Стефан Бохонюк розпочинає альманах глибоким аналізом духовного та психологічного стану людини в часи випробувань. Він пише, що люди нині очікують чогось кращого, але замість ліпшого отримують усе гірше. Березень 1931 року став періодом глибокого розчарування для всього світу. Після краху на Волл-стріт у 1929 році лідери провідних держав та тогочасні економісти постійно запевняли суспільство, що «криза от-от мине» і «покращення вже на порозі». Проте на початку 1931 року стало зрозуміло, що ситуація лише катастрофічно погіршується. У США та Європі закривалися банки, мільйони людей втрачали свої заощадження. Безробіття досягло небачених масштабів (у деяких країнах без роботи залишався кожен четвертий). Оскільки брат Стефан писав свої праці на західноукраїнських землях, які тоді перебували під владою Польщі, він також бачив безпосередні наслідки так званої «пацифікації» (подій осені 1930 року, коли польська влада проводила жорсткі репресії проти українського населення) та страшної аграрної кризи. Ціни на зерно та сільськогосподарську продукцію впали в кілька разів. Селяни й прості трудівники опинилися на межі виживання, не маючи змоги продати свій врожай чи заплатити податки. Більшість країн почали закривати кордони, вводити мита, а в суспільстві стрімко почали зростати крайні погляди (саме в цей період у Німеччині набирав силу Гітлер, а в СРСР утверджувався сталінський терор). Фраза Стефана Бохонюка «усі збентежені, всі кудись поспішають, квапляться … перебувають у темряві» ідеально описує паніку та хаос 1931 року. Традиційний життєвий устрій руйнувався, гроші знецінювалися, а запекла боротьба за виживання змушувала людей забувати про людяність. Брат Стефан геніально переводить соціально-економічну катастрофу в духовну площину. Він пояснює, що ця світова «темрява», безвихідь та взаємна ворожнеча є прямим наслідком порушення головного Закону Всесвіту – «бо не люблять одне одного всупереч Заповідям Христа Ісуса». Економічна криза – це лише симптом духовної хвороби людства. Слуга Божий Стефан пише, що настав День Суду Божого. Це не миттєвий кінець світу чи фізична катастрофа, а історичний період, коли «виконуються наміри серця Божого чи передбачень пророчих». Суд – це час, коли пророцтва стають видимою реальністю на землі. Стефан Бохонюк зазначає, що розуміння цих процесів закрите для світських аналітиків чи політиків. Бачити суть подій може лише той, хто читає Біблію, має знання, виконує Заповіді Божі та щиро вірить в Ісуса Христа. Рядки «Багато хто починає читати Біблію, і знання множиться» - це пряме продовження вірша з Даниїла 12,4. Але тут з’являється новий важливий акцент. Брат Стефан чітко вказує, хто є головним носієм нового знання – «прості трудівники». Він вірить у народне просвітництво і прозріння. Не професори чи офіційне духовенство, а звичайні робітники і селяни через читання Біблії і віри в Христа Ісуса стануть виконавцями Божої волі і Його судів. І «люди пізнають істинного Бога – Любов…». Стефан Бохонюк протиставляє «темряву» суспільства (де немає любові) природі і характеру Бога, Який є абсолютною Любов’ю (1 Ін 4,8). Прикладом і джерелом цієї любові є Ісус Христос. Пізнання Бога через читання Біблії має повернути любов у людські стосунки. Слуга Божий Стефан говорить, що виходом із глухого кута хаосу та суспільної темряви є не політичні реформи, а особисте і колективне читання людьми Біблії, яка відкриє їм Бога-Любов і змінить назавжди їхні серця.
Далі Стефан Бохонюк запитує: «Що будете робити ви, різні священники і проповідники, які осліплювали народ і самі осліпли?» (Мф 15,14). Він звинувачує тогочасне офіційне духовенство (як православне, так і католицьке) у тому, що вони відвели людей від Живого Бога, підмінивши Його зовнішніми формами і атрибутами. Брат Стефан перераховує те, що є ознаками духовної сліпоти: «розмаїтні ікони (явлені й оновлені), «дерев’яні та кам’яні церкви», «монастирі (чоловічі й жіночі)». Пошуки Бога у «бездушних предметах» є формою ідолопоклонства, тому що Бог живе не в рукотворних храмах (Діян 7,48), а в чистих, люблячих серцях віруючих людей. У міжвоєнний період на Західній Україні та Волині були дуже популярними розповіді про «чудотворні» або «оновлені» ікони, паломництва до монастирів (наприклад, до Почаєва чи Зарваниці). Традиційні церкви використовували це для зміцнення віри серед прихожан. Слуга Божий Стефан говорить, що це є соціальна маніпуляція та «обман», який відволікає людей від самостійного читання Біблії. Він пише далі, що цей «повний блуд та обман віджив уже свій вік»: «Це була ніч… Але