З давніх давен Божі люди провіщали про події, які були на землі, і відбуваються до сьогодні. Таким чином Божі люди застерігали народи від нещасть. А лиха приходять на землю тоді, коли люди відступають від Закону, чинять беззаконня і видають закони, але не за духом Божим.

То як люди дізнаються, що вони чинять беззаконня, говорять неправильні речі і, взагалі, що вони чинять гріх? Звернемося до Слова Божого. Апостол Павло говорить: « Але я не пізнав гріх (або беззаконня) інакше, як через закон» (Рим.7,7). Значить- Законом пізнається гріх. Апостол Павло захищає Закон пояснюючи, що проблема не в Законі, а в гріховній природі людини, яка повстає проти заборон. Тобто, Закон не є джерелом гріха. Без Заповідей Божих людина не знала б, що таке гріх. Закон дає змогу бачити, що таке є гріх. Також Закон робить гріх очевидним, визначаючи його межі. В цьому вірші апостол Павло підкреслює, що закон не створює гріх, а викриває його існування та дії людини. Коли людина через закон усвідомлює, що вона грішна, в неї з’являється потреба в Спасителі. Отже, цей вірш підкреслює святість Божого Закону, який викриває гріх, роблячи його явним, і таким чином вказує на людську нездатність спастися власними зусиллями.

А чи є ще такі проповідники, вчителі, які навчають, що Закону Божого не треба дотримуватися, кажучи, що нещасний той чоловік, який намагається виконати Закон Божий. Я не можу відповісти на це питання. Таких проповідників і вчителів я не зустрічала. Може таких в наш час вже немає?

В своїй статті Стефан Бохонюк приводить багато місць із Святого Писання, які вказують на помилки тих лжевчителів, що вчили народ Божий і таким чином вводили їх в оману. Наприклад: Сам Господь наш Ісус Христос зауважує: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати» ( Мф.5,17). То в якому сенсі Ісус виконав Закон і Пророків? По-перше, Ісус виконав Закон тим, що прожив життя цілковитої покори вимогам Закону. Він скромно прийняв хрещення від Івана Хрестителя, кажучи: « так годиться нам виповнити усю правду». Христос займає місце Божого народу, Ізраїлю, у викупній Божій історії. Але там, де Ізраїль не встояв і впав, Він переміг. Там, де ми не встояли і впали, Він вистояв, заради нас і замість нас. Все, що вимагав Закон, Він здійснив, а в Ньому і ми. По-друге, Ісус вдовольнив прокляття Закону. Через Мойсея Бог дав Своєму народу скинію, священиків і систему жертвоприношень. Кожного дня там лилася кров тварин на викуп за гріхи людей. Але вся ця система була лише тінню, лише вказівником на істинну жертву викуплення. В Євр.9 говориться, що Христос увійшов не в образ святилища, а в самі небеса і не з кров’ю тварин, а з власною Кров’ю. Увійшов один раз і набув вічне відкуплення для нас, щоб очистити наше сумління від мертвих вчинків, щоб служити нам Богові Живому. По-третє, Ісус став виконанням усіх обітниць. Своїм народженням, життям, смертю і воскресінням Ісус встановив обіцяне Небесне Царство. Він був піднесений, як Цар Царів над усім творінням. Його Царство вже явилося і ще більше явиться у всій повноті, коли Він прийде знову. В Ісусі усі Божі обіцянки для нас стали : так і амінь.( 1Кор.1,20). Тож, сьогодні, так само, як і в часи Мойсея, Закон продовжує виконувати свою роль: він показує нам Бога, Його високі стандарти, Його вимоги. Так само, як в часи Мойсея, сьогодні Закон приводить нас до Христа з вірою і надією. Тому Господь вчить нас поважати Його Закон, Його Слово. Він говорить, що, хто порушить найменшу з цих заповідей і навчить так інших, той сам буде названий найменшим, не важливим в Царстві Божім. А хто буде ставитись навіть до найменшої заповіді, як до абсолютного Божого Слова, виконувати його і навчить так інших – буде названий великим в Царстві Божім.

