Стефан Бохонюк розпочинає альманах грізним пророцтвом Єремії: «Так говорить Господь Саваоф: ось біда піде від народу до народу, і великий вихор здійметься від країв землі» (Єр 25,32). На початку 1930 року світ охопила хвиля безробіття та масових демонстрацій. Наприклад, 6 березня 1930 року пройшов Всесвітній день безробітних із масштабними страйками та сутичками у США, Європі та на польській Волині. Цей «великий вихор, що йде від народу до народу», - не метафора, а реальні заголовки тогочасних газет. Брат Стефан формулює дивовижне визначення: «Яка щаслива та людина, що читає Вічну Історію (Біблію), читає і розуміє прочитане». Замість терміна «Святе Письмо» Стефан Бохонюк використовує поняття «Вічна історія». Біблія – це не збірка вигаданих казок, а правдива Книга Життя, де минуле, теперішнє і майбутнє міцно пов’язані єдиним Божим планом. Людина, яка розуміє цей Божий план, «вельми радіє» і не панікує перед кризою, бо бачить логіку подій власного часу (Мф 24,33). Слуга Божий Стефан пропонує сміливе тлумачення слів Пророка Єремії: «великий вихор здійметься від країв землі (трудящі всього світу). Від них і стається великий вихор (шум, революція, страйки і таке інше)». Тут ми бачимо, «краї землі» - це не географічні кордони, а соціальні низи, прості бідні трудящі люди, яких капіталістичний устрій виштовхнув на узбіччя життя (Одкр 13,18). «Вихор» - це не ураган у природі, а масові страйки й соціальні революції, які піднімаються знизу як реакція на гніт влади (Соф 1,16). Навіщо Творець допускає такий соціальний хаос? Стефан Бохонюк відповідає прямо: «Для того, щоб покарати несправедливих вождів народних і лжевчителів». Бог використовує обурення знедоленого народу як інструмент суду над елітою, яка втратила міру в розкошах. Брат Стефан цитує Пророка Ісаю 2,12: «Бо гряде день Господа Саваофа на все горде й зарозуміле і на все звеличене, - і воно буде принижене». Це суворе попередження чиновникам міжвоєнної Польщі (режиму Санації) та «паспортному духовенству»: їхня пиха, куплені суди й гніт селян будуть знесені цією народною бурею, оскільки Бог завжди стоїть на боці пригнічених (Іс 57,15),
Далі Стефан Бохонюк фіксує трагічний підсумок історії: «Уже минає майже 2000 років… До сьогодні багато людей себе називають тим самим Іменем, але йдуть зовсім іншим шляхом…». Минуло два тисячоліття з моменту місії Христа, Який приніс людям чіткий орієнтир – Світло, Істину та Життя (Ін 14,6). Сьогодні мільйони людей та великі організації гордо називають себе «християнами», але їхня реальна поведінка не має нічого спільного з Ісусом Христом. Замість Його Світла, вони ведуть людство у темряву ненависті, війн та злиднів, замінивши Божу правду на власну вигідну брехню (Соф 1,16; Одкр 13,18). Слуга Божий Стефан протиставляє два абсолютно різні підходи до віри: «Ісус Сам Собою все нам показав, а ці звані показують нам у різних мертвих фігурах і театрально артистично». Під «мертвими фігурами» ми розуміємо ікони, статуї, розп’яття та релігійні пам’ятники, якими традиційні церкви заставили свої храми. Це є порушенням другої заповіді «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі;» (Вих 20,4). Люди почали молитися німому дереву, металу чи каменю, замість того, щоб відображати собою живий характер Ісуса Христа. Брат Стефан критикує пишні церковні богослужіння, літургії, процесії та ритуали, називаючи їх театром. Священники у золотих рясах поводяться як актори («театрально артистично»), перетворюючи глибоку внутрішню віру на видовище для залучення мас та збору грошей. Відмова істинних християн (як в громаді одновірців Стефана Бохонюка) від ікон, недільних богослужінь на користь суботи та засудження релігійного бізнесу викликали шалену лють у місцевого православного та католицького духовенства. Слуга Божий Стефан зазначає: замість того, щоб подивитися на власні гріхи, ці «артисти у рясах» злостяться і цькують простих істинних християн, які на ділі виконують Закон Божий (Пс 110,10).