тепер настав День» (Рим 13,12). «Ніч» - це минула епоха духовного неуцтва («сліпоти»), коли панували обрядовість, забобони та соціальна несправедливість («можна було робити всяке злодіяння»). «День» - це теперішня доба розгортання Божого Суду. У світлі цього нового дня усі приховані гріхи, релігійні спекуляції та ошуканство стають очевидними й підлягають Божому Суду. Стефан Бохонюк пише далі: «Необхідно творити все нове…». Він прямо каже, що немає сенсу латати старий, зігнилий одяг – треба шити новий. Він не вірив (бо знав), що тогочасні великі церкви з їхніми батюшками, кзьондзами, золотими куполами та багатими монастирями можна якось виправити чи перевиховати. Вони занадто глибоко вросли в гроші та владу. Тому його «духовна революція» (якщо можна так сказати) – це заклик повністю відвернутися від старого релігійного порядку. Замість того, щоб слухати людські вигадки та проводити обряди, брат Стефан закликає людей повернутися до самого початку – взяти в руки чисте Євангеліє і жити так, як учив Ісус Христос. У Біблії Пророк Ісая та Апостол Іоан пишуть про «нове небо і нову землю». Багато віруючих думали (думають), що це про якийсь далекий рай на небі, в який після смерті попадає їхня душа. Але слуга божий Стефан спрямовує таке мислення з неба на землю. «Нове небо і земля» - це наше звичайне щоденне життя тут, на землі, яке нарешті стане чесним і справедливим в Царстві Господа нашого Ісуса Христа. Це коли над людьми більше не буде духовної темряви, брехні та релігійного залякування. Це коли люди на землі почнуть жити по Правді і Любові, а ошуканці, блудники та лиходії будуть покарані. В цьому «Новому Світі» буде викорінено релігійне заробітчанство (бізнес). Це буде суспільство, де ніхто більше не буде наживатися на вірі, де священники не будуть брати останні копійки з бідного селянина за хрещення чи похорони, і не будуть торгувати «чудодійними» речами та обіцяти Царство Небесне в обмін на земну покірність. Правда і Божий Суд – це коли релігія перестає бути бізнесом, а люди стають рівними братами і сестрами у Христі Ісусі, разом читають Біблію та живуть праведним життям.
Далі Стефан Бохонюк посилається на промову Апостола Павла в афінському Ареопазі («Залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися» (Діян 17,30). Оскільки ера духовного неуцтва («ночі») минула і Біблія тепер відкрита, Бог просить людей покаятися, бо настав День Суду Божого. Каятися мають усі, але брат Стефан говорить, що головна відповідальність покладається на «вождів народних». Він пише: «… вказують людям царство на небі, а собі влаштовують тут, на землі». Це одна знайгостріших тез Стефана Бохонюка. Він звинувачує «паспортне духовенство» у цинічному двоєдушші: проповідуючи бідним трудівникам аскетизм, терпіння та нагороду в потойбіччі, самі релігійні лідери прагнуть багатства, комфорту та політичного впливу в реальному світі. На початку 1930 років, у часи глибокої бідності та Великої депресії, контраст між злиднями простого народу та великими землевласниками і майновим статусом традиційних церков (як православної, так і католицької) викликав сильне суспільне напруження. Слова брата Стефана глибоко чіпали за живе простих волинських селян, які бачили в багатому духовенстві ще одного гнобителя та захистника несправедливого «звірячого» ладу. Слуга Божий Стефан говорить: «як чините ви, вожді, так роблять і ті, що за вами йдуть», тобто – який пастух, така й череда. Прості люди завжди дивляться на тих, хто ними керує. Якщо священники та лідери («вожді») на словах вчать добра, а самі крадуть, брешуть і дбають лише про свою кишеню, то й народ почне робити так само. Людей не обдуриш гарними проповідями в церкві. Вони бачать справжні діла. І коли духовні наставники живуть не по-божому, усе суспільство котиться в «темряву». Тому Стефан Бохонюк і каже: якщо у країні все погано й люди озлобилися, то найперша вина за цей гріх лежить на священниках і проповідниках. Брат Стефан звертається до найвшанованіших та найвпливовіших «передових людей» свого часу (вчителів, вчених, мислителів, проповідників, наставників). Він вимагає від них не просто дрібних змін, а повної відмови від старих звичок. Він закликає їх повністю поміняти своє мислення і почати жити та вчити по-новому. Слуга Божий Стефан говорить: досить ховати Бога за кам’яними стінами великих церков, золотими окладами та намальованими образами. Бог – це не бездушний предмет, Його не можна замкнути в будівлі чи купити Його прихильність обрядами. Єдиний правильний спосіб розповісти людям про Бога – це показати Його через себе своїми власними вчинками в повсякденному житті. Людина має жити так, щоб кожен, хто дивиться на неї, бачив її любов, доброту, чесність та милосердя Самого Бога. Головним прикладом і взірцем такого життя є Сам Ісус Христос та Його перші учні – Апостоли. Чому люди йшли за ними тисячами? Не тому, що вони будували багаті монастирі чи носили пишне вбрання. Люди вірили їм, бо вони самі жили точно так, як проповідували. Вони ділилися останнім, не шукали для себе багатства, великих грошей, слави чи земних розкошей. Їхня сила була в тому, що їхнє життя було чистим, праведним і без жодного лукавства і лицемірства.