Лютневий альманах Стефана Бохонюка розпочинається посиланням на Книгу Плачу Єремії: «Коли неправдиво судять людину перед лицем Всевишнього, коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь?...» (Плач 3,35). Цей епіграф задає тон усьому альманаху. Брат Стефан від самого початку заявляє: будь-який соціальний чи судовий гніт, який чинить тогочасна польска влада або багатії проти бідних селян Волині, є злочином перед лицем Самого Бога. Жоден суддя чи політик не зможе сховати свої неправедні вчинки під ширмою державних законів, адже Божий Закон бачить кожну деталь їхнього злодіяння (Пс 110,10). Стефан Бохонюк показує страшний соціальний розкол між багатіями і бідними трудящими: «Одні не знають міри в розкошуванні, інші не знають межі стражданням…» Економічна криза вдарила по Волині дуже відчутно. Ціни на сільськогосподарську продукцію (зерно, худобу) впали, селяни опинилися на межі голоду й не могли сплачувати податки. Водночас міська еліта, великі землевласники та державні чиновники продовжували жити в паралельній реальності. Слуга Божий Стефан сміливо перераховує ці «радощі життя» тогочасної еліти та «всеможливих вчителів»: «втратили будь-яку міру в забаганках своїх, у розкошах різних,наїдках, напоях, модах, вбраннях, катаннях, гуляннях». Щоб краще уявити собі ці «забаганки і розкоші» багатіїв та відчути ті страждання, з якими жило волинське село звернемося до історії. Ось що вона говорить: «Наприкінці 1920-х і початку 1930-х років світське життя волинської еліти (урядовців, інтелегенції, заможних купців та землевласників) переживало справжній міжвоєнний розквіт. Після стабілізації кордонів у складі Другої Речі Посполитої (Польщі), великі міста Волині – насамперед Луцьк та Рівне – європеїзувалися, переймаючи столичну моду з Варшави та Парижа. Світські розваги та забаганки волинського бомонду тієї епохи можна поділити на кілька яскравих категорій: Італійські цукерні: Культовим місцем у Луцьку була цукерня італійця Цезаре Розаліні. Сюди еліта приходила не просто на каву, а на фірмові тістечка – «розалінки» та екзотичне морозиво. Модною забаганкою еліти стали так звані «молочарні» - стильні кафе з акцентом на високоякісну молочну продукцію, коктейлі та десерти. Жінки з вищого товариства організовували там благодійні зустрічі та затишні посиденьки на літніх терасах. Вечорами еліта переміщалася в ресторани при престижних готелях, де грали живі джазові оркестри, подавали дорогі вина та міцні напої. Технічний прогрес сформував також нові шляхетні забаганки – власні авто. Наприкінці 1920-х років володіння власним автомобілем на Волині вважалося верхом розкоші. Вулицями Луцька та Рівного починають курсувати поодинокі елітні автівки європейських та американських марок. На річці Стир у Луцьку з’являються перші приватні пасажирські пароплави. Орендувати такий 20-метровий пароплав для закритих пікніків на воді було улюбленою забавкою місцевого бомонду. Можна ще багато описати «забаганок» еліти (і про театри, кінематограф і «модні танці», і про заміські вілли та полювання). Але як же на тлі цієї розкоші жили бідні трудящі люди, які «не знають межі стражданням і нещастям своїм»? На тлі яскравого, європеїзованого життя міської еліти повсякдення бідного волинського селянства (переважно українського) було кардинально іншим і характеризувалося тотальною злиденністю, земельним голодом та соціальною ізоляцією. Поки у цукернях Луцька та Рівного подавали італійське морозиво, у селах за кілька десятків кілометрів від них панував глибокий дефіцит найнеобхіднішого. Земля на Волині була головним джерелом виживання, але українським селянам її катастрофічно бракувало. Понад 75% українських господарств на Волині були малоземельними (мали менше як 5 гектарів землі), а величезна частина з них володіла крихітними клаптиками – менше ніж 2 гектари. На такій площі прогодувати велику селянську родину було дуже важко. Ситуацію загострювала державна політика Варшави. Найкращі державні та конфісковані колишні царські землі влада безкоштовно або на пільгових умовах виділяла польським військовим та цивільним колоністам – осадникам. Бідний волинський селянин, який мав 1-2 гектари землі і не міг прогодувати дітей, приїзд чужинців, яким держава за безцінь або безкоштовно віддавала по 15-20 гектарів найкращих угідь, відчував колосальну несправедливость. Матеріальна бідність формувала вкрай аскетичний спосіб життя. Більшість бідняків жили в традиційних дерев’яних або мазаних хатах під солом’яною стріхою. Часто це були дводільні житла: хата та сіни, де взимку разом із людьми могла грітися молода худоба. Підлога була земляною (долівкою), яку час від часу підмазували глиною. Селяни майже не купували фабричного одягу чи взуття, які носила міська еліта. Одяг шили власноруч із грубого домотканого конопляного чи лляного полотна. Взимку носили саморобні кожухи та свитки. Багатодітні родини мали величезну проблему із взуттям. Поширеними були личаки (плетене з кори дерев взуття) або ж одні шкіряні чоботи на всю родину, які вдягали по черзі «на вихід» до церкви чи в містечко на базар. Харчування бідного селянина було простим і одноманітним. Основу раціону складали картопля («бульба»), житній хліб, борщ, куліш, капуста, кисле молоко та каші. М’ясо та сало бачили на столі лише на великі свята (Різдво, Великдень) або під час важких польових робіт (жнива). Сіль, цукор, сірники та гас коштували дорого через високі державні акцизи. Селяни економили на всьому: сірники розколювали навпіл ножем, щоб подвоїти їх кількість, а цукор вважався делікатесом - для хворих або дітей. Попри те, що польська влада відкривала школи, рівень писемності серед бідних селян, особливо старшого покоління, залишався низьким. Окрім того, розпочався процес «полонізації» - закривалися суто українські школи, що викликало спротив місцевого населення. Візит до лікаря у місті чи купівля ліків в аптеці були для бідняків недоступною розкішшю. Селяни переважно лікувалися народними методами (травами, заговорами), через що дитяча смертність від інфекційних хвороб (туберкульозу, тифу) залишалися високими. Світова економічна криза вдарила по волинському селу найболючіше. Ціни на сільгосппродукцію впали в декілька разів, тоді як ціни на промислові товари залишилися високими. Багато хто потрапляв у боргову кабалу до місцевих лихварів чи заможних господарів. Саме цей колосальний контраст між ситим, джазовим, розкішним життям Луцька чи Рівного та голодним, безправним існуванням українського селянства створив те глибоке соціальне й національне напруження, яке згодом, у роки Другої світової війни, вибухнуло трагічними подіями на Волині. Ось такий історичний відступ.