Далі Стефан Бохонюк робить приголомшливий за своєю сміливістю та історичною точністю висновок. Він аналізує криваві релігійні репресії СРСР (які якраз досягли свого піку на початку 1930 року під час сталінського «штурму небес»). Брат Стефан складає повний каталог релігійних споруд, які більшовики масово закривали та оскверняли: «із православних храмів, католицьких костелів, єврейських синагог, німецьких кірх і татарських мечетей наробили театрів». Через радянсько-польський кордон до Волині щодня доходили страшні чутки. СРСР у цей час закривав тисячі культових споруд усіх конфесій без винятку. Більшовики зривали дзвони, палили ікони, а самі будівлі дійсно перебудовували під клуби, склади, антирелігійні музеї та кінотеатри/театри. Тогочасна польська преса та офіційне духовенство Волині через це без упину «ремствували, озлоблювалися та протестували», вимагаючи відплати та війни з СРСР (Іс 57,21). Стефан Бохонюк задає духовним лідерам гостре питання: «чи не самі наставники і вчителі тих церков показали собою такий приклад?» І сам відповідає: «Так, саме так…». Він доводить, що перетворення храмів на театри радянською владою – це не випадковість, а глибокий, закономірний й повчальний задум Божий (Його суд). Офіційне духовенство (і православне, і католицьке) ще за часів царизму саме перетворило служіння Богу на пишний театральний спектакль із золотими декораціями та артистичними виступами (Одкр 13,18). Вони грали ролі святих, але грабували бідних селян і благословляли війни. Більшовики лише юридично довершили те, що церкви вже давно зробили духовно: прибрали релігійну вивіску і відкрили в цих стінах справжній світський театр. Слуга Божий Стефан посилається на закон сіяння та жнив (Гал 6,7): «Що сіяли, те і пожинають». Століттями офіційні релігії сіяли обман, корупцію та підтримували владу «звірячих устроїв». Тому Бог судить не якусь одну «неправильну» церкву, а всю світову релігійну систему, яка зрадила Його Закон заради капіталу та «правлячого кола» (Одкр 13,18; Рим 3,20). І тепер, коли ця система рухнула, вони отримали закономірну відплату.
Стефан Бохонюк , поклавшись на свою глибоку проникливість і чітке пророче відання (знання) пише далі: «Сіяли вітер і пожинають бурю. А чи думаєте ви, правителі і вожді народні, і різні вчителі, що тут так не буде? Так само буде і тут…». Це є прямим і надзвичайно сміливим пророчим попередженням міжвоєнній Польщі та всім світовим урядам. Брат Стефан відверто попереджає: нищення церков більшовиками – це не випадкова подія в межах СРСР, а початок великого краху світових систем «звірячого устрою». Це початок того самого «великого землетрусу», який з часом мав перекинутися на капіталістичний Захід і переформатувати всю карту світу. Він кидає жорсткий докір тогочасній польській еліті та духовенству Волині: «… Так само буде і тут, і скрізь по всій землі». Польська влада Санації та офіційні церкви почувалися у безпеці за мурами держави, зверхньо споглядаючи на жахи більшовизму за кордоном. Стефан Бохонюк зриває цей спокій. Він прямо каже, якщо польські пани, судді та єпископи продовжують «сіяти вітер», тобто обирати бідних селян податками, чинити несправедливі суди та готуватися до війни – їх спіткає така ж сама «буря», що й російську еліту (Соф 1,16; Іс 57,21). Історія підтвердила його слова з лячною точністю: менш ніж за десять років, у 1939 році, ця польська державна система рухне за лічені дні. Щоб показати масштаб майбутніх подій, слуга Божий Стефан цитує двох Пророків: Аггея 2,6-7: «… ще раз, і це буде скоро, Я потрясу небо і землю, море і сушу, і потрясу всі народи, і прийде Бажаний усіма народами, і наповню дім цей славою, говорить Господь Саваоф» (Мф 6,10). Стефан Бохонюк пояснює, що Велика депресія та войовничі настрої 1930 року – це і є те саме глобальне Боже «потрясіння» людських царств, яке очищує планету для земного Царства Христа. Ісая 8,22: «Але не завжди буде морок там, де тепер він загуснув». Пророк Ісая описує стан суспільства, яке відкинуло Заповіді