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк пише: «Знайте, що невдовзі, і то дуже скоро, Правда візьме гору…». Він дає тверду пророчу обітницю, яка у часи Великої депресії та суспільного хаосу, несла в собі велику надію: «Правда візьме гору над неправдою» - «Правда Твоя – правда вічна, і Закон Твій - істина» (Пс 118,142). Слуга Божий Стефан підкреслює, що Божа Правда – це незмінний і вічний Закон Любові і Справедливості, який Бог дав усьому людству. Людські закони постійно змінюються: царі, президенти чи релігійні лідери щодня придумують нові правила, договори чи союзи, які вигідні лише їм самим і допомагають тримати простий народ у покорі. Але Божий Закон – інший. Він чистий, рівний для всіх (і для бідного трудівника, і для багатого правителя) і ніколи не змінюється. Будь-яка людська брехня, хитрість чи лукавство – як у політиці, так і в церкві – мають свій кінець. Священники могли роками лякати людей і заробляти на вірі, а можновладці – гнобити бідних, але все це триває доти, доки триває «ніч» (духовна сліпота). Коли ж приходить «День Божого Суду», світло Божої Правди викриває всяку неправду і гниль. Його неможливо підкупити грошима (дати хабаря), піддобрити пишними церемоніями чи обійти за допомогою хитрих міждержавних договорів. Стефан Бохонюк говорить, що один єдиний праведник, який тримається Божої Правди, важить перед Богом більше, ніж тисяча неправедних людей. Навіть, якщо весь світ навколо бреше, крутиться і живе несправедливо, людина, яка обрала жити правдиво і чесно за вченням Христа Ісуса і Заповідям Божим, має колосальну духовну силу і перевагу. Така людина не зламається під тиском обставин, бо її підтримує і захищає Сам Творець.
Посилаючись до Пророка Ісаї 34,16: «Відшукайте у книзі Господній і прочитайте, жодне з цих не промине прийти, і одне іншим не заміниться» - Стефан Бохонюк показує повну абсолютну точність і надійність біблійних пророцтв. Книга Господня – це вічна історія, яка розповідає, що було, що є, і що буде. Вона є картою минулого, сьогодення і майбутнього. Брат Стефан говорить, що блажений кожен, хто читає Біблію, але «надто, хто її сьогодні читає». Оскільки саме сьогодні «виконується все те, що визначено Богом» і той, хто читає стає безпосереднім свідком Божого задуму і виконання визначеного в реальному часі. Пророк Ісая говорить: «… бо коли суди Твої звершуються на землі, тоді ті, що живуть у світі, навчаються правди» (Іс 26,9). Коли Стефан Бохонюк говорить про «День Суду» та «Божі суди», він має на увазі не кінець світу, коли згорить земля. Він говорить про великі труднощі, біди та зміни, які відбуваються в житті людей прямо зараз. Коли в людей все добре – є гроші, робота, спокійне життя – вони дуже часто забувають про Бога, про совість і про те, що треба любити свого ближнього. Вони живуть ніби у ві сні (в «духовній сплячці»), дбаючи лише про себе. Але коли приходять великі кризи – такі як війна 1914 року, злидні чи страшна бідність (як у 1931 році), старий звичайний лад руйнується. Люди опиняються в безвиході й починають розуміти, що людські лідери, гроші та обіцянки священників не можуть їх урятувати. Бог допускає ці важкі часи на землі не для того, щоб просто покарати чи знищити людей. Ці біди – як суворий, але дієвий вчитель. Тільки тоді, коли на землі стає по-справжньому важко, люди починають серйозно шукати і вчитися Правди. Доки все спокійно, Божі заповіді нікому не цікаві. Але коли приходить Божий Суд (велике струшування всього світу), це змушує людей відкинути порожні церковні обряди й шукати Живого Бога, який є Любов. Людина з народу («простолюдин»), без титулів та багатства, але яка читає Біблію, роздумує і дотримується Закону Божого, отримує від Бога вищу, справжню мудрість. А людина знатного роду чи з вищою освітою (професори, чиновники, світська еліта), яка відкидає Слово Боже, попри всі свої дипломи та статуси залишається духовно сліпою та нерозумною (1Кор 1,19-20).
