Вересень 1926 р.

 Нова правдива дорога життя

Хто читає, нехай розуміє! Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих (Мф 4,4)

Любий читачу, якщо ми уважно вдивимося у життя народів і прислухаємося до їхніх голосів, то зрозуміємо, що всім народам, племенам та народностям постійно чогось бракує на землі. Народи не можуть насититися нічим, скажу, правду в Господі, – і не наситяться, якщо не звернуться до істинного Слова Божого через Ісуса Христа. Для прикладу візьмемо найменше сімейство і дійдемо до великого і багатого царства цього світу, то всім, всюди і всього мало. Чому? Тому що вони залишили Слово Боже, в якому є життя; перестали чинити Правду і суд на землі, вигадуючи свої постанови та закони, але не за Духом Божим.

За це Бог-Правда і зробив усіх голодними. Їдять, п’ють, набувають і все кричать, що мало, ніколи нічим не можуть насититись. Кожен у погоні за користю, незважаючи ні на кого і ні на що; без милосердя і співчуття навіть до бідних і незаможних, намагаючись отримати з кожного наживу, і все це має бути через те, що знехтували Слово Боже, й суєта лише в їхньому серці. А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові чинити неподобства… (Див.: Рим 1,18-32).

Пророк Ісая говорить: «Ніхто не підносить голосу за правду, і ніхто не заступається за істину; сподіваються на пусте і говорять неправду, зачинають зло і породжують злочинство»… «І не стало істини, і той, хто віддаляється від зла, піддається образі» (Іс 59:4,15). Нам, що віруємо у Христа Ісуса, Господа нашого, не тільки не дозволяється робити зло, але й тих, хто його чинить, ми маємо викривати, щоб зло викорінювати.

Я тут коротко згадаю деякі факти з мого життя. 1911 року Господь наш, Ісус Христос, за Своїм благоволінням до мене, відкрив мені Свою нову, правдиву і вічну дорогу. Відтоді я і почав віддалятися від зла, і почав зазнавати приниження.

19 лютого 1914 року Луцьким окружним судом я був засуджений на довічне заслання у віддалені краї Сибіру з позбавленням усіх прав за спалення і непоклоніння мертвим богам, а також за викриття неправди цього світу. На початку 1917 року я повернувся із Сибіру у моє рідне село Богушівку Торчинської волості. При Тимчасовому уряді я впродовж 1917-1919 рр. займав декілька посад, а саме: був головою волосного виконавчого комітету, головою волосної продовольчої управи, головою волосної земельної управи, гласним волосним, повітовим і губернським, головою волосної реквізиційної комісії і членом повітового земельного комітету. 1919 року, дізнавшись про мою віру, до мене приєднались декілька жителів урочища Чехівщина і декілька жителів села Вічині, і ми створили церкву євангельських християн із дотриманням Заповідей Божих. 1920 року про нашу маленьку церкву дізналися адвентисти сьомого дня і ми об’єдналися. Проте з другої половини 1921 року наші погляди розійшлися. Із жовтня 1921 року ми існуємо самостійно, без втручання адвентистів та інших. Саме звідси і починається найважливіше. Із початку 1921 року членом вищезгаданої церкви став син мого рідного брата, Олександр. Він відвідував суботні молитовні зібрання, слухав духовні настанови і вчення про Царство Боже. Олександра, який ще на той момент був членом євангельсько-християнської церкви, сільська громада обрала солтисом. Слухати настанови, то він слухав, але виконувавати їх ‒ не вивиконував, за що йому і дорікали. Дійшло до того, що він зі своєю дружиною облаяли мого рідного брата Михайла, який має психічну хворобу. Його земельну частку спадкового наділу вищезгаданий Олександр зі своїм батьком, моїм братом Федором, отримали незаконно. Коли мій брат Михайло почав жалітися мені на Олександра за те, що він його ображає, то я сказав: «Ти маєш таке ж право на частку наділу, як я та інші брати». Про це, що я сказав, дізнався Олександр, і сказав мені: «Як ти можеш таким як він говорити правду?». Я, в свою ж чергу, відповів: «А чи можна від таких землю забирати і їх ображати?»

Я ще нагадав, що начальникам особливо потрібно вчиняти справедливо, але він не звертав на це уваги. 1922 року Олександр вийшов із нашої церкви і почав мені мститися. Тому я змушений був донести про це його керівництву. Ось те, що я повідомляв пану Луцькому старості.