У той час, як бідні трудящі люди віддавали останнє за борги, панівний клас марнував ресурси на світські розваги та моду. Стефан Бохонюк називає це «пригнобленням людини в ділі її» (Плач 3,36). На противагу пихатим правителям, які ховалися за високими мурами та золотими храмами, слуга Божий Стефан цитує Пророка Ісаю 57,15, щоб показати, на чиєму боці насправді стоїть Творець: «Бо так говорить Вишній і Звеличений, Який вічно живе, - Святий Ім’я Його: Я живу на висоті небес і у святилищі, й також із упокореними і смиренними духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця упокорених» (Іс 57,15). Бог – це не далекий космічний монарх, і не покровитель багатих церков. Він перебуває прямо там, де страждає бідний волинський селянин. Творець розділяє біль смиренних духом і готує Свій суд над тими, хто «втратив міру в розкошах». Поки світська влада вважає простих людей нічим, Вишній і Звеличений обирає скрушені серця як Свою єдину земну оселю, готуючи масштабну історичну переміну (2 Кор 6,16).

Далі брат Стефан відкрито описує механізм експлуатації: «Для своїх щоденних пишнот багаті і мудрі віку цього забирають мало не все в бідних, які трудяться вдень і вночі…». На Волині це був (лютий 1930 року) пік зимового безробіття та податкового тиску. Щоб утримувати державний апарат, суди та розкішний спосіб життя великих землевласників, польська влада забирала у селян останнє майно за борги (проводила екзекуцію). Словосполучення «голосять до Бога Небесного» - це пряме посилання на біблійний закон про те, що крик несправедливо скривдженого робітника доходить прямо до вух

Бога і стягує Його Суд (Якова 5,4). Стефан Бохонюк наводить риторичне запитання Пророка Єремії з Книги Плачу: «Хто це говорить: «І те буває, чому Господь не повелів бути»?» І сам жорстко відповідає: «Це ті кажуть, що не знають намірів Божих». Офіційні церкви (як православна, так і католицька) часто проповідували селянам «пасивну терпимість»: «Всяка влада від Бога», «Бідність – це твій хрест, терпи». Вони намагалися представити соціальну несправедливість і корупцію як частину Божого плану. Брат Стефан називає це цілковитим незнанням Бога. Творець ніколи не велів багатіям обкрадати бідних. Те, що корумпований «світ цей» знущається з трудящих – це вияв людського гріха, а не Божа воля. Всі наміри Божі записані у Біблію (у Книгу Життя) руками Пророків і Апостолів. Біблія – це непорушний Божий Закон і Його пряма обітниця. В ній чітко записано, що Господь знищить цю жорстоку систему людської влади та встановить Своє справедливе Царство на землі (Мф 6,10).