Брат Стефан говорить, що читання Біблії та встановлення Царства Божого в серцях людей зніме потребу в паперових договорах, військових союзах чи гарантіях безпеки. Якщо люди керуватимуться Божим Законом любові та справедливості, то й потреби в них не буде. Слуга Божий Стефан пише, що настав сьогодні великий і страшний День Господній … всі світила погасли ( Іоїл 2,28-32). В Біблії долина Йосафата – це символічне місце, де Бог збирає язичницькі народи для покарання за те, як вони гнобили Його народ. Стефан Бохонюк бачив, що після Першої світової війни 1914 року народи не зробили жодних правильних висновків. Замість того, щоб жити в мирі, вони знову почали сваритися, ділити кордони, таємно накопичувати зброю, закривати свої ринки й готуватися до нових загарбницьких воєн. Політичний хаос, економічна безвихідь та взаємна ворожнеча держав були доказом того, що Бог загнав увесь цей несправедливий світ у тісне місце (у ту саму «долину»), з якого людство вже не зможе вибратися самотужки. Брат Стефан не чекав, що з неба спустяться ангели з мечами. Він розумів Божий Суд як закон причин і наслідків. «Долина Йосафата» - це час, коли всі народи мають пожати те, що сіяли століттями. Монархи, капіталісти, а згодом і соціалісти збудували світ без Бога, заснований на силі, грошах та обмані простого люду. Тепер, зібравшись у цьому історичному (духовному) місці, їхні системи управління починають пожирати та нищити одна одну. Це і є видимий Божий Суд. Але водночас, ця «долина» мала й світлий бік. Поки світські імпереії та багатії трясуться від страху перед кризою і майбутніми війнами, для «простих трудівників, які звернулися до Біблії, читають і розуміють її, цей час стає часом визволення з полону. Духовна долина Йосафата – це межа, де стара пітьма закінчується, а пригноблені люди нарешті прокидаються, виходять з-під ярма гріховного «звірячого» устрою і стають вільними громадянами майбутнього Царства Христа. Що означає «всі світила погасли»? (Іоїл 2,28-32). Більшість вірян очікують, що перед Днем Господнім буквально згаснуть фізичне Сонце, Місяць та зорі. Але Стефан Бохонюк рішуче відкидає таку оману: «Не ті світила зблякнуть, що зверху … але ті світила погаснуть і вже згасли, які між нами». «Світила» - це духовні, інтелектуальні та політичні лідери суспільства , які мали б нести людству світло Божої Правди. Посилаючись на Іоана: «Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви» (1Ін1,5) та «Я – Світло для світу…» (Ін 8,12) брат Стефа показує: оскільки тогочасні лідери відвернулися від Христа і вчення Його, вони втратили джерело світла. Вони «погасли» - втратили авторитет, мудрість, орієнтири й завели людство у темряву Великої депресії та морального хаосу.
Продовжуючи, Стефан Бохонюк пише: «Після четвертого століття від різдва Христа Ісуса, і поготів від початку вселенських соборів, темрява почала накривати весь світ і до 1914 року на всій землі стала цілковита пітьма». Ось як це було: - Перші три століття християни були гнаною, переслідуваною меншістю. Вони не мали пишних храмів, великих багатств чи політичного впливу. Християнство трималося на особистій вірі, братерстві та апостольському житті. Усе змінилося на початку lVстоліття за римського імператора Костянтина Великого (Меланський едикт 313 року). Держава припинила гоніння і зробила християнство привілейованою релігією. Імператор почав фінансувати церкву, будувати великі кам’яні храми й дарувати єпископам землі та податкові пільги. До церкви хлинули мільйони вчорашніх язичників. Більшість з них робили це не через духовне переродження, а заради особистої вигоди, щоб отримати прихильність імператора. Чистота первохристиянської спільноти була втрачена. Брат Стефан критикує собори, тому що саме там народилася нова модель церковного управління. Перший собор у Нікеї скликав і фінансував особисто язичницький імператор Костянтин (він охрестився лише перед смертю). Йому потрібна була єдина, монолітна церква як ідеологічна опора для його розколотої імперії. До соборів релігійні суперечки розв’язувалися переконанням. Починаючи з Нікеї рішення собору ставали державними законами. Хто не погоджувався з офіційними документами, оголошувався єретиком, його виганяли з країни, а його книги спалювали. Релігію любові почали насаджувати силою державної машини. Щоб полегшити язичникам перехід у християнство, церква ввібрала в себе багато колишніх традицій: пишні шати, кадіння, культ святих (який часто замінював культ місцевих дрібних богів), поклоніння мощам і предметам. Жива віра в Бога-Любов перетворилася на складну систему обрядів, де миряни стали лише пасивними глядачами. Прості пресвітери (старійшини) перших століть перетворилися на князів церкви – єпископів і метрополітів, які мали владу, багатство і судилися за законами Римської імперії, а не за Нагірною проповіддю Христа. Саме в цей період, з формуванням єрархії, укорінилася думка, що пересічна людина («простий трудівник») не здатна сама розуміти Писання. Біблію фактично забрали з рук народу, передавши право і тлумачення виключно вищому духовенству на соборах. Слуга Божий Стефан говорить, що ця «римська імперська система», де релігія і влада зрослися заради пригнічення людей, проіснувала майже 1600 років. Вона видозмінювалася, але суть залишалася: королі й священники тримали народ у покорі, лякаючи пеклом і обіцяючи царство на небі, а собі влаштовуючи багатство на землі. І лише в 1914 році, коли спалахнула Перша світова війна і старі християнські імперії (Російська, Австро-Угорська, Німецька) почали руйнуватися і нищити одна одну, Стефан Бохонюк показав нам у цьому Божий Суд над багатовіковою «темрявою» несправедливого «звірячого устрою». Старий світ (держави, політичні та економічні системи) «захворів смертельно і не видужає». Історичні події після 1914 року (крах імперій, революції, злидні) – є доказом того, що людство не здатне повернутися до колишнього стабільного життя. Брат Стефан пише: «Настав кінець цьому світові, тобто ладові, системам несправедливого управління». Кінець світу – це не знищення земної кулі, а повна ліквідація несправедливого соціально-політичного устрою, що тримається на гніті та релігійному обмані. Він говорить далі: «Так триватиме довго…» і зазначає, що День Суду є «Великим» зокрема і через свою тривалість. Це не одномоментна подія, а тривалий історичний процес очищення землі, під час якого людство проходитиме крізь важкі випробування («гнів Божий»), навчаючись правди через страждання.