І ті, хто вірять Богу, виконували і виконують Його Святий Закон, тобто Десять Заповідей, бо вірою утверджується закон.(Див.:Рим.3,31). Цей вірш чітко відповідає на можливе заперечення: якщо людина виправдовується лише вірою, то чи означає це, що моральні та духовні настанови Закону більше не потрібні? Апостол Павло рішуче відкидає ідею, що віра скасовує Закон. Навпаки, він стверджує, що віра дає справжню основу для його виконання . Віра утверджує Закон, оскільки вона визнає справедливість закону, який засуджує гріх і вона веде нас до Христа, який є виконавцем Закону. Віра дає віруючому силу жити згідно з Божими Заповідями через дію Святого Духа, а не через власні наші зусилля.

«Настала пора виконатися всьому написаному в Законі і Пророках. Закінчується доба язичників. Настали дні злиття Духа Святого на всяку плоть. Настали дні і той самий час, коли Господь повертає полон Юди і Єрусалима і збирає всі народи в долину Йосафата, щоб чинити над ними суд праведний і воздати кожному за ділами його». Ми бачимо з цього уривку із статті Стефана Бохонюка, що, ці слова відображають ключові біблійні пророцтва про зміну епох та духовне оновлення людства. Виконання Закону і Пророків означає, що, згідно з християнським віровченням, уся повнота Божого плану, описана в Старому Завіті, знаходить своє остаточне втілення в Ісусі Христі .(Див.Мф.5,17). Стефан Бохонюк говорить, що «закінчується час язичників», тобто настає «новий час». І цей час є ще для людей, щоб покаялися і вірили у вічне Євангеліє Боже (тобто благовість Божу), бо наблизилося Царство Боже. І далі: «Звертайтеся до Закону і Одкровення. Якщо вони не говорять, як це слово, то немає в них світла» (Іс.8,20). Тут ми бачимо, що пророк Божий Ісая закликає людей звертатися до «Закону» (Тори) та «Одкровення» (Божого Слова), а не до ворожбитів, екстрасенсів, медіумів чи сумнівної людської мудрості. З цього виходить , що будь-яке вчення, порада чи пророцтво повинні перевірятися на відповідність Святому Письму. Якщо вони суперечать Йому, вони не мають істинного світла. Отже, це підкреслює важливість біблійного авторитету в житті віруючої людини. Тому що: «Споконвіку було Слово, і Слово було Бог» (Ін.1,1); « І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини»(Ін.1,14). Слово було споконвіку, тобто ще до початку часу. Слово не з’явилося, воно вже було (існувало вічно). І наш Вічний Бог стає людиною, яка мала повну людську природу – зі здатністю відчувати біль, голод та втому. Як Божа присутність перебувала в старозаповітній Скинії, так для Бога Скинією стало людське тіло Ісуса Христа . І Він перебував серед людей, являючи їм благодать Божу і Правду Божу. Пророк Ісая говорить: «Послухайте Мене ті, що знають правду, народ, у якого в серці закон Мій! Не бійтеся ганьби від людей, і лихослів’я їх не страшіться. Бо, як одяг з’їсть їх міль і, як вовну, з’їсть їх черва; а правда Моя перебуватиме повік, і спасіння Моє – у роди родів»(Іс.51,7-8). Так, ті люди, які не просто чули про Закон, а мають його в своєму серці, повинні бути духовно стійкими, довіряти Богу, особливо в часи випробувань та усвідомлювати, що зло є тимчасовим. Бог говорить: «Правда Моя буде вічна». Божі обітниці не мають терміну дії. Це запевнення, що добро і справедливість, зрештою переможуть, незалежно від того, наскільки сильним здається зло сьогодні.