Продовжуючи, Стефан Бохонюк пропонує революційне для свого часу тлумачення: «Місце Бога – в небесах, тобто в чистих душах – серцях». Він рішуче відкидає наївні уявлення тогочасних проповідників, які закликали людей буквально «дивитися на хмари» у пошуках Бога (1 Тим 6,16). Справжніми «небесами» є очищена від егоїзму совість людини і її чисте серце. Цитуючи заповідь блаженства («Блажені чисті серцем, бо вони Бога побачать»), брат Стефан у дужках дає власне глибоке розшифрування дієслова «побачать» - «зрозуміють, пізнають». Бачити Бога – це не шукати надприродних видінь у хмарах, а розуміти і пізнавати Його Святу волю і бачити Його задум щодо того, що відбувається у світі та щиро виконувати Закон Божий. (Пс 110,10). Слуга Божий Стефан підкреслює, що Божа мудрість розлита в усьому творінні («небеса повідають») (Пс 18,2). Щоб її пізнати, селянину не потрібно було їхати в університети чи купувати дорогі світські книжки. Вона відкрита кожній людині через споглядання природи та Божого творіння. Він прямо пов’язує мудрість із моральним станом людини. Мудрість Божа – це не сухі знання, а результат очищення душі. Поки світська еліта шукала задоволень у розкоші, бідний християнин через очищення свого серця і через оновлення свого духу ставав здатним «звіщати» і розуміти вищі Божі істини. У жорстких умовах міжвоєнної Волині ця мудрість давала селянам чіткі відповіді «як жити далі?». Вона замінювала їм юридичну та соціальну незахищенність, даючи внутрішній спокій, який не залежав від польської влади чи бідності.

Стефан Бохонюк наголошує, що Бог той самий, що був на початку (Іс 41,4). Якщо на початку людської історії Бог судив тиранів (як допотопний світ чи фараона), то й у нинішній час Його ставлення до гріха ( до корупції, пишнот, пригноблення бідних і т.д.) залишилося незмінним. Правителі «віку цього» глибоко помиляються, думаючи, що у ХХ столітті Божий суд справедливості перестав діяти (Рим 3,20). Бог через Пророка Єремію говорить: «Полум’яний гнів Господа не відвернеться, доки Він не завершить і не виконає намірів серця Свого. В останні дні зрозуміють це» (Єр 30,24). Брат Стефан акцентує, що саме зараз, у часи Великої депресії, хаосу та бунтів, настав той самий «кінець днів», коли чисті серцем люди починають чітко розуміти Божий задум. Істинні християни «бачили і знали», що цей хаос – це лише ознака того, що справедливе Царство Боже вже «близько при дверях» (Мф 24,33).

