28 серпня 1928 року був підписаний пакт Келлога-Бріана також відомий як (Загальний договір про відмову від війни), який юридично забороняв використання війни як інструменту міждержавних відносин . Незважаючи на благі наміри даної події, Стефан Бохонюк на початку альманаху трактує підписання цього пакту як лицемірні «порожні слова». «Говорять одне, а роблять інше; тобто говорять язиком про мир, а наділі готуюються до війни. Та ще й до такої війни, якої в світі ще не було». На основі біблійних пророцтв (Плач 3,37-38) та Ісаї (45,7) він проголошує що настав той Великий і Страшний День Господа, який є судом над політичними елітами за зневажання Божих Законів.

Далі брат Стефан звертає увагу, що сьогодні багато пишуть і говорять про «темні маси», тобто про комуністів, більшовиків та їм подібним. Така пильна увага до лівих радикальних рухів у світі є невипадковою. Поява більшовизму стала можливою лише тепер, бо настав чітко визначений Богом час для виконання пророцтв. Слуга Божий Стефан цитує пророцтво про те, що «біда піде від народу до народу, і великий вихор підніметься від країв землі». Більшовицька революція 1917 року в Росії та спроба комуністичних переворотів у Європі – це і є той самий руйнівний «вихор», який швидко перекидається з однієї країни на іншу, руйнуючи старий світ. Стефан Бохонюк дає блискуче соціополітичне пояснення слів Ісуса Христа про «шум моря» (Лк 21,25). «Море» - це людські маси, прості народи. Люди піднімають революції та заколоти не просто так - вони роблять це тоді, «коли побачать, що у зверхніх (керівників, чиновників, еліти) немає справедливості і суду». Тобто корупція та егоїзм влади викликають народний гнів, який Бог використовує для суду над цими правителями. «Дві частини суспільства, одна з них багаті, а друга – бідні, будуть боротися, наступаючи одна на одну, але й остерігаючись одна одної. Під час цих конфліктів утвориться третя маленька частина, яка народилася від Бога Отця й уподібнюється Сину Божому Ісусу Христу. Вона буде творити мир і буде перемагати всяке зло добром, воювати ж учитися не буде, а буде називатися новим творінням, Новим Єрусалимом, звідки буде чутно Закон і Слово Господнє» . Вони не просто спостерігають за жахами революцій та богоборством комуністів, а розуміють духовну суть цих подій «власними очима й вухами», бачачи в цьому наближення ери Христа.

Продовжуючи, брат Стефан блискуче описує кризу Ліги Націй, наслідки Версальського договору для Німеччини та згубну роль націоналізму, пояснюючи все це дією Божого плану. Він зазначає, що історія й раніше знала повстання, але масштаби сучасного хаосу не мають аналогів: «Не встигнуть погасити пожежу в одному місці, як уже починає горіти в іншому». Стефан Бохонюк бачить, що світ увійшов у фазу хронічної нестабільності, де локальні конфлікти та революції спалахують одні за одними, і людство втратило контроль над ситуацією. Він згадує Лігу Націй (першу міжнародну організацію для підтримання миру, створену після Першої світової війни) і констатує її повне безсилля: «і така нічого не допомагає». Для обґрунтування її краху слуга Божий Стефан цитує пророка Ісаю (8,9-10). Його тлумачення дивовижно глибоке: слова «задумуйте задуми, але вони руйнуються» він прямо розшифровує, як підписання безглуздих міжнародних мирних договорів, які політики укладають без Бога, а тому вони ніколи не збудуться. Стефан Бохонюк аналізує наслідки Версальського договору 1919 року, яким країни-переможці (Франція, Велика Британія) наклали жорсткі обмеження та репарації на Німеччину. Він пророчо застерігає: попри те, що Німеччина принижена і зв’язана, європейські держави все одно «бояться її і тремтять». Брат Стефан розумів, що Версальська система не принесла миру, а лише заклала міну уповільненої дії (що згодом призвело до Другої світової війни). Чому ж світові лідери ухвалюють такі самовбивчі рішення? Слуга Божий Стефан дає відповідь, на основі Святого Письма, цитуючи Апостола Павла про «бога віку цього» (сатану), який засліпив розум правителів. Через цю сліпоту світська еліта чинить зло несамовито й категорично відмовляється звернутися до закону Христа – закону любові та справедливості. Замість Христа правлячі класи та прості люди звертаються до «національних колишніх і теперішніх вождів». Стефан Бохонюк виносить їм суворий вирок: той, хто ділить людей за національною ознакою – це лютий ворог людства.