Стефан Бохонюк посилаючись на Святого Іоана говорить: «Неправедний нехай ще чинить неправду; нечистий нехай ще оскверняється; праведний же нехай ще творить правду, і святий нехай ще освячується» (Одкр 22,11). Одні люди через страх, жадібність, або злість починають ще більше грішити, обманювати та дбати лише про себе. Вони остаточно обирають шлях неправди. Ця частина людей «оскверниться» - стає ще більш занещищеною. Інші люди («вірний залишок») через ті самі труднощі, навпаки, очищаються. Вони міцно беруться за Біблію, починають жити чесно, допомагають іншим триматися Божої Правди.
«Монархічно-капіталістичний світ… майже загинув» - пише далі брат Стефан. Він констатує наслідки Першої світової війни та Великої депресії. Великі християнські монархії впали, а капіталістична система перебувала у глобокій системній кризі. Стефан Бохонюк чітко бачить прихід нової сили («На його місце стає соціальний світ…») – соціалістичних та лівих рухів (зокрема, розбудову СРСР поруч із Західною Україною та ріст популярності соціалістичних ідей у Європі). Проте брат Стефан одразу застерігає: «і цей короткочасний». Його найбільш яскраве порівняння – це порівняння соціалізму з біблійним Самсоном. Слуга Божий Стефан називає теперішній соціалізм «сліпим». Соціалізм «сліпий», тому що він будується без Бога, відкидає Біблію, та заснований на матеріалізмі й атеїзмі. Сліпий Самсон, затиснутий ворогами-филистимлянами, обхопив опорні стовпи язичницького храму Дагона і повалив усю будівлю. При цьому він вигукнув: «Помри, душе моя, з филистимлянами!» (Суд 16,30). Самсон знищив ворогів, але при цьому неминуче загинув сам під уламками. Слуга Божий Стефан пророче стверджує, що соціалізм має руйнівну силу – він здатний розвалити старий монархічно-капіталістичний світ та релігійний устрій («язичницьке святилище»). Проте, будучи «сліпим» і не маючи духовного фундаменту, соціалізм врешті-решт поховає під власними уламками і самого себе і мільйони людей, які за ним пішли. Історія другої половини ХХ століття (крах радянського блоку та тоталітарних соціалістичних систем) згодом підтвердила це передбачення (пророцтво) Стефана Бохонюка з дивовижною точністю.
Продовжуючи, брат Стефан посилається на Пророка Захарію: «І буде на всій землі, - говорить Господь, - дві частини на ній будуть знищені, вимруть, а третя залишиться на ній» (Зах 13,8). Ці «дві частини» - це не абстрактні люди, а два конкретні суспільно- політичні табори, які в 1931 році запекло боролися за владу. Це монархо-капіталісти (стара еліта, багатії, банкіри, власники бізнесів) та пролетаро-соціалісти (новий робітничий клас, що підняв прапор атеїстичного соціалізму ). Стефан Бохонюк каже: «Ми живемо саме в цей час». Тобто події 1914 року, Велика депресія, страйки, революційні заворушення та репресії міжвоєнного часу є початком цього пророчого винищення обох таборів. Брат Стефан викриває справжні мотиви як капіталістів так і соціалістів: «Б’ються лише за владу…». Попри красиві гасла (одні обіцяли «стабільність і порядок»), інші – «рівність і свободу», їхня реальна мета однакова – панувати та гнобити інших. Обидві системи відкинули Бога: «Не маючи жодної влади Вищої над собою». Капіталізм поклонявся грошам, а соціалізм – людській силі та матеріалізму. Через це вони не мають моральних обмежень і приречені на взаємне знищення. «Бог так не судив» і жоден із цих людських планів (ні світовий капіталістичний лад, ні світова соціалістична революція) не здійсняться, як прагнуть їхні лідери. Посилаючись на Пророка Даниїла (7,26-27), слуга Божий Стефан говорить, що кінцем історії буде не перемога якогось політичного чи економічного устрою, а Царство Боже на землі, де влада належатиме духовно очищеним і оновленим людям – «простим трудівникам», які пізнали Бога Любов, знають і виконують Заповіді Божі (Мф 6,10). Третя частина людей – це не політична партія і не окремий соціальний клас. Це прості люди з різних народів, які відмовилися брати участь у кривавій політичній бійні. Вони самостійно читають і досліджують Святе Письмо, знаходять і бачать Божі визначення – починають розуміти справжній зміст світових криз через Пророків. Оновлюються розумом і духом, проходячи через внутрішнє переродження, відкидаючи злобу та егоїзм цього несправедливого світу. Вони живуть уподібнюючись Христу в Його любові і справедливості. Брат Стефан виявляє глибоке розуміння людської психології та історії – «Битимуться багато днів…». Він передбачає, що боротьба між капіталізмом і соціалізмом буде тривалою та виснажливою (що згодом і проявилося у Другій світовій та Холодній війнах). Ця запекла бійня триватиме доти, доки самим