Альманах Стефана Бохонюка, який був написаний ще в 1927 році, за своїм змістом перекликається з нашим сьогоденням, ніби був написаний тільки вчора. Написано: «Подивіться між народами й уважно вглядіться, і ви дуже здивуєтеся; бо Я зроблю у дні ваші таке діло, якому ви не повірили б, якби вам розповідали» ( Авв 1,5). І дійсно, ми зараз живемо у такий час, що, якби і нам років 15 тому назад хто-небудь сказав, що так буде, як є тепер – ми б йому ніколи не повірили; ми б сказали, що він несповна розуму. Брат Стефан нписав: « Подивіться, яка ж була велика і сильна Росія! Де вона? Вона впала і більше не встане ніколи. Проте, хіба земля впала, чи ті люди, що обробляють землю? – Ні. А впали ті, що керували народами не за Законом Божим, за правду притісняли, судили, гнали, висилали і багато несправедливостей робили – тому то і порозбігалися по цілому світові. Якщо вони не розкаються, то помруть у муках своїх, а їхні імена служитимуть для прокляття. Ось це і є Божий суд, це і є Великий День гніву Божого. Це і є Страшний суд., Бог відплачує за вчинки кожному: не тим, хто з ранку до вечора в поті чола здобуває чесно собі на прожиття шматок насущного хліба; а тим, хто розкошує, нічого не роблячи, а хоч і роблять – то не за правдою, а лицемірно». Те про що говорить Стефан Бохонюк, продовжується і до сих пір. Росія падає. Зараз проходить той самий великий історичний зсув. Історія нам показує, що жодна імперія не є вічною, і кожна з них проходить через цикли розквіту та занепаду і голосного падіння. Сьогодні ми бачимо процес, який можна назвати остаточним розпадом імперської моделі. Коли держава тримається не на прогресі та Біблійних (духовних) цінностях, а на загарбанні та страху, вона неминуче стикається з кризою. Минуле часто виглядає «великим» лише в підручниках (до того ж, брехливе, з перекрученою історією), що ігнорують ціну цієї величі – життя людей та свободу сусідніх народів. А теперішнє – це час неминучих змін. Старі структури руйнуються, і те, що здавалось непохитним (друга армія в світі) виявляється крихким. А майбутнє залежить від того, чи зможе суспільство усвідомити свої помилки. Але ж історія не знає випадків, коли імперія відновлювалася у своєму старому агресивному вигляді після такого масштабного краху. Зараз весь світ спостерігає за народженням нової реальності, де справжня сила полягає не в розмірах територій, а в повазі до права та людської гідності. Також, про падіння імперій, та про кінець цієї епохи, ми можемо бачити в біблійних пророцтвах. Відповідно з ними, кінець будь-якої імперії, що будувалася на гордині та пануванні над іншими описується через кілька потужних символів. Наприклад – падіння Вавилону: у книзі Одкровення Вавилон – це символ світової системи, яка зосередила в собі багатство, блуд та жорстокість. Пророцтво каже: « Упав, упав великий Вавилон!». Головним символом є раптовість його краху – те, що будувалося століттями, руйнується в «одну годину». Також Бовван на глиняних ногах: це пророцтво з книги Даниїла (сон Навуходоносора). Величезна статуя, що символізувала могутні царства, розсипається, бо її основа (ноги) була сумішшю заліза та глини. Це символ того, що сила, яка тримається лише на примусі, не має єдності, неминуче розвалиться під ударом «каменя, відсіченого без рук».

Стефан Бохонюк в своїй статті пише: Бог через раба Свого, Пророка Єзекиїля, каже: « Я приведу найлютіших з народів, і заволодіють домами їхніми. І покладу кінець пихатості сильних, і будуть осквернені святині їхні. Йде пагуба; будуть шукати миру, і не знайдуть. Біда піде за бідою, і звістка за звісткою;…» (Єз 7,24-27). Далі Стефан Бохонюк говорить про себе: «Я – людина з відкритими очами: що бачу, те й говорю і пишу; не звинувачую і не виправдовую; бо Один є Законодавець і Суддя – Вічний Бог Господь і Спаситель Ісус Христос , якому я служу. А оскільки я Йому служу, то я бачу, що на цю землю, на якій ми живемо, йде погибель, тому обов’язок мій – про це застерігати.» Так, Стефан Бохонюк застерігав народ і говорив про біду, яка наближається. Потрібно зауважити, що це відбувалося наприкінці 20-х років минулого століття. Біди тоді вистачало. На той час вже була остаточно утверджена диктатура Сталіна. Розпочався наступ на інакодумство. Держава, тобто Радянський Союз, перейшла від пропаганди до фізичного нищення релігії. Масово закривали та руйнували храми, арештовували священників. Суспільство почало жити в атмосфері страху і почало звикати до пошуків «ворогів народу» та обов’язкового схвалення дій партії.