Божі: «І глянуть угору, і подивляться на землю; і ось – горе і морок, густа пітьма, і будуть скинуті у пітьму…». Пророк малює страшну картину життя людей, які забули і відкинули Божий Закон і потрапили в полон темряви та горя. Це пророцтво дивовижно точно описувало ситуацію початку 1930-х років. Замість того, щоб будувати християнський мир і триматися Закону Божого, європейські держави кинулися шалено озброюватися. Наприклад: тогочасний уряд Польщі витрачав на армію та озброєння понад третину всього свого бюджету, тоді як волинські села потопали у злиднях. Ще один приклад: саме у 1930 році Франція розпочала будівництво гігантської оборонної лінії Мажино, витрачаючи мільярди на бетонні бункери та гармати замість допомоги знедоленим людям під час Великої депресії. Брат Стефан використовує колоритну народну приказку: «Мало не всі чуже бачать під лісом, а свого не бачать під носом». Державні та церковні лідери у Варшаві та Луцьку без упину критикували радянських атеїстів за закриття храмів, виставляючи себе «святими захисниками віри». Проте вони були сліпими до власних гріхів. Вони не помічали, що їхня власна корупція, розкоші, егоїзм та насилля над бідними трудящими людьми є точно таким самим гріхом перед Богом (Рим 3,20). Слуга Божий Стефан закликає їх: «Краще судіть себе самих, то не будете засуджені». Він пише далі: «Бог наш почав робити діло на землі… Він ні з ким не радиться». Політики та банкіри 1930 року думали, що за допомогою Ліги Націй, конференцій чи фінансових планів вони зможуть врятувати старий капіталістичний світ (Іс 57,21). Стефан Бохонюк говорить: Бог не збирається радитися з вашими міністрами. Усі Божі пророцтва збуваються крок за кроком. Жорстока система людської влади («звірячий устрій») буде зруйнована дощенту, хоч би як сильно тогочасні правителі трималися за свої крісла.
Продовжуючи, брат Стефан виносить суворий вирок сучасній йому епосі: «Всі великі теперішні досягнення, вся техніка, культура, наука і мистецтво без духовної моральності ні до чого не придатні». Він не виступає проти науки чи прогресу як таких. Проте Стефан Бохонюк зауважує, що залізниці, радіомовлення, авіація чи заводи 1930 року стають марними і навіть смертоносними, якщо люди, які ними володіють позбавлені духовної моральності та любові Божої до ближнього. Технічний прогрес без Божого Закону стає смертельною небезпекою. Без виконання Десяти Заповідей нові винаходи перетворюються на зброю (як у часи до Потопу) для масового вбивства, а вся людська культура – на пусту акторську фальш. Як ми пам’ятаємо (з попередніх альманахів), у цей час на Волині еліта ходила до театрів та кінотеатрів, але за цією зовнішньою «культурною» вивіскою ми бачимо моральну духовну пустку, яка не рятувала світ від гріха. Далі слуга Божий Стефан прямо вказує на інтелектуальне коріння тогочасного світового хаосу: «Люди відкинули Книгу Життя … а начиталися різних Марксів, Дарвіних і подібних до них». З одного боку радянського кордону марксизм став державною релігією, яка виправдовувала репресії та погром церков «науковим атеїзмом». З іншого боку, соціал-дарвінізм (ідея «виживання найсильнішого») використовувався європейськими імперіалістами для виправдання гонки озброєнь та експлуатації бідних. Особливо звертає на себе увагу надзвичайно глибока й толерантна (повага до чужих протилежних думок) фраза Стефана Бохонюка: «Це можна було читати, але Біблію не відкидати». Він каже, що помилка людства не в тому, що воно прочитало Маркса чи Дарвіна, а в тому, що воно підняло їхні теорії вище за вічні моральні (духовні) принципи Біблії. Світська наука мала б доповнювати духовність, а не знищувати її. Попри суворий діагноз, який брат Стефан ставить тогочасному світові, у його словах завжди залишається місце для великої Божої надії. Він звертається до Послання Апостола Павла до Римлян (3,23) і наголошує на дуже важливій істині: перед Богом усі люди рівні у своїх гріхах. Фраза про те, що «всі позбавлені слави Божої … і всі будуть помилувані», яскраво