Далі Стефан Бохонюк звертається безпосередньо до тих, хто тримав у руках долю людства: «попереджаємо всіх, ба більше начальників, правителів, вождів народних… , зупиніться на ваших путях і подумайте…». Світ стрімко котився до нової війни. У Німеччині набирав силу нацизм, у СРСР Сталін розгортав криваву колективізацію та мілітаризацію, у Польщі режим Санації закручував гайки (наприклад: за несплату податків поліція проводила екзекуцію – примусово забирала у бідняків останній мішок зерна, корову чи коня). Брат Стефан бачить, що «вожді народні» засліплені своїми «войовничими задумами». Його попередження – це чітке нагадування правителям: за розпалювання воєн і накопичення зброї доведеться платити руйнуванням і крахом. Він цитує Одкровенння 16,18 про сьомого ангела і страшний землетрус. Проте, на відміну від тогочасних сект, які чекали на фізичні катаклізми, Стефан Бохонюк у дужках дає геніальні авторські пояснення (свій класичний прийом, коли він робить авторське тлумачення прямо в біблійному тексті – С.Б.). «Великий землетрус (революція –С.Б.) та землетрус (революція, переміна – С.Б.)»(Одкр 16,18). Ми бачимо, що Апокаліпсис – це не містична катастрофа з неба, а соціально-політичний вибух самого суспільства. Коли гніт багатіїв та правителів переходить межу, народні маси повстають. Цей «великий землетрус» - це не просто хитання землі, а великий Божий суд над старим світом. Це повне повалення влади багатіїв, правителів «звірячих устроїв» та земних імперій, які віками гнобили бідну трудящу людину. Через ці всесвітні потрясіння Господь назавжди відбере владу у грішних людей і встановить своє праведне і справедливе Царство Боже на землі (Соф 1,16; Мф 6,10). Розкриваючи таємниці апокаліптичних «блискавок, громів і голосів» (Одкр 16,18), Брат Стефан дивовижним чином зазирнув у майбутнє. Він зумів побачити за цими грізними образами не просто стихію, а майбутні інформаційні технології, які згодом охоплять весь світ. Стефан Бохонюк прямо пише, що це («блискавка, грім і голоси») означає «швидку, блискавичну передачу людських промов із різноманітних з’їздів,мітингів, конференцій і т.ін.». Наприкінці 1920-х та на початку 1930-х років стався вибух популярності радіомовлення та телеграфу. Промови Гітлера, Сталіна, Пілсудського чи засідання Ліги Націй тепер транслювалися миттєво через радіоприймачі («голоси й громи») та газети. Слуга Божий Стефан першим помітив, що швидкі чутки та ворожа пропаганда не об’єднують і мирять людей, а навпаки – розпалюють у їхніх серцях злобу. Замість братерства вони сіють ворожнечу і підштовхують народи до кривавої бійні. Він пише: «Через це знання, через швидку передачу промов місто велике (весь цей світ) розпалися на три частини». Його слова про «розпад на три частини» виявилися історично бездоганними. Він пише: «Нині ім’я числа їх 666 частин на землі – це число звіра, число правлячого кола». Поки тогочасні адвентисти чи баптисти шукали число 666 у тіарі Папи Римського чи вираховували його за літерами імен диктаторів, Стефан Бохонюк дивився набагато глибше. Він бачив у цьому числі цілу систему – поєднання світового багатства, політики та релігії, які разом керують світом. Для брата Стефана «звір» - це бездушна державна система, яка кривдить незахищених і вичавлює останні соки з бідного селянина чи робітника. Він розкриває структуру першої частини: «багаті володарі всього цього світу (устрою), духівництво різнорідне і політикани». Це класичний міжвоєнний західний світ, яскравим представником якого була Друга Річ Посполита (Польща). Тут просліджується брудний союз: великі капіталісти й землевласники утримують владу за допомогою корумпованих політиків та офіційного «паспортного духовенства» (як православного, так і католицького). Релігія тут просто прислуговує владі. Вона виправдовує і прикриває знущання з бідних та вчить їх терпіти й мовчки коритися панам. Не менш жорстко Стефан Бохонюк пише і про другу частину, яка намагалася знести першу: «працівники і бідні всього цього світу (ладу) на чолі з їхніми вождями, правителями, духівництвом і політиканами». Під цією частиною слуга Божий Стефан чітко має на увазі Радянський Союз (СРСР) з його комуністичною ідеологією пролетаріату. Він бачить, що радянські лідери (Сталін та партійна номенклатура) обдурили бідних робітників і селян. Вони обіцяли їм свободу, але замість цього створили таке ж саме зажерливе «правляче коло». Червоні «вожді й політикани» просто замінили собою старих царів, побудувавши нову систему насилля (репресії та колективізацію) , яка так само експлуатує людину праці. На той час Стефан Бохонюк дивовижно точно розгледів суть радянської системи через її перші кроки. Комуністичні гасла виявилися лише ширмою: стара імперська та капіталістична еліта просто змінилася на нову еліту – партійних чиновників, які так само гнобили та обкрадали свій народ. На противагу двом агресивним політичним таборам, брат Стефан змальовує «третю частину» - тлумачі всього світу, що невсипно досліджують Святе Письмо і розуміють, що відбувається на землі в народах (Зах 13,9). Таким прикладом для нас є Богушівсько-Вічинська община євангельських християн. Справжні християни цієї громади відмовляються ставати на бік капіталізму чи комунізму. Вони не беруть до рук зброї, не йдуть на вибори й не беруть участі в революційних заколотах. Їхня сила – у глибокому щоденному, аналітичному дослідженні Біблії (Пс 110,10). Вони є єдиними «тлумачами», які дивляться на всесвітнє безладдя тверезими очима, розуміючи , що і перша, і друга частини – це слуги одного й того самого «звіра», які приречені знищити один одного (Зах 13,8).