Так, нелегко було Стефану Бохонюку. Але він писав, говорив і застерігав. Він пише: « Хто має Духа Божого, тому і дано знати, тобто розуміти Слово, сказане вустами святих Пророків; а той, хто служить Богові і мамоні – слів Пророків знати не може….» Так, тому що духовні речі сприймаються лише духовно. Дух Святий надихав Пророків. І тільки та людина, в якій є Дух Святий (тобто хрещена Духом Святим і народжена згори) може по-справжньому розуміти і тлумачити живий зміст Писання. А Стефан Бохонюк саме такою людиною і був, посланником Бога, щоб говорити людям Правду і Істину. А спроба ж служити одночасно і Богу і мамоні (багатству, земним пристрастям) створює внутрішній поділ. Мамона приземлює увагу, роблячи серце «дерев’яним» до тонких духовних істин. Як казав Ісус Христос : « Ніхто не може двом панам служити». Якщо фокус зміщений на матеріальне споживання, слова Пророків здаватимуться лише набором літер або застарілими повчаннями. Чистота намірів визначає глибину розуміння Слова.

Стефан Бохонюк пише: « Іде пагуба; будуть шукати миру, і не знайдуть» (Єз 7,25). Подивіться сюди: а чи не йде згуба на всі країни від Росії? Так, іде. Загляньте всередину простого працьовитого люду, поговоріть із ними – тоді ви зрозумієте, чого вони прагнуть. Вони всі хочуть до Чермного (Червоного) моря, яке хвилюється, бушує, і незабаром вийде із берегів; і буде велике горе, якого не бувало з тих пір, відколи існують люди; тай й не буде ніколи. Шукають миру і не знаходять, тому що шукають миру в класових , національних, релігійних, і багатьох інших розділеннях. ...Там немає миру, і вони не знайдуть його.» І зараз, ці слова Стефана Бохонюка, сказані ще сто років тому дуже переплітаються з сучасними подіями в Україні та світі. І ось чому. Про «Червоне море» та народний гнів . Метафора моря, що виходить з берегів, часто описує момент, коли терпіння величезних мас людей вичерпується. Історія показує, що коли «нижчий клас» відчуває крайню несправедливість, соціальні потрясіння стають неминучими. І ми бачимо, що агресія Росії стала детонатором не лише воєнним, а й гуманітарним та економічним. Наприклад, Каховське море зникло, а Чорне море все в мазуті і гине риба. Мир неможливо побудувати на основі спільноти «проти когось» або всередині класових, чи національних груп. Коли об’єднання будується на виключенні інших (розділенні), воно несе в собі зерно майбутнього конфлікту (Донбас).

Пророк Єзекиїль та слова про «горе, якого не бувало» відсилають нас до біблійних текстів про останні часи. Ми відчуваємо, що світ підійшов до певної межі, де старі інструменти дипломатії та безпеки більше не працюють. І сьогодні український досвід показує, як спільна єдність та боротьба за свободу здатні стерти межі між соціальними класами та професіями. Це єдність перед обличчям темряви, яка виявляє найкраще в людях. У світі маніпуляцій та пропаганди єдиним щитом є відданість Істині. Люди об’єднуються навколо тих, хто говорить правду, якою б гіркою вона не була.