Далі брат Стефан дає дуже важливе пояснення виразу «Великий і Страшний День Господній». Він пише, що це не звичайний день із 24 годин, а це «довгий і неспокійний період часу», який приносить страждання та хаос тим людям і правителям, які відкинули Бога та Його Закон Любові. Він запитує: навіщо Творець допустив Першу світову війну, революції та духовний занепад? І дає відповідь: щоб людство через страждання нарешті покинуло своїх фальшивих «мертвих богів» (гроші, зброю, націоналізм) і визнало, що тільки Єгова є єдиним Богом, щоб вся мудрість мудреців віку цього вичерпалася й згинула назавжди. Бог заводить в глухий кут всі плани дипломатів, закони світських урядів та ідеї «національних вождів», в яких немає духовної, божої основи, аби показати їхнє повне безсилля. Кінцева мета цього історичного вихору – очищення планети. На уламках зруйнованих імперій та капіталістичних систем Бог засновує Новий Праведний Світ – Царство Боже на землі. Стефан Бохонюк описує його як ідеал суспільства, де більше ніколи не буде корупції, огудників (наклепників) та кривдників (тих, хто експлуатує або пригнічує просту людину).

Продовжуючи, слуга Божий Стефан посилається на Книгу Пророка Даниїла (7,27) й аналізує сучасні йому політичні партії та рухи, які ведуть запеклу і криваву боротьбу за владні крісла. Він пророчо заявляє: всі ті, хто сьогодні рветься до влади через перевороти чи вибори, справжньої легітивної влади так і не отримають. Стефан Бохонюк чітко розділяє владу на дві категорії: насильницьку/загарбницьку (яка тримається на штиках і панує зараз) та справедливу (Божу владу, яка судитиме бідних страждальців по правді). Він підкреслює ключову деталь про нову справедливу владу: « вона не думає сама взяти в руки владу, а дано їй буде». Справжні Божі лідери не займаються інтригами, не організовують революції і не купують голоси. Вони чекають Божого часу, і коли стара система повністю згниє, Бог Сам вручить їм право керувати оновленим суспільством. Брат Стефан дивовижно точно описує класову напругу міжвоєнного періоду. Він бачить дві великі частини суспільства: капіталістів-землевласників (багатих) та робітників-селян (бідних). Вони перебувають у стані постійної прихованої чи відкритої війни: наступають одні на одних, але водночас панічно бояться один одного. Слуга Божий Стефан пише, що «керівники» (еліта) не впевнені в масах, вони чекають бунту щохвилини, і що цей важкий період буде тривати «декілька пророчих днів». Поки багаті і бідні винищують один одного у класовій боротьбі, всередині цього хаосу народжується «третя частина» - істинні християни, які і складали громаду Стефана Бохонюка.

Далі брат Стефан пише, що рівень обману в політиці досягне такої межі, що люди взагалі перестануть довіряти будь-яким обіцянкам. Він прогнозує страшний хаос, повсталі маси почнуть нищити керівників та правителів («володарів»). Це призведе до парадоксу: сьогодні політики б’ються за владу, але настане час, коли через страх смерті та повну анархію багато хто буде відмовлятися від керівних посад. Він посилається на пророцтво Ісаї (3,6-7), де описано ситуацію, коли люди проситимуть чесну людину і благатимуть: «Будь нашим вождем, бо навколо руїни, але він із клятвою скаже: « Не можу зцілити ран суспільства». Цитуючи Ісаї (13,11-12) він пише, що війна знецінює життя, але Божий суд змусить людство нарешті зрозуміти: найбільший скарб – це не багатство чи території, а жива людина, яка буде дорожча за «чисте золото». Коли воюючі держави знищать самі себе, не залишивши від своєї системи «ні кореня, ні гілок», настане момент, коли суспільство, втомлене від крові та хаосу, саме прийде до тієї самої «третьої частини» - до чесних християн-миротворців. Люди благатимуть їх: «Прийдіть, керуйте нами і судіть нас, а ми будемо підкорятися вам». Справжня влада передана буде святим не через насилля, а як добровільне прохання знесиленого світу.

Продовжуючи, слуга Божий Стефан, посилаючись на Книгу Пророка Даниїла (7,26) говорить, що від часів старозавітнього царя Садекії й до сьогодні всі державні лідери мають «звірячий характер». Чому? Тому що в основі їхньої влади лежить хижацька логіка. У разі будь-якого конфлікту вони готові розв’язати криваву бійню і «пожерти» мільйони життів заради своїх амбіцій. Яскравий доказ – жахи Першої світової війни у 1914 році. Раніше Стефан Бохонюк казав, що Ліга Націй безсила, але зараз він додає важливу деталь. Вона «трохи сприяє» Божому плану. Ліга Націй не може повністю загасити світове зло, але вона утримує баланс – не дає великій світовій пожежі вибухнути миттєво. Тут він використовує метафору: Бог через цю організацію дає час, «щоби все непотрібне витліло». Тобто старий світ, старі імперські звички та гріховні системи мають повільно догоріти і розсипатися самі. Цей час «тління» та локальних криз потрібен для виховання нової еліти. Перебуваючи всередині цих політичних пожеж, деякі розумні мужі (політики, мислителі) починають духовно перероджуватися. Вони стають розсудливішими й роблять два розумних висновки: зла злом не переможеш; і що: колективне покарання – це дикунство. Не можна карати цілі народи та країни (як це зробили із Німеччиною у Версалі), а відповідати мають лише конкретні винні особи. Брат Стефан впевнено заявляє, що жодні класи, партії чи політичні сили, які б’ються за крісла, істинної влади так і не отримають. Він відразу передбачає заперечення пересічного громадянина, який скаже: «Як же не отримали, якщо вони вже сидять у кабінетах і керують?». Стефан Бохонюк дає геніальну і дуже просту відповідь: «хіба це справжня влада, якщо правитель «без зброї й охорони не може вийти з дому?». Він зриває фасад із красивого життя тогочасних міністрів, чиновників та лідерів партій. Він показує, що за куленепробивними дверима та колючим дротом ховається звичайний жах перед власним народом. Брат Стефан формулює мудре життєве правило: «Краще не владарювати, ніж жити постійно в страху і трепеті». Для нього спокійне сумління, мир у серці та можливість чесно ходити вулицями серед своїх сусідів є набагато вищою цінністю, ніж будь-який державний мандат чи золота корона. Насильницька влада, яка тримається на зброї та охороні, є тимчасовою. Зрештою всі ці перелякані лідери зникнуть, а величне й вічне Царство на землі буде віддане святим і всенародним миротворцям, які правитимуть без жодної зброї, а лише силою любові та правди Божої.