До пана старости Луцького повіту

від мешканця села Богушівка Торчинської ґміни Луцького повіту, Стефана, сина Якова Бохонюка.

Лист

В цьому листі я хочу розповісти вельможному пану старості як великому і високому керівнику Луцького повіту, як, що і де робиться. А що я кажу, то як перед моїм Богом і Начальником, бо вірю Богу і боюся Його, і як мовчатиму, то не буду вірним Його робітником, і Він покарає мене на віки-вічні. У нашому селі Богушівка солтисом служить уже четвертий рік мій племінник Олександр, син Федора Бохонюка, і вважається найкращим у ґміні. Знаю, що всі ми грішні і нікого немає без гріха, проте, все ж таки потрібно боятися Бога, але цей солтис не боїться Бога.

Описую деякі його вчинки :

1. 1922 року він узяв залишки мосту з залізничної колії і сховав їх у себе у дворі, де вони лежать і досі.
2. Минулої зими зрізав дуба у панському лісі та зробив слід до одного бідняка, на якого лісник і склав протокол, а солтис затвердив це печаткою. А ось коли цей бідняк дізнався, що той дуб зрізав солтис, і хотів подати заяву на нього, то солтис сказав: «Не бійся, я виправдаю тебе на суді», він так і зробив.
3. Дали йому з ґміни дерева на спорудження мосту, то він одну колоду порізав для себе та зробив скриню на борошно.
4. Ми живемо неподалік від панського лісу і часто буває таке, що худоба вискочить на пашу, а інколи й чоловік навмисне нишком випасає худобу, щоб лісник не бачив. А солтис ціле літо відкрито випасає корів і коней у цьому лісі. І ось одного разу вночі лісник впіймав його коней. Солтис відразу прибіг додому, збудив дружину, щоб та кричала, що злодії викрали коней із хліва, та ще й хотів лісника звинуватити.
5. А податки бере, які тільки можна.
6. Навесні в старостві взяв овес і роздав по 2 пуди і 20 фунтів, а збирає грішми як за 3 пуди, бо каже, що його в старостві обманули, так як він не знав справжньої ваги. Виходить хтось злодій, а він – ні. Були й випадки, коли я казав йому, що він нечесно вчиняє, то він так зненавидів мене, що вже другий рік поспіль не дає проходу ні мені, ні моїй дружині та дітям. Якої він тільки шкоди мені не робив, але я все терпів, згадуючи слова Ісуса Христа: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк 21,19). Нарешті він узявся мені межу на полі зорювати. Зорав раз, то я його спитав: «Що ти робиш?» Він мені сказав: «Я хочу, щоби ти зі мною судився». Коли він зробив це першого разу, то я ще стерпів. На початку цього місяця, коли він мені знову зорав межу, то я вже покликав його батька та ще двох чоловіків. То його батько, мій рідний брат, почав його трохи ганьбити при тих чоловіках. Тоді він, солтис, так мене обізвав, що я навіть не можу Вам цього описати. Я йому сказав, що тепер уже мовчати і терпіти не буду. Сьомого числа цього місяця, ввечері, я носив із городу тички, а він прибіг на мій город з кілком у руках і хотів мене вбити. Кричав: «Ти –паршивий штунда, більше мене не будеш мучити, я тебе сьогодні вб’ю!» Коли я почав утікати від нього та кричати: «Ґвалт!», то він втік до своєї хати. А коли на крик посходилися люди, то він вийшов, підійшов до нас і каже: «Люди, що ж це таке? Чи цей штунда знову здурів, чи що? Бо я аж в хаті злякався!» Ось так він і почав пускати плітки, що я здурів. Хіба можна це терпіти? Знаючи слова Бога: «Якщо нечестивий буде помилуваний, то не навчиться він правди – буде лиходійствувати у землі правих і не буде дивитися на велич Господа» (Іс 26,10). Тому я звертаюся з проханням до Пана Старости: «Зробіть Ваше Милосердне розслідування, бо, мабуть, не в одній тільки Богушівці таке коїться».

Служитель вічного Бога і справедливої влади, яка є –

Стефан Бохонюк. 22 жовтня 1925 р.