Продовжуючи, слуга Божий Стефан пише: «всі так звані християнські європейські царства впадуть (не стане їх) і Вавилон великий спогадають перед Богом, аби дати йому чашу вина лютості гніву Божого…». У міжвоєнний період головною міжнародною організацією була Ліга Націй. Брат Стефан у попередніх альманахах прямо писав, що «союз народів» або «ліга народів» - це і є біблійний Вавилон. Ліга Націй була зібранням «наймудріших світу цього», які засідали в Женеві, ухвалювали Версальські договори чи фінансові плани, але всі ці закони були односторонніми, несправедливими і нехтували Законом Божим. Стефан Бохонюк називав європейські держави «так званими християнськими царствами», тому що бачив колосальну прірву між їхніми гаслами та діями. Вони називали себе християнами, але утримували величезні армії, готувалися до нових воєн, грабували власні народи через капіталістичну систему та гнобили нацменшини (як це робив режим Санації на Волині). «Не розкаюються у своїх злочинах» означає, що світові лідери після жахів Першої світової війни так і не зробили духовних висновків. Вони продовжували будувати політику на загарбництві, обмані та на силі зброї масового знищення людей. У лютому 1930 року світ як раз занурювався у Велику депресію, а в повітрі вже пахло майбутньою катастрофою. Брат Стефан пророчо відчув, що весь цей «великий Вавилон» - штучно створений світовий устрій переможців Першої світової війни – приречений на тотальне руйнування. Він попереджав, що Бог «спогадає» (згадає на суді) ці держави, і їхнє покладання на дипломатію Ліги Націй не врятує світ від нового, ще страшнішого кровопролиття, якщо народи не покаються. Слуга Божий Стефан передбачив масштабну криваву бійню між безбожними (диктаторськими) та капіталістичними системами, яка згодом вилилася у Другу світову війну та Холодну війну. Багатії-капіталісти та комуністи повністю знесилять один одного у затяжній війні. Жодна з цих людських систем не встоїть, бо вони створені без Божого благословення і без Божої Правди (Зах 13,8). Поки перші дві частини воюють на фронтах та мітингах, завдання істинних християн є суто внутрішніми: «доти, доки третя частина переплавиться і навчиться жити від Христа…» (Зах 12,9). Тільки тоді, коли справжні християни пройдуть крізь випробування, очистяться і почнуть жити точно за заповідями Христа, вони будуть готові до своєї головної місії – керувати світом разом із Христом Ісусом, Господом нашим і судити світ за Божою правдою (1Кор 6,2-3).

Далі Стефан Бохонюк пише, що сьогодні Бог судиться зі Своїм народом, який називається іменем Його. Він починає з фундаментального біблійного принципу: суд завжди починається з Божого дому (1 Пет 4,17). Він складає унікальний для Волині 1930 року список релігійних течій: «християни, дім Божий, єговісти, адвентисти, баптисти, євангелисти, п’ятидесятники, різнорідні духобори…». Міжвоєнна Волинь переживала справжній конфесійний вибух. Села були розколоті не лише між православними та католиками, а й десятками нових протестантських та містичних рухів. Кожна група заявляла, що тільки вона має істину, і запекло воювала з сусідами. Брат Стефан вже зазначав раніше, що «ніколи не було стільки різнорідних сект, як у цей час…». Він виступав суворим критиком тогочасних містичних і харизматичних рухів. Для Слуги Божого Стефана істинна віра не в емоційному трансі, снах чи містичних видіннях, а в тверезому розумінні Божого Закону та ходу світової історії. Він застерігав волинських селян від сліпого слідування за новими «вождями та різнорідним духовенством», показуючи, що релігійний фанатизм веде до духовної загибелі, як і капіталістичний чи комуністичний лад. Він зазначає: «Бог зараз судиться не з тими, що не вірять у Нього, а саме з так званими «віруючими». Жодна назва церкви – чи ти баптист, чи адвентист – не врятує людину від Божого суду, якщо її серце нечисте. Стефан Бохонюк проводить вражаючу історичну паралель: «Нині йде перепис народів, кожен повинен іти записатися до свого міста, як було за першого пришестя…». Перед народженням Христа римський імператор Август оголосив загальний перепис, і кожен мусив іти до міста своїх предків (Лк 2,1-5). Брат Стефан переконує, що саме тоді, взимку 1930 року, Бог проводить великий духовний перепис людства. Світова криза, злидні та підготовка до нових воєн – це лише інструменти в Божих руках. Вони змушують кожну людину відкрито показати: на чиєму вони боці. Людина не може більше ховатися в теплих церковних стінах – час вимагає відкритого чіткого вибору за велінням совісті. Слуга Божий Стефан використовує гнівні слова Пророків Єремії та Осії, щоб описати тогочасне християнство: «скільки міст, стільки й богів; скільки вулиць, стільки й жертівників» (Єр 11,13). Замість єдиного братства, християни створили безліч релігійних брендів. Стефан Бохонюк називає це сучасним язичництвом. Коли кожна деномінація будує свій «капітал», свої статути та свої правила, ігноруючи єдиний Закон Бога, вона поклоняється власному рукотворному богу. Це релігійний бізнес, який руйнує Божий лад і Божий порядок. Слуга Божий Стефан надає палку пропозицію виходу з конфесійного тупика: «… чи не пора нам усім, що віруємо у Христа Ісуса, записатися в місто Давидове, в місто улюблене». Що таке місто Давидове?. Це не географічний Єрусалим. Це простір правдивого праведного правоустрою на землі, це Царство Христа, де діють Десять Заповідей та Нагірна проповідь (Мф 6,10; Пс 110,10). Записатися туди – означає залишити конфесійні амбіції, вийти з релігійних союзів світу цього й об’єднатися навколо чистого виконання волі Божої. Стефан Бохонюк закликає пастирів та проповідників відкинути гордість, зупинити релігійні війни й спитати Господа, який є «Богом ладу і миру» (1Кор 14,33).