показує, що Стефан Бохонюк не ділить людство на «біле і чорне», на бездоганних святих та остаточно засуджених грішників. Абсолютно всі людські системи зробили фатальну помилку і зайшли у глухий кут. І зажерливі капіталісти на Заході, і безбожні більшовики на Сході однаково згрішили, відкинувши Божий Закон. Але саме в цій «рівності перед гріхом» слуга Божий Стефан бачить неймовірну втіху: оскільки помилилися всі, то й шанс на Боже милосердя та порятунок відкритий для кожної людини, яка щиро покається. Цитуючи Ефесян (2,8-9): «…, щоб ніхто не хвалився», Стефан Бохонюк нагадує, що майбутнє Царство Боже на землі не буде здобутком людських зусиль (Мф 6,10). Жодна церква чи партія не зможе похвалитися, що «сама побудувала ідеальний світ». Це буде виключно милосердний дар Творця, Який через «переплавку третьої частини» очистить людство від панування «звірячого устрою» з його егоїзмом і насиллям. Посилання на часи праведного Ноя та слова Пророка Ісаї (1,9) допомагають зрозуміти, яку саме історичну місію покладає Стефан Бохонюк на свою громаду одновірців. Згадуючи Ноя, він проводить чітку паралель: як колись серед усесвітньої розпусти та зла лише одна маленька родина зберегла віру та благочестя і врятувала людство, так і тепер посеред світового хаосу має залишитися духовне зерно. А цитата з Ісаї про те, що «якби Господь не залишив нам останок, то ми уподібнилися Содому і Гоморрі» (Іс 1,9), остаточно закріплює цю думку. Поки великі імперії, світові правителі та могутні релігійні союзи ведуть запеклу боротьбу за гроші, владу та зброю, прості, часто неписьменні селяни Волині роблять найбільшу справу на планеті. Вони не втручаються в політику, але своїм чистим життям, молитвою та вірності Десяти Заповідям тримають на власних плечах увесь моральний лад землі. Ця невелика євангельська громада (Богушівсько-Вічинська община євангельських християн) («мале стадо») стає тим самим біблійним «залишком», який рятує світ від остаточної духовної загибелі та готує людство до нового, праведного життя під Христовим правлінням (Дан 7,27; Зах 13,9).
Далі брат Стефан критикує релігійних діячів своєї епохи: «Багато дотеперішніх проповідників, книгонош і різних інших, які самі не розуміють того, що читають, а інших навчають…». На Волині у цей час вирував справжній бум протестантської літератури. Книгоноші (колпортери) баптистів, адвентистів та євангелистів ходили від села до села, масово поширюючи брошури та трактати. Вони механічно розносили релігійну літературу, але самі не розуміли Божого задуму і не бачили правди. Через це вони «ввели в оману» тисячі бідних селян, які шукали розради в часи Великої депресії. Стефан Бохонюк бере головну тезу своїх опонентів і доводить її до логічного абсурду: «… якщо, за їхнім ученням, небо згорнеться в сувій, а земля і все на ній згорить, то на яке ж небо вони будуть узяті?» Слуга Божий Стефан ловить проповідників на слові. Якщо вони буквально тлумачать пророцтва про те, що земля згорить, а матеріальне небо згорнеться, то де саме в космосі вони збираються жити? Адже людське тіло та нове справедливе суспільство не можуть існувати в порожнечі – їм обов’язково потрібне реальне земне життя. Щоб розвіяти будь-які сумніви, Стефан Бохонюк звертається до знаменитої розмови учнів із Христом на Елеонській горі: «…яка би потреба була учнів Христових питати: «Яка ознака Твого пришестя (присутності) і кінця віку…» (Мф 24,3). Брат Стефан знову дає своє блискуче пояснення біблійного терміну: «Кінець віку» - це «кінець цього несправедливого ладу чи систем несправедливих управлінь». Він задає своїм релігійним супротивникам влучне і суворе питання: якщо план Бога дійсно полягав у тому, щоб просто забрати віруючих на небо, навіщо тоді Христу було детально розписувати ознаки останніх днів і застерігати: «Бережіться, щоб хто не спокусив вас…»? (Мф 24,4). Якби порятунок був автоматичною евакуацією в космос, Ісус би просто сказав: «Не хвилюйтесь ні про що, Я прилечу на хмарах і заберу вас». Але Ісус Христос