У цій справі було допитано 17 свідків і не було прийнято жодного рішення. Крім того, вищезгаданий солтис попросив помічника війта, щоб його висунули на чергових виборах кандидатом у солтиси, що той і зробив, і його знову повторно затвердили солтисом. Подумайте, люди добрі, що він тепер зі мною зробить, а ще кажуть, що нині немає гонінь на християн. Ось вам приклад утисків та переслідувань невинних людей. Хто і головне – як гнітить і переслідує? Я хоча б коротко опишу переслідування. 1922 року я подав у Луцьке староство прохання з п’ятдесятьма підписами про легалізацію церкви або общини Євангельських Християн. Я нагадував за прохання декілька разів, проте мені казали: «Чому Ви так поспішаєте?». Після цього я подав ще два прохання теж з п’ятдесятьма підписами. Останнє з них я подав до Луцького староства 17 березня 1926 року.

Я постійно інформував, у чиїх будинках та де саме проводяться молитовні зібрання, й отримував словесні дозволи від чиновника староства про те, що зібрання проводити можна. 8 травня 1926 року до мене у Богушівку із села Березолуки йшли двоє молодих людей на молитовне зібрання. Їх зустрів солтис Олександр Бохонюк і спитав, куди вони прямують. Вони ж відповіли, що йдуть на молитовне зібрання до Стефана Бохонюка. Солтис їм сказав: «Ви заарештовані, ви – дезертири!», і не пустив їх до мене. Він арештував їх та забрав до себе додому для відправки до поліцейського постерунку. Коли ж я дізнався, що ці люди заарештовані, то відіслав до солтиса Максима Зайцева, який перед цим був у мене півтора роки робітником і прийшов на зібрання. Незважаючи на те, що солтис знав Максима Зайцева особисто, він усіх трьох під конвоєм відправив у постерунок в м. Торчин, яке знаходиться від мене за 14,5 версти. Коли ж наступного дня, тобто 9-го травня, я з’явився до коменданта з проханням, щоб він звільнив ні в чому невинних людей, то думаю, що пан комендант, мабуть, ніколи так не кричав на бандитів та злодіїв, як кричав на мене, при цьому погрожуючи мені в’язницею і кажучи, що якби таких Бохонюків було б з 20, то світ загинув би. Але, врешті-решт, комендант м. Торчина доручив мені при пакеті доставити арештованих Максима Зайцева, Лаврентія Любашевського і Василя Кузьмука до поліцейського постерунку в село Доросині, яке знаходиться за 15 верст (а то й більше) від м. Торчина, де заарештованих і звільнили. З того ж дня, тобто із 8 травня і досі молитовне зібрання закрите солтисом. 18 вересня цього року до мене приїхали гості з села Великі Березолуки – мій однодумець Кузьма Любашевський зі своєю дружиною, і з Чехівщини теж прийшли мої одновірці – Михайло Денисюк із дружиною, Тетяна Денисюк зі своєю донькою Василисою та Агафія Коновалюк зі своїм сином Михайлом. І коли ми були у мене вдома, то являється солтис з двома десятськими і говорить: «Що це за зібрання? Тобі було сказано, що в тебе збиратися не можна». Тоді я йому сказав: «Зло чиниш ти, чому не забороняєш різні зборища та гульбища, які відбуваються цілими ночами?» То солтис відповів: «Це забава, яка дозволена урядом». На мене поліціянтом Грабовським був складений протокол, і пригрозили, що мене відправлять за Брест, де у в’язниці я пропаду, бо: «Ми знаємо, чим пахне твоє видавництво щомісячника». Наступного дня, тобто 19 вересня, я вийшов на своє поле орати, а солтис Олександр прийшов з палицею в руках, почав мене нещадно сварити, штовхати та бити палицею, говорячи: «Я тебе вб’ю, бо я маю владу!» Неподалік пасла корови моя дружина, і ми з нею вдвох відібрали палицю, проте солтис починає пліткувати, ніби це я хотів його вбити. Він постійно зводить на мене наклеп, ніби то я займаюся пропагандою, намовляю людей для здійснення якогось перевороту, і що я найбільш злісна людина, яка йде проти уряду. Я насправді не поважаю такої влади, як солтис Олександр, тому що це авантюрист, який любить лише зло, то як же я маю поважати зло? Я говорю перед усім світом, що не люблю ні зла, ні тих, хто його робить, викорінюю в собі усяке зло і поки житиму на волі чи в неволі, буду всюди і скрізь викривати тих, хто чинить зло, бо я на те прийшов у цей світ.

