А має розум той, хто Заповіді Божі сповняє!
***
Бог не сотворив ні поляка, ні українця, ні єврея, ні німця, а сотворив Бог людину, за образом і подобою Своєю, щоб вона владарювала над усім творінням і витвором, але не над іншою людиною,
Бог в своєму Законі написав: «Не вбивай», а мало не весь світ всі свої сили, весь розум, усі свої здобутки віддає на засоби вбивства.
Прийміть для спасіння душ ваших у серця ваші Слова Христові: «Якщо любите Мене, дотримуйтеся Моїх заповідей», і визнайте всі себе винними, примиріться один з одним , простіть один одному всі провини і почніть нове життя у Христі Ісусі - тоді тільки буде мир і любов на землі.Стефан Бохонюк
Євангельські альманахи (1924-1939)
Більшість людей виправдовують фізичне вбивство інших через страх перед смертю свого власного тіла, коли для них земне, тілесне життя вважається найбільшою цінністю.
А вічне життя, яке тільки обіцяють, ніхто не бачив на власні очі, земне ж, яке поруч - реальне. Тому не дивно, що слова Ісуса Христа: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває а душі не можуть убити» (Мф 10,28) є одними з найскладніших в Його Науці.
Люди часто «ціляться в землю і не попадають нікуди» а якби «цілились в небо, попали би і в небо і в землю» (К. Льюіс). Все життя людини має проходити під цим прицілом вічності.
Духовне єство людини руйнує не куля ворога, ні нещасний випадок, не важка хвороба, а тільки власний гріх.
Головний аргумент, який часто використовують на виправдання вбивства - це відвернення в такий спосіб від ще більшого зла. Однак в Старому Завіті Бог безальтернативно застеріг нас від самоуправства, сказавши « Мені належить помста й відплата»(Втор 32,35) .
«Виправдання вбивств» в Старому Завіті.
Читаючи в Біблії про безумовну заповідь «не вбивай» ми дивуємось, чому в іншому місці написано - убий дітей, які злословлять батьків (Лев 20,9), і чому є ще багато закликів до інших вбивств.
А це тому, що Біблія багато в чому написана словами-символами, які сама ж і пояснює. І коли воля Бога, в якій«немає ні зміни, ні тіні переміни» (Як 1,17) суперечить сама собі, то цей текст потребує духовно-образного тлумачення. Слова пов'язані з убивством, такі як війна, меч, смерть, зброя і т.п., необхідно розуміти не буквально, а так, як вони пояснені в інших місцях Біблії.
«Він рятує бідного від меча вуст їхніх» (Іов 5,15).
«Стріли Твої встромилися в мене» (Пс 37,4).
«Зробив Мене стрілою загостреною» (Ос 49,2).
«Слова їхні... вони суть оголені мечі» (Пс 54,22).
«Вразить їх Бог стрілою - язиком своїм вони вразять себе» (Пс 63,9).
«Сини Єфремові, що стріляють із лука, обернулися назад у день брані, вони відреклися ходити в законі Його» (Пс 77,9 - 10) (Чітко простежується зв'язок уміння стріляти і твердість у Божих істинах).
«Вдаряй рукою об руку, і подвоїться, і потроїться, меч на тих ...» (Єз 21,14) (Звісно, фізичний меч від таких дій анітрохи не зміниться, але збуджуючи добрі діла свої (руки), ми примножимо знання Істини.)
«Сини Сіону стануть мечами ратоборця проти синів Іонія» (Зах 9,13).
«Усяке беззаконня як двосічний меч, рані від нього немає зцілення» (Сир 21,4).
«Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами» (2Мак 15,11).
«Не думайте, що я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч» (Мф 10,34) (який відділяє неправду від Істини).
«Слово Боже живе і дієве, і гостріше всякого меча двосічного; воно проникає аж до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри серця» (Євр 4,12)
«З вуст Христа - двосічний меч» (Одкр 1,16).
«Візьміть щит віри, шолом спасіння, і меч духовний, який є словом Божим» (Еф 6,17).
"Зійшло з небес... всемогутнє слово Твоє, як грізний воїн. Воно несло гострий меч - незмінне Твоє повеління" (Прем 18,16).
«Умертвіть земні члени ваші: блуд, нечистоту, ...» (Кол 3,5)
За такого тлумачення слів «воїн», «меч», тексти пов'язані з війнами і зброєю, стають зрозумілими і високо повчальними. Наприклад: «... (стріла) вийде, виблискуючи крізь жовч його» (Іов 20,25). Тобто, Слово Боже (блиск стріли) оціниться людиною після довгого блукання дорогами неправди (жовчі). Також «...наша неправда відкриває правду Божу...» (Рим 3,5). Різні тексти, різний час, але суть - одна.
