У своєму євангельському альманасі № 3 за 1924 рік Стефан Бохонюк піднімає дуже актуальну тему — проповідь Євангелія. Він наголошує, що ніколи так активно не проповідувалося Євангеліє, як у його часи. І ось, через сто років, ми бачимо, що проповідь Євангелія стала ще активнішою завдяки досягненням технічного прогресу (інтернету, радіо, телебачення тощо). Так, зараз ми можемо зайти на сайт із проповідями Євангелія і послухати проповідника з будь-якої конфесії. Як зазначив Стефан Бохонюк у свій час, так і тепер усюди й скрізь можна чути слово Євангелія різними мовами й на різний лад. І, як точно визначає автор альманаху, Євангеліє зробилося музичним інструментом у руках гравців, і кожен виводить думки своїм голосом — на свій лад і за власним смаком.

Православні читають Євангеліє і говорять, що їхня віра — істинна. Те саме говорять римо-католицький ксьондз і лютеранський пастор, і всі твердять, що їхня віра істинна. І постає запитання: «Де ж істина?», адже написано: «Істина одна і віра одна». Коли ми прочитаємо Євангеліє, то побачимо й зрозуміємо, що вищезгадані віри та істини не узгоджуються з Євангелієм Господа нашого Ісуса Христа, бо багато чого додали й відняли. Звідси випливає, що й у цих трьох спільнотах немає істини Ісуса Христа.

Далі йдуть відомі нам «істинні віри», такі як баптисти, п’ятидесятники, євангелісти, адвентисти сьомого дня та інші. А скільки ще на землі є різноманітних громад? Дуже багато — рахунку їм ми не знаємо. У всіх цих громадах читають Євангеліє, і кожен по-своєму говорить, що саме в їхній громаді віра істинна. А Христос де? Христос у нас, і ми — в Христі! Але хто говорить, що він у Христі, той повинен чинити так, як Він чинив.

От і в наш час постає питання: «А чи багато людей чинять і поводяться так, як поводився Він — Ісус Христос, Спаситель наш?» Так, таких людей небагато. І чи буде нам користь від того, що безліч людей будуть діяти, як Він діяв, а ми — ні? Ніякої користі. Бо вчиняти й поводитися треба так, як Він поводився й учиняв. Тоді тільки буде нам користь і похвала в самих собі, а не в інших.

Нам потрібно всім шукати Ісуса Христа в собі, а не в інших громадах чи в комусь іншому. Тоді тільки будемо мати похвалу в собі й буде нам радість, утіха, мир і любов, і тільки тоді в нас буде істинна віра Христова, хай би ким ми не були.

Наведу приклад із власного життя про те, як я шукала Бога. У свій час я два роки жила й працювала в Києві. У вихідні дні їздила по різних церквах, шукала Бога. Одного разу, дорогою до церкви Сандея Аделаджі, я натрапила на іншу церкву (назву не пам’ятаю — щось зі Святого Письма, щось про останні дні). Із цікавості я зайшла до неї. Сіла на лавці, ніхто на мене уваги не звертав. І люди були якісь не такі, як зазвичай. Щось мене там уже з перших хвилин стурбувало: ніби щось і так, і водночас щось не так. Вийшли за кафедру четверо чоловіків у білих сорочках і чорних костюмах та почали молитися за мертвих. І подумала я, що це зовсім не те, чого я очікувала й що шукала. Так і ходила від церкви до церкви, усе шукала. Аж нині соромно.

А ще є для нас пересторога від Ісуса Христа: «Отже, за їхніми плодами пізнаєте їх. Не кожен, хто говорить Мені: “Господи, Господи!”, — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скаже Мені того дня: “Господи! Хіба не Твоїм ім’ям ми пророкували, і хіба не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і хіба не Твоїм ім’ям багато чудес творили?” І тоді скажу їм: “Я ніколи не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня”» (Мф. 7:20, 23).

Це сьогодні мені стало зрозуміло, коли я прочитала цей альманах Стефана Бохонюка, чому я так довго шукала Бога і не знаходила Його. А чи «послані» ті, хто проповідує Євангеліє? Є ж такі, хто, взявши Слово Його в уста свої, а в серце своє Христа не прийняв, і пішов навчати беззаконня, не навчившись раніше сам, і тішить себе тим, що навчає, що робить Божу справу.