Продовжуючи, брат Стефан посилається на слова Ісуса: «Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець;…» (Ін 5,19-20). Якщо Отець через Пророків заповів чинити справедливий суд, захищати бідних, сиріт і вдів, святити суботу й відмовлятися від зброї («не вбий») – діти Божі мають запроваджувати ці заповіді у своїх вчинках (Пс 110,10). Віра без відтворення діл Отця є мертвою. Слуга Божий Стефан наводить цитату з Псалмів, впроваджуючи свої авторські текстові уточнення в дужках (С.Б.): «Бог наш на небесах (в чистих душах і серцях, і думках – С.Б.) (і на землі), все, що хоче творить». Стефан Бохонюк, як завжди, сміливо додає до біблійного тексту слова «і на землі». Це прямий удар по теологічному вченню баптистів, адвентистів та п’ятидесятників, які обіцяли людям «евакуацію на небо». Він говорить: Творець діє не десь у далеких космічних просторах, а тут, на нашій планеті. Але Його інструментом є «чисті душі і серця» людей совісті, через які Він творить Свій Задум на землі. Брат Стефан ставить пряме запитання: «Хто ж Його бачить і розуміє?» І дає безкомпромісну відповідь: «Ми, Його служителі, бачимо і розуміємо…». Як саме одновірці Стефана Бохонюка бачили Бога посеред жахів Великої депресії 1930 року? Вони бачили Його через достовірно точне виконання пророцтв (Мф 24,33). Крах Російської імперії, безпорадність Ліги Націй, корупція судів, податковий гніт і розпад світового устрою на три частини – все це відбувалося точно за біблійними пророцтвами і в них на очах (Соф 1,15-16). Це знання звільняло істинних християн від страху та паніки, даруючи їм повну світоглядну перевагу над тогочасною політичною і релігійною елітою. Слуга Божий Стефан продовжує: «… і пізнають нас усі, що ми Його. Християнська надія і радість Його дітей, полягає в тому, що ми – діти Його – знаємо і виконуємо волю Його». Багато сект того часу вимірювали присутність Святого Духа емоційними криками чи трансами на зібраннях. Стефан Бохонюк ставить зовсім інший критерій: наявність Духа доводиться тим, що люди знають і виконують Закони Бога на ділі (Пс 110,10). Глибокий спокій, тверезий розум і радість від виконання і послуху Десяти Заповідям посеред світового хаосу – ось справжня надія дітей Божих.

Далі брат Стефан викриває лицемірство білогвардійської еміграції, яка використовувала релігійні заклики та біблійні цитати на сторінках варшавської газети «За свободу» для виправдання войовничих настроїв та спроб повернення царської влади. (Соф 1,16; Одкр 13,18). Поки білі емігранти закликали у газетах до нової війни та помсти, Стефан Бохонюк прямо говорить їм: минуле вже не повернути, змиріться з цим. Замість того, щоб готувати нову зброю і ненавидіти ворогів, він закликав жити за Євангелієм – перемагати зло лише добром і повністю відмовитися від насильства. Старі імперії та царська влада пішли назавжди, і намагатися повернути їх – це марна ілюзія білих емігрантів, які бунтують проти Божого суду та намагаються оживити те, що Господь уже прирік на руйнацію.

Слуга Божий Стефан пише: «Слова Христа Ісуса необхідно розуміти постійно на мирну тему…». Він стверджує, що в Біблії не має і не може бути жодного виправдання для війни, агресії чи помсти. Посилання на Христа як на «мир наш» означає, що віра і зброя – речі абсолютно несумісні. Істинний християнин ототожнює собою любов Христа, яка не ділить людей на своїх і чужих. Стефан Бохонюк відкрито критикує лідерів великих церков: «У теперішній же час ті чоловіки, що себе назвали намісниками Христа, і багато інших тільки нацьковують народи ворогувати між собою…». Під «намісниками Христа» у той час традиційно розуміли вище духовенство (як Католицької, так і Православної церков). У міжвоєнній Польщі та загалом в Європі офіційні церкви активно підтримували мілітаризм своїх держав, благословляли армії, освячували зброю та закликали захищати національні кордони. Брат Стефан називає це зрадою Христа. Замість того, щоб єднати людей, релігійні лідери стали інструментом політичної пропаганди й нацьковували народи один на одного. Стефан Бохонюк розбиває головний міф тогочасних політиків: «… думаючи , що вони переможуть і всезагальний мир на землі встановлять. Так думати – велика помилка». Неможливо принести мир через убивство та насильство. Будь-яка перемога однієї держави над іншою силою зброї лише сіє зерна нової ненависті та майбутньої війни. Справжній, тривалий мир не будується на руїнах та військових тріумфах – він може народитися лише в серцях людей через любов Христа і виконання Десяти Заповідей.