Стефан Бохонюк посилається на Перше Послання до Коринфян (6,21) Апостола Павла: «Хіба не знаєте, що святі будуть судити світ?» Це є доказом того, що його «мале стадо» християн має повне право аналізувати та викривати гріхи суспільства, адже саме на простих і чесних людей у майбутньому Бог покладає обов’язок управляти оновленою землею. Брат Стефан засвідчує страшний духовний діагноз епохи: «мало не кожна людина – «владолюбець». Люди готові йти по головах, обманювати й переступати через совість заради того, щоб отримати хоча б маленьку владу над іншими. Він попереджає: така погоня за статусом є духовною сліпотою, яка зрештою принесе людині лише прокляття.

Слуга Божий Стефан звертає увагу на підростаюче покоління, особливо на освічену молодь, та тих, котрі навчаються. Його спостереження дивовижно точне: молоді люди йдуть вчитися не заради високих ідеалів, а лише з однією думкою – «якби зайняти яку посаду». Освіта перетворилася на інструмент для отримання теплого чиновницького крісла. Стефан Бохонюк з болем описує лицемірство дипломованих фахівців. Замість того, щоб повернутися після навчання до простого народу й «показати собою добрий приклад тому, хто не вивчився», молоді кар’єристи хочуть зовсім іншого. Вони прагнуть отримати посади, щоб «обплутувати й обманювати» бідного селянина чи робітника – ту саму просту людину, яка своєю важкою працею «їх годує і поїть». Брат Стефан знову наголошує, що сама по собі освіченність без християнської моралі є небезпечною зброєю. Вона лише вчить людину більш витончено «обплутувати» експлуатувати менш захищені верстви населення.

Далі Стефан Бохонюк впевнено говорить, що час людського гріховного устрою, обману та кар’єризму вже «закінчує свій термін». На зміну йому приходить Нова ера – світ, де головним законом буде Божа правда й справедливість. Тому він закликає всіх людей зупинитися, задуматися і визнати, що колишній шлях веде у глухий кут. Він пропонує дуже просту і близьку кожній людині Божу істину - Бога не потрібно шукати десь далеко на небесах. Бог зовсім поруч – усередині самої людини, в її власному серці, совісті та чистих думках.

Продовжуючи, слуга Божий Стефан дуже жорстко критикує офіційне духовенство та інших проповідників, які закликають людей думати лише про потойбічне життя («вказують на небо»). Він прямо називає їх «майстрами плутати та обманювати»), які лише маскуються під «Ангелів Божих». Він закликає бідних волинських селян судити релігійних лідерів за їхніми реальними вчинками, а не за красивими проповідями. Брат Стефан показує кричуще лицемірство еліти: вони відправляють простих людей «на небо», але самі активно купують на землі дорогі хати, поля та розводять сади. Вони розкошують і живуть у повному комфорті, нічого не роблячи своїми руками. Вони панічно бояться захищати правду чи виступати проти несправедливості світської влади («бояться вуста відкрити»). Уся їхня діяльність зводиться до одного – вигадувати нові способи, як «обплутувати» і викачувати гроші з бідного, неосвіченого («темного») народу.

Завершує альманах слуга Божий Стефан одним із своїх найвеличніших благословінь:

«Нехай благословить Господь усю кулю земну, щоби пізнав Його весь рід людський, що Він є Миром, Радістю, Щастям і Спокоєм. Нехай дасть Він сили й засоби народові Своєму підняти вище знамено. Нехай відкриє Він уста багатьом благовістити про Царство Його. Нехай чутні будуть на всіх вулицях Єрусалиму Хвала і Слава Отцю і Сину, і Святому Духу. Амінь”

Липень 2026 року Сестра Олена