Далі в своїй статті Стефан Бохонюк звертається до своїх читачів: «Бог нас закликає, щоб ми говорили голосно і піднесли голос, подібно до труби, і вказали народу Його на беззаконня його і на гріхи його». Ці слова відсилають нас до біблійного пророцтва (зокрема, з книги Ісаї 58,1), де йдеться про роль «голосу», який не просто створює шум, а викриває неправду, щоб привести людей до справжнього каяття та змін. У сучасному світі гріх часто маскують під «помилки», « особливість характеру», або «обставини». Піднести «голос, як труба» - це мати сміливість назвати крадіжку, крадіжкою, а підлість – підлістю, навіть, якщо це «незручно». Викривати беззаконня – це виступати проти несправедливості щодо слабших ( сиріт, вдів, бідних, жертв насилля). А самий найгучніший голос сьогодні – це наші вчинки. Всі наші дії повинні йти паралельно з волею Божою, бо тільки в Ньому Правда. Також, Стефан Бохонюк наголошує на те, що дуже рідко можна зустріти родини, сімейства і подружжя, де був би мир, злагода і любов. І все через те, що ніхто їх не вчить. А якщо і навчають, то формально і буквально. Стефан Бохонюк звертається до всіх проповідників, вчителів і пастирів, щоб вони звернулися до Святого Писання і розважили, чи так вони поводяться, як у тих книгах написано, і якщо не так, то просить їх: «учіться робити так, як навчали пророки, навчав і діяв Господь наш Ісус Христос і Його учні, позаяк я добре знаю і бачу, що поводитеся не відповідно істині, тобто не за духом Христовим, бо саме по собі нічого і ніколи не прийде, а потрібно нам кожному самому з собою боротися, щоб перемогти в собі гріх, тоді лише можемо й іншим указати». З цих слів Стефана Бохонюка ми розуміємо: що, для того, щоб когось навчати, ми повинні мати особисту внутрішню перемогу над власним гріхом, над власними слабостями і щоб світло істини діяло через нас за прикладом Христа та Його учнів. Духовне життя – це не зовнішня форма, а постійна, часом невидима боротьба з гріхом у власному серці. Без цього особистого зусилля та смирення будь-які слова про віру втрачають свою силу. Ніщо не приходить само собою. Лише через усвідомлену роботу над собою ми стаємо здатними не просто говорити про істину, а свідчити про неї своїм життям.

Написано: « Отже, як Христос постраждав за нас тілом, так і ви озбройтеся тією самою думкою; бо хто страждає тілом, перестає грішити, щоб решту часу життя в тілі жити вже не за людськими по хотями, а за волею Божою».(1Петр.4,1-2). Цей вірш з Послання Петра дає нам відповідь на питання, як уподібнитися Христові. Найголовніше - ми маємо внутрішньо налаштуватись і усвідомити, що у нас всередині є захист від спокус і гріха. Для нас приклад – Ісус Христос і Його самопожертва. Він прийняв страждання заради спасіння людей, так і християни повинні бути внутрішньо готовими до труднощів, або тілесних страждань. Бо фізичні страждання послаблюють, або зовсім прибирають потяг до гріха, до спокус. То будемо хвалитись не лицем своїм, а серцем смиренним і духом скрушеним, і в такий спосіб зможемо прийти до Христа і уподібнитися Йому, і зрозуміємо, який Він є. Але не десь далеко, а в нас самих.

В заключній частині альманаху брат Стефан вказує на недоліки у вченні адвентистів сьомого дня, та інших його критиків, які з докором просили Стефана дати їм ясну відповідь на деякі місця його видань. І він їм відповідав і роз’яснював, бо ті, хто не розумів, були духовно сліпими.

На завершення говоримо, що ми щиро визнаємо за істину Закон Божий, вчення Ісуса Христа . Ми роздумуємо над Законом Божим, і дотримуємося Заповідей Його. І нехай збере Він нас з усіх сторін і об’єднає нас Своїм Святим Духом і скріпить нас Своєю невимовною любов’ю на Славу Його.

Амінь !

Сестра Олена