Ми зараз вже не просто на порозі – ми вже всередині цих потрясінь, про які говорить Пророк Єзекиїль. Те, що раніше здавалося далекими пророцтвами, стало щоденною реальністю, яку кожен відчуває на собі. Коли приходять такі потрясіння – люди міняються. Приходить переоцінка цінностей: те, що здавалося важливим – статус, накопичення, дрібні суперечки – миттєво втрачає вагу перед лицем загрози життю та свободі. Потрясіння діють як вогонь, що випалює все фальшиве. Залишається лише те, що справжнє: або людина опускається до звірячого стану, або піднімається до небаченої раніше самопожертви та єдності. Потрясіння змушують побачити, що жодні кордони чи союзи не захистять, якщо всередині суспільства не має морального стержня та солідарності. Всі ці потрясіння і є тим самим « Червоним морем», яке має змити старі структури розділення, щоб на очищеному місці люди нарешті змогли побудувати щось нове, на основі Божих Заповідей, а не на основі ідеологій. Саме в такі часи народжується справжнє розуміння миру, який не в папірцях і договорах, а в серці, що визнає іншу людину рівною собі.

І, найголовніше, людям потрібно покаятися. Це єдиний шлях до порятунку під час «великих потрясінь»: про «згубу», що йде на всі країни: покаяння перед Богом – це чесне визнання того, що ми всі (хтось дією, а хтось байдужістю) допустили зло у цей світ. Це відмова від пошуку винних зовні та зазирання всередину себе. Ми повинні припинити пошук «миру в розділеннях». Люди шукають миру в спілках і класах, а не в Богові. Покаяння – це повернення до справжнього Джерела миру. Без духовного очищення будь-яка спроба збудувати «новий світ» лише відтворить старі помилки під новими назвами. Коли приходить «велике горе», покаяння стає актом смирення. Це визнання того, що людський розум і гординя не здатні самотужки зупинити катастрофу, і лише Божа милість може дати вихід із Червоного моря», що бушує. І от чому «шукають миру і не знаходять»; покаяння – це і є той ключ, який відкриває двері, які людство намагається вибити силою та політикою. Тільки навернення до Бога і покаяння врятує людство.

Ми віримо, що настане час великого пробудження. В Старому Заповіті Червоне море розступилося лише тоді, коли люди опинилися в безвиході, але мали віру іти вперед. Це і є той момент, коли людина серед хаосу раптом чує голос Бога і сумління.

Пророк Давид говорить: «Стривожилися народи, захиталися царства: Всевишній подав голос Свій і похитнулася земля» (Пс 45,7). Ще з 1914 року почали падати язичницькі царства, тобто несправедливі устрої та системи управління. Вони ще падатимуть довгий період часу, доки зовсім не впадуть, не зникнуть, або не згорять у вогні «Слова Божого», але не буквально. У той, або у цей час на всій земній кулі, із усіх народів, людей і племен створюється Царство Боже, або Царство Ісуса Христа. Кожен із нас, істинно вірних, має право сміливо сказати в ім’я Господа: « Царство світу зробилося Царством Господа нашого і Христа Його і буде царювати по вік». (Одкр 11,15). Так, з історії ми знаємо, що перша світова війна дійсно поклала край великим імперіям і радикально змінила світоустрій, запустивши ланцюгову реакцію падіння старих режимів. Вогонь «Слова Божого» випалює всяку неправду. І зараз ми вже можемо бачити духовну та ідейну кризи, які не відповідають Божим законам любові та справедливості. Так, це не миттєвий акт, а «довгий період часу». Це перехідна епоха, де старе вмирає в муках, а нове поступово пробиває собі шлях.

На завершення своєї статті Стефан Бохонюк звертається до всіх: « Ідіть в Царство Бога і Його Христа, бо прийшов час; ідіть усі: і багаті, і бідні, знатні і прості, місце для всіх є.»

Будемо слідувати цій пораді, яка йде від щирого та люблячого серця Стефана Бохонюка і будемо молитися до Господа: « Господи, Отче Вседержителю! Ми приходимо до Тебе з покорою, визнаючи Твою велич і милосердя. Благаємо Тебе: Нехай прийде Царство Твоє, нехай панує воля Твоя в наших серцях і на всій землі. Даруй нам силу чинити суд і правду, бути чесними перед собою та Тобою. Навчи нас милосердя до ближніх, як і ти милуєш нас. Очисти нас від гніву та гордині, щоб ми могли встигнути відгукнутися на Твій заклик, поки триває час Твоєї благодаті. Просимо Твого захисту та благословення для всіх, і для бідних, і для багатих, щоб усі ми знайшли місце у Твоїй обителі. Нехай Твій мир зійде на нашу землю.

Амінь.

Сестра Олена