Брат Стефан пише: «Якби можновладці звернулися до Святого Письма, то знайшли би вказівник на істинний шлях. Але володарі зі Святого Письма лише насміхаються…». Політики, судді та пани (великі землевласники) міжвоєнної Польщі шукали вихід із Великої депресії та загрози нової війни через створення альянсів, пакетів чи економічних реформ. Стефан Бохонюк каже: все це марно, бо справжній Основний Закон і «вказівник» правильного життя – це Біблія (Пс 110,10). Проте еліта глузує з віри, вважаючи себе розумнішою за Бога, і тому заганяє світ у ще більшу безвихідь. Він прямо вказує на винуватців того, що влада насміхається з Біблії: «… це все тому, що з’явилося багато брехливих тлумачів Святої Книги, згідно з інтерпретацією яких Царство Боже – на небі…». Брат Стефан знову б’є по баптистах, адвентистах та п’ятидесятниках. Саме їхні проповіді про «політ у космос» дискредитували Біблію в очах освічених людей. Проповідники «заглядають усе туди (на небо), але не бачать, що твориться на землі». Поки в селах та містах Волині панували злидні, корупція та несправедливі суди, сектантські лідери закликали людей ігнорувати земні проблеми, чекаючи магічної евакуації. Це робило християнство безпорадним і викликало лише сміх у політиків. Стефан Бохонюк і його одновірці («мале стадо») отримали від Бога розуміння, що планета Земля не згорить. Царство Христа – це справедливий, суспільний Божий праведний лад тут, на землі, серед людей (Мф 6,10; 2Кор 6,16). Брат Стефан дає пророче застереження: «… попереджаючи людей світу цього, що йде повна згуба на цей світ (устрій цей)». Він знову робить у дужках своє авторське уточнення. Коли він каже «кінець світу» чи «згуба на цей світ», він має на увазі не знищення природи чи земної кулі, а загибель «устрою цього» - тобто капіталістичної (також комуністичної), войовничої та корумпованої системи людського управління (Соф 1,16; Зах 13,8). Далі слуга Божий Стефан пише, що найбільша погибель іде на вождів народних, які не знають, до чого вдатися, і за що схопитися. Він з неймовірною точністю описує політичний та управлінський тупик, у якому опинилися світові та місцеві лідери у лютому 1930 року. Політики, міністри та банкіри, які раніше вважали себе всемогутніми «богами», втрачали контроль над ситуацією. Економіка руйнувалася, безробіття зростало, гроші знецінювалися, а уряди не розуміли, як це зупинити. Вони хаотично приймали нові закони, змінювали міністрів, але це лише погіршувало ситуацію. Поки влада панікувала, серед простих людей «день-у-день зростало невдоволення». Люди бачили несправедливість у судах, величезні податки й звинувачували у своїх бідах начальників. Стефан Бохонюк зазначає: «… сьогодні вгодити ніхто нікому не може». Будь-яке рішення влади викликало протести, бо суспільство було доведено до відчаю. Лютневий альманах 1930 року писався братом Стефаном на тлі конкретних історичних подій, які ідеально підтверджують його слова про вождів, що не знають, за що схопитися: У міжвоєнній Польщі, яка керувала Волинню, уряди змінювалися з катастрофічною швидкістю. Лише за один 1929-1930 рік у Варшаві змінилося кілька кабінетів міністрів. Прем’єр-міністри та вожді дійсно «не знали, до чого вдатися»: економіка Волині тріщала по швах, селяни відмовлялися платити податки, а урядовці хапалися то за поліцейський терор, то за спроби домовитися, але нічого не допомагало. У США президент Герберт Гувер у 1930 році запевняв усіх, що «криза закінчиться за 60 днів», але заводи закривалися, а мільйони людей опинялися на вулиці. У Німеччині уряди Веймарської республіки перебували у такому ж розпачі, що зрештою відкрило шлях до влади крайнім силам – нацистам на чолі з Гітлером.

Стефан Бохонюк пише: «люди будуть відмовлятися від влади». В історії початку 1930-х років дійсно були випадки, коли помірковані політики добровільно йшли у відставку. Пророчі слова Стефана Бохонюка про те, що «люди будуть відмовлятися від влади», знайшли своє пряме підтвердження на початку 1930-х років. Світова криза та жорстокість влади призвели до того, що чесні й помірковані лідери не знаходили собі місця в урядах. Яскравим прикладом став прем’єр-міністр тогочасної Польщі Казимир Бартель, який у березні 1930 року добровільно залишив свою посаду та назавжди пішов із політики, відмовившись брати участь у поліцейському диктаті Санації. Ці люди свідомо залишали владні кабінети, підтверджуючи ще одні слова брата Стефана: «Нині йде перепис народів, кожен повинен іти записатися до свого міста…». Ці постійні «втечі» поміркованих міністрів та політичний хаос Стефан Бохонюк сприймав не просто як світські новини, а як очевидний знак капітуляції людської влади перед Божим судом. Ця добровільна відставка лідерів була доказом того, що гріховний світовий лад остаточно зайшов у глухий кут і не здатний подолати кризу. Слуга Божий Стефан бачив у цьому початок великого духовного перепису: час настав настільки жорстоким, що совість змушувала навіть мирських політиків кидати свої панські крісла, аби не брати участі в гріхах «правлячого кола». Усе це лише підтвержувало його слова: «людські царства приречені на погибель, і єдиною надійною опорою для людини залишається вічний Закон Божий».

