В цьому альманасі Стефан Бохонюк пише: «Доба спокус добігає кінця. За визначенням вічно живого Бога спокусам необхідно прийти для того, щоб записати їх у Світову історію, присоромити і зганьбити тих, що вигадують і чинять різноманітні зваби, і щоб у прийдешньому справедливому віці не повторювалися, бо у майбутньому віці правителі, судді і весь народ будуть праведні» ( Див.:Іс.32,1-20). Так, ми бачимо, що зло та спокуси існують не просто так, а як засіб остаточної самодискредитації перед настанням ери справедливості. Теперішні випробування і спокуси стають « архівом помилок» для майбутніх поколінь, щоб праведне суспільство мало імунітет проти зла, знаючи його справжню ціну та наслідки. Це духовне очищення світу через викриття беззаконня цього самого світу. Бог через пророка Ісаю описує і показує нам майбутнього Царя, який царюватиме по правді і істині. Його учні і послідовники стануть захистом для народу – як « затінок великої скелі у спраглій землі». Це час, коли духовна сліпота та глухота зникнуть, а речі будуть називатися своїми іменами: підступного не назвуть чесним, а безглуздого – розумним. Пророк звертається до самовпевнених мешканців Єрусалиму, попереджаючи про майбутні лиха. Він пророкує занепад держави («оббереться виноград») та спустошення палаців та міст, доки не настане час перемін, тобто відродження, яке можливе лише після того, як «зіллється на нас Дух із висоти» і буде перетворення пустелі на плідний сад: панування правосуддя та праведності, встановлення безпечного та спокійного життя для Божого народу.

Отже,: «…бо потрібно, щоб прийшли спокуси.» А чи з’являються в сучасному світі перші ознаки «майбутнього справедливого віку»? Людина, в якої в думках і серці є план Божий, яка знає і розуміє Святе Письмо, Пророків і волю Божу, може вбачати серед хаосу цього світу та поганих новин, певні ознаки наближення «справедливого віку» і бачити певні ознаки у внутрішніх змінах людства. Ми бачимо викриття прихованого - тобто, зараз, як ніколи раніше, таємне стає явним. Корупція, маніпуляції та зловживання владою, які раніше ховалися десятиліттями, тепер миттєво стають публічними. Це і є те саме «записування у світову історію» для майбутнього сорому. Також, у суспільстві зростає втома від «зваб», та штучних цінностей. Нове покоління все частіше шукає достовірності, правди, щирості та справедливості, відмовляючись підтримувати старі, неправедні системи. При сучасних технологіях, ми можемо бачити правду. Цифрові технології роблять неможливим повне стирання правди. Світ стає прозорішим, що дає можливість бути фундаментом для справедливого суду та управління. І, саме зараз, в часи найбільших спокус і криз проявляються люди з непохитним духом, які проходять перевірку на вірність істині. І такі люди говорять: «Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій і серці моїм» ( Пс.39,9 ).

А без плану Божого нікому не можна йти, тому що заблукає, і тому що доба блукань завершується. Так, наші власні зусилля без Божого плану і Божого орієнтиру часто ведуть у глухий кут. Час «доби блукань» завершується і людство переходить до нового етапу, де колишні помилки вже неможливі.

