, вони сприймали віру як темне, неписьменне марновірство та фанатизм. «Нерозсудливі» тлумачі просто огидили Біблію перед інтелектуалами, повністю викрививши чисту «дорогу Господню» (Іс 35,8). Стефан Бохонюк прямо вказує на конкретну причину, яка викликала сміх у вченого світу: «... Заглядають усе на небо і збираються ось-ось відлетіти туди». У 1930 році авіація та астрономія стрімко розвивалися. Науковці запускали перші дослідницькі ракети й вивчали космос. І коли на цьому тлі лідери баптистів чи п’ятидесятників серйозно проповідували бідним селянам, що вони ось-ось фізично полетять на хмарах у повітряний простір, а земля згорить, вчені люди не вірили в це. Ця містична «небесна втеча» (втеча від важкої реальності в мир ілюзій) виставляв християнство в очах науки як безглузду казку, що остаточно відвертало інтелегенцію від Бога. Щоб повернути Біблії її справжній інтелектуальний авторитет, Стефан Бохонюк формулює образ ідеального віруючого нового часу. Справжній християнин – це тверезий мислитель, який тримає в своєму розумі і серці Слово Боже і Закон Його, і при цьому уважно аналізує всі світові події, які відбуваються в політиці та в народах, щоб порівняти з Біблією і зробити правильні висновки (Пс 110,10). Тільки таке незалежне, практичне і розумне християнство здатне посоромити фальшиву мудрість світу цього (1Кор 1,19). Брат Стефан посилається на слова Ісуса про місію Святого Духа (Утішителя): «…засвідчить світові про правду, що Ісус Христос пішов до Отця Свого і більше не побачите Його» (Ін 16,10). Баптисти, адвентисти та п’ятидесятники того часу активно проповідували, що Ісус от-от фізично з’явиться у повітряному просторі, і Його можна буде побачити очима. Стефан Бохонюк називає це нерозумінням Святого Писання. Христос у Своєму тілі перейшов у духовний вимір, і земними, фізичними очима Його більше ніхто «не побачить». Тому всі намагання «заглядати на небо» у пошуках фігури Христа є марною тратою часу, яка відволікає людей від реального земного життя. Щоб остаточно закрити це питання, слуга Божий Стефан наводить три найсильніші цитати Нового Завіту: «Бога не бачив ніхто ніколи. Єдинордний Син, сущий у лоні Отця, Він явив» (Ін 1,18). А Апостол Павло стверджує, що: «Єдиний, Який має безсмертя і живе у неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може…» (1Тим 6,16). Намагатися побачити Бога чи Христа фізично в небі – це духовна сліпота. Бог є Дух, Він безмежний, і Його неможливо зафіксувати людським зором. Якщо Бога неможливо побачити на небі, то як Його взагалі впізнати? Брат Стефан Бохонюк дає геніальну відповідь через 1-ше Послання Іоана (4,12): «Якщо ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і любов Його досконала є в нас». Бога не треба шукати на хмарах чи малювати на іконах фарбами (Одкр 12,4). Бог стає видимим тоді, коли Його характер проявляється у вчинках людини. Коли член громади Стефана Бохонюка у волинському селі відмовлявся давати хабарі, ділився останнім хлібом із голодним сусідом, святив суботу й відмовлявся брати до рук зброю для вбивства – він ставав « живим відображенням» Творця. Тільки через таку практичну, нелицемірну Божу любов суспільство може реально побачити Бога. Єдиним доказом присутності Бога на землі є досконала братерська любов та справедливий суд серед людей. Продовжуючи, Стефан Бохонюк пише, що є одне важливе місце в Святому Писанні, через яке численні секти допускаються помилки, тому що не розуміють. Він ставить правильне питання, чому учні занепокоїлися й чому Ісус каже їм: «Нехай не тривожиться серце ваше»?. Брат Стефан розкриває дуже приземлену, людську мотивацію учнів Христа. Вони йшли за Ісусом не заради «польотів у космос». Вони щиро вірили, що Він «політичний» Месія, який вижене римських окупантів і «відновить Царство Ізраїлю». Стефан Бохонюк іронічно зазначає: «учні вже подумки ділили портфелі, мріючи стати «міністрами» в новому уряді, сидіти по праву й ліву сторону від престолу. І раптом Христос каже їм: «Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, - «Куди Я йду, ви не можете прийти» (Ін 13,33). Учні моментально знітилися й подумали: «Не туди ми потрапили». Усе їхнє уявлення про швидку політичну кар’єру та земне панування рухнуло в одну мить. Саме у цей момент розпачу Ісус починає їх заспокоювати й каже знамениту фразу: «В домі Отця Мого осель багато… Я йду приготувати місце вам» (Ін 14,2). Слуга Божий Стефан наголошує, що багато тогочасних волинських проповідників повністю перекрутили цей текст. Вони малювали селянам картинки, ніби «оселі» - це буквальні кришталеві чи золоті палаци на якійсь далекій планеті в небі, куди віруючі скоро полетять. Христос не будує хмарочоси в космосі. Стефан Бохонюк дає зрозуміти, що «Дім Отця» - це духовна архітектура, це та сама оновлена Церква, справедливий Божий устрій на землі (Мф 6,10). «Приготувати місце» - означало пройти через смерть, воскресіння та зішестя Святого Духа, щоб відкрити для людей можливість духовно переродитися й стати частиною цього Нового Ладу (Царства Божого на землі). Цей аналіз брата Стефана б’є по очікуваннях багатьох тогочасних віруючих. Люди на Волині в ті часи часто йшли в євангельські секти з тих самих причин, що й перші учні. Бідні селяни шукали швидкого, егоїстичного порятунку від злиднів Великої депресії чи польського гніту. Проповідники обіцяли їм: «Тут ви бідні, але на небі у вас будуть золоті оселі!». Стефан Бохонюк каже: це такий самий самообман, як і мрії майбутніх Апостолів про крісла міністрів. Бог не підтримує егоїстичні людські плани. Його Слово правдиве, і Його діла – правильні: Він очищає розум людини від користолюбства, щоб вона почала будувати чесне життя за Десятьма Заповідями тут, на землі, а не чекати магічного комфорту в небі (Пс 110,10; Мф 6,10).