натомість попереджає про велику небезпеку релігійного обману. Це означає, що останні дні – це час важкого морального випробування прямо тут, на землі, де тисячі фальшивих проповідників («лжехристів») під Його іменем будуть маніпулювати свідомістю людей, пропонуючи їм пасивне очікування, замість праці над своїм характером, розумом та серцем (Мф 24,5). Стефан Бохонюк формулює чітке правило вивчення та дослідження Святого Письма: «Не можна брати один вірш із Святого Письма і хибно тлумачити по-своєму…». Великі протестантські общини Волині виривали окремі поетичні фрази про «хмари» чи «небо» і будували на них цілі фантастичні доктрини. Справжнє ж пророче знання відкривається лише тим, хто приймає Біблію як єдиний і непорушний Закон Життя, та підтверджує свою віру ділом – виконанням Десяти Заповідей (Пс 110,10). Посилання на Псалом 24,14 та на Втор 29,29 доводять, що Таємниця Божа відкривається не вченим богословам та професорам теології, а богобоязливим людям із чистим серцем, які мужньо проходять через життєві випробування та духовне очищення (Зах 13,9). Раніше в №1 за 1930 рік брат Стефан писав, що особисте одкровення про «великі переміни в світі» прийшло до нього в жовтні 1911 року. Тепер він фіксує, що практичне формування його «маленької спільноти» на Волині розпочалося у 1914 році – якраз у момент вибуху Першої світової війни. Коли стара Російська імперія гнала мільйони людей на фронт під патріотичними та церковними гаслами, громада одновірців Стефана Бохонюка рішуче відмовлялася брати до рук зброю. Вони обрали щлях миру, святкування суботи та повернення до чистого Закону Божого, відкрито ставши проти жорстокої системи людської влади.
Продовжуючи, слуга Божий Стефан показує різницю між «покликаними» (тими, хто просто ходить до великих протестантських общин) та «обраними» (Зах 13,9). Він цитує слова Христа: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо не притягне його Отець мій Небесний…» (Ін 6,44). Ніхто не може назватися слугою Бога просто через прагнення до людської слави чи бажанні заробити на релігії. Справжня зміна душі – це надприродна милість Бога Отця. Він Сам оновлює людське серце та визволяє його з-під влади бездушної системи «звірячого устрою» і притягує («кличе») до служіння (Ін 6,44; 2 Кор 6,16).
Стефан Бохонюк звертається до дивовижного пророчого образу з 10-го розділу Одкровення, де Пророк Іоан мусить з’їсти розкриту книгу. Він переносить цю біблійну подію на реальне життя та духовний шлях своєї громади (Зах 13,9). «Солодка, як мед в устах»: Коли людина вперше відкриває для себе істинне пророче знання і дізнається, що земля не згорить, а на ній буде встановлено праведне Царство Любові і Справедливості – це приносить їй неймовірну радість і духовну насолоду (Мф 6,10; Лк 4,16). «Гірко у череві (в житті – С. Б.) – це найважливіше авторське уточнення брата Стефана. Він пояснює цей біблійний образ дуже приземлено й просто: «черево» - це наше щоденне життя. Коли людина не просто читає Біблію, а починає жити за нею – відмовляється від зброї, не дає хабарів, не втручається в брудну політику і святить суботу – її життя стає «гірким». Чому? Бо тогочасне суспільство, чиновники та священники, починають її цькувати, а інші дивляться як на чужу (не від світу цього) людину. Це та висока ціна, яку доводиться платити за вірність Божому Закону. Слуга Божий Стефан пише далі: «Тобі належить знову пророкувати про народи, племена, і людей і царів багатьох» (Одкр 10,11). Отримання офіційної реєстрації в серпні 1929 року члени Богушівсько-Вічинської общини євангельських християн сприйняли не як дозвіл «мирно сидіти по хатам». Це було розв’язанням рук для виконання наказу «знову пророкувати» (Одкр 10,11). Поки перші дві частини світу (капіталісти та більшовики) б’ються за владу у вирвах Великої депресії, а протестантські секти заглядають у небо, вони безстрашно свідчать правителям та урядам про неминучу згубу їхнього ладу й близкість земного Царства Христа (Соф 1,16; Одкр 13,18; Мф 6,10).