учасникам це «спротивіє» - тобто настане повне моральне, фізичне та економічне виснаження. Коли людські системи остаточно заведуть себе в глухий кут, у людей зникне ілюзія, що зброєю та силою можна побудувати щастя. З Ісаї 33,11 грішники в паніці запитують: «Хто з нас може жити при вогні, що пожирає? Хто з нас може жити при вічному полум’ї?» А наступні вірші (15-16) дають чітку відповідь: «Той, хто ходить у правді і говорить істину; хто нехтує користь від утиску…». Світова криза та Божий суд – це і є той самий «палаючий вогонь». Політичні лідери «двох частин» раптом усвідомлюють, що їхні безбожні «звірячі» системи згоряють у цьому вогні потрясінь. І врятуватися зможе лише той, хто обрав шлях «третьої частини» - шляху Божої Правди, Любові і Справедливості за вченням Ісуса Христа. «… і не вмовкатиме доти, доки новий Єрусалим не зробиться славою…» (Іс 62, 6-7). Слуга Божий Стефан посилається на пророцтво Ісаї про «сторожів на стінах», які не мають права мовчати ні вдень ні вночі, нагадуючи Господу про Його обітниці. Новий Єрусалим – це не просто місто десь у вирії, а оновлена, чиста спільнота людей , які люблять Господа і виконують Його Заповіді.«Третя частина» людей (прості трудівники, що пізнали Бога), бере на себе місію невпинно, безстрашно проповідувати Божу Правду всьому світові, аж поки цей новий праведний лад не переможе остаточно. Саме до таких простих вірян згодом почнуть приходити люди («до народу Божого (до нас) прийдуть усі народи»). Звичайні, істинні і щирі християни тогочасної Волині, які відкинули релігійний обман та політичні інтриги, є тим самим зерном, з якого виросте нове світове духовне братерство Царства Христа. Стефан Бохонюк цитує знамените пророцтво Ісаї про те, що в останні дні гора Господнього дому буде поставлена на чолі гір: «Адже із Сіону вийде Закон, і Господнє слово із Єрусалима… і перекують мечі на плуги, і їхні списи – на серпи (Іс 2, 2-4). Люди побачать, що людські системи (капіталізм і соціалізм) привели їх до краху, і самі прийдуть вчитися Божого Закону. Кульмінацією цього пророцтва є те, що війни зовсім припиняться. Коли люди навчаться жити по-Божому, потреба в арміях зникне. Вся зброя, на яку держави витрачали колосальні гроші, буде перероблена на потреби мирного народного господарства.
Далі брат Стефан пише: «…ми, народ Божий, не є ворогами ні вченим, ні маєтним класам, як написав про мене дехто в газеті «За свободу»…». У 1931 році Волинь перебувала у складі Другої Речі Посполитої (Польщі). Це був надзвичайно складний час для українських євангельських громад. З одного боку польська влада підозріло ставилася до будь-яких нових релігійних рухів. З іншого боку, через радянський кордон (який був зовсім поруч) долинав агресивний атеїзм більшовиків, які саме в ті роки руйнували храми, закривали церкви та розкуркулювали селян. У цей період проти Стефана Бохонюка в пресі розгортається справжнє інформаційне цькування. Його мета була простою: дискредитувати лідера вільної євангельської громади, налякати людей і налаштувати проти нього суспільство та владу. Опоненти брата Стефана в газеті «За свободу» застосували класичний прийом чорного піару – зліпили до купи дві протилежні та лякаючі для тогочасного суспільства речі: «суботництво» та «більшовицький атеїзм». Для традиційного релігійного середовища Волині того часу назвати когось «суботником» означало звинуватити людину в єресі, відступництві від недільного дня та поверненні до старозавітних юдейських законів. Оскільки громада Стефана Бохонюка збиралася на молитовні зібрання і по суботах, і по неділях, критики одразу ж використали це як привід для маніпуляцій, щоб відштовхнути від нього пересічних християн. Найнебезпечнішим звинуваченням (політичним) було тавро «більшовицького атеїзму». Назвати євангельського проповідника в міжвоєнній Польщі прихильником «більшовицького атеїзму» - це фактично написати на нього донос у польську дефензиву (таємну поліцію). Польська влада панічно боялася комуністичного підпілля та радянських шпигунів. Більшовики в СРСР якраз у 1931 році вже планували підірвати Храм Христа Спасителя у Москві (і здійснили це в грудні 1931 року) та знищували духовенство. Тому фраза про «більшовицький атеїзм» щодо віруючої людини звучить як абсолютне безглуздя, але для поліції це був тривожний сигнал. Брат Стефан обурюється і пише, що ця брехня «пішла по всьому світу» через передруки в інших часописах. Його громада сповідувала щиру віру в Бога, миролюбність та любов до ближнього. Вони не були ворогами ні багатим, ні вченим. Проте преса виставила їх майже більшовиками, агентами-екстремістами, які хочуть відібрати майно