Складно пояснити наджорстокість Давида, який замість того, щоб продати полонених - розпиляв їх, порубав, перемолов, а потім спалив у випалювальних печах (2 Цар 12,31). Полонені – це один з найбільш прибуткових трофеїв тогочасних воєн, і тому такі дії, видаються повною безглуздістю. Якщо ще врахувати витрати палива на спалення, то це ще збільшує збитки. Після таких звірств, як може він говорити про себе: «Я, що рятував навіть того, хто без причини став моїм ворогом» (Пс 7,5)? Насправді Давид виявляв високий гуманізм і педагогічні прийоми в перевихованні язичників «залізними, убивчими» аргументами віри («сокири, пили, молоти»), а потім ще й закріплював зроблене словом-вогнем Істини (Єр 23,29) в повсякденній практиці (піч).
У синодальному перекладі (1 Пар 22,8) міститься начебто переконливий доказ войовничості Давида, що ставиться йому в докір і тому Бог, не допускає його до будівництва Храму. Але тоді незрозуміло, як Давид узагалі міг заслужити перед Богом якусь прихильність, якщо буквально тільки тим і займався, що воював і вбивав. Перекладачі Біблії додали до оригіналу тексту слова: «не повинен» і «тому що», і таким чином, згідно зі своїми уявленнями, прямо вказали на причину недопущення Давида до будівництва Храму: « Тому що пролив багато крові на землю...». Без доданих слів текст читається не звинувачувальним для Давида (тим паче, що ця провина чомусь не зараховується йому в гріх), а достойним визнанням добре зробленої підготовчої роботи.
Пророк повинен руйнувати (неправду) і будувати (Істину) (Єр 1,10).
Кров у Біблії розглядається як носій життя (Бут 9,5) у трьох значеннях:
1. Кров людини, проливати яку не можна (Бут 9,6).
2. Кров Завітів (науки Божої) (Вих 24:8), (Мф 26,28), якою треба насичуватися.
3. Кров тварин, яку треба проливати на землю (у безвість), як воду (рішуче не шкодуючи) (Втор 12,24).
Тварини в Біблії - уособлення нашого егоїзму й обмеженості уявлень, на яких ґрунтується всякий гріх. Таку кров треба проливати, чим більше, тим краще, тим самим, умертвляючи гріх у свідомості людини.
Давид «вбивав», а по суті, доводив, що люди з такими тваринними уявленнями, неспроможні до праведного життя. Він впорався з покладеним на нього першочерговим завданням: руйнувати - вбивати і проливати кров егоїзму, розчищаючи місце для будівництва Храму істинних цінностей у свідомості людей. Але тимчасові рамки його життя добігали кінця, і Бог заспокоює його, кажучи про роль сина-наступника, продовжувача справи просвітництва, вже як будівничого Істини, в душах підлеглих йому людей. Соломон, використовуючи досягнення Давида, спирається більше не на те, що Бог забороняє, а на те що Він дозволяє, і що потрібно примножувати (будувати) в людині.
Біблія скрізь пише про духовні війни, в яких мета не вбивство плоті й крові, а перемога над піднебесними духами злоби, в людині (Еф 6,12). Даючи такі суперечливі тексти, Старий Завіт виявляє схильних до здорового глузду і розсудливості, і тих, хто схильний до егоїзму і жорстокості. Але навіть і Новий Завіт з його явними закликами «перемагай зло добром», «підстав щоку» і т.п. виявляється безсилим проти тих, хто не бажає робити це - від войовничих хрестоносців, до сьогоднішніх «освячувачів» зброї, які також називають себе християнами.
«Підстав щоку» - справді, безумство, якщо немає Бога і вічного життя. Але ця настанова істинна – якщо вони є. Детальніше про війни – в «Образно-духовному тлумаченні Біблії».
«Виправдання вбивств» у Новому Завіті.
Ісус Христос і апостоли не заперечували необхідності професії військового, в той час. Потрібно розуміти, що вони мали справу з воїнами внутрішньої служби Римської держави, які виконували завдання з охорони громадського порядку, збору податків, охорони в'язниць і т.п., а не з агресивними нападниками, які свідомо руйнують житлові будинки і вбивають невинних мирних громадян і діяння яких намагаються сьогодні оправдати. В Новому Завіті згадуються такі позитивні приклади із життя римських воїнів:
1. Бездоганне служіння своїй країні (Лк 3,14)
2. Відповідальність за свою сім'ю (Діян 16,30-34)
3 Твердість і впевненість (Еф 6,10-17)
4. Боротьба за справедливість (1 Тим 1,18, 6,12)
5. Подолання труднощів (2 Тим 2,3-4)
1. Бездоганне служіння своїй країні (Лк 3,14)
Іоан говорить із воїном-збирачем податків. Слова: «нікому кривди не чиніть» буквально означають - примусово невимагайте, насильно не забирайте податі, не трясіть. Тобто, виконуйте свою роботу, яка на той момент є необхідна, таким чином, щоб не кривдити людину і не принижувати її гідність. Сказано про умови служби римського воїна в дохристиянському суспільстві. Якщо настанови для язичницького воїна для нас зразок, то ми ще також язичники, бо християнин не просто не кривдить, а навпаки - шукає вигоди іншому (1 Кор 10,24). Така духовна висота не потребує силової підтримки.