Продовжуюч, Стефан Бохонюк бере за основу суворе риторичне запитання Христа: «Та Син Людський, як прийде, чи знайде Він віру на землі? (Лк 18,8). Якщо Ісус чітко говорив, що перед Його приходом правдива віра на землі буде величезною рідкістю (майже зникне), то звідки беруться ці гігантські цифри, якими хваляться релігійні союзи? Брат Стефан наводить конкретні цифри з власних спогадів, що робить цей фрагмент статті безцінним історичним документом. Він згадує (1921 рік) розмову з адвентистським проповідником, який хвалився цифрою у 170 000 членів. Стефан Бохонюк іронізує, що ця цифра навіть перевищує відоме символічне число обраних із Книги Одкровення – 144 000 (Одкр 14,1). Адвентисти вірили, що саме їх заберуть на небо, а земля згорить. Проте брат Стефан констатує: «в сподіванні своєму вони помилилися і розкаятися все-таки не бажають». Вони відмовляються «з’їсти книгу» (Одкр 10,10) – тобто прийняти гірку правду про те, що їхня доктрина про спалення землі є помилковою. Потім брат Стефан згадує (1924 рік) баптистське зібрання у Луцьку, де проповідник заявляв про 12 000 баптистів у межах тогочасної Польщі. Якщо додати сюди мільйони православних, католиків та інші конфесії, то земля нібито «кишить» віруючими. Але слуга Божий Стефан називає ці цифри обманом. Великі церкви просто підмінили справжню істинну віру. Справжня віра Христа вимагає від людини конкретних діл та життя за Десятьма Заповідями (Пс 110,10; Мф 5,44). А проповідники замість цього придумали легку й привабливу казку про те, що віряни скоро просто полетять на небо, а всі проблеми разом із землею згорять. Коли прийде Божий суд, він змиє всю фальшиву віру і на землі настане справжній Божий лад.
Стефан Бохонюк посилається на класичне визначення віри Апостолом Павлом: «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр 11,1). Віра – це не просто «почуття чи емоції» та походи на великі церковні збори. Справжня віра – це чітке знання Божого плану з Біблії. Віруюча людина схожа на того, хто отримав офіційний документ на спадщину: вона ще не бачить свого багатства, але на сто відсотків упевнена, що отримає його, бо так обіцяв Бог (Євр 11,1). Брат Стефан Бохонюк пише, що їхня «маленька спільнота» чітко бачить настання «Дня помсти і відплати», настання «Великого Дня Господнього». Він наводить два чіткі докази цього: Масова поява «лжепророків», які «відкидають Заповіді Божі і явлення Христа в тілі, що проповідують Царство Боже на небі». Слуга Божий Стефан вкотре нагадує, що проповідь про спалення землі та втечу в космос – це духовна сліпота, яка скасовує обов’язок людини жити за Десятьма Заповідями тут і зараз на землі (Пс 110,10; Мф 6,10). Другий доказ: «Суду і правди на всій землі немає» (Іс 59,14). Це прямий і реальний доказ жахів Великої депресії на Волині. Суди міжвоєнної Польщі були корумпованими, багатії купували вироки, а бідні трудящі люди не могли знайти правового захисту від насилля та податкового гніту.