у заможніх класів і заперечують Бога на небі. Замість того, щоб опускатися до рівня своїх кривдників і сипати образи у відповідь, Стефан Бохонюк діє як зрілий християнський лідер. Він показує, що віра в Бога (навіть із шануванням суботи) ніяк не в’яжеться з безбожним комунізмом. У відповідь він майже дослівно цитує Перше Послання Апостола Павла до Коринтян (3,11-15): «чиє діло встоїть, той отримає нагорду, а чия справа згорить,той зазнає збитків». В Біблії Апостол Павло звертається до служителів та вчителів, які «будують» церкву в Коринфі. Він каже, що кожен будує з різного матеріалу: хтось із золота та срібла (щира правда, добре праведне життя), а інші із дерева, сіна та соломи (брехня, маніпуляції, інтриги). День Божого Суду покаже якість цієї «будівлі», бо Він з’явиться у вогні. Якщо діло згорить – той зазнає величезних духовних збитків. Брат Стефан не просто захищається, він б’є свого опонента його ж «зброєю». Оскільки той «дехто», хто написав наклеп у газеті, теж вважав себе духовним вчителем («навчає інших»), Стефан Бохонюк прямо натякає: твоя «солом’яна» брехня в газеті згорить у першу чергу, і ти постанеш перед Богом як повний банкрут. Слуга Божий Стефан обрав для захисту Слово Боже (Божий Суд), а не людський (польський) суд. У 1931 році євангельські християни на Волині (яку тоді контролювала Польща) перебували в юридично незахищеному стані. Подавати до суду на світську чи релігійну газету за наклеп для простого проповідника означало витратити купу грошей і привернути зайву увагу польської дефензиви (поліції). Крім того, польська судова система часто була упередженою до українських «сектантів», як вони їх називали. Істинні християни сповідували суворе дотримування Закону Божого, де сказано: «Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому…» (Рим 12,13). Для них людський суд вважається ознакою слабкості віри. Слуга Божий Стефан демонструє свою велич духу, його спокій тримається на вірі в те, що перед Богом жоден «крючкотворець-писака» не сховається: «буде суд праведний відповідно до справ».
Продовжуючи, брат Стефан нагадує, що свій маленький журнал «Нова правдива дорога життя» видає ще з 1926 року (тобто на момент написання статті у 1931 році – вже 5 років), і його читають по всьому світу. У міжвоєнній Польщі видавати власну релігійну періодику українською мовою було колосальною працею. Альманахи Стефана Бохонюка друкувались у Луцьку і були головним рупором його громади. Для нього ці альманахи – це його «відкрита книга». Він говорить опонентам: «Я нічого не приховую, моє вчення зафіксоване на папері вже п’ять років, кожен може взяти і прочитати». Брат Стефан говорить, що його альманахи офіційно зберігаються в бібліотеках Варшавського та Львівського університетів, і навіть називає номери офіційних листів-підтверджень від цих установ. Це найцікавіший момент: У Другій Речі Посполитій діяв закон про обов’язковий примірник друкованих видань (так званий egzemlarzobowiazekвий). Кожне легальне видавництво мало надсилати копії своїх часописів до головних університетських бібліотек держави для цензури та архіву. З попереднього фрагменту статті ми знаємо, що Стефана Бохонюка звинувачували у «більшовицькому атеїзмі» та праці на комуністів. Називаючи номери листів із Варшави та Львова, він фактично каже: «Яка підпільна більшовицька діяльність? Які маски? Мої праці офіційно зареєстровані найвищими науковими інституціями Польської держави. Якби там було щось протизаконне чи комуністичне, польська цензура та поліція закрили б мене ще у 1926 році». Це був залізобетонний юридичний захист перед світською владою. Якби це вчення було «під маскою» (тобто фальшивим чи політичним), це б уже давно виплило. Але воно чисто християнське, від Самого Ісуса Христа. За п’ять років видання журналу тисячі людей, теологи та державні чиновники перевірили кожне слово брата Стефана. Якщо за цей час ніхто не знайшов там крамоли, значить, закиди критиків – це просто заздрість і вигадки. Слуга Божий Стефан говорить, що ми всі, які наслідуємо це вчення – твердо знаємо і віримо, що Вічно живий Бог влаштовує Царство Своє на землі в людях: «… як сказав Бог: «Оселюся в них і ходитиму в них і буду їхнім Богом…» (2 Кор 6,16-18). Опоненти часто звинувачували євангельські рухи в тому, що вони хочуть зробити «комуну» на землі (знову натяк на більшовизм). Стефан Бохонюк же пояснює: «Царство Боже на землі», про яке ми говоримо – це не політичний переворот і не відбирання майна. Це коли Бог змінює серце людини, робить її чистою, і людина стає живим храмом, де живе Живий Бог. Це духовна революція всередині кожної особистості, а не політична.