Я пишу це для того, щоб відкрилася правда і неправда. Тому, коли я писав лист до пана Луцького старости і була надана довідка, що вищезгаданий солтис виявився чистим, про що свідчить повторне затвердження його солтисом, то, виявляється, що я писав неправду, тобто наклеп чи обман. Якщо це так, то мене як наклепника, за законом, потрібно було би притягнути до відповідальності та покарати в міру моєї провини. Тільки тоді буде виявлена правда чиста і світла, ясновидна для всіх. Тільки тоді багато хто навчиться правди та боятиметься чинної влади, бо в вашому законі добре написано про вибір влади. Але, мабуть, те, що я писав, – істинна правда, Свята Правда, яка і є моїм Богом! Пишу я це не тільки для свого захисту, але й для захисту багатьох, і для оновлення та впорядкування тієї країни, де я живу. Нехай благословить Господь Бог усю Польщу і всіх, хто любить правду; нехай наповнить Він серця Своєю невичерпною любов’ю і нехай відкриє Він уста багатьом для захисту справедливості і миру між усіма: лише тоді затихнуть брехуни та наклепники. Прошу вищу владу звернути увагу на це, тобто на нижчих чиновників, бо все залежить від кореня, а не від верхівки. Для цього я й прошу: очищуйте корені, то буде добре і стовбуру, гілкам і верхівці, але знайте, що корені знаходяться в землі, і їх важко роздивитися. Для цього потрібно добре покопатися в землі, щоб було видно де є пошкодження... Нехай виростить Господь Бог це дерево Добра на землі Польщі, особливо ми – християни, бажаємо поливати це дерево Добра чистою водою, щоб воно постійно зеленіло, і щоби будь-який подорожній чи перехожий міг сховатися під час спеки і негоди під цим деревом Добра, і щоб усякий голодний міг насититися Його плодами, і щоб усякий хворий міг зцілитися Його листям. У цьому дереві Добра є різноманітні запахи і смаки, а саме: релігійні, політичні, фінансові, економічні та інші. Хоч я нині маю мало часу на те, щоб говорити про різне, то я скажу хоча б про те, що сьогодні є найголовніше: про фінансово-економічний аспект. Дерево Добра дає всім, хто любить його запах і смак – знання, тому я раджу, а чи приймете мою пораду, чи не приймете – це воля ваша, але я раджу: замість того, щоб списувати один пуд паперу на неправду, потрібно використати лише один аркуш, і написати на ньому Правду, тоді збережеться і те, й інше, і не потрібно буде жодних закордонних місій. Тепер багато хто скаже, що я втручаюся у політичні справи, а я в свою чергу відповім, що я, втручаючись у життєві справи, в жодних партіях не перебуваю і перебувати не буду. Я лише перебуваю і хочу входити до складу общини Ісуса Христа, Якому дана всяка влада, тобто право або розуміння, як на небі, так і на землі, як духовного, так і плотського життя. Він дає всяку владу, тобто право або розуміння, кому Він хоче. Користуючись даним мені правом я й пишу.

На основі Євангелія я викрив того чиновника, якого я здавна знаю, численні діла його бачу і замовчути не можу, бо за це дам звіт перед Усемогутнім і Всевидячим Богом. Доки сам не побачу правдиві діла, брехунам не повірю.

Нехай допоможе нам Господь Бог насититися Його словом та робити Добро там, де ми живемо. Амінь.

Видавець і редактор Стефан Бохонюк

1. Волость – об’єднання певної кількості населених пунктів за правління Росії. У сучасному розумінні ‒ об’єднана територіальна громада.
2. Тимчасовий уряд ‒ уряд Росії, створений після повалення влади царя Миколи ІІ.
3. Гласний ‒ представник (депутат) до органів місцевої влади за часів царської Росії.
4. Повіт – об’єднання певної кількості волостей за часів правління царської Росії. У сучасному розумінні – район.
5. Губернія – об’єднання певної кількості повітів за правління царської Росії. За сучасного адміністративного поділу – область.
6. Солтис – у Західній Україні за правління Польщі – сільський староста.
7. Ґміна – об’єднання певної кількості населених пунктів за правління Польщі. У сучасному розумінні ‒ об’єднана територіальна громада.
8. Постерунок – відділок поліції за правління Польщі.

Пакет – конверт із листом офіційного змісту.