Продовжуючи, Стефан Бохонюк цитує Одкр 22,11: «Неправедний нехай ще чинить неправду…, праведний же нехай ще творить правду…». Криза 1930 року працює як сито. Вона розділяє людей. Корумпована влада, політики та емігранти від страху стають ще жорстокішими, брехливішими та сильніше хапаються за зброю (Соф 1,16; Одкр 13,18). А прості люди совісті (третя частина) через ці страждання проходять «переплавку»: вони остаточно відвертаються від брудного політичного світу і вчаться жити за заповідями любові і миру (Зах 13,9). Настає час, коли сховатися за масками більше не вдасться нікому – ні вождям, ні простим людям.

Слуга Божий Стефан прямо говорить: «досліджуйте Писання уважно і ви побачите, що вас вожді ваші обманули». Він звертається до простих вірян – баптистів, адвентистів та п’ятидесятників, які щиро шукали Бога, але потрапили під вплив своїх пасторів. Стефан Бохонюк наголошує, що лідери конфесій засліпили людей догмами про «політ на небо», аби ті не помічали земної несправедливості й продовжували фінансувати церковні структури. Щоб підтвердити цей обман, він цитує слова Ісуса з Євангелія від Іоана 10,8: «Усі, скільки їх прийшло переді Мною, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх». Слуга Божий Стефан пропонує унікальне, дуже образне народне визначення крадіжки: «це не ті крадії, що цуплять коней та всі інші предмети… а ті злодії, що викрадають слова Божі один в одного і б’ються…». Звичайний конокрад на Волині завдавав лише матеріальних збитків. Набагато найнебезпечнішими є «релігійні злодії» - проповідники різних деномінацій. Вони беруть один і той самий текст Біблії, «викрадають» його один в одного, перекручують на свій лад, а потім влаштовують міжконфесійні війни, звинувачуючи сусідів у єресі. Вони використовують Слово Боже не для миру, а як каміння для фарисейських бійок. На противагу релігійним сваркам, брат Стефан виводить просту істину: «А Бог – це Мир, якщо у нас є Мир, є і Бог». Якщо релігійна організація сіє ворожнечу, сперечається за статути й підтримує державний мілітаризм – у ній не має Бога, які б гарні брошури вона не видавала. Присутність Творця доводиться лише здатністю людей жити у практичному, абсолютному мирі один з одним (Мф 5,44). Слуга Божий Стефан формулює фундаментальний закон духовного життя: «Насамперед необхідно зрозуміти себе, тоді пізнаємо Бога». Замість того, щоб зазубрювати догмати чи сперечатися про хмари в небі, людина повинна зазирнути всередину власної душі. Потрібно очистити свій розум від егоїзму, гордості та хитрості (Зах 13,9). Тільки коли людина наведе лад у власних думках і серці, вона зможе по-справжньому «побачити» і зрозуміти Творця. Стефан Бохонюк наводить яскраві цитати із Святого Письма: Одкр 2,17 – про «сокровенну манну» та «білий камінь із новим ім’ям». Це символ особистого, внутрішнього духовного досвіду, який дається лише тому, хто перемагає гріх, а не просто числиться в списках церкви. Прем 15,3 – «Знати Тебе (Бога) є повна праведність, і визнавати владу Твою – корінь безсмертя» - Справжнє знання Бога веде до зміни поведінки, до чесності в судах та повсякденному житті. Євр 8,10-11 – пророцтво про Новий Завіт, де Бог каже: «Ось Завіт, який заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом…». Брат Стефан наголошує: у Царстві Божому не буде потреби в корумпованому духовенстві та пасторах-інтерпретаторах, адже Закон буде записаний на скрижалях серця віруючої людини (Пс 110,10).

Завершуючи цей альманах, Стефан Бохонюк звертається до всіх, хто називає себе Іменем Господнім - пізнайте Бога і Його план. Він дарує нам дивовижну надію: Господь не забере нас від світу – Він закликає нас стати Його співтворцями. Попереду світла праця: разом, в єдиній любові, звіщати Боже Слово і розбудовувати Справедливе Царство Боже тут, зараз на землі, серед людей. Амінь.

Сестра Олена Вересень 2026 року