Далі Стефан Бохонюк пише: «Ми хочемо нагадати, як потрібно читати Біблію і мудрішати». Він ділиться головним правилом своєї наставницької школи – методом всебічного тематичного аналізу ( дедуктивний підхід до вивчення Святого Письма, який полягає в систематичному простежуванні, зборі та аналізі конкретної теми (ідеї, доктрини чи поняття) крізь усі 66 книг Біблії). На відміну від послідовного читання (вірш за віршем), цей метод збирає розкидані біблійні істини як «перлини», об’єднуючи їх у цілісну картину для формування глибокого теологічного або практичного висновку (Мф 24,33). Не можна брати один вірш про «вогонь з неба» і лякати ним людей. Наприклад, для того щоб зрозуміти таку фундаментальну тему, як Суд Божий, «треба дослідити й проаналізувати багато місць, і тільки тоді можна робити висновки». Ось деякі місця з Писання, які наводить брат Стефан. Ісая 5,16 – «Господь Саваоф звеличиться у суді…» . Це не якась далека «небесна кара», а відновлення справедливості і Божого порядку на землі (Мф 6,10). Господь приготував для суду престіл Свій (Див.: Пс 9,8-9; 95,13; 97,9). «Правосуддя і справедливість – основа Престолу Твого» (Пс 88,15). Втор 1,17: «Не зважайте на особи на суді… бо суд – діло Боже». Справжній Божий суд абсолютно рівний для кожної людини – від маленького бідного селянина до великого зажерливого магната. Далі брат Стефан посилається на 2 Тим 4,1 про те, що Христос «буде судити живих і мертвих у явленні Його і в Царстві Його». Слуга Божий Стефан ставить чітке питання: «Що це таке – явлення Його? – і відповідає словами Самого Ісуса: «Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я у вас» (Ін 14,20); «Хто любить Мене, той слово Моє збереже … і Ми прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього (Ін 14,20-23). Друге пришестя Христа – це не космічний політ фізичного тіла Ісуса з неба на землю. Явлення Христа – це Його повне духовне вселення в очищену плоть (тіло) та серце оновленої людини (2Кор 6,16). Живі люди совісті та праведності Божої стають Його видимим тілом на землі (2Кор 6,16). Христос обіцяв Своїм учням, що вони «сядуть на престолах судити дванадцять племен Ізраїлевих», тобто «Учні Христові судитимуть світ» (Мф 19,28; Лк 22,30).
Процес пізнання Суду Божого починається з того, коли людина через Біблію спочатку здійснює «суд над собою» — виправляє власне життя, вириває зі свого серця егоїзм і жадібність. Лише пройшовши цей внутрішній суд совісті, людина отримує духовний імунітет і здатність бачити Божу справедливість у масштабах світу.
Підсумовуючи робимо висновок, що Суд Божий — це не одномоментна подія далекого майбутнього а історичний процес, який постійно супроводжує нас, визначаючи степінь виконання нами Божих заповідей та здобуття нами Божих благословінь. Катаклізми, кризи, війни та суспільні потрясіння є прямими ухвалами цього суду.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк застосовує дуже влучні і гострі слова до різних «тлумачів»: «… різні проповідники, наймані агенти розмаїтних сект і спільнот, що з’явилися до 1914 року». У міжвоєнний період великі американські та європейські баптистські й адвентистські союзи фінансували своїх місіонерів на Волині. Саме ці люди були «найманими агентами» - релігійними кар’єристами, які отримували зарплату за поширення вигідних доктрин, що заколисували розум бідних селян. Брат Стефан знову проводить чітку межу. Всі ці великі конфесії з’явилися до 1914 року, тобто вони є плодом старого, докризового «звірячого устрою». Натомість його громада одновірців, яка народжувалася з 1914 року (як він писав вище), є абсолютно новим пророчим рухом, очищеним у вогні світових катастроф (Зах 13,9). Стефан Бохонюк далі ставить руба запитання: «Невже Господь … не виконавши Своїх сердечних намірів, буде забирати Свою Церкву на небо?». У Біблії Бог через Пророків дав велику кількість обітниць: що на землі зникне бідність, корупція судів, податковий гніт, насильство і війни, що люди перекують мечі на рала і встановиться Божий справедливий мир на землі (Мих 4,3; Рим 3,20). Якщо б Бог просто спалив планету Земля і забрав віруючих у космос, ці обітниці залишилися б не виконаними. Політики, капіталісти та тирани («правляче коло») вийшли б переможцями, адже їхній злий «звірячий устрій» так і не був би знищений на ділі (Одкр 13,18). Але Бог – вірний у Своєму слові, Він доведе Свою справу, Свій План до кінця і встановить справедливий порядок на землі (Мф 6,10). Посилання на Псалом 9,17 дає нам чітке розуміння того «кінця світу», який вже має людство. Капіталісти, політикани, банкіри та різні любителі зброї та воєн у своїй гонці за наживою, владою створюють такі заплутані й агресивні системи, які в підсумку самі ж їх і знищать. Нечестиві заплутуються у власних законах, судах та військових планах, звільняючи землю для Царства Христа (Зах 13,8).