2. Відповідальність за свою сім'ю (Діян 16,30-34)
Тут воїн – охоронець в'язниці, який увірував у Христа, хреститься зі своєю сім'єю. Що ж тоді залишається від воїна, коли він розуміє і приймає «не вбивай», і «перемагай зло добром»?
3 Твердість і впевненість (Еф 6,10-17)
Це якраз гімн духовному воїну, в якого меч - слово Боже, що й проливає світло на те, якою зброєю має битися християнин. Тут порівняння з буквальним воїном цілком доречне, лише як приклад завзяття цього служіння, гідного кращого застосування. До того ж, цілі римського воїна і воїна Христа та засоби їх досягнення - зовсім різні.
4. Боротьба за справедливість (1 Тим 1,18, 6,12)
«Щоб ти воював, як воїн, маючи віру і добру совість» - такою зброєю заповідано битися Тимофію з відступниками віри.
5. Подолання труднощів (2 Тим 2,3-4)
Переносити страждання, як добрий воїн Христа, повністю віддаючись для проповідування Слова Божого.
В Євангеліі від Івана 18,10-11 описана сцена відсікання апостолом Петром вуха раба первосвященика і зцілення його Христом. І те, що Ісус Христос не сказав «викинь меч», попередивши про його згубність («Бо всі, хто візьме меча, - від меча і загинуть» (Мф 26,52)) - тлумачиться як потрібність останнього. Але чому Христос, попереджаючи про наслідки використання меча, все ж таки каже учням: «продай одяг, купи меч»? Тут буквальне розуміння слова «меч» суперечить одне одному. Звичайний меч, відсікаючи вухо, неминуче мав би завдати смертельного удару в основу шиї людини, але про це чомусь не сказано. Але меч духовний, меч – слово, пояснює все. Петро, захищаючи Христа з усією сердечністю (удар мав бути нанесений лівою рукою, якщо відрубано праве вухо) різкими докорами, образливими для раба, позбавив його можливості сприймати Правду (праве вухо). Христос же згладив цю помилку свого учня, сказавши рабу те, що він був у змозі прийняти, не ображаючись.
Праведність (одяг) (Іс 61,10) може надбаватися в накопичувальній формі навчання, яке провадив з учнями Ісус Христос. Але коли наближалася година Його відходу, учні повинні були самі виконувати роль просвітителів, переможців зла. Тоді то і було Ним сказано «продай (обміняй) одяг, купи меч» (Лк 22,36.). Меч - Слово яке вражає неправду. Буквальний меч у ті часи коштував стільки, скільки не коштував увесь їхній буденний одяг. Та й навіщо саме за проданий одяг, невідомо в чому залишаючись, треба було його купувати «Бо всі, хто візьме меча, - від меча і загинуть (Мф 26,52)? Христос говорить, що людина гине перш за все озброївшись неправдивим словом, яке веде до війни із словом Божим (мечем), вбиваючи можливість здобути життя вічне. Тобто, озброєні неправедним мечем-словом загинуть від меча-слова Божого. Про що Христос застерігає свого учня Петра і нас. Буквальний меч вбиває не всіх, а тим більше своїх власників.
Єдина твердиня, яку не критикують захисники войовничого християнства, це: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а душі не можуть убити» (Мф 10,28). Мабуть тому, що людина вічна, і її неможливо вбити. Продовженням її земної дороги буде або вічне життя або вічна мука (Мф 25,46), «кожний отримає в міру добра, яке він зробив...» (Еф 6,8). Якщо ж цього немає (віри у вічність), то маємо те, що маємо - людина боїться смерті тіла і намагається зберегти його у будь який спосіб, навіть ціною нехтувань Заповітів Христа.
На виправдання силового захисту нашого тіла є порівняння з імунною системою організму, яка вбиває всі мікроби, які йому загрожують. Якби наше тіло нічим би не відрізнялось від тіла тварини, то дійсно це могло бути аргументом на виправданя вбивства тих, хто нам загрожує. Але ми, віруючі християни, достеменно знаємо, що тіло наше є лише тимчасовим носієм дорогоцінного вічного Духу, і тому в питаннях вибору між життям тілесним і вічним життям - вибираємо вічне.