І тому в своїй статті Стефан Бохонюк пише: «Подивіться сюди: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники і фарисеї. Тож, усе, що вони велять вам – дотримуйтеся і робіть, за ділами ж їхніми не чиніть, оскільки вони говорять, але не роблять (Див.: Мф 23,2). Так і зараз є: - духовна влада навчає,аби миряни були милосердними, стриманими і т ін., а самі деруть як тільки можуть із найбідніших людей. Хто ж слухатиме ваших слів, коли ви приклади показуєте грабіжницькі. Але це все ще не так дивно, бо вони читають і не розуміють книг Святого Письма, а женуть усіх після смерті в Царство Небесне, а самі хочуть тут, на землі, царювати. За ділами їхніми буде їм. Це гостре і пряме зауваження Стефан Бохонюк написав ще сто років тому. Але як же воно і сьогодні болить істинним вірянам, Божим людям. Адже це звернення до проповідників піднімає питання моральної відповідності духовних лідерів тим ідеалам, які вони проповідують. Це вказує на глибокий розрив між аскетичним життям Пророків, Ісуса Христа та Його Апостолів та сучасним прагненням проповідників до комфорту. Пророки часто жили у вигнанні, Ісус «не мав де голови прихилити», а Апостоли працювали власними руками, поєднуючи місію з фізичною працею ( як-от Павло, що шив намети). Коли релігійна діяльність перетворюється на бізнес, вона втрачає свою духовну силу. Використання коштів незахищених верств населення для фінансування розкоші є прямим порушенням заповідей про безкорисливість. Ось чому така невідповідність способу життя деяких проповідників руйнує довіру людей до церкви та віри. Це звернення від Стефана Бохонюка звучить і сьогодні, як заклик до щирого покаяння та повернення до витоків – до служіння Богу Правди, яке базується на любові та самопожертві, а не на накопиченні капіталу. Як приклад, можу навести «служіння» такого «проповідника. Це Володимир Мунтян. Я його зустрічала і навіть була на його «служіннях» (і треба ж було мені туди потрапити), проте, знаю тепер не зі слухів. Рада євангельських протестантських церков України неодноразово офіційно засуджувала діяльність Володимира Мунтяна та його духовного центру « Відродження», називаючи його вчення таким, що не відповідає біблійним нормам. Критики та колишні помічники Мунтяна звинувачували його у використанні маніпуляційних психологічних технік для збору грошей із вірян під виглядом «партнерства» з Богом. Повідомлялося про величезні статки, дорогі автомобілі (наприклад Ferrari ) та розкішний спосіб життя за межами України. У 2020 році колишні наближені до нього особи висунули йому серйозні звинувачування, що включали фізичне насильство, вживання наркотиків та фінансові махінації. Якщо життя Апостолів характеризувалося жертовністю, то служіння Мунтяна часто базується на «теології процвітання», де матеріальне багатство лідера подається, як ознака Божого благословення, що прямо суперечить вченню і життю Ісуса Христа .

Отож, проповідники! Зрозумійте і досліджуйте себе: в якому ви дусі? І навчіться жити у Христі, щоб ви навернулися до Бога через Ісуса Христа і почали нове життя на землі, яка створена Творцем для людей. Цей уривок із статті є сильним закликом до щирої переоцінки своїх мотивів. У метушні служіння легко зосередитися на формі, забувши про «дух», у якому це робиться. Справжнє навернення – це справді не просто зміна слів, а повна зміна напрямку життя та вхід в глибокі особисті стосунки з Ісусом Христом.

Таким чином, всі ми, діти Божі, повинні любити Христа Ісуса, Спасителя нашого, не словом, а серцем і ділом. Хто за Ним іде, в тому – Христос.

«Не бійся, мале стадо, йди вперед за Христом, веди боротьбу з ворогом, правдою і вірою все переможеш, перед сильним ворогом ти в Ньому встоїш, бо час настав, Христос наш у славі йде, Він вірним Своїм страждальцям і слугам нагороду несе». Ці слова брата Стефана звучать для нас, як потужний духовний гімн. Це заклик до стійкості, це біблійні обітниці, де «мале стадо» (Лк12,32) закликається не боятися, бо сила віри переважає будь яку земну напругу. Віра дає нам опору навіть тоді, коли ворог здається нездоланним, і кожне наше зусилля та страждання будуть мати винагороду від Царя Царів.

Будемо ж молитися до нашого Господа: Господи, Ісусе Христе, Ти назвав нас Своїм малим стадом і закликав не боятися світу цього. Даруй нам сили йти за Тобою без вагань, особливо тоді, коли шлях стає важким. Одягни нас у броню Твоєї правди та щит віри, щоб ми могли вистояти перед будь-яким ворогом – видимим і невидимим. Коли наші сили вичерпаються, нагадуй нам, що Ти вже переміг світ. Нехай Твій спокій панує в наших серцях, а надія на Твою славну нагороду додає нам витривалості у стражданнях. Веди нас до перемоги Своїм Світлом, бо Ти – наша скеля і наше спасіння.

Амінь !

Сестра Олена