Брат Стефан пише: «Хоч, ви всі, проповідники, мене ненавидите і нехтуєте мною, але я все-таки прошу … досліджуйте себе уважно…». На той час громада Стефана Бохонюка стала серйозним конкурентом для баптистів, адвентистів та п’ятидесятників на Волині. Прості трудящі люди йшли до неї не за емоційними шоу чи за красивими журналами. Вони прагнули Божої істини, Божих знань і Божої любові, які були присутні в цій громаді. У відповідь офіційні пастори Луцька та інших міст оголосили йому війну, називаючи його єретиком та «нехтуючи» ним через його селянське походження. Проте слуга Божий Стефан діє в дусі Нагірної проповіді Ісуса Христа – замість того, щоб озлобитися, він знову закликає своїх ворогів до спасіння через дослідження себе і Слова Божого (Мф 5,44). Він виносить суворий вирок конфесійним лідерам і їхнім справам: «… вся ваша віра і надія не здійсниться, ви будете осоромлені, позаяк усі ваші діла згорять цього Дня…».
Стефан Бохонюк дуже яскраво і тонко тлумачить улюблену догму протестантів про «спалення землі». Він каже: у Великий День Господній згорить не фізична планета, природа чи людські хати. Згорять ваші релігійні діла – ваші фальшиві статути, ваші тисячні фальшиві статистики, ваші конфесійні паркани й паперові доктрини (Соф 1,16; Одкр 13,18). Божий вогонь і Боже Світло оголить реальний стан совісті і справ кожного проповідника. Брат Стефан використовує просту життєву ситуацію: «Коли схиблять, то невже не шукають дороги? Так, шукають і знаходять». Якщо людина заблукала в лісі чи на дорозі, її природна реакція – зупинитися, визнати помилку і почати шукати правильний шлях. Але релігійні лідери Волині поводяться всупереч здорового глузду. Навіть коли Стефан Бохонюк наочно, з цифрами й цитатами доводить їм, що вони заплуталися в Писанні, конфесійна гордість та страх втратити доходи («пишноти») заважають їм покаятися. Вони воліють упевнено йти в глухий кут, аніж визнати правоту простого проповідника із Богушівки (Одкр 13,18; Рим 3,20).
Слуга Божий Стефан завершує свій альманах, зверненням у стилі пророка Мойсея (Втор 30,15): «Я сьогодні ще пропоную вам Життя і смерть..». Він знову відкидає протестантські теорії про те, що для спасіння достатньо лише емоційно на зібраннях «прийняти Ісуса Христа в серце». Настанова його ясна і проста: дотримання Десяти Заповідей – це життя; ігнорування Закону – це мука і погибель (Пс 110,10). Не можна любити Бога і водночас порушувати четверту заповідь (суботу), підтримувати війни між державами чи обманювати бідних простих людей (Лк 4,16; Мф 5,44). Боже благословіння на тих, які бережуть завіт Його і пам’ятають Заповіді Його, щоб виконувати їх (Пс 102,17-18). Амінь.
Сестра Олена Вересень 2026 року