Від початку, ідея світської держави з царем на чолі була неугодною Богові. Бог мав бути Сам царем у людей (1 Цар 8,7) і правити через пророків (1 Цар 9,9) і священиків (Мал 2,7). Але попередження Бога, сказане народу Самуїлом, не подіяло на людей (1Ц 8:4-19). Через їхнє жорстокосердя Бог допустив їм це, попереджаючи про страх Божий (1 Цар 12,14-15).
По відношенню до земної влади, християни не закликають до жодних революцій і протестів, а тільки пропонують їй допомогу у добрих справах (Євр 13,21). Але тільки в добрих ! Коли ж стоїть вибір між волею Бога і волею влади, то слухатися більше потрібно Бога, ніж людей (Діян 5,29). Сказано, що «не має влади не від Бога» «на добро» (Рим 13,1-7). Дійсно так! Але будь-яка диктатура, щоб утвердитись, говорить про добро і справедливість у людському розумінні, тому Бог допускає проявитися їй і викрити себе - іншого шляху немає. У тих же випадках, коли влада стоїть на варті доброчесності, захищаючи її силою (мечем), коритися треба не тільки за страх, а й за совість. Совість – це посольство Боже в людині. Христос сказав: «Кесареві кесареве, а Богу Богове» (Мф 29,21) не тому, що Він згоден був із земною владою, а тому, що деякий час християни повинні миритися з панівним становищем світської влади, змінюючи її мудрим словом і добрим вчинком. У цих словах, якраз підкреслюється різниця земної та Божої влади, а що противиться волі Божій - неминуче зникне.
Є таке застереження, що Христос, кажучи: «підстав щоку....», (сам щоку не підставив) – значить, обманював? В описаній сцені (Ін 18,22-23) Він не відхилив обличчя, не відвернувся, а отже, інша щока була так само доступна для удару, її не треба було додатково підставляти. Його ж слова зробили свою справу, другого удару не було - хороший приклад мудрої поведінки. Найпереконливіший доказ на користь вбивства - захист слабкого від озброєного злочинця. Що повинен робити християнин? Якщо не вдалося зупинити словом - потрібно захистити навіть ціною власного життя.
Якби заповідь «не вбивай» (словник Стронга - вбивати, умертвляти) забороняла б вбивство лише невинної людини, таке застереження було б вирішальним і знайшло б своє пояснення на Скрижалях у розширеному тлумаченні, як у другій, четвертій, п'ятій і десятій заповідях.
Але навіть в питаннях схвалення «необхідного» вбивства є певна неоднозначність - згідно правила Василія Великого, три роки після закінчення «справедливої» війни - її учасників не причащають. Інші закликали не радіти смерті ворога, і сучасні капелани, благословляючи в бій - самі зброї не беруть. У праведній справі не повинно бути таких обмежень. Спроби переробити меч Христа на складаний ніж, небезпечний для ворога і зручний для себе, зрозумілі. Одночасно хочеться здаватися християнином і збирати скарби на землі. Назва “християнин” зобов'язує, але не рятує.
Богоугодне розуміння захисту від зла в християнській моралі, саме в християнській, а не у світській, є найважчим. Але в будь якому конфлікті вина нападника є найбільшою і тому саме він має прагнути до миру насамперед. Якщо такий, у земному житті, і уникне відповідальності за свої злодіяння, то у майбутньому, вічному її не минути. І часу пожалкувати про скоєне – буде достатньо.
Вбивство злочинця і невинного, звісно, різні по степені вини, але там і там позбавляється життя людина, яка має можливість прийти до Бога. Тому Біблія не робить відмінності між цими вбивствами в заповіді «Не вбивай».
Прийнято вважати, що не вбивати – це означає змиритися. І це дійсно так. Але змиритися не перед ворогом, а перед Богом. Капітулювати потрібно нашій гордині і плоті перед Духом Божим, який є в кожній людині і якого їй необхідно зміцнювати здоровим глуздом. Краще страждати за Правду, в тимчасовому земному житті і здобути вічне Життя, ніж навпаки. «Яка користь людині здобути весь світ, а себе погубити. (Лк 9,25). «Хто дбатиме зберегти свою душу (ціною порушення Заповіді) , той погубить її, а хто погубить її, (заради виконання Волі Божої) той оживить її (для вічності) (Лк 17,38 Ін 12,25) .
А допоки, майже весь християнський світ користується язичницькою мудрістю «Хочеш миру – готуйся до війни», яка веде його до погибелі - він і не думає ставати на шлях Христа- Спасителя.
Віктор Бартєнєв. 2025 рік.