Брат Стефан говорить, що і сьогодні Бог виконує те, що колись записали Пророки. Для нього та віруючих його громади Біблія ніколи не була просто пам’яткою давнини, збіркою сухих догм чи старою історичною книгою про події, що відбувалися тисячі років тому десь на Близькому Сході. Вони читали її як Живу Книгу, наче вона написана про них і для них саме зараз, в цей час. Вони щиро, усім серцем вірили, що стали свідками й учасниками подій того часу, визначених Богом. Коли слуга Божий Стефан пише: «цими днями нам… Духом Своїм Святим розуміння дарував» - він говорить, що Святий Дух і зараз діє в істинних віруючих точно так само потужно, чудово й відчутно, як і за часів Першоапостольської Церкви в Єрусалимі. Це давало людям дивовижне відчуття: вони не просто читали і досліджували Біблію – вони були безпосередніми учасниками продовження біблійної історії. Прості селяни-трудівники, які важко працювали на землі, усвідомлювали, що через них Бог виконує Свій план, який був записаний віки тому старозавітними Пророками. Така віра давала неймовірну силу терпіти будь-які знущання та наклепи, адже вони знали: за ними стоїть Сам Живий Бог.
Стефан Бохонюк каже: «Прийде час (і вже приходить), коли лідери та правителі суспільства кинуть свої хитрі політичні вигадки і візьмуться за Біблію. Вони змушені будуть це зробити, бо всі їхні людські плани виявляться пустими і нікчемними. Так, на той час у світі вирує Велика депресія – найстрашніша економічна криза в історії, яка паралізувала США та Європу, включно з Польщею. Закриваються фабрики, люди голодують, політики урядів міняються один за одним і не знають, що робити. Водночас поруч, в СРСР, Сталін будує тоталітарну систему, яка згодом принесе мільйони жертв. Стефан Бохонюк бачить цей глобальний хаос і каже: «Подивіться на цих великих політиків і володарів. Вони думають, що вони найрозумніші, вигадують людські закони, системи, маніпуляції в пресі. Але все це розсиплеться, як картковий будинок, бо побудовано без Бога. Попри цькування у пресі та тиск, християни ніколи не замовкнуть. Вони продовжуватимуть голосно закликати людей навертатися до Бога та Його Вічного Закону. Брат Стефан говорить, що його не злякати. Статті в газетах мали б змусити його закрити свій журнал і мовчати, але ефект вийшов протилежний. Він чітко каже: «Ми – свідки Бога, і це наш обов’язок – говорити правду, навіть якщо вона комусь не подобається. Епоха беззаконня, коли сильний міг безкарно знищити чи оббріхати слабкого (як дикий звір), добігла кінця. Настав час Божого суду. Стефан Бохонюк посилається на Пророка Ісаю (8,20-22), де сказано:« Звертайтеся до Закону й Одкровення, оскільки пройшли вже звірячі язичницькі часи, а настав День суду Божого, позаяк святі судитимуть світ і вже судять, так сказав Сам Бог». Він також цитує 1-ше до Коринтян (6,2-3): «Хіба ви не заєте, що святі будуть судить світ?...» Для того часу це дуже смілива заява. Брат Стефан каже: «Сьогодні ви, журналісти та можновладці, сидите в кабінетах і судите нас, простих віруючих селян. Але все поміняється. Бог дав Своїм Святим (духовно чистим людям) право судити цей світ. І справжній хід історії розсудив, хто був правий і на чиїй стороні правда – ми, християни зі свєю вірою, чи ви зі своїми тимчасовими газетками?».
Брат Стефан закликає всіх читати і розуміти Біблію. І головне – додає застереження: «не думайте, що ви знаєте». Наприкінці 1930-х років на Волині рівень грамотності серед простого населення все ще залишався низьким. Ті, хто вміли читати, часто обмежувалися лише газетами чи календарями. Навіть релігійні люди зазвичай знали лише кілька молитов напам'ять, але саму Біблію в руках ніколи не тримали – її читали священники в храмах старослов'янською чи польською мовами. Стефан Бохонюк робить революційний для того часу крок: він наполегливо просить, щоб кожна людина (мала і велика) особисто взяла до рук Святе Письмо і почала думати самостійно. Фраза «не думайте, що ви знаєте» - це докір тогочасній інтелегенції та критикам, які мали освіту, але духовно залишалися сліпими. Брат Стефан наголошує, що читати Біблію треба саме тепер, бо ми живимо в особливий час («День Господній»). Людина, яка відкладає вивчення Божих істин на пенсію чи на «колись потім», ризикує пропустити найголовнішу подію у своєму житті – Божу дію, яка розгортається просто зараз. Слуга Божий Стефан говорить, що розуміння Бога відкривається тим, хто любить Його заповіді. Для всіх інших – критиків, політиків, гордих вчених – ця таємниця закрита, і судів Його вони не знають. Посилаючись на Псалом 147, де написано: «Слово Своє сповіщає Він Якову, - Свої присуди й настанови – Ізраїлеві» (Пс 147,8), Стефан Бохонюк ставить жирну крапку у його суперечці з газетою «За свободу». Він пояснює, чому журналісти написали про нього таку нісенітницю про «суміш більшовизму і атеїзму». Вони просто фізично не здатні зрозуміти його вчення. Чому? Бо вони не знають Бога, Його Любові і Правди, і не виконують Десять Заповідей. Для Бога не має значення, чи ти професор чи редактор газети. Якщо в тебе немає любові та чистого серця і справедливого (чесного) життя, Біблія залишається для тебе закритою. Ключ до розуміння Бога – це не диплом духовної академії, а слухняне, чисте і любляче серце людини. Амінь.
Сестра Олена Жовтень 2026 року