Так от, перш за все, нам усім, перед тим як проповідувати Євангеліє, треба запитати в себе й зрозуміти: «Світло, що є в тобі, — чи не пітьма це?» Бо ти не любиш мене, а Христос Ісус любив і любить мене. Де немає любові — там немає й Бога, бо Бог є любов. І щоб читати Євангеліє для інших, прочитайте насамперед самих себе.

Які правильні слова! Так, саме так. Багато з нас вивчає і читає Євангеліє лише для того, щоб багато знати й пишатися цим. А як ми знаємо, знання наповнює гордістю: «Знання дає зверхність, а любов будує» (1 Кор. 8:1). А потім ще й сперечаються з іншими, хто більше знає і в кого істина. А це не відповідає вченню Ісуса Христа. Це все наші власні похоті й пожадання.

Адже Ісус Христос навчав про Царство Боже, і учні Його теж навчали й викладали вчення про Царство Боже (Мк. 1:14–15; Дії 28:23–25). А ми вчимося лише для того, щоб знати й пишатися. Так не повинно бути, бо Христос Ісус був покірний і смиренний та просить усіх Своїх навчатися від Нього, бо Він є Главою Церкви й усього істинного.

А ще є такі слова Спасителя: «Істинно кажу вам, що один із вас зрадить Мене». Вони дуже засмутилися й почали говорити Йому: «Чи не я, Господи?» (Мф. 26:21–22). Роздумуючи над цими словами учнів Христа, можна зрозуміти, що кожен із них за себе не ручався, тому й питав: «Чи не я, Господи?» Це є точним і вірним прикладом для нас. А чи так ми поводимося, як поводилися учні Христа?

Як і 2000 років тому, і як 100 років тому, так і зараз — дні лукаві, а найбільше лукаві люди. Тому всім нам треба бути смиренними й покірними перед Господом нашим, слідкувати за своїми шляхами, направляти стопи свої до Христа. Будьмо бадьорі й молімося, бо ворог роду людського — диявол — не спить, рикає, як лев, бажаючи поглинути. Протистаньте йому твердою вірою вашою, і він утече від вас. Князь світу цього незабаром буде зв’язаний — небагато йому лишилося. Але він є духом, що діє в синах непокірних. Він був, і немає його, і вийде з безодні та піде на погибель.

А нам найголовніше — звернутися до світла істинного, Ісуса Христа, що просвітлює кожну людину, яка приходить до Бога Отця, бо ми повинні бути в Ньому, і Він тоді буде в нас.

Стефан Бохонюк також зазначає, що всі ми брати між собою і повинні любити один одного, бо всі ми народжені від Бога. Бог створив людину — чоловіком і жінкою сотворив їх. Не має значення ні раса людини, ні те, де вона народилася і яку віру сповідує. Ми повинні всіх любити. Так заповідав нам Ісус Христос. Та визнаймо собі: дуже мало ми любимо. Але ще є час покаятися. Бог через Давида, раба Свого, говорить: «Хто та людина, що боїться Господа? Він укаже дорогу, яку треба обрати» (Пс. 24:12).

Дорога до Бога є тільки одна. Усі говорять, що вони вірують і що вони Христові. Але ж вони з різних громад і вірують по-своєму. І де ж тоді єдність віри, єдність духу, однодумність?

Не в багатьох вона є, тому й пізнаємо, що не всі ми від Бога Отця народжені. Ісус Христос у багатьох місцях Євангелія ніби докоряє нам, говорячи: «Горе вам, книжники, фарисеї, лицеміри». Доводилося й мені бачити таких проповідників: коли спитаєш їх про щось, вони одразу хапаються за Біблію, відшукують там місця і починають проповідувати з книжною формальністю, не відділяючись від світу цього.

Христос і Його учні навчали своїм життям, доводячи невірним із Писань, що Він — Той Пророк, Який згідно з обітницею Бога Отця має прийти на землю для спасіння роду людського. Тому, хто спраглий і голодний, біжіть до цього джерельця живої води — до Ісуса Христа.

А проповідники повинні проповідувати згідно з Духом Христа, а не навчати за старою буквою, як ті законники. Життя й учення Ісуса Христа є Новим Заповітом у Його Крові.

Будьмо ж найперше дослідниками самих себе, щоб не було соромно проповідувати істину Христову. Будьмо навчені й богобоязливі, дотримуймося Заповідей Його. Бо Христос сказав: «За ділами їх пізнаєте їх». Провадьмо життя тихе, безтурботне, покірне, смиренне, повне благодаті Христової і любові — і тільки тоді ми будемо виконавцями Слова Його.

Сестра Олена