Брат Стефан прямо звертається до своїх опонентів: «Тому ви, баптисти, євангелисти, адвентисти, п’ятидесятники … нічого не хочете робити на землі для відновлення Царства Божого». Наприкінці 1920-х і на початку 1930-х років, коли Волинь задихалася від безробіття та податкового гніту, проповідники вчили людей чекати швидкого польоту на хмари. Стефан Бохонюк називає таку теологію духовним дезертирством. Поки лідери сект малюють ілюзорні оселі в космосі, реальна земля залишається під владою корупції, хабарів у судах та військової істерії. Справжнє християнство – це не пасивне чекання, а радикальна праця з очищення й оновлення людини (суспільства) прямо тут і зараз. Слуга Божий Стефан нагадує вірш: «Дух Святий засвідчить світові про гріх, про правду і про суд». Дух Божий діє не через транси чи емоційні поклоніння на зібраннях, а через серце, совість і оновлений розум людини. Дух викриває корупцію політиків («гріх»), показує еталон ідеального характеру Христа («правду») і проголошує неминучий крах «звірячого устрою» («суд»). Щоб пояснити, з ким і чим насправді треба боротися Стефан Бохонюк цитує Ефесян (6,12): «Бо наша боротьба не проти плоті і крові, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф 6,12). Істинні християни не воювали з конкретними людьми, поліцейськими чи суддями. Вони воювали проти системи обману та «звірячих устроїв» управління – проти капіталістичного визиску, більшовицької люті та релігійного бізнесу «паспортного духовенства». Брат Стефан дає настанову істинним християнам: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, викривай, забороняй…» (2Тим 4,2). Ось що повинні робити діти Божі, які мають Духа Божого: «потрібно загороджувати вуста будь-якій неправді, будь-якому невігластву і будь-якій брехні, якої тепер особливо багато». Коли світ заполонили фальшиві обіцянки політиків та дешеві заклики релігійних лідерів, діти Божі мали безстрашно відкривати Біблію, і за допомогою Істини розкривати і розбивати всі маніпуляції старого світу (Іс 8,20). Правда – це єдина зброя, яка здатна зупинити невігластво і брехню. Діти Божі не ховаються в мовчазному підпіллі. Їхня місія – бути голосом Божої правди, який вчасно і невчасно загороджує вуста релігійній та політичній брехні, готуючи землю до вічного Царства Божого (Мф 6,10). Слуга Божий Стефан дає чітку вказівку: « тепер кричать багато про мир, - діти Божі повинні підняти голос свій, що ті, хто волає про мир, не зроблять його…» (Іс 57, 21). На той час світова преса та дипломати Ліги Націй активно святкували набуття чинності Пакту Бріана-Келлога про заборону війни. Проте Стефан Бохонюк закликає християн не купуватися на цю медійну ілюзію. Неможливо побудувати мир на папері, якщо всередині держав панує «любов диявольська» - соціальна несправедливість, корупція в судах та здирництво податків із бідних. Він цитує Пророка Ісаю: «Немає миру нечестивим, - говорить Бог мій» (Іс 57,21). Системи, побудовані на гордості, приречені закінчити новою військово катастрофою, попри всі гучні гасла їхніх лідерів. Щоб підтвердити марність людської законотворчості та планів (як плани Доуса чи Юнга, які тоді палко обговорювалися), брат Стефан посилається на Ісаю (44,25-26): Бог є Тим, Хто «робить нікчемними знамення лжепророків і виявляє безумство чарівників, мудреців проганяє назад і знання їхнє робить дурістю, Який утверджує слово раба Свого і здійснюється висловлювання Своїх посланців…» (Іс 44,25-26) – тобто підтверджує точність біблійних пророцтв. Стефан Бохонюк робить застереження стосовно віровизнання великих протестантських церков: «Бог не сказав, що Я прийду і візьму вас.». Замість того, щоб евакуювати людей у космос, Творець діє кардинально навпаки. Слуга Божий Стефан цитує 2 Коринфян (6,16-17): «…Оселюся в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом». План Бога полягає в тому, щоб Своїм Духом вселитися у серця людей з очищеною совістю, які виконують Його Закон і Його Заповіді. Бог повертається на землю через життя і характер Свого очищенного і оновленого народу. Небо - небо Господеві, а «землю Він дав синам людським» (Пс 113,24). «Блаженні покірні, вони успадкують землю». Земля дана людям для будівництва Царства Божого! (Мф 6,10). Амінь.
Сестра Олена Вересень 2026 року